20 травня 2025 рокусправа № 380/17667/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на рапорт позивача від 16.04.2024 щодо звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом II групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 16.04.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом II групи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. Позивач проходить військову службу за призовом під час загальної мобілізації під час воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 . 14.06.2024 позивач подав рапорт про звільнення зі служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків …, який є особою з інвалідністю … IІ групи». Інвалідом другої групи, що потребує стороннього догляду є його матір, що підтверджується довідкою Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА, Обласна МСЕК №1 від 21.05.2024 12 ААГ № 809522, і в якої відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості. Позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , до якого було надано копії всіх необхідних документів, що підтверджуються дану обставину.
Військова частина НОМЕР_1 рапорт отримала 18.06.2024. З моменту отримання рапорту та до звернення до суду військова частина НОМЕР_1 не надала позивачу інформації про розгляд рапорту. Тому, такі дії позивач кваліфікує як протиправна бездіяльність щодо ненадання відповіді на рапорт від 14.06.2024 щодо звільнення позивача з військової служба за сімейними обставинами. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 26.08.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відповідач не погоджується і заявленими позовними вимогами і вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на обставинах справи. Відповідач у відзиві обґрунтовує відсутність підстав звільнення позивача із військової служби. Зазначає про те, що позивач не надав відповідного переліку потрібних документів, які підтверджують необхідність постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Тому, відсутні підстави для задоволення позову.
Від позивача 09.10.2024 надійшла відповідь на відзив. В якій позивач зазначив, що у відзиві відповідач не спростував інформації щодо своєї бездіяльності, а саме не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.06.2024 щодо звільнення його з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та надання йому обґрунтованої відповіді за результатом розгляду рапорту. Отже позивач вважає, що у нього існує необхідність здійснювати догляд за інвалідом ІІ групи та від своїх позовних вимог не відмовляється.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 призваний до Збройних Сил України під час воєнного стану в рамках загальної мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся з письмовим рапортом від 14.06.2024 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_3 , яка інших доглядачів немає.
До рапорту позивач долучив нотаріально завірені копії таких документів: паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_4 , виданий Барським РВ УМВС у Вінницькій області; картки платника податків ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 , який виданий Барським РВ УМВС у Вінницькій області; картки платника податків ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 01.12.1995, серія НОМЕР_6 ; довідки Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА, Обласна МСЕК від 21.05.2024 серія ААГ № 809522; індивідуальну програму реабілітації інваліда; витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 .
Рапорт позивача від 14.06.2024 військова частина НОМЕР_1 отримала 18.06.2024, що підтверджується повідомленням про вручення Укрпошти від 18.06.2024 та витягом із сайту Укрпошти про вручення листа.
Відповідач не надав доказів надіслання ОСОБА_1 відповіді про результати розгляду його рапорту від 14.06.2024.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому відповіді на рапорт від 16.04.2024 про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачені підстави звільнення військовослужбовців через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
З матеріалів справи випливає, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час загальної мобілізації.
Спір у даній справі виник у зв'язку з нерозглядом відповідачем рапорта ОСОБА_1 від 14.06.2024 щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454 і відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.10 Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.
Суд наголошує, що згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Як вже було встановлено, позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , у якому просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю - особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_3 , яка інших доглядачів немає.
До рапорту позивач додав нотаріально завірені копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_4 , виданий Барським РВ УМВС у Вінницькій області, картки платника податків ОСОБА_1 , паспорта громадянина України ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 , виданий Барським РВ УМВС у Вінницькій області, картки платника податків ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 01.12.1995, серія НОМЕР_6 , довідки Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА, Обласна МСЕК від 21.05.2024 серія ААГ № 809522, індивідуальної програми реабілітації інваліда, витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 .
Військовою частиною НОМЕР_1 отримано рапорт позивача, що підтверджується повідомленням з Укрпошти від 18.06.2024 та витягом із сайту Укрпошти про вручення листа.
Матеріали справи не містять жодного рішення за результатами поданого рапорту та фактично ці обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
Вказане дозволяє суду дійти висновку про те, що відповідачем не розглянуто по суті рапорт позивача.
Водночас суд зазначає, що у контексті вказаної справи, суд не встановлює та не визначає належність та достатність доказів як підстави для звільнення з військової служби, оскільки вказане не є предметом цього спору.
Суд зазначає, що факт отримання рапорта позивача не звільняє відповідача, як суб'єкта повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту по суті. Так, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про звільнення з військової служби, а за відсутності правових підстав для цього - повідомити про це заявника.
Таким чином, у цих правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не надав відповідь на рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд, в цьому випадку, в контексті спірних правовідносин, зобовязує відповідача розглянути зазначений рапорт по суті, та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
З огляду на встановлені обставини справи, відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, яка порушує права та законні інтереси позивача, оскільки не прийняв будь-якого рішення за наслідками поданого позивачем рапорту від 14.06.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи.
Тому, з метою повного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.06.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення. При цьому суд враховує, що в прохальній частині позовної заяви позивачем помилково вказано іншу дату рапорту - 16.04.2024, замість правильної - 16.06.2024.
Суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Суд наголошує, що згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути рапорт згідно з вимогами законодавства та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, поверненню позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 14.06.2024 щодо його звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом II групи.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.06.2024 про його звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із здійсненням догляду за матір'ю, яка є інвалідом II групи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан