21 травня 2025 року
м. Київ
справа №140/13181/21
адміністративне провадження № К/990/18618/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі №140/13181/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Керівника Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Одеської обласної прокуратури, Керівника Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу від 06 жовтня 2021 року № 2222к про звільнення з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) з 07 жовтня 2021 року, поновлення на посаді прокурора в органах Одеської обласної прокуратури з 08 жовтня 2021 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 жовтня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року № 2222к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII з 07 жовтня 2021 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора в органах Одеської обласної прокуратури з 07 жовтня 2021 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2703772 гривень 80 копійок, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
01 травня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Одеської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі №140/13181/21. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Так, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, прокуратура зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, відповідач стверджує, що справа має виняткове значення для відповідача, суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Щодо твердження відповідача про те, що справа становить виняткове значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, зазначені доводи заявника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги відповідача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Щодо посилання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України).
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також, які через складність та інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналіз частини другої статті 12 та частини другої статті 257 КАС України дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов'язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.
З урахуванням викладеного аргументи касаційної скарги про обов'язковість розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Слід заначити, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, зазначив про протиправність звільнення позивача з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури відповідно до наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року № 2222к, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.
При цьому, судами зауважено, що оскаржуваним наказом в.о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року № 2222к позивача звільнено з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону № 1697-VII з 07 жовтня 2021 року.
При цьому, звільненню позивача з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури (відповідно до наказу в.о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року №2222к) передувало звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 18 серпня 2021 року у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII (відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 серпня 2021 року № 276к), прийнятого на підставі рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12 серпня 2021 року №152дп-21 «Про наявність підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади».
Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, у справі №640/26505/21 визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12 серпня 2021 року за №152дп-21 щодо ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 276к від 17 серпня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади з 18 серпня 2021 року.
Тобто, звільнення позивача з адміністративної посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, а в подальшому - з посади прокурора (відповідно до оскаржуваного наказу в.о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року№ 2222к) відбувалося в рамках процедури звільнення прокурора з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону № 1697-VII.
Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що у справі № 640/26505/21 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 276к від 17 серпня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, і вказана обставина щодо протиправності звільнення позивача з адміністративної посади не доказується при розгляді цієї справи, а звільнення позивача відповідно до оскаржуваного у цій справі наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року № 2222к з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури відбулося на підставі частини п'ятої статті 41 Закону №1697-VII, та цьому звільненню з посади прокурора передувало незаконне звільнення позивача з адміністративної посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, тому визнання в судовому порядку протиправним наказу Генерального прокурора № 276к від 17 серпня 2021 року про звільнення позивача з адміністративної посади має безумовним правовим наслідком і визнання протиправним наказу в.о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року №2222к щодо звільнення позивача з посади прокурора в рамках процедури звільнення з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону №1697-VII.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі №140/13181/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Керівника Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Н.М. Мартинюк