21 травня 2025 р. Справа № 520/32893/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.02.25 по справі № 520/32893/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 28 грудня 2021 року по 23 листопада 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 94496 грн. 88 коп. (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість);
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 28 грудня 2021 року по 23 листопада 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 94496 грн. 88 коп. (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час звільнення позивача відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 28 грудня 2021 року по 23 листопада 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 94496 грн. 88 коп. (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 88 коп.
Зобов'язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 28 грудня 2021 року по 23 листопада 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 94496 грн. 88 коп. (дев'яносто чотири тисячі чотириста дев'яносто шість).
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач помилково у позовній заяві зазначає суму середньоденної та середньомісячної заробітної плати. Відповідно до довідки, виданої з урахуванням Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, наданої з УФЗБО ГУНП в Харківській області в жовтні 2021 року позивач отримав грошове забезпечення у сумі 14216,64 грн, та в листопаді 2021 року - 14130,48 грн. А тому, середньоденна заробітна палата позивача складає 464,71 грн, а середньомісячне грошове забезпечення - 14173,56 грн. З огляду на норми чинного законодавства, а саме редакції статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ максимальний показник тривалості часу затримки розрахунку при звільненні обмежений у 6 місяців, що у спірних правовідносинах слід обраховувати за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 184 дні. Сума недоплати склала - 32793,67 грн, а розмір виплаченого на дату звільнення грошового забезпечення позивача з урахуванням утримання 1,5% військового збору, ОСОБА_1 склав - 198179,34; розмір середньоденного грошового забезпечення складає - 464,71 грн; а тому умовний арифметичний показник середнього грошового забезпечення може складати - (464,71*184) = 85506,64 грн. У цій справі загальний розмір виплачених позивачеві при звільненні виплат складав - 198179,34 грн, а розмір виплачених на виконання рішення суду коштів - 32793,67 грн (тобто 16,5 % від отриманих при звільненні сум). З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, що вплинули затримку розрахунку. Також зазначив, що станом на день подання позовної заяви ОСОБА_1 у даній справі № 520/32893/24 остаточний розрахунок з ним не здійснено, оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 520/16858/24 набрало законної сили тільки 04.12.2024, яким зобов'язано відповідача здійснити виплату грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах на період дії карантину і на даний час перебуває на виконанні, та після надходження коштів, з позивачем буде здійснено остаточний розрахунок. Тобто позивач, не дочекавшись здійснення остаточного розрахунку, передчасно звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення у вигляді індексації, компенсації за невикористані дні щорічних відпусток та доплати за службу в нічний час.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 по 28.12.2021 проходив службу в Національній поліції України.
Наказом ГУНП в Харківській області від 28.12.2021 № 874 о/с заступника начальника сектору превенції відділу поліції №1 Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) з 28.12.2021.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №520/16858/24 ОСОБА_1 зараховано на картковий рахунок АТ КБ "ПриватБанк", з урахування 1,5% військового збору:
- індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року в сумі 3375,17 грн;
- компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 54 дні в сумі 25434,90 грн;
- доплату за роботу в нічний час за період з березня 2017 року по вересень 2021 року в сумі 442,99 грн.
Таким чином, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №520/16858/24, відповідачем 23.11.2024 виплачено суми грошового забезпечення у загальному розмірі 32793,67 грн.
При цьому, під час виплати грошових коштів відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.ст. 17, 46 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у військових формуваннях.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.ст. 59, 60 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.
Частиною 10 ст. 62 закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (зі змінами та доповненнями) передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.
Статтею 94 закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 28 грудня 2021 року № 874о/с "По особовому складу" позивач звільнений згідно із п. 2 ч. 1 ст. 77 Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, через хворобу.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 23 листопада 2024 року на виконання рішення суду від 12 серпня 2024 року у справі № 520/16858/24.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 28.12.2021 відповідачем не виплачено у повному грошове забезпечення.
Спірна сума у розмірі 32743,67 грн фактично виплачена 23.11.2024, що не заперечується сторонами.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 28.12.2021 по 23.11.2024.
Отже, у даній справі період з 28.12.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 23.11.2024 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просив стягнути середній заробіток за вказаний період, однак в межах шести місяців у сумі 94496 грн. 88 коп.
