Справа № 463/2306/25
Провадження № 2/463/1160/25
22 травня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.,
з участю секретаря судових засідань Косопуд М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справуцивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
представник позивача звернулась з позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №02.06.2024-100002115 від 02.06.2024 р. в розмірі 13120,00 грн., а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень.
Свої вимоги мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» (надалі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) 02.06.2024 р. укладено Кредитний договір (оферти) №02.06.2024-100002115. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 4000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02.06.2024, строком на 112 днів. Відповідно до Договору від 02.06.2024 та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 4000 грн. ОСОБА_2 02.06.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 4000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
ОСОБА_2 02.06.2024 електронним цифровим підписом підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 4000 грн, а отже акцептовано умови Договору.
У свою чергу ОСОБА_2 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 21.09.2024 утворилась заборгованість у розмірі 13120 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4000 грн, по процентам в розмірі 6720 грн, та комісії у розмірі 400 грн та неустойка у розмірі 2000 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», тому просить стягнути заборгованість з відповідача в судовому порядку.
Ухвалою суду від 20 березня 2025 року прийнято позов до розгляду, та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву
У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.
Так, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».
Окремо суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.
Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 02.06.2024 між сторонами був укладений кредитний договір №02.06.2024-100002115 на умовах його строковості, платності і поворотності. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі - 4000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02.06.2024, строком на 112 днів, зі сплатою процентів: процентна ставка у розмірі 1,24% за 1 (один) день користування Кредитом. Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов'язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі - 4000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 02.06.2024, чим виконав свої зобов'язання за договором, в той час як відповідач своїх зобов'язань за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором становить 13120 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4000 грн, по процентам в розмірі 6720 грн, та комісії у розмірі 400 грн та неустойка у розмірі 2000 грн.
Разом з тим, як вбачається зі змісту кредитного договору №02.06.2024-100002115 від 02.06.2024, таким передбачено комісію, пов'язану з наданням Кредиту у розмірі 10% від суми Кредиту в сумі 400 грн, яка включена до орієнтовної загальної вартості кредиту як платежі за супровідні послуги Кредитодавця, обов'язкові для укладання договору.
Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.
Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору №02.06.2024-100002115 від 02.06.2024 про сплату позичальником комісії, пов'язану з наданням Кредиту у розмірі 10% від суми Кредиту в сумі 400 грн є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору комісії у розмірі 400,00 грн задоволенню не підлягають.
Крім цього суд вважає такими, що не підлягають до задоволення і позовні вимоги про стягнення з відповідача 2000 грн неустойки, оскільки згідно з п.18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість в розмірі 10720 грн, з яких: 4000 грн - основний борг, 6720 грн. - проценти.
Задовольняючи частково позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять 2422,40 грн судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1979,27 грн. (2422,4грн* 10720 грн/13120 грн).
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за №02.06.2024-100002115 від 02.06.2024 у розмірі 10720 грн (десять тисяч сімсот двадцять гривень).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1979,27 грн (тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень двадцять сім копійок) судових витрат.
Дата складання рішення суду - 22 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Повне найменування (ім'я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, ЄДРПОУ 37356833;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Г.Б. Жовнір