20 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/357/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та скасування постанови, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Єрьоміну Вікторію Анатоліївну, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 01 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум, а остаточний розрахунок проведено лише 23 грудня 2024 року, то він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, вказує на те, що відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року відкрито провадження у даній справі та вирішено її розгляд провести за правилами спрощеного позовного провадження без виклику. Сторонам встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті спору. У відповідача витребувані докази.
Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач) відзив на позов не подала.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року вдруге витребувано докази.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та згідно наказу командира Військової частини від 23.08.2018 №175 з позивачем припинено контракт про проходження військової служби; 23.08.2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2018 року індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року адміністративний позов задоволено (а.с.24-27).
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 року рішення суду першої інстанції залишене без змін.
23.12.2024 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі 340/8484/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення 78977,42 грн.
Отже, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 23.08.2018 року, а повний розрахунок при звільненні позивача з військової служби відповідачем здійснено 23.12.2024, період затримки розрахунку за цей період 2315 днів, що, в свою чергу, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Водночас, позивач у позові просить визнати протиправну бездіяльність та зобов'язати нарахувати середній заробіток з 01 грудня 2018 року, отже, суд розглядає справу у межах позовних вимог.
Правовідносини, з приводу яких між сторонами виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' (далі - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини першої 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі №825/598/17, від 31.10.2019 року по справі №2340/4192/18.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП (в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Ураховуючи наведене вище в сукупності, затримка відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною, тому підлягає до задоволення перша позовна вимога шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від першої позовної вимоги та підлягає задоволенню як належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
Як вбачається із довідки про грошове забезпечення від 14.05.2025 року №569, грошове забезпечення за липень 2018 року складає 18249,75 грн, грошове забезпечення за червень 2018 року складає 18249,75 грн (а.с.33).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (18249 грн х 2)/61 день, середньоденне грошове забезпечення дорівнює 598,35 грн.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП (в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З 19.07.2022 року частина перша статті 117 КЗпП викладено в іншій редакції:
''У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців''.
Отже, законодавець обмежив строк отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
У даній справі, правовідносини мають тривалий характер та охоплюються різним регулюванням, а саме до 18.07.2022 року - необмежений строк стягнення середнього заробітку, з 19.07.2022 року - строк стягнення середнього заробітку обмежений 6 місяцями.
Отже, суд визначає, що період стягнення середнього заробітку складається: з 01.12.2018 року до 18.07.2022 року включно (1326 дні) та з 19.07.2022 року по 19.07.2022 по 19.01.2023 року (185 дні).
Щодо обрахунку середнього заробітку за період з 01.12.2018 року до 18.07.2022 року, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо-пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при звільнені складав 357949,06 грн (а.с.33), а розмір виплат, з урахуванням суми нарахованої індексації (83134,13 грн) мав складати 441083,19 грн.
Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: 83134,13 грн. / 441083,19 грн. * 100% = 18,847%.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 793412,10 грн (598,35 грн х 1326 днів) * 18,847% = 149534,38 грн.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Отже, за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 середній заробіток у зв'язку із несвоєчасним розрахунком становить 149534,38 грн. Вказана сума майже у два рази перевищує суму виплачену позивачу та випливає виключно із кількості календарних днів прострочення.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Так, позивач звільнився із військової служби у серпні 2018 року, а до суду з позовом про стягнення своєчасно невиплачених сум індексації звернувся 06.10.2023 року після спливу майже 5 років. При цьому, у разі своєчасного звернення до суду, сума середнього заробітку не була в такою великою. А відтак, суд застосовуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності при визначення суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважає, що такою сумою є 8313,41 грн (10% від нарахованої суми індексації, а.с.33).
Щодо обрахунку середнього заробітку за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року, суд зазначає наступне.
Середній заробіток за період за період з 19 липня 2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропорційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.
Отже, за вказаний період розмір середнього заробітку становить 110694,75 грн (598,35 грн х 185 дні).
З огляду на вищевикладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, складає 119008,16 грн ( 8313,41 грн + 110694,75 грн).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення, а тому позовні вимоги в цій частині позову слід задовольнити.
Правильність проведеного обрахунку розмірі середнього заробітку з огляду на триваючи правовідносини повністю відповідає правовій позиції щодо такого обрахунку, викладеного у постанові ВС від 30.04.2025 року у справі 520/22859/24.
Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати'' (надалі - Закон № 2050-III).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення)
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІКабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Порядок № 159 у порівнянні із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.
Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов'язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід'ємно пов'язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.
У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.
Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є сума індексації грошових доходів громадян.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону № 2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Зі змісту статті 2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Враховуючи наявність як факту невиплати позивачу суми індексації грошових доходів громадян, так і порушення строку його виплати, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виплати сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, є протиправною.
Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов'язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З огляду на невчасну виплату позивачу сум сума індексації грошових доходів громадян, що сторонами не заперечувалося в процесі розгляду справи, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, а позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати сума індексації грошових доходів громадян за період з 01.01.2016 року по дату виплати - 23.12.2024 року, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ.
У зв'язку із зазначеним, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати не розподіляються через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 01 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку у розмірі 119008,16 гривень, із відрахуванням податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.12.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.12.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК