адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
14.05.2025 Справа № 917/1054/24
за позовною заявою Керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, вул. Незалежності, 64а, смт. Диканька, Полтавська область, 38500 в інтересах держави в особі
1. Полтавської обласної військової адміністрації, вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014
2. Міністерства культури та інформаційної політики України, вул.Івана Франка,19, м.Київ, 01601
до 1. Котелевської селищної ради, вул. Полтавський шлях, 221, сел. Котельва, Полтавський район, Полтавська область 38600
2. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул.Уютна, 23, м. Полтава, 36039,
3. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф», вул. Центральна, 1, с. Більськ, Полтавський район, Полтавська область, 38610
ІІІ особа Комунальна установа "Історико-культурний заповідник "Більськ" Полтавської обласної ради, вул.Покровська,13, сел.Котельва, Полтавський район, Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 33730930)
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар судового засідання Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання
Обставини справи: В червні 2024 Керівник Диканської окружної прокуратури Полтавської області (надалі прокурор, позивач) в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації, Міністерства культури та інформаційної політики України звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Котелевської селищної ради (далі Котелевська селищна рада, відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (відповідач - 2, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» (відповідач- 3 СГТОВ «Скіф»), третя особа Комунальна установа "Історико-культурний заповідник "Більськ" Полтавської обласної ради,, в якому просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.12.2020 № 31-ОТГ в частині передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га.
2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф».
3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф».
4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 04.04.2024, укладений між Котелевською селищною радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф».
5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 04.04.2024, укладений між Котелевською селищною радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф».
6. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Котелевською селищною радою (код ЄДРПОУ 13955812) на земельну ділянку кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 121671995І3222.
7. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за Котелевською селищною радою (код ЄДРПОУ 13955812) на земельну ділянку кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1216941753222.
8. Зобов'язати Котелевську селищну раду (код ЄДРПОУ 13955812) повернути на користь держави в особі Полтавської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га.
9. Зобов'язати Котелевську селищну раду (код ЄДРПОУ 13955812) повернути на користь держави в особі Полтавської обласної державної (військової) адміністрації Земельну ділянку з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га.
10. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га у Державному земельному кадастрі із припиненням речових прав щодо неї.
11. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га у Державному земельному кадастрі із припиненням речових прав щодо неї.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.07.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.09.2024.
18.07.2024 за вхід. № 9850 від Котелевської селищної ради надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує.
24.07.2024 за вхід. № 10073 від Диканської окружної прокуратури Полтавської області надійшла відповідь на відзив Котелевської селищної ради.
01.08.2024 за вхід. № 10397 від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує.
02.08.2024 за вхід. № 10473 від ІІІ особи надійшли пояснення, в яких ІІІ особа підтримує позов у повній мірі.
09.08.2024 за вхід. № 10766 від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли додаткові пояснення у справі.
09.08.2024 за вхід № 10778 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує.
14.08.2024 за вхід. № 10977 від Диканської окружної прокуратури Полтавської області надійшла відповідь на відзив Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» .
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.09.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
02.10.2024 за вхід. № 13093 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» надійшли додаткові пояснення у справі. Разом з поясненнями відповідачем подано клопотання про призначення земельно-технічної експертизи.
У судовому засіданні 03.10.2024 оголошено перерву у розгляді справи на 17.10.2024.
08.10.2024 за вхід. № 13373 від Котелевської селищної ради надійшли додаткові пояснення у справі. Котелевська селищна рада просить суд застосувати строк позовної давності
15.10.2024 за вхід. № 13687 від Міністерства культури та інформаційної політики стратегічних комунікацій України надійшли додаткові пояснення у справі. Позивач заперечує проти призначення експертизи.
16.10.2024 за вхід. № 13744 від Диканської окружної прокуратури Полтавської області надійшли заперечення на клопотання про застосування строку позовної давності.
16.10.2024 за вхід. № 13748 від Диканської окружної прокуратури Полтавської області надійшли заперечення на клопотання про призначення земельно-технічної експертизи.
У судовому засіданні 17.10.2024 оголошено перерву у розгляді справи до 14.11.2024.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 відкладено розгляд справи на 17.12.2024.
10.12.2024 за вхід. № 16774 від відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Фермерське господарство "Аріант".
Суд ухвалою від 04.02.2025 відмовив у задоволенні клопотання.
17.12.2024 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з тим, що в цей день у час проведення судового засідання по Полтавській області була оголошена повітряна тривога.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.12.2024 відкладено розгляд справи на 23.12.2024.
23.12.2024 за вхід. № 17366 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» надійшли додаткові пояснення.
03.03.2025 за вхід. № 2801 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» надійшло клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
10.03.2025 за вхід. № 3261 від Диканської окружної прокуратури Полтавської області надійшли заперечення на клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
11.03.2025 за вхід. № 3299 від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли додаткові пояснення у справі та заперечення проти клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Суд ухвалою від 09.04.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
08.05.2025 через систему «Електронний суд» від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» на вимогу суду надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні 14.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Під час встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором з'ясовано, що на території Полтавської області (колишні Котелевський та Зіньківський райони) розташоване найбільше укріплене поселення раннього залізного віку Європи - Більське городище.
Більське городище - городище скіфського часу (кінець VIII-початок III століть до нашої ери), розташоване на височині в межиріччі річки Ворскли та правої притоки Псла річки Суха Грунь в районі села Більськ Полтавського району Полтавської області та села Куземин Охтирського району Сумської області.
Відділом історії Полтавського краєзнавчого музею 28.11.1974 року складено паспорт пам'ятника «Більське городище» (місцезнаходження: Полтавська область, Котелевський район, с. Більськ, автотраса Полтава-Гадяч від Опішні до Більська степова дорога), згідно з яким Більське городище - це єдиний на Україні та в усій східній Європі пам'ятник, який дає нам уяву про великий економічний, політичний і культурний міжплемінний центр скіфського населення VII-III ст. до н.е. Дата і номер документа про взяття під охорону - постанова Ради Міністрів УРСР №711 від 21.07.1965. У 1975 році складено облікову картку на пам'ятку археології - «Більське городище».
На підставі рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське городище», організовано зону значного зосередження пам'яток археології на території Котелевського та Зіньківського районів на площі 7521 га в охоронювану археологічну територію «Більське городище».
Перелік об'єктів і карта-схема додані до вказаного рішення в додатках №1 та №2. Відповідно до додатку №1 до рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 затверджено перелік об'єктів охоронюваної археологічної території «Більське городище», до яких віднесено, поміж інших, Західне укріплення Більського городища скіфського часу - 86,5 га та Східне укріплення Більського городища скіфського часу - 75,5 га.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», пам'ятка отримала статус об'єкта культурної спадщини національного значення (охоронний номер - 160018-Н).
У подальшому, у березні 2013 провідним науковим співробітником ІКЗ «Більськ» Шрамком І.Б. та молодшим науковим співробітником музею археології та етнографії Слобідської України ОСОБА_1 складено облікову картку та паспорт на пам'ятку археології - Західне укріплення Більського городища, які затверджені начальником управління культури Полтавської ОДА. Аналогічно, у вересні 2014 року складено облікову картку на пам'ятку археології - Східне укріплення Більського городища.
Згідно облікової картки на пам'ятку археології - Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище), площа, зайнята городищем, становить, за останніми даними - 86,5 га.
Згідно облікової картки на пам'ятку археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище), площа, зайнята городищем, становить, за останніми даними - 75,5 га.
Як зазначено прокурором в позові вищевказані пам'ятки розміщені на земельних ділянках сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878(Західне укріплення), 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га, 5322280400:00:002:1086 площею 28,2085 га - вкрита лісом (Східне укріплення). Цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га перебувають у комунальній власності Котелевської селищної ради та в оренді СТОВ «Скіф», на підставі розпорядження ґолови Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012.
На підставі вищевказаного розпорядження 20.04.2012 укладено договори оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 01.02.2024 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га, право оренди зареєстровано 20.04.2012, щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га, право оренди зареєстровано 20.04.2012.
До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га внесено 03.04.2017 (номер запису про інше речове право: 19828041), на земельну ділянку кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га внесено 03.04.2017 (номер запису про інше речове право: 19825330).
У подальшому, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №31-ОТГ від 09.12.2020 передано у комунальну власність Котелевської селищної ради як земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Котелевською селищною радою, як новим розпорядником спірних земельних ділянок 04.04.2024 укладено договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га із СГТОВ «Скіф» на новий строк з використанням переважного права орендаря (речові права зареєстровані 08.04.2024 за № 54500749 та №54500605 відповідно).
Таким чином, на час подання позовної заяви до суду власником спірних земельних ділянок виступала Котелевська селищна рада, а орендарем - СТОВ «Скіф» на підставі договорів оренди від 04.04.2024.
У ході досудового розслідування кримінального провадження №42023172020000016 від 17.03.2023 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, за участі сертифікованого інженера-землевпорядника 10.05.2024 проведено огляди вищевказаних земельних ділянок, відповідно до даних яких встановлено, що земельні ділянки 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га входять у межі пам'ятки археології - Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище) та пам'ятки археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище) відповідно. Вказані земельні ділянки оброблені та засіяні кукурудзою.
Огляди вищевказаних земельних ділянок проведено шляхом визначення точок поворотних кутів на підставі вихідної інформації щодо пам'яток археології - Східне укріплення Більського городища та Західне укріплення Більського городища, а саме координат розташування укріплення (система WGS-84), яка міститься в облікових картках на пам'ятки археології.
Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Повноваження прокурора з представництва інтересів держави в суді визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).
Прокурор у позовній заяві обґрунтовує, що Департамент є компетентним органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, але такий захист не здійснює.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наведеним правилам кореспондують відповідні приписи ГПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частини четверта, п'ята статті 53 ГПК України).
Оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту прав держави на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини - пам'ятки археології, що передані у комунальну власність Котелевської селищної ради Полтавської області на підставі оскаржуваного наказу Держгеокадастру від 09.12.2020 № 31-ОТГ, а в подальшому - в оренду ТОВ «Скіф».
З метою вирішення позову прокурора потрібно дослідити правове регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології.
Як зазначив представник прокуратури в своїх поясненнях, існує стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам'ятки.
При цьому, неприведення міською радою цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній пам'ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у п. 42 постанови від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.
Аналогічну правову позицію, щодо встановлення особливого правового статусу земельних ділянок вказаної категорії висловив Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20, зазначивши, що невстановлення межі історико-культурного зонування пам'ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення. Суд першої інстанцій встановив, що пам'ятка археологіі паспортизована, внесена до списків нововиявлених пам'ятників археологіі, про що складено облікову картку Міністерством культури України з відповідним схематичним планом. Отже, факт існування і позначення пам'ятки археології та віднесення цієії територіії до земель історико-культурного призначення є доведеним (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №751/1776/17).
У постанові від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц Верховний Суд зауважив, що невключення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для не віднесення спірної земельної ділянки до такої категорії та призначення за наявності відомостей у уповноваженого органу охорони культурної спадщини про розташування на спірній ділянці пам'ятки та/або потрапляння ділянки в охоронну зону відповідної пам'ятки.
Подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі № 557/303/21.
При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам'ятки (у т. ч. пам'ятки археології).
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 734/535/15-ц.
Отже, як вважає Диканська окружна прокуратура Полтавської області, умовою належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об'єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме пам'ятки археології Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище) та пам'ятки археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище) відповідно, що підтверджується інформацією уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини, паспортом та обліковою карткою пам'ятки з відповідними графічними матеріалами.
Крім того, відповідно до приписів ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
Відповідні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.05.2023 у справі №748/1335/20.
Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.
Зазначені правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Вказана норма в редакції Закону від 16.12.2004 № 2245-IV є незмінною по теперішній час.
На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оскаржуваного наказу пам'ятка археології Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище) та пам'ятки археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище) відповідно була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Тобто, станом на момент виникнення спірних правовідносин в законодавстві вже існувала норма яка імперативно передбачала, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності.
Як визначив Верховний Суд у постанові від 13.11.19 у справі № 728/1905/16-ц, немає правових підстав віддавати перевагу відомостям Державного земельного кадастру, адже розташування спірної земельної ділянки на території охоронної зони відповідної пам'ятки архітектури визначається за інформацією державного органу охорони культурної спадщини.
Отже, за твердженнями представника позивача, зазначені правові висновки у порядку ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Матеріалами справи підтверджується, що Відділом історії Полтавського краєзнавчого музею 28.11.1974 року складено паспорт пам'ятника «Більське городище» (місцезнаходження: Полтавська область, Котелевський район, с. Більськ, автотраса Полтава-Гадяч від Опішні до Більська степова дорога), згідно з яким Більське городище - це єдиний на Україні та в усій східній Європі пам'ятник, який дає нам уяву про великий економічний, політичний і культурний міжплемінний центр скіфського населення VII-III ст. до н.е. Дата і номер документа про взяття під охорону - постанова Ради Міністрів УРСР №711 від 21.07.1965. У 1975 році складено облікову картку на пам'ятку археології - «Більське городище».
При цьому прокуратура просить суд врахувати, що археологічний об'єкт і земельна ділянка, розміщена в його межах, мають свою історично-культурну цінність не з моменту виявлення або оформлення облікової документації, а з часу утворення самого об'єкта (кінець VIII-початок III століть до н.е.).
На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оспорюваного наказу пам'ятка археології "Більське городище" була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, в межах вказаної пам'ятки розташована спірна земельна ділянка, що виключає можливість перебування цієї ділянки у комунальній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Жодних інших юридично значимих дій, спрямованих на внесення до Реєстру пам'яток, окрім прийняття уповноваженим органом остаточного рішення про їх занесення (не занесення) до Реєстру Порядком не передбачено (як-то, надання витягу, прийняття будь-яких додаткових рішень і розпоряджень, розробка проєктів тощо).
Отже, на думку прокуратури, твердження представників відповідачів про те, що об'єкт культурної спадщини пам'ятки археології "Більське городище"" не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи.
Порядок визначення меж та режимів використання території пам'ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України (який до теперішнього часу не розроблений).
Станом теперішній час рішення про визначення меж території пам'ятки археології - "Більське городище" уповноваженим органом не приймалось.
Відтак, на переконання прокурора, межі території пам'ятки археології "Більське городище" визначаються на підставі ч. 3 ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п. 3 Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, з урахуванням встановленої ними відстані від залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації.
Позиція позивача Міністерства культури та інформаційної політики України полягає у наступному.
Так представник позивача в своїх поясненнях по справі вказує, що Відділом історії Полтавського краєзнавчого музею 28.11.1974 року складено паспорт пам'ятника «Більське городище» (місцезнаходження: Полтавська область, Котелевський район, с. Більськ, автотраса Полтава-Гадяч від Опішні до Більська степова дорога), згідно з яким Більське городище - це єдиний на Україні та в усій східній Європі пам'ятник, який дає нам уяву про великий економічний, політичний і культурний міжплемінний центр скіфського населення VII-III ст. до н.е. Дата і номер документа про взяття під охорону - постанова Ради Міністрів УРСР №711 від 21.07.1965. У 1975 році складено облікову картку на пам'ятку археології - «Більське городище».
На підставі рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське городище», організовано зону значного зосередження пам'яток археології на території Котелевського та Зіньківського районів на площі 7521 га в охоронювану археологічну територію «Більське городище».
Перелік об'єктів і карта-схема додані до вказаного рішення в додатках №1 та №2. Відповідно до додатку №1 до рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 затверджено перелік об'єктів охоронюваної археологічної території «Більське городище», до яких віднесено, поміж інших, Західне укріплення Більського городища скіфського часу - 86,5 га та Східне укріплення Більського городища скіфського часу - 75,5 га.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», пам'ятка отримала статус об'єкта культурної спадщини національного значення (охоронний номер - 160018-Н).
У подальшому, у березні 2013 провідним науковим співробітником ІКЗ «Більськ» Шрамком І.Б. та молодшим науковим співробітником музею археології та етнографії Слобідської України ОСОБА_1 складено облікову картку та паспорт на пам'ятку археології - Західне укріплення Більського городища, які затверджені начальником управління культури Полтавської ОДА. Аналогічно, у вересні 2014 року складено облікову картку на пам'ятку археології - Східне укріплення Більського городища.
Згідно облікової картки на пам'ятку археології - Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище), площа, зайнята городищем, становить, за останніми даними - 86,5 га. Згідно облікової картки на пам'ятку археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище), площа, зайнята городищем, становить, за останніми даними - 75,5 га.
Спірні земельні ділянки знаходиться в межах пам'ятки археології "Більське городище" (охоронний № 160018-Н). Після проведення порівняльного аналізу вищевказаних картографічних матеріалів облікової документації пам'ятки археології "Більське городище", які додані до матеріалів справи, та даних з Державного земельного кадастру про розташування спірних земельних ділянок, вбачається, що вони знаходиться в межах території пам'ятки археології - "Більське городище".
З огляду на викладене, як вказує позивач, спірні земельні ділянки розташовані в межах пам'ятки археології городища "Більське городище".
Щодо зміни цільового призначення представник позивача зазначає, що відсутність зміни цільового призначення не впливає на факт протиправної передачі органом місцевого самоврядування у приватну власність спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах пам'ятки археології.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач (ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) вказує таке.
У позовній заяві, прокурор посилається на те, що "згідно з частинами першою- другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності" та на те, що "землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв".
Відповідач вказує, що з наведених тверджень, прокурор робить висновок про те, що "оскільки законодавством не передбачено вибуття таких земель з державної власності (тобто, зміни титульного власника та титульного володільця), спірні земельні ділянки на теперішній час продовжують перебувати у власності держави, а отже, положення вказаної статті про вилучення (викуп) у державну власність земель на яких розташовані пам'ятки археології, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин".
Відповідач стверджує, що прокурором не доведено, те що при поданні вказаного позову ним дотримано принцип справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, оскільки на спірній земельній ділянці нібито розташована пам'ятка археології городище "Більське городище". При цьому, за твердженнями самого ж прокурора пам'ятка археології - "Більське городище" займає лише частину земельних ділянок з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га, більша частина яких не зайнята об'єктами культурної спадщини та відповідно пункту 24 розділу X Земельного кодексу України може бути набута у комунальну власність.
Як вказує відповідач, прокурор, що подав позов із такими позовними вимогами, покладає надмірний тягар на відповідачів, оскільки не встановив та не надав жодних належних доказів меж "Більського городища", втім вимагає зобов'язати Котелевську селищну раду та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації.
Щодо обраного прокурором способу захисту та невідповідності позову положенням законодавства, відповідач зазначає, що у справах про витребування майна з володіння особи доказуванню підлягають: - незаконність вибуття майна з володіння позивача: - відплатність набуття права власності відповідачем: - недобросовісність набуття права власності відповідачем.
При цьому, за твердженнями самого ж прокурора, пам'ятка археології - "Більське городище" займає лише частину земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га (визначено точки поворотних кутів на підставі вихідної інформації щодо пам'яток археології - Східне укріплення Більського городища та Західне укріплення Більського городища, а саме координат розташування укріплення (система WGS-84).
Відтак, враховуючи обставини справи, за твердженнями відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та розпорядження ґолови Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012, відповідач зазначає, що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління та Котелевської районної державної адміністрації), позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленій в подібних правовідносинах, а також від 14.03.2023 у справі № 922/2905/19, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19.
Крім того, як вказує відповідач, в цій справі оскаржувані накази та розпорядження вже повною мірою реалізовані виконанням, відтак, накази та розпорядження вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління та розпорядження не матиме ефекту для усунення стверджуваного порушення.
На переконання відповідача, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.12.2020 № 31-ОТГ в частині передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га та визнання незаконним та скасування розпорядження ґолови Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012 суперечать статті 45 ГПК України та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф», договору оренди земельної ділянки площею кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф», договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 04.04.2024, укладений між Котелевською селищною радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф», договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 04.04.2024, укладений між Котелевською селищною радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф» відповідач відмітив, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Отже, враховуючи обставини справи, на переконання відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.
Котелевська селищна рада Полтавської області в своєму відзиві вказує про те, що на теперішній час охоронні зони пам'ятки археології "Більське городище", їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесено.
На території Котелевської селищної ради Полтавської області землі історико-культурного призначення проектами землеустрою у порядку, визначеному діючим законодавством не встановлені.
До того ж, відповідач зазначає, що прокурор не наводить жодного доказу на підтвердження того, що пам'ятка археології "Більське городище" або її частина знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045, а також доказів встановлення меж городища та визначення його площі.
З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позовні вимоги керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями історико-культурного призначення є необґрунтованими, у зв'язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні.
У відповіді на відзив прокурор вказує, що усунення перешкод Полтавській обласній військовій адміністрації у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірними земельними ділянками переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок. Так, спірні земельні ділянки належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на них пам'ятки археології "Більське городище". У той же час, відведення у комунальну власність земель, на яких розташована пам'ятка археології, що не може перебувати у комунальній власності, для потреб, які прямо загрожують схоронності та взагалі існуванню пам'ятки, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.
У даній справі, за твердженнями прокурора, суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок державі спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на особливо цінні землі історико-культурного призначення.
Отже, як вказує прокурор, в даному випадку позбавлення власності Котелевської селищної ради та позбавлення права оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» стосовно спірних земельних ділянок не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірні земельні ділянки були отримані у власність та користування з порушенням вимог чинного законодавства.
Прокурор стверджує, що відповідно до наведених положень законодавства "Більське городище" вважається пам'яткою культурної спадщини (пам'яткою археології) з 21.07.1965 по теперішній час.
Як вказує прокурор, будь-яких відомостей про прийняття відповідного рішення про вилучення пам'ятки археології "Більське городище" з Державного реєстру нерухомих пам'яток України співвідповідачем не надано.
Враховуючи викладене, пам'ятка археології "Більське городище" є пам'яткою культурної спадщини, що, відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", виключає відведення земель, на яких вона розташована у комунальну власність.
Станом на червень 2024 року рішення про визначення меж території пам'ятки археології "Більське городище" уповноваженим органом не приймалось, у зв'язку з чим, межі території пам'ятки археології "Більське городище" визначаються відповідно до описів її меж, які містяться в обліковій картці вказаного об'єкта культурної спадщини.
З урахуванням викладеного, як вказує прокурор, безпідставними є доводи представника співвідповідача про те, що за відсутності науково-проектної документації про визначення меж зазначеної пам'ятки археології її межі є невизначними.
В запереченнях відповідач (ГУ Держгеокадастру) вказує про те, що заявляючи вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 та одночасно вимагаючи скасування її кадастрового номеру та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації такої земельної ділянки, прокурором обрано неефективний та неналежний спосіб захисту права, оскільки скасування кадастрового номеру земельної ділянки саме по собі робить наказ Головного управління недійсним. У зв'язку з чим, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.12.2020 № 31-ОТГ в частині передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га не відповідають ефективному та належному способу захисту нібито порушеного права.
Відповідач стверджує, що прокурор у відповіді на відзив не надав оцінки доводам Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф», Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо тверджень про те, що звертаючись із відповідним позовом із такими позовними вимогами, ним покладено надмірний тягар на відповідачів, оскільки позивачем не встановлено та не надано жодних належних доказів меж "Більського городища", зокрема, Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище), Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище), однак заявлено вимогу зобов'язати Котелевську селищну раду та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Скіф» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації.
Тобто, прокурор вимагає повернути не частину земельної ділянки, на якій за його твердженнями нібито розташована пам'ятка археології "Більське городище", а усю площину земельних ділянок, яка відповідно до положень чинного Земельного кодексу України, має перебувати у комунальній власності, а не у державній власності в особі Полтавської обласної військової адміністрації. При цьому, прокурор у відповіді на відзив стверджує, що до прийняття рішення про визначення меж території пам'ятки її межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості".
Натомість, на переконання відповідача, прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про необхідність витребування усієї площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації. Так, враховуючи обставини справи, на думку відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним, а задоволення позовних вимог прокурора призведе до незаконного вибуття земель із комунальної власності до земель державної власності.
В своїх поясненнях відповідач (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Скіф») вказує, що, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, інформація про визначення на підставі науково-проектної документації території пам'ятки в межах спірної земельної ділянки або оголошення частини території спірної земельної ділянки, на якій за твердженням прокурора знаходиться об'єкт культурної спадщини, охоронюваною археологічною територією, - не визнавалися у встановленому законом порядку. Зазначене також знаходить своє підтвердження і в обліковій картці об'єкту культурної спадщини.
Вказує, що науково-проектна документація на даний об'єкт культурної спадщини - не розроблена, що вказує як на недоведеність допустимими доказами місця розташування території пам'ятки в межах спірної земельної ділянки, так і на відсутність режиму використання відповідної земельної ділянки. Відповідач у справі використовує спірну земельну ділянку для сінокосіння, тобто здійснює діяльність, яка за своїм характером не входить до поняття "земляні роботи", а також прямо визначена законодавцем в переліку виключень щодо обмежень у використанні території пам'ятки. Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на сумнівну наявність на території даної ділянки об'єкту культурної спадщини, - не надані. Отже, наявність договорів оренди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об'єкту культурного призначення, навіть якщо припустити, що споруди, що становлять даний об'єкт, десь мають бути на території спірної земельної ділянки.
З приводу незаконності оспорюваного розпорядження Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012 відповідач просить суд звернути увагу, що позов заявлений з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Котелевською селищною радою Полтавської області в процесі розгляду справи заявлено про застосування до позовних вимог строку позовної давності та вказує, що прокурор з використанням повноважень, наданих йому Законом України "Про прокуратуру" з 2012 року мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про порушення порядку надання спірної земельних ділянок в оренду у межах позовної давності, втім, прокурором з невідомих причин зроблено цього не було. Адже на час укладення оспорюваних договорів органи прокуратури не були позбавлені можливості систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та в разі виявлення порушень чинного законодавства звертатися до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави.
У своїй позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв'язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. Враховуючи, що правовідносини, на які посилається позивач, мали місце в 2012 році, а позовна заява подана в червня 2024 року, на переконання відповідача, строк позовної давності сплинув, в зв'язку з чим, даний позов не може бути задоволено.
З приводу вимог прокурора про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф» та договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 20.04.2012, укладений між Котелевською райдержадміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф» відповідач просить суд, окрім пропуску строку позовної давності звернути увагу, що частинами 2 та 3 статті 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що режим використання території пам'ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам'ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам'ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови.
У відповіді на відзив Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф» прокурор вказує, що твердження представника відповідача про те, що об'єкт культурної спадщини пам'ятку археології "Більське городище" не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи.
Враховуючи, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га розташована пам'ятка археології - "Більське городище" зазначені земельні ділянки належить до категорії земель історико-культурного призначення. Отже, оскільки станом на день укладення спірних договорів земельна ділянка з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га належала до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вищевказаних вимог законодавства щодо охорони та збереження об'єктів культурної спадщини та є підставою для визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 20.04.2012, кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 20.04.2012, кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га від 04.04.2024, кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га від 04.04.2024, що укладені між Котелевською селищною радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Скіф». відповідно до ст. 21, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 21 Земельного кодексу України.
Заперечуючи проти заяви Котелевської селищної ради Полтавської області про застосування позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договору оренди від 20.04.2012 та скасування розпорядження ґолови Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012 прокурор вказує, що ним було заявлено негаторний позов, в даному випадку позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
В своїх поясненнях ГУ Держгеокадастру звертає увагу, що твердження прокурора, що "межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості" суперечать Закону України "Про охорону культурної спадщини" у редакції від 02.10.2023 року, тобто до дати звернення з даним позовом. Вказує, що звернення прокурора з вказаним позовом є передчасним, оскільки відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам'ятки. Вказує, що формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації прокурор не надав доказів меж пам'ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки із відповідною площею.
Відповідач вказує, що невизначеність у позовних вимогах прокурора створює загрозу порушення положень земельного законодавства, оскільки безпідставне вибуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення із комунальної власності до державної (в особі ПОВА) суперечить положенням Земельного кодексу України, тож дана позовна вимога не може бути задоволена. Натомість, належним способом захисту є саме вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології.
Державний реєстр нерухомих пам'яток України не містить запису про спірний об'єкт культурної спадщини, як нерухомий На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», пам'ятка отримала статус об'єкта культурної спадщини національного значення (охоронний номер - 160018-Н), однак фактично таке рішення не виконане, (через відсутність науково-проектної документації).
В своїх поясненнях Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Скіф» зазначає, що Державний реєстр нерухомих пам'яток України не містить запису про спірний об'єкт культурної спадщини, як нерухомий. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», пам'ятка отримала статус об'єкта культурної спадщини національного значення (охоронний номер - 160018-Н), однак фактично таке рішення не виконане, (через відсутність науково-проектної документації).
З рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське городище» не вбачається, що даний об'єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням організовано зону значного зосередження пам'яток археології на території Котелевського та Зіньківського районів на площі 7521 га в охоронювану археологічну територію «Більське городище». Перелік об'єктів і карта-схема додані до вказаного рішення в додатках №1 та №2.Відповідно до додатку №1 до рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001затверджено перелік об'єктів охоронюваної археологічної території «Більське городище», до яких віднесено, поміж інших, Західне укріплення Більського городища скіфського часу - 86,5 га та Східне укріплення Більського городища скіфського часу - 75,5 га.
Жодної інформації про взяття даних пам'ятників культури на державний облік вказане рішення не містить. Отже, на переконання відповідача, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об'єкту культурної спадщини.
За твердженнями відповідача, на момент подання позову відсутні підстави того, що спірний об'єкт культурної спадщини є зареєстрованою в державному реєстрі пам'яткою археології, оскільки має статус щойно виявленої пам'ятки, цінність та факт наявності якої в межах спірної земельної ділянки на даний час не досліджений, а, відтак, юридичні підстави для визначення наданий час режиму земельної ділянки - відсутні. Науково-проектна документація та проект землеустрою відсутні, отже, звернення прокурора із вказаним позовом є передчасним, оскільки відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам'ятки.
Відповідач вказує, що вимога прокурора щодо визнання недійсним договорів оренди землі не грунтуються на вимогах закону. Відповідач у справі використовує спірну земельну ділянку для сінокосіння тобто здійснює діяльність, яка за своїм характером не входить до поняття "земляні роботи", а також прямо визначена законодавцем в переліку виключень щодо обмежень у використанні території пам'ятки. Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на сумнівну наявність на території даної ділянки об'єкту культурної спадщини, - не надані. Отже, наявність договорів оренди, спосіб використання земельних ділянок, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об'єкту культурного призначення, навіть якщо припустити, що споруди, що становлять даний об'єкт, десь мають бути на території спірних земельних ділянок. Земельна ділянка з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га є земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Прокурор не надав доказів меж пам'ятки, які могли б свідчити про необхідність повернення усієї площі земельних ділянок. Така невизначеність у позовних вимогах прокурора створює загрозу порушення положень земельного законодавства, оскільки безпідставне вибуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із комунальної власності до державної (в особі ПОВА) суперечить положенням Земельного кодексу України. Належним способом захисту повинна бути вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології після встановлення меж цієї ділянки у передбаченому законодавством порядку (проект землеустрою у складі науково-проектної документації).
Котелевська селищна рада в поясненнях зазначає, що з долучених до позовної заяви документальних доказів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не вбачається, що даний об'єкт був взятий на державний облік. Вказаними розпорядчими документами (рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське городище», постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України») затверджений список пам'ятників культури, розташованих на території Полтавської області, а також взято під охорону пам'ятники археології.
Відтак, за відсутності в державному реєстрі нерухомих пам'яток України запису про спірний у даній справі об'єкт культурної спадщини, як нерухому пам'ятку, необхідно керуватися нормою щодо взяття даного об'єкту на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом до вирішення питання про його реєстрацію. З долучених до позовної заяви рішень не вбачається, що даний об'єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам'ятників культури, розташованих на території Полтавської області, а також взято під охорону пам'ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам'ятників культури на державний облік вказане рішення не містить. Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об'єкту культурної спадщини. Попри це, навіть припущення про те, що взяття на державний облік спірного об'єкту культурної спадщини теоретично мало місце, не дає прокурору законних підстав для обґрунтованості позову, оскільки, державний облік без внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток надає пам'ятці статус щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, який діє до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Прокурор в своїх поясненнях з окремого питання вказує, що відповідачами повністю проігноровано сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проєкту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам'ятки. При цьому, неприведення міською радою цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній пам'ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оскаржуваного наказу пам'ятка археології «Більське городище» була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Тобто, станом на момент виникнення спірних правовідносин в законодавстві вже існувала норма яка імперативно передбачала, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності.
Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт археології - «Більське городище», то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення і до особливо цінних земель, але аж ніяк не до земель сільськогосподарського призначення, а отже її відчуження в комунальну або приватну власність неможливо без дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини, та вимог ст. ст. 122,150 ЗК України. Матеріалами справи підтверджується, що пам'ятку археології «Більське городище» взято під охорону об'єкт культурної спадщини та присвоєно охоронний номер. Вказане рішення було прийняте на підставі чинного на той час законодавства та є рішенням про взяття на державний облік, яке викладене із урахуванням тогочасної юридичної термінології. Вищенаведене свідчить про те, що пам'ятку археології «Більське городище» було виявлено та взято на під охорону ще починаючи з 60-х років XX століття в порядку, встановленому чинним на той час законодавством. Крім того, вказаними рішеннями, які є чинними і мають законну силу, вже на той час було визначено і встановлено охоронні зони пам'ятки, що спростовує безпідставні твердження відповідачів про те, що межі та охоронні зони пам'ятки не встановлено нібито навіть до теперішнього часу.
Прокурор вказує, що з метою приведення статусу пам'ятки археології у відповідність до вимог чинного законодавства України, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» пам'ятку археології «Більське городище» внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України присвоєно охоронний номер охоронний номер - 160018-Н).
Крім того, на пам'ятку археології «Більське городище» у березні 2013 складено облікову картку провідним науковим співробітником ІКЗ «Більськ» ОСОБА_2 та молодшим науковим співробітником музею археології та етнографії Слобідської України ОСОБА_1 , які затверджені начальником управління культури Полтавської ОДА.
У зазначеній обліковій картці наведено опис об'єкта та меж його території, до якої потрапляє й спірна земельна ділянка, що також підтверджується графічними матеріалами, які є невід'ємним додатком до облікової картки.
В обліковій картці об'єкта Західне укріплення Більського городища "Західне Більське городище", доданої прокурором до позовної заяви, опис об'єкта визначено як: Дата утворення: VIII - V ст. до н.е. передскіфський та скіфський час, культура лісостепового землеробського населення скіфської епохи, окремі знахідки доби бронзи, знахідки та об'єкти XVI-XVIІ ст., періоду козацтва та нового часу. Місце знаходження об'єкта: Село Більськ, Більська сільська рада, Котелевського району, Полтавської області. Охоронний № комплексу 160018-Н. Дата і № рішень, відповідно до яких об'єкт узято на державний облік та визначено категорію пам'ятки: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 року №928. Функціональне використання: Сучасне використання - рілля, задерновані ділянки рідкісною рослинністю. Первісне призначення - селище, укріплене поселення. Характеристика об'єкта: Укріплення знаходиться в західній частині комплексу Більського городища. Фортифікаційні споруди збереглися практично по всьому периметру городище (з розривами біля північного, південного боків). В'їзд до укріплення (городища) від плато розміщується край основи вододільного плато, з боку східної частини смуги укріплень. З зовнішнього боку за валами зі сходу, південного сходу та півночі збереглися глибокі рови. Вали мають зовнішні ознаки руйнування внаслідок діяльності селітроварників XVI - XVII ст., а саме: поверхня валів має сідловини, частина написів згорнута у внутрішній бік укріплення. Крім того, геофізиками вздовж валів зафіксовані пічні плями, розкриті залишки двох селітроварних печей при розкопках, окремі знахідки уламків гончарного посуду, монети, виявлені здебільшого у західній та східній частині укріплення. Вал має майже підтрикутний перетин, із закругленою вершиною. Його поверхня задернована. Південна смуга валу розрізана ярами. З північного сходу рови майже не простежуються. Висота валів - 5-10 м., ширина основи валу - 22-32 м. Рів мав пласке дно. Його ширина у верхній частині сягала 24 м, у нижній - більше 5м. Глибина рову здебільшого становить 6 м. Він має сліди оплилості. Форма рову у перетині - трапецієподібна. Крутизна схилів валів - 30-450.
У східній частині городища у другій половині ХХ ст. існувала споруда для зберігання добрива для сільскогосподарських потреб. На даний час вона демонтована. ЇЇ зовнішніх ознак не залишилось, проте культурний шар на місці розташування споруди частково зруйнований. Крім того у східній частині вала (біля в'їзду на городище) у середині ХХ ст. була встановлена залізна бочка, яку витягли лише у 2007 році. На місці руйнування вал частково досліджувався, а в даний час законсервований та досипаний. Площа, зайнятості городищем становить за останніми даними, 86,5 га. Ступінь схоронності об'єкта: Загальний стан схоронності решток укріплень, майданчика городища та селища в цілому - задовільний. В обліковій картці Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище) доданої прокурором до позовної заяви, опис об'єкта визначено як: Дата утворення: VI - ІV ст. до н.е. скіфський час, культура лісостепового землеробського населення скіфської епохи, окремі знахідки доби бронзи, раннього середньовіччя. Місце знаходження об'єкта: Полтавська область, Котелевський район, Більська сільська рада, східна околиця села. Охоронний № комплексу 160018-Н. Дата і № рішень, відповідно до яких об'єкт узято на державний облік та визначено категорію пам'ятки: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 року № 928. Функціональне використання: Сучасне використання - сільскогосподарське угіддя лісові насадження. Первісне призначення - селище, укріплене поселення. Характеристика об'єкта: Укріплення знаходиться в східній частині комплексу Великого укріплення Більського городища. Фортифікаційні споруди збереглися практично по всьому периметру городище (з розривами - в'їздами біля північного, південного, західного боків). Із зоанішнього боку, за валами по всьому периметру городища, зберіглися глибокі рови. Вал має майже підтрикутний перетин, із закругленою вершиною. Його поверхня задернована. Висота валів від 5 м., ширина основи валу - близько 20 м, глибина рову 1,6-3,5 м, ширина у верхній частині 6,3-24 м. Загальна висота оборонних споруд від дна рову до верхівки валу становить близько 8,5 м. Форма рову у перетині - трапецеподібна. Крутизна схилів валів - 30-450. Площа зайнята городищем 75,5 га (згідно рішення Полтавської обласної ради від 15.02.2001 року «Про охоронювану археологічну територію «Більське городище»). Майже вся територія укріплення розорюється задернованими залишаються лише краї схилів та рови, а також частина городища вкрита лісом. Ступінь схоронності об'єкта: Загальний стан збереження решток укріплень, майданчика городища та селища в цілому - задовільний. Акт обстеження технічного стану пам'ятки від 26.09.2014 року.
Відомості облікових документів на пам'ятку археології «Більське городище» є повними, актуальними та достовірними та станом на момент внесення пам'ятки повністю відповідали вимогам спільного наказу Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 № 295/104 та наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158. Так, на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оспорюваного наказу пам'ятка археології «Більське городище» була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, в межах вказаної пам'ятки розташована спірна земельна ділянка, що виключає можливість перебування цієї ділянки у комунальній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Прокурор вказує, що твердження представників відповідачів про те, що об'єкт культурної спадщини пам'ятку археології «Більське городище» не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи.
Як зазначає прокурор, межі території пам'ятки археології «Більське городище» визначаються на підставі ч. 3 ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п. 3 Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, з урахуванням встановленої ними відстані від залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації. З урахуванням викладеного, на переконання прокурора, безпідставними є доводи представника співвідповідача про те, що за відсутності науково-проектної документації про визначення меж зазначеної пам'ятки археології її межі є невизначеними.
В своїх додаткових поясненнях ГУ Держгеокадастру зазначає, що прокурор не дотримався визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури для отримання повноважень захищати в суді інтереси держави, та також не надав можливість самостійно здійснювати захист порушеного права держави на спірну земельну ділянку на якій розташовані археологічні пам'ятки.
Також, звертає увагу суду на те, що пред'явлений прокурором у цій справі позов спрямований на усунення державі перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою. Тобто, належним способом захисту є саме вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, тож звернення прокурора із вказаним позовом є передчасним, відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам'ятки.
Відповідач (СГТОВ "Скіф") в своїх поясненнях вважає, що даний позов не є обґрунтованим, оскільки мова йде не про порушення прав власника землі з боку відповідача, а про невиконання самим позивачем вимог закону, що спричинило видимість наявності порушеного права. За результатами археологічної розвідки, яку не позбавлений права провести позивач, у випадку встановлення дійсно на території спірної земельної ділянки залишків об'єктів культурної спадщини у вигляді пам'ятки археології, позивач управнений провести процедуру вилучення земельної ділянки. Обставини справи в цілому свідчать, що позивач звернувся за захистом не порушеного права, оскільки момент початку таких порушень може наступити з моменту виконання позивачем вимог закону щодо оформлення об'єкту культурної спадщини та визначення меж його території.
В письмових поясненнях, наданих на вимогу суду СГ ТОВ "Скіф" зазначає, що Земельним законодавством чітко визначена процедура встановлення меж та режиму використання територій історико-культурного призначення, згідно з якою місце розташування, площа, межі та режим використання вказаних земель встановлюються за проектами землеустрою, розробленими, погодженими та затвердженими у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 9 ст. 47 Закону України "Про землеустрій" визначено, що рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відповідно до розділу ІV пункту 12 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини: після занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам'ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, власник пам'ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації і землеустрою щодо визначення меж території пам'ятки що є складовою облікової документації на пам'ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи.
Як станом на час подання позову, так і станом на час прийняття рішення охоронні зони пам'ятки історико - культурного заповідника «Більськ», їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесені, План організації території відсутній, що підтверджується листом КУ «Історико - культурний заповідник «Більськ» №201 від 06.11.2024.
З огляду на вищевикладене, формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації прокурор не надав доказів меж пам'ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення земельних ділянок із відповідною площею.
На підтвердження підстав позову прокурором до суду надані протоколи огляду місця події від 10.05.2024 в рамках кримінального провадження №42023172020000016 від 17.03.2023 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, за участі сертифікованого інженера-землевпорядника відповідно до даних яких встановлено, що земельні ділянки 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га входять у межі пам'ятки археології - Західне укріплення Більського городища (Західне Більське городище) та пам'ятки археології - Східне укріплення Більського городища (Східне Більське городище) відповідно.
В зазначених протоколах огляду місця події від 10.05.2024 координати видимої зовнішньої межі пам'ятки археології в системі координат СКО3 та у системі координат широта/довгота не визначені
З протоколів огляду місця події від 10.05.2024 вбачається, що огляди вищевказаних земельних ділянок проведено шляхом визначення точок поворотних кутів на підставі вихідної інформації щодо пам'яток археології - Східне укріплення Більського городища та Західне укріплення Більського городища, а саме координат розташування укріплення (система WGS-84), яка міститься в облікових картках на пам'ятки археології по відношенню до земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га.
Вказані протоколи огляду місця події від 10.05.2024 не є висновком спеціаліста або експерта, не містять вказівки на застосовану методику та її закріплення у відповідній затвердженій у встановленому законом порядку нормативно-технічній документації, не містить джерела вихідних даних, які були використані спеціалістом, що унеможливлює встановлення об'єкта, що був предметом аналізу та співставлення з координатами спірних земельних ділянок, що позбавляє зазначені протоколи статусу належних самостійних доказів.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до суду та викладеним обставинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" визначено, що пам'ятка археології - археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідно до п. 2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060 (далі - Порядок обліку ОКС) Державний реєстр нерухомих пам'яток України - банк даних, сформованих за єдиними ознаками та принципами, що містить відомості про пам'ятки культурної спадщини.
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико- культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 ЗК України).
За змістом частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до пункту г) частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Відповідно до ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об'єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони.
Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам'яток місцевого значення. Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 33-4 Закону "Про охорону культурної спадщини" науково- проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини є науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території. Науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини визначає спеціальний режим використання території або об'єктів, у тому числі планувальні обмеження у використанні земель у сфері забудови, гранично допустиму висотність будівель та споруд. Відомості про межі територій та обмеження у використанні земель (територій), визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, затвердженою в установленому порядку, публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, що їх затвердив, та підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру. Замовником науково- проектної документації з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території є орган охорони культурної спадщини, за поданням якого територію оголошено охоронюваною археологічною територією.
Так, діючим законодавством визначено порядок встановлення охоронних зон, межі та режими використання яких повинні бути визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, розробленою та затвердженою у встановленому законом порядку, а також внесеною до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини другої ст. 34 Закону "Про охорону культурної спадщини" встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.
Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються згідно зі ст. 47 Закону України "Про землеустрій. Проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони земель історико-культурного призначення.
Статтею 14-1 Закону "Про охорону культурної спадщини" визначається поняття "територія пам'ятки".
Територія пам'ятки - це територія, історично і топографічно пов'язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам'ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам'ятки.
Межі та режими використання території пам'ятки визначаються науково- проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Положеннями статті 47 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико- культурного призначення розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам'яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об'єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.
Земельним законодавством чітко визначена процедура встановлення меж та режиму використання територій історико-культурного призначення, згідно з якою місце розташування, площа, межі та режим використання вказаних земель встановлюються за проектами землеустрою, розробленими, погодженими та затвердженими у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 9 ст. 47 Закону України "Про землеустрій" визначено, що рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відповідно до розділу V пункту 5.14 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини (у редакції 12 04.2024 року): після занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам'ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, власник пам'ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації і землеустрою щодо визначення меж території пам'ятки що є складовою облікової документації на пам'ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи (дана норма кореспондуються із пунктом 12 розділу IV Порядку у редакції від 20.08.2019 року).
Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об'єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об'єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини (ч. 2 ст. 14 Закону).
Так, Державний реєстр нерухомих пам'яток України не містить запису про спірний об'єкт культурної спадщини, як нерухомий.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», пам'ятка отримала статус об'єкта культурної спадщини національного значення (охоронний номер - 160018-Н), однак таке рішення не було виконане (через відсутність науково-проектної документації).
Відповідно до ч. 3 Прикінцевих і Перехідних положень вказаного закону, об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" прийнятий 13.07.78 року та був чинним до 12.07.2000 року (до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини").
Рішенням Полтавської обласної ради від 15.02.2001 «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське городище», організовано зону значного зосередження пам'яток археології на території Котелевського та Зіньківського районів на площі 7521 га в охоронювану археологічну територію «Більське городище». Жодної інформації про взяття даних пам'ятників культури на державний облік вказане рішення не містить.
Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об'єкту культурної спадщини.
Так, на теперішній час охоронні зони пам'ятки археології «Більське городище», їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесені.
З огляду на вищевикладене, формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га державі в особі Полтавської обласної військової (державної) адміністрації прокурор не надав доказів меж пам'ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення земельних ділянок із відповідними площами.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.12.2020 № 31-ОТГ в частині передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га та визнання незаконним та скасування розпорядження ґолови Котелевської райдержадміністрації №125 від 20.04.2012 суд вважає за необхідне вказати таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 ВП ВС зробила висновки щодо застосування статті 45 ГПК України, коли позов пред'явлений прокуратурою до іншого державного органу:
"Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
7.2.Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
7.3.Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
7.4.Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
7.5.Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
7.6.У цій справі прокурор пред'явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області, отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).
7.7.Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
7.8.Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.
7.9.Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявленим вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі N 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)."
Отже, в частині вищезазначеної заявленої позовної вимоги, позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Котелевської селищної ради), позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленій в подібних правовідносинах, а також від 14.03.2023 у справі № 922/2905/19, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19.
Також, суд приймає посилання відповідача (ГУ Держгеокодастру в Полтавській області) про те, що в цій справі оскаржувані накази та розпорядження вже повною мірою реалізовані виконанням, відтак, накази та розпорядження вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління та розпорядження не матиме необхідних наслідків для усунення стверджуваного порушення.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Статті Закону України "Про охорону культурної спадщини" та ЗК України не врегульовують відносини оренди земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам'ятки (як і земель історико-культурного призначення в цілому), та не містять заборону щодо передачі в оренду таких земельних ділянок.
Навпаки, частина друга статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на момент передачі спірної земельної ділянки в оренду містила норму про те, що встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико- культурного призначення
Зі свого боку, Закон України "Про охорону культурної спадщини" та ЗК України не містять положень щодо заборони передачі у користування (оренду) земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам'ятки.
Як відомо, принцип "належного урядування", який послідовно підтримується в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад у Рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04) має на увазі, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Але потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.
Матеріали справи засвідчують добросовісну поведінку орендаря у спірних правовідносинах. Керуючись принципами правової визначеності й належного урядування, суди не повинні піддавати сумніву правомірність укладених договорів оренди; орендарю необхідно дозволити користуватися спірною земельною ділянкою до закінчення строку дії договорів оренди, за умови, що він виконує всі вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.
Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на наявність на території даної ділянки об'єкту культурної спадщини, - не надані.
Отже, наявність договорів оренди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об'єкту культурного призначення.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 5322280400:00:002:1076 площею 79,5878 га та земельна ділянка з кадастровим номером 5322280400:00:002:1045 площею 41,1519 га є земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
У зв'язку із набранням чинності Закону України 1423-IX, з 27 травня 2021 року розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення належить до повноважень територіальних громад.
На офіційному веб-ресурсі Міністерства культури та інформаційної політики України розміщений у вільному доступі для перегляду Державний реєстр нерухомих пам'яток України, в якому відсутня інформація про спірний об'єкт культурної спадщини.
Отже, прокурор та позивач, не були позбавлені можливості довести суду факт внесення інформації про спірний об'єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, в тому числі і шляхом надання суду відповідного витягу з даного реєстру, зазначивши, що наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 2088 від 03.09.2020 року сам по собі і є фактом включення відомостей до реєстру.
За таких обставин, не можна вважати доведеним знаходження на спірній земельній ділянці пам'ятки архітектури, яка взята на державний облік згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", або зареєстрованої у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України.
Прокурор не надав належних доказів меж пам'ятки, які могли б свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки.
На підтвердження вищевказаних обставин прокурором до суду надані протоколи огляду земельних ділянок у кримінальному провадженні №42023172020000016 від 17.03.2023 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, згідно яких проведено огляди вищевказаних земельних ділянок.
Огляди вищевказаних земельних ділянок проведено шляхом визначення точок поворотних кутів на підставі вихідної інформації щодо пам'яток археології - Східне укріплення Більського городища та Західне укріплення Більського городища, а саме координат розташування укріплення (система WGS-84), яка міститься в облікових картках на пам'ятки археології.
З даних протоколів вбачається, що визначення координат видимої зовнішньої межі «Більського городища» здійснювалося не на підставі фотофіксації, що має міститися в обліковій документації, а шляхом визначення точок поворотних кутів на підставі вихідної інформації щодо пам'яток археології - Східне укріплення Більського городища та Західне укріплення Більського городища, а саме координат розташування укріплення (система WGS-84), яка міститься в облікових картках на пам'ятки археології. В зазначених протоколах огляду місця події від 10.05.2024 координати видимої зовнішньої межі пам'ятки археології в системі координат СКО3 та у системі координат широта/довгота не визначені.
Суд зауважує, що у відповідності до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини облікова документація на об'єкт культурної спадщини складається лише певним колом суб'єктів. Розробником облікової документації є наукові установи, в тому числі заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю "музеєзнавство, пам'яткознавство" або історії - для археологічних, історичних об'єктів та об'єктів науки і техніки.
Враховуючи встановлені на законодавчому рівні підвищені вимоги до документування об'єктів культурної спадщини, суд доходить до висновку, що саме облікова документація на об'єкт культурної спадщини мала бути вихідними даними для проведення відповідного дослідження фактичного місця розташування спірного об'єкта культурної спадщини. Вказані вимоги дотримані не були.
Вказаний протокол огляду не є висновком спеціаліста або експерта, не містить вказівки на застосовану методику та її закріплення у відповідній затвердженій у встановленому законом порядку нормативно-технічній документації, не містить джерела вихідних даних, які були використані спеціалістом, що унеможливлює встановлення об'єкта, що був предметом аналізу та співставлення з координатами спірної земельної ділянки.
Крім того, лист КУ «Історико - культурний заповідник «Більськ» №201 від 06.11.2024 містить інформацію, що охоронні зони пам'ятки історико - культурного заповідника «Більськ», їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесені, План організації території відсутній.
Таким чином, з викладеного вбачається відсутність законних підстав для визнання недійсними спірних договорів.
Щодо посилання прокурора на аналогічність справи та висновків викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 суд вказує, що правовідносини, які досліджувалися у справі № 927/1206/21, не є подібними до правовідносин у даній справі. Незважаючи на те, що обидва спори виникли з приводу подання прокурором негаторного позову в інтересах Держави про скасування державної реєстрації права власності територіальної громади на земельну ділянку, на якій за твердженням позивача наявна пам'ятка археології, та визнання недійсним договору оренди зазначеної земельної ділянки, - вказані правовідносини не є тотожними.
Так, у справі № 927/1206/21 було встановлено: Наявний паспорт пам'ятки археології (абз. 8); Пам'ятки нанесені на карту землекористування (абз. 9); Оформлене охоронне зобов'язання з боку органу місцевого самоврядування (абз. 10);
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності встановлено наявність у межах об'єкта інвентаризації земельної ділянки та обмеження (обтяження) у виді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини (абз. 12);
Інформація про знаходження об'єкта культурної спадщини відображена в матеріалах погодження технічної документації із землеустрою (абз. 13);
В акті приймання-передачі земельних ділянок з державної в комунальну власність зазначено, що земельна ділянка не має жодних обмежень (абз. 15)
Отже, у справі № 927/1206/21 встановлено, що Держава, діючи через свої відповідні органи, здійснила документальну фіксацію пам'ятки археології в межах конкретної земельної ділянки, склавши паспорт пам'ятки та відобразивши пам'ятку у відповідних картографічних матеріалах, а орган місцевого самоврядування та окремі працівники державних органів всупереч наявній та офіційно оформленій інформації не звернули на це увагу, та здійснили незаконну передачу земельної ділянки з державної в комунальну власність, після чого передали вказану ділянку (після її поділу на дві ділянки) в оренду, не будучи на це управненою особою, оскільки законно прав власності на об'єкт оренди не набули.
Відповідно, висновки Великої Палати Верховного Суду ґрунтуються на вищевикладених обставинах справи.
У даній справі, що розглядається правовідносини відрізняються суттєво: 1.В матеріалах справи відсутній паспорт об'єкта культурної спадщини. 2. Інформація про спірний об'єкт культурної спадщини не була внесена до картографічних матеріалів та не відображена в планах землекористування. 3. Держава в особі уповноважених органів (Полтавська обласна адміністрація) сама порушила вимоги закону, відповідно до яких Полтавська обласна адміністрація повинна визначити межі та режими використання території пам'ятки. 4. Відсутність інформації про спірний об'єкт культурної спадщини в планах землекористування та невстановлення меж спричинили об'єктивну необізнаність Держгеокадастру та органу місцевого самоврядування про дані обставини, внаслідок чого останні були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про даний факт, що і спричинило передачу спірної земельної ділянки у власність територіальної громади. 5. Договори оренди, який позивач просить визнати недійсними, укладався до, а не після передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність, тобто вказаний договір укладався з Державою, а, відтак, укладався на момент укладення з законним власником землі.
З викладеного вбачається, що обставини вищевказаних обох справ не є подібними, оскільки в справі № 927/1206/21 мало місце порушення вимог земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність при наявності документально відображених в планах землекористування на даній земельній ділянці пам'яток археології, з подальшим переданням незаконним власником земельної ділянки в оренду.
Також суд врахував позиції Верховного Суду, на які посилалися учасники справи (ухвала Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 910/27779/14, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/582/17, постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 (пункт 42), постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17, постанова Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц, постанова Верховного Суду від 05.10.2022 у справі N 557/303/21, постанова Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 734/535/15-ц, постанова Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі№ 927/1206/21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (пункт 60)) у своїх поясненнях, та виходить з того, що вони не є аналогічними у порівнянні з даною справою. Вище перелічені постанови не є подібними до правовідносин у даній справі, так як у справах, що аналізувалися судами були встановлені як наявність пам'ятки архітектури, так і її місцезнаходження на відповідних земельних ділянках.
Також, суд звертає увагу на обраний прокурором спосіб захисту права,
Так, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2025 справу №922/264/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі за позовом Харківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод", 3) Харківської районної військової адміністрації Харківської області, 4) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Люботинської міської ради Харківської області, 5) Люботинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями історико-культурного призначення передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підставою для передачі справи №922/264/24 на розгляд об'єднаної палати Великої Палати Верховного Суду стала необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов.
Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду звернула увагу на сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово наголошувала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16).
Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 у справі № 465/4230/22).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
У судові практиці щодо розгляду спорів, пов'язаних із землями, на яких розташовані пам'ятки археології, сформулювались такі підходи.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, скасування державної реєстрації права власності та запису про право власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, розташовану в межах пам'ятки археології, вказано, що:"… що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на якій розташовані пам'ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам'ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки".
Крім того, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 за позовом виконувача обов'язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, Рівненської районної державної адміністрації, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, рішень і розпорядження та зобов'язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розміщена в межах пам'ятки археології національного значення, викладено подібний висновок про те, що "…заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки".
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" виснувала, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, вимога про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138" відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Водночас, Велика Палата акцентувала увагу на тому, що обраний Прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими Прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для формулювання свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин та для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов, який можна пред'явити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, адже Прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторного позову), ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційного позову).
Однак колегія суддів не погоджується з висновками про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та в цьому разі належним способом захисту є негаторний позов, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, з огляду на таке.
Так, Велика Палата Верховного Суду стабільно та послідовно вказала, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 92) та у постанові від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).
У пунктах 52, 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, вказано, що: "… оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".
Колегія суддів врахувала, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 07.12.2022 у справі № 911/2851/19.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі № 703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Варто також звернути увагу на постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) де Велика Палата Верховного Суду розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду. При цьому висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, а набуття приватної власності на них є неможливим. У цьому контексті є очевидним, що пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, а їх ідентифікація пов'язана із взяттям на державний облік, занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що безумовно залежить від належних дій саме відповідних державних органів. Наслідки виправлення "помилки", як про це зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (див. рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 "Дроздик та Мікула проти України" та від 12.12.2024 ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України").
У контексті спірних правовідносин також необхідно врахувати постанову від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Разом з тим, для вирішення таких спорів земельна ділянка, для витребування якої наявні підстави, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Витребування як належний спосіб захисту у справі № 446/478/19 не може бути застосований щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду передаючи справу №922/264/24 вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в державному реєстрі прав на нерухомість), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.
Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
Висновки про те, що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, сформульовані також у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.
У зв'язку з цим колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов.
Відповідно статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Оскільки, судом відмовлено в задоволенні позовних вимог по суті спору, то в даному випадку, суд відмовляє в задоволенні заяв відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на прокурора в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 129, 232-235, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 21.05.2025
Суддя Кльопов І.Г.