номер провадження справи 5/41/25
19.05.2025 Справа № 908/811/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458)
До відповідача: Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» (бул. Шевченка, буд. 42, прим. XXIV, м. Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 32585016)
про стягнення 281 546,44 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Губрієнко А.О., довіреність № 925/20-25 від 23.12.2024, юрисконсульт;
Від відповідача: Гінатулін А.Р., довіреність № б/н від 13.04.2025;
27.03.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна Концерну “Міські теплові мережі» до Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» про стягнення 281 546,44 грн.
27.03.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/811/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 22.04.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
01.04.2025 від Концерну “Міські теплові мережі» до суду надійшла заява про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
14.04.2025 від Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2021 по 31.07.2024 на суму 281 546,44 грн. та просить суд розстрочити виконання рішення по справі № 908/811/25 шляхом сплати заборгованості у розмірі 281 546,44 грн. рівними частинами протягом 36 місяців, тобто по 7 820,73 грн. щомісяця починаючи з 12.05.2025.
Також, 14.04.2025 від Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» до суду надійшла заява № б/н від 14.04.2025 (вх. № 7751/08-08/25 від 14.04.2025) про проведення судових засідань по справі № 908/811/25 з викликом сторін.
Крім цього, 14.04.2025 від ПП “ЕЛІТ ЧАЙ» до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 14.04.2025 № 908/811/25 задоволено заяву Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» № б/н від 14.04.2025 (вх. № 7751/08-08/25 від 14.04.2025) та вирішено розгляд справи № 908/811/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 22.04.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.04.2025 № 908/811/25 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 19.05.2025 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою та запропоновано сторонам подати письмові пояснення та усі наявні докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 19.05.2025 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу “Акорд».
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі зазначивши, що Приватне підприємство «ЕЛІТ ЧАЙ» є власником нежитлового приміщення XXIV, підвалу (літ. А-4) за адресою: м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 42. Відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги», станом на 01 листопада 2021 року Типовий індивідуальний договір № 72209601 про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою між Позивачем та ТОВ “ЕЛІТ ЧАЙ» з 01 листопада 2021 року є укладеним. Житловий будинок по бул. Шевченка, буд. 42, м. Запоріжжя оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії. Позивачем надано послугу з постачання теплової енергії Відповідачу за період з 01.11.2021 по 31.07.2024 на загальну суму 282 637,50 грн., що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості та детальним розрахунком нарахувань. Позивачем сформовані та надані Відповідачу рахунки на оплату спожитої послуги. Відповідач за період з 01.11.2021 по 31.07.2024 здійснив часткову оплату за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору на суму 1 091,06 грн., у зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 281 546,44 грн. Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому знаходиться приміщення Боржника підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону відповідно до яких Позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі (відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР), знаходженням нежитлового приміщення Відповідача у багатоквартирному житловому будинку. Посилаючись на норми Цивільного кодексу України, статті Господарського процесуального кодексу України, статті Закону України “Про житлово-комунальні послуги», Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 № 830, Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Накази Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 про затвердження “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 281 546,44 грн.
Представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву, в якому заборгованість на суму 281 546,44 грн. визнав у повному обсязі. Посилаючись на важке фінансове становище просить суд розстрочити виконання рішення суду по справі № 908/811/25 шляхом сплати заборгованості у розмірі 281 546,44 грн. рівними частинами протягом 36 місяців, тобто по 7 820,73 грн. щомісяця починаючи з 12.05.2025.
Представник позивача зазначив, що станом на 19.05.2025 відповідач не здійснив часткову оплату вищевказаної заборгованості.
Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює Сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної Сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні 19.05.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представників сторін, суд
Концерн “Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну “МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивач та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Правовідносини між позивачем та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про житлово-комунальні послуги», Законом України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»,Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.08.2019, № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 про затвердження “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 статті 13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
02.10.2021 на виконання вимог Закону Позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.09.2024 за № 394507757, Приватне підприємство «ЕЛІТ ЧАЙ» (код ЄДРПОУ 32585016) володіє на праві власності нежитловим приміщенням XXIV, підвалу (літ. А-4) загальною площею 239,9 м2 у будинку № 42 по бул. Шевченка у м. Запоріжжі на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54406188 від 05.10.2020.
Відповідно до вищенаведеного, станом на 01.11.2021 типовий індивідуальний договір № 72209601 про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - договір) за адресою: бул. Шевченка, буд. 42, прим. XXIV, підвал (літ. А-4) у м. Запоріжжя, між позивачем та відповідачем з 01.11.2021 є укладеним (вказаний договір розміщено на сайті Концерну “МТМ», суду надано копію публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії).
Як зазначає позивач у позовній заяві, житловий будинок № 42 по бул. Шевченка у м. Запоріжжі оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.
Пунктом 5 договору зазначено, що виконавець (позивач) зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до пункту 11 договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Згідно з п. 32 договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 договору вказано, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до п. 38 договору, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.
На виконання пункту 5 договору, позивач надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачу у нежитлове приміщення № XXIV підвал (літ. А-4) площею 239,9 м2 по бул. Шевченка, буд. 42, м. Запоріжжя.
Позивачем було надано відповідачу послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.07.2024 на загальну суму 282 637,50 грн., що підтверджується відповідними рахунками постачання теплової енергії за вказаний період.
Концерном “МТМ» були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату за надані послуги.
Рахунки направлені Концерном « МТМ» засобами електронного документообігу первинних документів зі споживачами за допомогою комп'ютерної програми M.E.Doc.
M.E.Doc - це поширене українське програмне забезпечення для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді.
В порушення умов договору № 72209601 від 01.11.2021 відповідач оплату за спожиту теплову енергію здійснив частково на суму 1 091,06 грн., у зв'язку з чим за відповідачем виникла грошова заборгованість за вищевказаний період на загальну суму 281 546,44 грн.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому відповідач орендує приміщення підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення.
Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано наявність заборгованості перед Концерном “Міські теплові мережі» за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2021 по липень 2024 включно на суму 281 546,44 грн.
Стосовно заяви Концерну «Міські теплові мережі» № б/н від 31.03.2025 (вх. № 6983/08-08/25 від 01.04.2025) про закриття провадження у справі № 908/811/25 суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Проте, станом на 19.05.2025 до вищевказаної заяви позивачем не додані належні та допустимі докази сплати ПП «ЕЛІТ ЧАЙ» заборгованості у розмірі 281 546,44 грн., у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні заяви Концерну «Міські теплові мережі» про закриття провадження у справі № 908/811/25.
З урахуванням викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ ЧАЙ» на користь Концерну “Міські теплові мережі» заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2021 по липень 2024 включно на суму 281 546,44 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.
Статями 6, 627 ЦК України визначені загальні принципи цивільного законодавства, зокрема принцип свободи договору, який полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України законодавець визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Закон України “Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За приписами ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України “Про теплопостачання».
За змістом ст., ст. 1, 13 цього Закону послуги з надання теплової енергії в гарячій воді є одним з видів комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 12 Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії врегульовано Законом України “Про теплопостачання».
Відповідно до ст., ст. 1, 19 Закону України “Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24 і 25 Закону України “Про теплопостачання» та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
Згідно з пунктами 4 та 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 статті 13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
02.10.2021 на виконання вимог Закону Позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Приватне підприємство «ЕЛІТ ЧАЙ» володіє на праві власності нежитловим приміщенням № XXIV підвал (літ. А-4) загальною площею 239,9 м2 у будинку № 42 по бул. Шевченка у м. Запоріжжі на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54406188 від 05.10.2020, у зв'язку з чим судом встановлено про користування вказаним приміщенням у період з 01.11.2021 по 31.07.2024.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Згідно з п. 8 “Правил надання послуги з постачання теплової енергії» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С.
Пунктом 3 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 382 від 23.10.2021 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 01.11.2021.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 126 від 29.03.2022 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі з 31.03.2022.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 410 від 31.10.2022 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 02.11.2022.
Пунктом 2 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 186 від 27.03.2023 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі з 31.03.2023.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 665 від 09.11.2023 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 15.11.2023.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 87 від 27.03.2024 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі 29.03.2024.
Тобто, керуючись діючим законодавством, а рішеннями виконавчого комітету ЗМР позивач надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії у період з листопада 2021 по липень 2024 включно.
Отже, маючи на праві власності приміщення № XXIV підвал (літ. А-4) загальною площею 239,9 м2 у будинку № 42 по бул. Шевченка у м. Запоріжжі в період з листопада 2021 по липень 2024 року, відповідач споживав теплову енергію, що постачалася позивачем до цього будинку у спірному періоді.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (падалі ГК України) договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, який відповідно до статей 193 ГК України та статей 525, 526 ЦКУ має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового оборогу або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння зміна умов зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст. 179 ГК України).
За ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких па вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано договором про постачання та використання теплової енергії.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки.
Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.
За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основної заборгованості ПП “ЕЛІТ ЧАЙ» за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2021 по липень 2024 включно складає 281 546,44 грн. підтверджена матеріалами справи, а тому вказані вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності Сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення на 36 (тридцять шість) місяців суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання розстрочки виконання рішення.
Суд зазначає, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
В порушення вищевказаних вимог, відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження складного фінансового становища ПП «ЕЛІТ ЧАЙ» та неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Крім цього, частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
З урахування викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Стосовно клопотання позивача про повернення Концерну «Міські теплові мережі» з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Як вже зазначалося судом вище, матеріали справи містять відзив відповідача, відповідно до якого відповідач визнав позовні вимоги та підтвердив факт невиконанням ним зобов'язання щодо сплати заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 72209601 від 01.11.2021 на суму 281 546,44 грн.
В той же час, приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір».
Враховуючи визнання відповідачем позовних вимог у розмірі 281 546,44 грн., суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача позивача про повернення Концерну «Міські теплові мережі» з державного бюджету України 50% сплаченого судового збору в порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України.
Згідно із підпунктом 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищевикладене, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1 689,28 грн., судовий збір у розмірі 1 689,28 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України на підставі відповідної ухвали суду.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства “ЕЛІТ ЧАЙ» (бул. Шевченка, буд. 42, прим. XXIV, м. Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 32585016) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2021 по липень 2024 включно на суму 281 546 (двісті вісімдесят одна тисяча п'ятсот сорок шість) грн. 44 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 689 (одна тисяча шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 28 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2025.
Суддя К.В.Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.