Справа № 175/5969/25
Провадження № 1-кп/175/896/25
16 травня 2025 року селище Слобожанське Дніпровського
району Дніпропетровської області
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участі
прокурора ОСОБА_3 (дистанційно),
за участю обвинуваченого ОСОБА_4 (дистанційно),
за участю захисника ОСОБА_5 (дистанційно),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №62025050010012915 від 02 квітня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, із неповною середньою освітою, одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, гранатометник 3 відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 , раніше судимий:
19.06.2002 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
21.06.2005 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.1 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
14.05.2007 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
17.01.2008 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано покарання за вироком від 14.05.2007 та визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців;
04.03.2013 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185 КК України до арешту строком на 6 місяців;
21.10.2014 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185 КК України до арешту строком на 6 місяців;
02.12.2014 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць;
22.07.2016 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
08.12.2016 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 185, 395, 70 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано покарання за вироком від 22.07.2016 та визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців.
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», в останній раз Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 січня 2025 року № 26/20225, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 січня 2025 року № 4220-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 286 від 28.09.2024 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду гранатометника 3 відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командувача десантно-штурмових військ (по особовому складу) №391 від 02.12.2024, молодшому лейтенанту ОСОБА_6 присвоєно чергове військове звання «лейтенант».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 350 від 29.11.2024, лейтенанта ОСОБА_6 призначено на посаду заступника командира 3 аеромобільної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командувача десантно-штурмових військ (по особовому складу) №77 від 05.03.2025, майору ОСОБА_7 присвоєно чергове військове звання «підполковник».
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 305 від 15.10.2024 підполковника ОСОБА_7 призначено на посаду командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання лейтенант належить до молодшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що лейтенант за своїм військовим званням є начальником для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
Окрім того, відповідно до статті 113 Статуту, заступник командира роти в мирний і воєнний час відповідає за бойову й мобілізаційну готовність та успішне виконання ротою бойових завдань, за бойову підготовку роти, за утримання в належному стані об'єктів навчальної матеріально-технічної бази, навчальних приладів та обладнання, за спортивно-масову роботу, за підтримання внутрішнього порядку і військової дисципліни в роті, за підготовку кваліфікованих спеціалістів роти.
Заступник командира роти підпорядковується командирові роти і є прямим начальником усього особового складу роти; за відсутності командира роти виконує його обов'язки.
Також, відповідно до ст. 103 Статуту начальник штабу батальйону в мирний і воєнний час відповідає за організацію і підтримання управління підрозділами батальйону, за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за планування та облік бойової підготовки, за підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів, за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів батальйону.
Начальник штабу батальйону підпорядковується командирові батальйону, є його першим заступником і прямим начальником усього особового складу батальйону.
Під час виконання рішень командира батальйону начальник штабу має право віддавати накази підпорядкованим командирові батальйону особам від його імені. Про всі віддані ним накази начальник штабу доповідає командирові батальйону.
Таким чином, заступник командира 3 аеромобільної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_6 по відношенню до навідника 1 відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 був прямим начальником за своїм службовим становищем та за військовим званням, а останній - підлеглим лейтенанту ОСОБА_6 .
Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст. 402 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
19 березня 2025 року, об 09:00 годин, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості території району відведення 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , солдат ОСОБА_4 отримав бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 № 188 від 18.03.2025, доведеного заступник командира 3 аеромобільної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 , згідно якого військовослужбовцю ОСОБА_4 в термін до 15:00 години 19.03.2025 необхідно було здійснити марш за маршрутом м. Краматорськ - м. Слов'янськ - смт Райгородок - с. Закітне - с. Серебрянка Донецької області - с. Білогорівка Луганської області та зайняти вогневі позиції в районі зосередження с. Білогорівка Луганської області на позиції відділення «Карп», із подальшим завданням не допустити втрати займаного положення, просування противника в глибину районів оборони, оточення підрозділів, розсічення підрозділів на стиках відповідальності, в подальшому за наказом командира 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 продовжити виконання бойового завдання в межах РОП.
Отримавши зазначене бойове розпорядження прямого начальника, солдат ОСОБА_4 злякався виконувати покладені на нього обов'язки військової служби.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на підрив установленого в Збройних Силах України порядку підлеглості і принципу єдиноначальності, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходячи її на посаді номера обслуги 3 відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 19 березня 2025 року, об 09:00 годин, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості території району відведення 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 № 188 від 18.03.2025, доведеного заступник командира 3 аеромобільної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 , згідно якого військовослужбовцю ОСОБА_4 в термін до 15:00 години 19.03.2025 необхідно було здійснити марш за маршрутом м. Краматорськ - м. Слов'янськ - смт Райгородок - с. Закітне - с. Серебрянка Донецької області - с. Білогорівка Луганської області та зайняти вогневі позиції в районі зосередження с. Білогорівка Луганської області на позиції відділення «Карп», із подальшим завданням не допустити втрати займаного положення, просування противника в глибину районів оборони, оточення підрозділів, розсічення підрозділів на стиках відповідальності, в подальшому за наказом командира 3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 продовжити виконання бойового завдання в межах РОП.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 402 КК України як непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
10 травня 2025 року між прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Східного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 , на підставі ст.ст. 468-470, 472 КПК України, у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , діючи добровільно, без застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок.
Відповідно до умов наданої угоди, прокурор та обвинувачений уклали цю угоду про визнання винуватості, в якій виклали формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію за ч. 4 ст. 402 КК України, яка ніким не оспорюється, зазначили істотні обставини для цього кримінального провадження, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а також взяв на себе зобов'язання надавати під час судового розгляду цього кримінального провадження показання, які викриваютьйого протиправні дії.
Сторони узгодили призначення покарання обвинуваченому за ч. 4 ст. 402 КК України ОСОБА_8 із застосуваннямст.69 КК України за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 402 КК України, із застосуваням положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі та і з застосуванням положень ст. 62 КК України з заміною позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
В угоді передбачені та роз'яснені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину свою в скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, визнав повністю та підтвердив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого підтвердив суду, що угода про визнання винуватості укладена сторонами добровільно, за безпосередньої участі захисника, тому просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив суд затвердити угоду про визнання винуватості.
Судом з'ясовано, що обвинувачений повністю розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд, вивчивши угоду про визнання винуватості та матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що укладена між прокурором та обвинуваченим угода відповідає вимогам КПК України, дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК України кваліфіковано правильно, це кримінальне правопорушення згідно з положеннями ст. 12 КК України є тяжким злочином, внаслідок якого шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушуються права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення та може виконати взяті на себе за угодою зобов'язання, фактичні підстави для визнання винуватості наявні, узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. Будь-яких перешкод для укладення та затвердження угоди судом не встановлено, матеріали провадження, які надані суду, таких відомостей не містять.
Суд не досліджує докази у цьому провадженні, оскільки вирок ухвалюється в особливому порядку кримінального провадження, передбаченому положеннями Глави 35 КПК України.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_9 відповідно до ст. 67 КК України - відсутні.
Мотиви призначення покарання
При визначені виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особистість, його вік та соціальне положення, характер, мотиви та обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до матеріалів, які характеризують особу, обвинувачений не одружений, характеризується в цілому задовільно, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Узгоджені сторонами вид і міра покарання є такими, що відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, відповідають загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України.
Судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК України та КК України, інтересам суспільства, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.
Враховуючи, що угода про визнання винуватості була укладена добровільно, вона відповідає закону і не порушує права, свободи, інтереси сторін та інших осіб, суд вважає, що її слід затвердити, призначивши узгоджену сторонами міру покарання, яка відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно роз'яснень п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижче від нижчої межі, встановленої в санкції статті, може мати місце за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Виходячи зі змісту ст. 69 КК України, призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
На підставі викладеного, враховуючи засади законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, конкретні обставини вчинення злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, суд приходить до переконання про можливість при призначенні покарання, застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.
При цьому суд вважає, за можливе застосувати ст. 62 КК України з заміною позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Суд зазначає, що узгоджені сторонами вид і міра покарання відповідають ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого, відповідають загальним засадам призначення покарання.
На підставі ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України, суд вважає необхідним зарахувати у строк призначеного ОСОБА_8 покарання строк попереднього ув'язнення з 19 березня 2025 року із розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день тримання у дисциплінарному батальйоні.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд
Під час досудового розслідування обвинуваченому був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року в умовах гауптвахти, який слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Кримінальним правопорушенням шкода державі - не заподіяна.
Цивільний позов під час досудового слідства -не заявлено.
Спеціальна конфіскація - не застосовується.
Розмір витрат на залучення експертів - відсутні.
Речові докази по кримінальному провадженню - відсутні.
Підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими, відсутні.
Керуючись ст.369-371,373-376,468-475 КПК України, суд,-
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 10 травня 2025 року між прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Східного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 , на підставі ст.ст. 468-470, 472 КПК України, у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні №62025050010012915 від 02 квітня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити узгоджене сторонами кримінального провадження покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 62 КК України призначене ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки замінити триманням у дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 19 березня 2025 року.
На підставі ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні строк попереднього ув'язнення за період з 19 березня 2025 року по 16 травня 2025 року, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день тримання у дисциплінарному батальйоні.
Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній - тримання під вартою.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч. 4, ч. 6, ч. 7 ст. 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст вироку складено 16 травня 2025 року. У відповідності до положень ч.15 ст.615 КПК України в судовому засіданні проголошено резолютивну частину вироку.
Суддя ОСОБА_1