Так, у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Стосовно доводів апелянта про безпідставність неврахування судом першої інстанцї принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів зазначає про необхідність врахування актуальної позиції Верховного Суду зі спірного питання.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час.
У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Стосовно періоду з 19.07.2022 слід також враховувати положення чинної редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахунок якої проведено шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати, без зменшення отриманого результату.
При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 94496,88 грн.
Стосовно посилань апелянта про помилковість розрахованої позивачем суми середньоденної та середньомісячної заробітної плати, колегія суддів зазначає настпуне.
Так, відповідач посилаючись на довідку, видану з урахуванням Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, наданої з УФЗБО ГУНП в Харківській області зазначив, що в жовтні 2021 року позивач отримав грошове забезпечення у сумі 14216,64 грн, в листопаді 2021 року - 14130,48 грн. А тому, середньоденна заробітна палата позивача складає 464,71 грн, а середньомісячне грошове забезпечення - 14173,56 грн.
З вказаним колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати;
м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;
н) винагороди державним виконавцям;
о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки №472 від 24.05.2024 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виданої Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, засвідченої заст. начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області Оленою Тимченко, за останні два мсяці перед звільненням позивачу нараховане грошове забезпечення у жовтні 2021 року у сумі 15644,04 грн (посадовий оклад 2600,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, надбавка за стаж служби 2338,07 грн, надбавка за специфічні умови прох. служби 3569,03 грн, премія щомісячна 3509,54 грн, індексація 1427,40 грн), у листопаді 2021 року - 1553,49 грн (посадовий оклад 2600,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, надбавка за стаж служби 2400,00 грн, надбавка за специфічні умови прох. служби 3600,00 грн, премія щомісячна 3330,50 грн, індексація 1553,49 грн).
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 513,57 грн. (31328,03 грн.)/61).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 184 календарні дні.
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 513,57 грн. х 184 = 94496,88 грн.
Разом із тим апелянт наполягає на тому, що сума середньоденного заробітку позивача становить 464,71 грн, що підтверджується довідкою виданою Головним управлінням Наіональної поліції в Харківській області, засвідченої заст. начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області Оленою Тимченко.
Крім того, відповідачем надано довідку про складові грошового забезпечення за 2 повних місяця перед звільненням ОСОБА_1 , відповідно до якої встановлено, що грошове забезпечення у жовтні 2021 року становило 14216,64 грн (складові: посадовий оклад 2600,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, надбавка за стаж служби 2338,07 грн, надбавка за специфічні умови прох. служби 3569,03 грн, премія щомісячна 3509,54 грн), у листопаді 2021 року склала 14130,48 грн (складові: посадовий оклад 2775,00 грн, оклад за спеціальним званням 2200,00 грн, надбавка за стаж служби 2487,50 грн, надбавка за специфічні умови прох. служби 4261,50 грн, премія щомісячна 2406,48 грн).
Тобто, відповідачем не враховано суму отриманої позивачем у жовтні та листопаді 2021 року індексації, яка носить постійний характер та є складовою заробітної плати позивача. Між тим, з довідки наданої відповідачем вбачається, що індексація була постійною виплатою, яку ОСОБА_1 отримував щомісячно, відтак її неврахування вдповідачем є безпідставним.
Водночас колегія суддів зазначає, що пункт 4 Постанови №100 не містить посилань стосовно не врахування індексації грошового забезпечення при обчисленні середньої заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів зазначає про безпідставність та необгрунтованість твердження апелянта про не вірний розрахунок середньоденної заробітної плати позивача.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП України у чинній редакції щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, однак, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Враховуючи вищевказане, коелгія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Стосовно посилань апелянта на те, що з позивачем не проведено остаточного розрахунку, а тому останній в силу приписів ст. 117 КЗпП не має наразі права на стягнення середнього заробітку, оскільки рішення у справі №520/16858/24 набрало законної сили лише 04.12.2024, та перебуває на виконанні і після надходження коштів з позивачем буде проведено остаточний розрахунок, колегія суддів зазначає, що з квитанції наявної в матеріалах справи вбачається, що остаточний розрахунок проведено на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №520/16858/24, що свідчить про безпідставність твердження апелянта про подвійне стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.
Посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №580/2516/24, Першого апеляційного адміністративного суду у справі №200/995/24, рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/10955/24, №380/8933/24, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9308/23, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі № 520/32893/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк