21 травня 2025 р. Справа № 440/4778/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 (ухвалене суддею Кукоба О.О.) по справі № 440/4778/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , в якому просила: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та Ввійськової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористане речове майно, за період з 24.11.2023 по 19.03.2024; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 та Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористане речове майно, за період з 24.11.2023 по 19.03.2024 у межах шести місяців.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Військову частину НОМЕР_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (грошової компенсації за невикористане речове майно) за період з 24.11.2023 по 19.03.2024; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86229,00 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовити.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 06.06.2005 по 24.11.2023 проходила військову службу у Збройних Силах України, зокрема з 10.08.2023 по 24.11.2023 у військовій частині НОМЕР_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2023 № 199 старшого солдата ОСОБА_1 , планшетиста взводу штабних машин роти бойового управління та забезпечення, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 16.11.2023 № 354-рс у запас, за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24.11.2023.
Вищезазначеним наказом визначено право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно у військовій частині НОМЕР_3 відповідно до довідки від 22.11.2023 № 29 у розмірі 121677,16 грн.
19.03.2024 позивачка отримана кошти у розмірі 117507,79 грн. на картковий рахунок у банку, призначення платежу - кошти на виплату компенсації за речове майно.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (грошової компенсації за невикористане речове майно) за період з 24.11.2023 по 19.03.2024 та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86229,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Судовим розглядом, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2023 № 199 старшого солдата ОСОБА_1 , планшетиста взводу штабних машин роти бойового управління та забезпечення, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 16.11.2023 № 354-рс у запас, за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24.11.2023, а 19.03.2024 позивачка отримана кошти у розмірі 117507,79 грн. на картковий рахунок у банку, призначення платежу - кошти на виплату компенсації за речове майно.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022р.
У зв'язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 6.12.2024р. по справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024р. по справі №120/10686/22.
Зокрема, у постанові від 06.12.2024р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в подальшому - Порядок №100), відповідно до п. 2 якої, його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 9 розд. І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260 (в подальшому - Порядок № 260), при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення поліцейського, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 3 розділу I Порядку № 260, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Судовим розглядом встановлено, що позивачку звільнено зі служби 24.11.2023, а кошти на виплату компенсації за речове майно позивачка отримана кошти у розмірі 117507,79 грн. 19.03.2024 , отож на користь позивачки належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023 по 19.03.2024, що становить 117 днів.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 № 1205, грошове забезпечення ОСОБА_1 на дату звільнення з військової служби становило 737 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягнути на користь позивачки, становитиме 86229 грн. (737,00 грн х 117).
Судовим розглядом встановлено, що Військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 на підставі рішення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.02.2015 №2858, у зв'язку з чим Військова частина НОМЕР_1 уповноважена нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Військовою частиною НОМЕР_1 , безпідставно не нараховано та не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023 по 19.03.2024 в розмірі 86229 грн., у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (грошової компенсації за невикористане речове майно) за період з 24.11.2023 по 19.03.2024 та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86229 грн.
Доводи апелянта щодо застосування в спірних правовідносинах висновків Дніпропетровського окружного адміністративного суду, викладених в постанові від 23.04.2021 у справі № 160/1300/21, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 по справі № 440/4778/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич