вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"20" травня 2025 р. Справа № 907/805/20
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Райніш М.І.
розглянувши заяву ліквідатора Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» Потупало Н.І. № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023
про покладення на засновників боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства
у справі № 907/805/20
за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ», м. Київ
до боржника Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен», м. Мукачево
про банкрутство
За участю представників:
кредитора - Зінченко М.В., адвокат, довіреність №81 від 25.02.2025, в режимі ВКЗ;
боржника - Потупало Н.І., ліквідатор, постанова від 08.12.2021, в режимі ВКЗ;
ОСОБА_2 - Суньов Є.В., адвокат, ордер серії АІ №1502361 від 28.11.2023, в режимі ВКЗ;
ОСОБА_1 - Панченко Р.М., адвокат, ордер серії СА №1070725 від 28.11.2023, в режимі ВКЗ.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Потупало Наталію Ігорівну.
Відповідно до ухвали від 13.05.2021 затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілмен».
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 08.12.2021 у справі №907/805/20 ТОВ «Стілмен» визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Потупало Н.І.
13 вересня 2023 року на поштову адресу суду від ліквідатора арбітражного керуючого Потупало Наталії Ігорівни надійшла заява № 1693-02-01-907/805 про покладання субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства, в якій ліквідатор просить суд:
- покласти субсидіарну відповідальність на засновників боржника - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку з доведенням до банкрутства Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен»;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» грошові кошти в сумі 5 825 118,68 грн, оскільки він володів 60% статутного капіталу товариства;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» грошові кошти в сумі 3 883 412,46 грн, оскільки він володів 40% статутного капіталу товариства;
- накласти арешт з забороною відчуження на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми заявлених кредиторських вимог з метою вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів.
18 січня 2024 ухвалою Господарського суду Закарпатської області у справі №907/805/20, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2024 року (повний текст постанови підписано 15.11.2024), відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого Потупало Н.І. про покладання субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства.
Постановою від 06 березня 2025 року в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.01.2024, а справу № 907/805/20 в частині розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності передав на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
В цій частині заяву та матеріали провадження включено до повторно автоматизованого розподілу для визначення головуючого судді у справі.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви ліквідатора № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства у справі № 907/805/20 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2025 року.
Ухвалою від 26 березня 2025 року справу № 907/805/20 в частині розгляду заяви ліквідатора № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства - прийнято до свого провадження суддею Лучком Р.М.; відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023 про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту з забороною відчуження на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми заявлених кредиторських вимог; запропоновано учасникам справи надати суду пояснення щодо спірних правовідносин з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного суду від 06 березня 2025 року в цій справі та призначено розгляд заяви ліквідатора на 29 травня 2025 року.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 20 травня 2025 року у зв'язку з заявленими представниками учасників боржника клопотаннями для надання можливості надати суду письмові пояснення щодо обставин відчуження ними часток у статутному капіталі ТОВ «Стілмен».
Ліквідатор та представник кредитора в судових засіданнях підтримали заявлені вимоги про покладення субсидіарної відповідальності на засновників боржника - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку з доведенням до банкрутства Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен», надали суду пояснення з урахуванням висновків Верховного суду від 06 березня 2025 року.
Представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в судових засіданнях та згідно з наданими суду письмовими поясненнями заперечують проти заявлених ліквідатором вимог.
В порядку ст. 240 ГПК України скорочена ухвала (вступна та резолютивна частини) проголошена в судовому засіданні 20.05.2025 року.
Розглянувши заяву ліквідатора про покладення на засновників боржника субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства, суд зважає на наступне.
Підставою покладення на засновників (учасників) банкрута субсидіарної відповідальності, за позицією ліквідатора, є зокрема та обставина, що під час проведення процедури розпорядження майном було встановлено, що між ТОВ «Метінвест-СМЦ», як Постачальником та ТОВ «Стілмен», як Дистриб'ютором укладено Дистриб'юторський договір №953513/04/19, за умовами п. 1.2. якого ТОВ «Стілмен» зобов'язується здійснити продаж від свого імені та за власний рахунок товар ТОВ «Метінвест-СМЦ» по власних каналах збуту в роздріб, а останній, в свою чергу, зобов'язується здійснити поставку вищевказаного товару.
Відповідно до п. 4.5. Договору, постачальник має право поставити товар дистриб'ютору без попередньої оплати. В цьому випадку Дистриб'ютор оплачує поставлений товар у розмірі 100 % від вартості поставленого товару протягом 10 календарних днів з дати поставки.
На виконання умов договору за період з 21.08.2019 по 06.09.2019 постачальник поставив, а дистриб'ютор прийняв товар за договором на загальну суму 8 498 132,12 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які долучені додатками до заяви, поданої ліквідатором, ТОВ «Стілмен» оплатив поставлений товар на загальну суму 6 685 745,09 грн.; 18 вересня 2019 року сторони підписали акт звірки розрахунків від 18.09.2019, який долучений додатком до заяви та відповідно до якого заборгованість ТОВ «Стілмен» перед ТОВ «Метінвест-СМЦ» за весь період дії дистриб'юторського договору від 19.03.2019 станом на 18.09.2019 склала 1 812 386,63 грн та в подальшому на цю суму основної заборгованості було нараховано штраф, пеня та 3 % річних, які стягнуто в судовому порядку в межах справи №910/14470/19.
Ліквідатор в заяві стверджує, що в умовах наявності явних ознак неплатоспроможності, коли підприємство не мало змогли виконувати свої зобов'язання перед вказаним вище кредитором за існуючим договором, виникали й поточні зобов'язання, за рахунок того, що керівником ТОВ «Стілмен» було укладено нові договори на поставку товару та виконання робіт з ТОВ «Метал Холдінг Трейд», зокрема останнім на підставі видаткових накладних поставив ТОВ «Стілмен» товар на загальну суму 384 988,33 грн, однак оплату за товар ТОВ «Стілмен» здійснило частково, а залишок несплаченої заборгованості складає 226 387,46 грн.
В подальшому цю заборгованості було стягнуто з ТОВ «Стілмен» відповідно до рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2020 в справі №910/15250/19, яким стягнуто з ТОВ «Стілмен» на користь ТОВ «Метал Холдінг Трейд» 226 387,46 грн заборгованості за поставлений товар та 3395,81 грн - на відшкодування витрат по оплаті судового збору.
Пояснює, що наразі ці грошові кошти з боржника не стягнуто, про що свідчить запис в реєстрі про відкриття виконавчого провадження №63663500 від 23.11.2020 року.
Як стверджує ліквідатор, колишнім керівником ТОВ «Стілмен» ОСОБА_3 , фактично не маючи можливості погасити борг перед кредитором у цій справі - ТОВ «Метінвест-СМЦ» було прийнято рішення про укладання договору про поставку товару з іншою юридичною особою, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, в т. ч. поточними стало неможливим.
Ліквідатор також зазначає, що у період, коли виникли кредиторські вимоги, а саме: з 11.02.2016 до 03.10.2019 керівником ТОВ «Стілмен» був ОСОБА_3 , а 17.10.2019 відбулися зміни органів управління банкрутом, а саме директором призначено Фішера Томаша, учасником - Міжнародна комерційна компанія «Мелроуз Інвест енд Файненс С.А.», місцезнаходження визначено за адресою: 89600, Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Томаша Масарика, буд. 15.
За доводом ліквідатора така поведінка представників та учасників боржника - керівника ОСОБА_3 , Дзюби Олександра Анатолійовича та ОСОБА_2 може свідчити про відсутність наміру здійснювати розрахунки за наявними кредиторськими вимогами, а в матеріалах реєстраційної справи відсутня інформація щодо дійсного виконання Фішером Томашем функцій керівника підприємства, а Міжнародною комерційною компанією «Мелроуз Інвест енд ОСОБА_4 » - функцій органу управління, тоді як фінансово-господарська діяльність ТОВ «Стілмен» фактично була припинена після зміни органів управління.
За твердженням ліквідатора, колишніми засновниками боржника - банкрута були вчинені дії щодо неможливості кредиторами отримати їх грошові кошти шляхом перереєстрації товариства на нерезидента, що слугує підставою для притягнення їх до субсидіарної відповідальності.
Ліквідатор в заяві також вказує, що за результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника встановлено, зокрема, ознаки надкритичної неплатоспроможності, оскільки відсутність майна підтверджує неможливість погашення кредиторських вимог, які станом на 18.05.2021 складають 9 595 481,14 грн; в діяльності ТОВ «Стілмен» не вбачаються ознаки фіктивного банкрутства, наявність ознак доведення до банкрутства, починаючи з 2017 року, у зв'язку з чим можливе притягнення до субсидіарної відповідальності керівника, органів управління або уповноважених осіб за незадоволення вимог кредиторів; поточна неплатоспроможність спостерігається з 2016 року, але боржник не звернувся до суду з заявою про власне банкрутство, тому існують підстави для формування висновку про наявність ознак з приховування банкрутства, вчинених керівниками боржника у 2016, 2017, 2018 та у І півріччі 2019 року.
За доводом ліквідатора дії засновників ТОВ «Стілмен» були спрямовані на завдання шкоди кредиторам, позбавивши їх права на отримання коштів з майна боржника, волевиявлення керівників характеризується прямим умислом щодо приховування фінансової неплатоспроможності та настання банкрутства через відсутність майна для погашення вимог.
Ліквідатор стверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як засновники ТОВ «Стілмен» за період виконання своїх обов'язків не вчинили будь-яких дій на погашення кредиторської заборгованості чи щодо звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство; при цьому засновниками було прийнято рішення змінити місцезнаходження Товариства з м. Києва на м. Мукачеве, Закарпатської області, за яким Товариство фактично ніколи не знаходилося та з метою уникнення відповідальності було змінено керівника та засновників - бенефіціарних власників на нерезидента ОСОБА_5 , який є номінальним керівником, а не реальним.
Розмір субсидіарної відповідальності (9 708 531,14 грн) ліквідатором визначено як різницю між ліквідаційною масою (0,00 грн) та сумою вимог кредиторів (9 708 531,14 грн).
Учасники (засновники) ТОВ «Стілмен» щодо яких розглядається судом питання покладення субсидіарної відповідальності заперечують проти задоволення заяви ліквідатора.
Зокрема, ОСОБА_2 відповідно до наданих суду письмових заперечень від 08.04.2025 звертає увагу, що позиція ліквідатора стосовно застосування субсидіарної відповідальності до засновників ТОВ «Стілмен» ґрунтується на укладанні директором Товариства договору про поставку товару та на відчуженні корпоративних прав засновниками Товариства іншій особі.
В свою чергу, у відповідності до практики застосування Верховним Судом субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство, на власника банкрута не покладається субсидіарна відповідальність, якщо ліквідатором не доведено вчинення суб'єктом відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення, а також прийняття рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала його неплатоспроможність.
Пояснює, що колишній засновник ТОВ «Стілмен» ОСОБА_2 ще 29 лютого 2016 року уклав з боржником Договір № 3 про надання зворотної фінансової допомоги, відповідно до якого надав Товариству у позику 3 000 000,00 грн (квитанції №5 від 01.03.2016, №7 від 01.03.2016, №46 від 03.03.2016 на загальну суму 2 860 000,00 грн долучені до клопотання від 14.04.2025), які не були повернуті засновнику та вказана обставина свідчить про те, що ОСОБА_2 був особою, яка зацікавлена у стійкій фінансовій спроможності ТОВ «Стілмен» та не мав мети довести підприємство до банкрутства або вивести з нього активи, оскільки витратив власних 3 000 000,00 гривень на господарську діяльність Товариства.
Зауважує, що у зв'язку з накладенням арешту на майно та грошові кошти ТОВ «Стілмен» відповідно до ухвали Слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17.10.2018 у справі №755/14321/18 декілька місяців Товариство було позбавлене можливості вести звичайну господарську діяльність та сплачувати за своїми зобов'язаннями, оскільки усі рахунки підприємства були арештовані.
Акцентує увагу на тій обставині, що рішення про укладання договору про поставку товару з іншою юридичною особою, внаслідок якого стало неможливим виконання грошових зобов'язань ТОВ «Стілмен» перед іншими кредиторами, було прийнято директором ОСОБА_3 , тоді як арбітражний керуючий вимагає покласти субсидіарну відповідальність лише на засновників Товариства, а у матеріалах справи відсутні докази, що директор ТОВ «Стілмен» ОСОБА_3 скликав у порядку, визначеному п. 13.10 Статуту загальні збори учасників у зв'язку із незадовільним фінансовим станом Товариства.
Звертає увагу, що ліквідатором не було доведено документально, що рішеннями, розпорядженнями чи наказами засновників боржника було змінено економічну і (або) юридичну долю Товариства, що ці рішення були прийняті (укладені) боржником під впливом засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які визначали істотні умови укладених правочинів боржника, та ту обставину, що такі організаційні та засновницькі обов'язкові рішення чи накази засновників стали реальною причиною банкрутства ТОВ «Стілмен», тобто такі, за відсутності яких банкрутство Товариства не настало б.
З урахуванням наведеного доводить, що відсутність у ліквідатора обґрунтовано-документального причинно-наслідкового зв'язку між діями засновників ТОВ «Стілмен» та неплатоспроможністю Товариства і відсутністю у боржника майна для задоволення вимог його кредиторів не створює об'єктивну сторону правопорушення засновниками в межах справи про банкрутство.
Спростовує аргументи ліквідатора про фіктивність угоди з продажу корпоративних прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з посиланням на відсутність судового рішення про недійсність такої угоди та пояснює, що зміну директора з ОСОБА_3 на громадянина Чеської Республіки ОСОБА_5 робив вже новий засновник ТОВ «Стілмен», а отже ані ОСОБА_1 ані ОСОБА_2 до цього не причетні.
Резюмуючи викладене, зазначає, що ненадання обґрунтованих доказів ліквідатором за поданою заявою не створило достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарній відповідальності керівника від звичайних дій цього суб'єкта господарювання, у даному випадку керівника ТОВ «Стілмен» ОСОБА_3 , які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності, що можуть створювати теж настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів.
ОСОБА_1 відповідно до наданих суду письмових заперечень від 10.04.2025 на заяву ліквідатора зазначає, що засновниками ТОВ «Стілмен» до 11.10.2019 були ОСОБА_1 (60% статутного капіталу) та ОСОБА_2 (40% статутного капіталу), а ОСОБА_3 був директором вказаного товариства; Кодекс України з процедур банкрутства, на положення якого посилається ліквідатор, набрав чинності тільки 21.10.2019, тобто вже після того, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перестали бути засновниками ТОВ «Стілмен», а норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які були чинні до 21.10.2019 не передбачали субсидіарної відповідальності та підстав її покладання на засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Таким чином, вважає, що колишні засновники Товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності на підставі положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Акцентує увагу, що однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою; сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності, а право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Зауважує, що щодо юридичної особи-боржника по справі ТОВ «Стілмен» взагалі не вносилася інформація до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо перебування даної особи в процедурі банкрутства із зазначенням відомостей про арбітражного керуючого; щодо боржника ТОВ «Стілмен» досі існують незавершені виконавчі провадження № АСВП 63428932 від 27.10.2020 р. та № АСВП 63663500 від 23.11.2020, а саме Товариство є власником торгової марки № 254486, строк дії свідоцтва до 25.04.2027 р., яка мала бути включена до ліквідаційної маси та реалізована відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, згідно з наданими суду письмовими поясненнями від 15.05.2025 ( ОСОБА_2 ) та від 16.05.2025 ( ОСОБА_1 ) колишні учасники Товариства-банкрута зазначають, що 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з одного боку та Міжнародною комерційною компанією «Мелроуз Інвестмент Енд Файненс С.А.». в особі представника ОСОБА_6 , яка діяла на підставі довіреності від 04.02.2016 року було укладено Договір № 1 купівлі-продажу частки в статутному капіталі та Договір № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі.
Зазначені договори та акти прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілмен» були посвідчені 03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та між сторонами даних Договорів 03 жовтня 2019 року підписано Акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Стілмен».
Пояснюють, що частки у Статутному капіталі Товариства було відчужено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, розрахунки між сторонами були проведені у повному обсязі та належним чином, а однією із умов купівлі-продажу частки у статутному капіталі була умова погашення новим власником поточної заборгованості з нарахувань заробітної плати та премій співробітниками ТОВ «Стілмен».
Зазначають, що причиною продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Стілмен» у засновників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було бажання зосередитися на діяльності інших заснованих ними господарських суб'єктів.
Визначаючись з підставністю заявлених ліквідатором вимог, суд враховує наступне.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Водночас умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Суд також приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21), а саме:
- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;
- елементами складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення;
- щодо об'єкта правопорушення, то ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ;
- суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;
- об'єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;
- щодо змісту правопорушення з доведення до банкрутства, то окрім вже визначеного слід виходити зі змісту, визначеного частиною третьою статті 215 ГК України. Водночас такий зміст не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб'єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом частини другої статті 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;
- щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення);
- однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою;
- сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності;
- право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Суд також зазначає, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:
1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;
3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, а також у постанові від 19.08.2021 у справі № 25/62/09.
Судом у цій справі здійснюється новий розгляд заяви ліквідатора про покладання на засновників Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства після скасування попередніх судових рішень по цій справі Верховним Судом.
Відповідно до статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Підставою скасування судових рішень за результатами первісного розгляду заяви ліквідатора відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 06.03.2025 у цій справі були обставини недоведення/спростування презумпції вини субсидіарних відповідачів та ненадання судами оцінки обставині зміни засновників на особу-нерезидента в період наявності у боржника боргів перед іншими юридичними особами, погашення зобов'язань перед якими на цей момент не здійснювалось, щодо причинно-наслідкового зв'язку таких дій із настанням обставин неможливості погашення заборгованості боржником.
З урахуванням означених вказівок Верховного Суду встановлено, що згідно з долученим ліквідатором до клопотання від 25.09.2023 за №1876-02-01-907/805 витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.03.2019 засновниками (учасниками) та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Стілмен» були ОСОБА_2 (розмір частки учасника 400,00 грн) та ОСОБА_1 (розмір частки учасника 600,00 грн); керівник Товариства з 11.10.2016 - ОСОБА_3 ; адреса місцезнаходження юридичної особи: 04655, м. Київ, вул. Лебединська, буд. 4.
Відповідно до Акту прийому-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Стілмен» від 03.10.2019, підписаного громадянами України ОСОБА_1 (як Продавцем 1), ОСОБА_2 (як Продавцем 2) та Міжнародною комерційною компанією «Мелроуз Інвестмент Енд Файненс С.А.» (резидентом Британських Віргінських островів) в особі представника ОСОБА_6 (як Покупцем) Покупець прийняв, а Продавці передали належні їм частки у статутному капіталі ТОВ «Стілмен» в розмірі 60%, номінальною вартістю 600,00 грн ( ОСОБА_1 ) та 40%, номінальною вартістю 400,00 грн ( ОСОБА_2 ), що в загальному розмірі складає 100% у статутному капіталі, номінальною вартістю 1000,00 грн.
Частку у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «Стілмен» передано у повному обсязі на підставі Договору №1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.10.2019 та Договору №2 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.10.2019. Сторони претензій одна до одної не мають (п. 2 Акту прийому-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Стілмен» від 03.10.2019).
Відповідно до долученого ОСОБА_2 до письмових заперечень від 08.04.2025 витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04.12.2023 учасником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Стілмен» є Міжнародна комерційна компанія «Мелроуз Інвестмент Енд ОСОБА_4 » (розмір частки учасника 1000,00 грн); керівник Товариства - Фішер Томаш; адреса місцезнаходження юридичної особи: 89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Томаша Масарика, буд. 15.
Відповідні зміни складу учасників Товариства як вбачається з означеного витягу станом на 04.12.2023, матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Стілмен» (Том 8А, а.с. 30-104) зареєстровані 11.10.2019 (запис №10691070009036133) на підставі поданих Товариством документів - Акту прийому-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Стілмен» від 03.10.2019 (Опис від 11.10.2019), а реєстрація зміни відомостей про керівника Товариства, його місцезнаходження та інформації про здійснення зв'язку відбулася 17.10.2019 (запис №10691070011036133) на підставі поданих Товариством документів - Рішення №1 учасника ТОВ «Стілмен» від 03.10.2019 про зміну директора, місцезнаходження Товариства та перехід Товариства на діяльність на підставі модельного Статуту (Опис від 11.10.2019).
Протокольною ухвалою від 29.04.2025 судом надано можливість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надати суду письмові пояснення щодо обставин відчуження ними часток у статутному капіталі ТОВ «Стілмен», докази отримання грошових коштів за відчужені частки, що з урахуванням вказівок Верховного Суду від 06.03.2025 у цій справі могло б поставити під сумнів підставність аргументів ліквідатора, що така зміна складу учасників, а в подальшому місцезнаходження та керівника банкрута мала економічно обґрунтовану мету, а не ознаки вчинення недобросовісних дій попередніми власниками банкрута.
Позатим, відповідно до наданих суду письмових пояснень від 15.05.2025 ( ОСОБА_2 ) та від 16.05.2025 ( ОСОБА_1 ) попередні учасники Товариства-банкрута зазначають про оплатність Договору №1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.10.2019 та Договору №2 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.10.2019, однак жодних доказів на підтвердження отримання грошових коштів від Покупця за такими Договорами, як і самих Договорів купівлі-продажу суду не надано.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 суд звернув увагу, що статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності.
Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками. У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.
Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.
Отже якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів.
У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.
В контексті наведеного, суд вважає за необхідне звернути увагу також і на постанову Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 911/94/22 (911/2436/22), де суд визнав вірними висновки судів про те, що одночасна перереєстрація місцезнаходження, назви юридичної особи, зміна власника (учасника), керівника боржника після фактичного припинення діяльності товариства, є недобросовісними діями попередніх власників та керівника товариства, що мало на меті виключно приховати сліди діяльності товариства від кредиторів, унеможливити примусове стягнення боргів та унеможливлення передачі арбітражному керуючому належних боржнику товарно-матеріальних цінностей, документації, звітності, відомостей податкового та бухгалтерського обліку, печаток і штампів товариства.
Подібний за змістом висновок також наведено в постанові Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 908/802/20.
Резюмуючи викладене, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції у цій справі, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не спростовано закріплену у ст. 61 КУзПБ правову презумпцію субсидіарної відповідальності, позаяк не подано жодного доказу на підтвердження реальності операції з відчуження ними корпоративних прав у Товаристві-банкруті на користь юридичної особи-нерезидента - Міжнародної комерційної компанії «Мелроуз Інвестмент Енд Файненс С.А.» (як-то отримання грошових коштів від продажу належних їм корпоративних прав та/або наявності розумних економічно обґрунтованих передумов для безоплатної передачі частки) та того факту, що таке відчуження мало дійсну економічну мету як для попередніх учасників Товариства, так і нового власника, яка не пов'язується із приховуванням слідів діяльності товариства від кредиторів, унеможливлення примусового стягнення боргів та передачу арбітражному керуючому належних боржнику товарно-матеріальних цінностей, документації, звітності, відомостей податкового та бухгалтерського обліку, печаток і штампів товариства.
Суд при цьому приймає до уваги, що таке відчуження корпоративних прав відбувалося у період наявності у ТОВ «Стілмен» значного рівня кредиторської заборгованості, неможливості її погашення протягом тривалого часу, що опосередковано також може свідчити про відсутність наміру здійснювати розрахунки за наявними кредиторськими вимогами та в сукупності з фактичним припиненням господарської діяльності ТОВ «Стілмен» після зміни складу засновників дає підстави погодитися з аргументами ліквідатора про підтвердження матеріалами справи того факту, що колишніми засновниками були вчинені дії спрямовані на неможливість для кредиторів задовольнити власні вимоги шляхом перереєстрації товариства на нерезидента.
При цьому, наведені висновки суду ґрунтуються на необхідності виконання вказівок Верховного Суду у цій справі при передачі заяви ліквідатора на новий розгляд.
Водночас, за змістом частини другої статті 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ).
Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п'ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу).
Що ж до такого показника як ліквідаційна маса, то законодавець визначив у положеннях КУзПБ об'єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.
Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:
- балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються;
- склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов'язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб'єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).
Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).
Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ («розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою», «у разі недостатності майна боржника») є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб'єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13.
Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов'язаннями боржника у межах об'єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб'єктів та суб'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.
За встановленими у цій справі обставинами ухвалою про попереднє засідання Господарського суду від 13.05.2021 затверджено реєстр вимог кредиторів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілмен» у наступному складі та розмірі:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю Метінвест-СМЦ у розмірі 8 881 278,31 грн із задоволенням вказаних вимог в четверту чергу, а також судовий збір в розмірі 21 020,00 грн в першу чергу;
2) Головне управління ДПС у Закарпатській області 535 217,83 грн, зокрема, основний платіж 494 969,99 грн, штрафна санкція - 26 516,54 грн, пеня - 13 731,30 грн, які підлягають включенню до Реєстру вимог кредиторів у справі за наступною черговістю: 494 969,99 грн основного боргу в третю чергу; штрафні санкції на суму 40 247,84 грн в шосту чергу, а також судовий збір в розмірі 4540,00 грн в першу чергу;
3) ОСОБА_7 153 425,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу із задоволенням вказаних вимог в першу чергу.
Крім того, ухвалою суду від 08.12.2021 у цій справі додатково визнано грошові вимоги ОСОБА_7 на загальну суму 113 050,00 грн та зобов'язано арбітражного керуючого включити до реєстру вимог кредиторів вимоги ОСОБА_7 на суму 113 050,00 грн, з урахуванням вимог пункту 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, загальна сума визнаних судом грошових вимог кредиторів у цій справі становить 9 708 531,14 грн, тоді як ліквідаційна маса банкрута за позицією ліквідатора відсутня (0,00 грн), у зв'язку з чим розмір субсидіарної відповідальності ліквідатором визначено на суму 9 708 531,14 грн.
Позатим, з долучених ОСОБА_1 до письмових заперечень від 10.04.2025 доказів вбачається, що 25.04.2017 ТОВ «Стілмен» зареєстровано торговельну марку (дата подання заявки - 25.04.2017, порядковий номер заявки m201709237) та 25.02.2019 Товариству видано Свідоцтво на торговельну марку №254486 з очікуваною датою закінчення строку дії Свідоцтва - 25.04.2027 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК України).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1 та 2 статті 495 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні визначено Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (від 15 грудня 1993 року № 3689-XII, надалі - Закон № 3689-XII).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону № 3689-XII права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 16 Закону № 3689-XII використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
При цьому, за змістом ч.ч. 7-9 ст. 16 Закону № 3689-XII власник свідоцтва може передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору.
Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на торговельну марку або видачу ліцензії на використання торговельної марки. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в Бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених НОІВ, з одночасним внесенням їх до Реєстру.
За опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку повністю і видачу ліцензії на використання торговельної марки, а також запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори.
У разі опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг НОІВ видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва.
Таким чином, наведеними приписами ЦК України та Закону № 3689-XII визначено, що торговельна марка входить до складу підприємства, як майнового комплексу, складає його актив, який може переданий/відчужений у встановленому у Законі № 3689-XII порядку, а сам власник свідоцтва на торговельну марку може, в тому числі, відмовитися від нього повністю або частково у встановленому в ст. 18 Закону № 3689-XII порядку.
З урахуванням наведеного, суд доходить до висновку, що зареєстрована за банкрутом на підставі Свідоцтва №254486 від 25.02.2019 торговельна марка є оборотоздатним активом Товариства-банкрута, який в силу приписів ст. 62 КУзПБ підлягає включенню до ліквідаційної маси, з подальшою його реалізацією, спрямованою на погашення визнаних судом грошових вимог кредиторів у цій справі.
Критично оцінюються судом аргументи ліквідатора щодо нерентабельності такого активу як зареєстрована за банкрутом торговельна марка та недоцільність її реалізації, позаяк суду не надано жодного доказу на підтвердження включення ліквідатором означеної торговельної марки за результатами інвентаризації до складу ліквідаційної маси, здійснення оцінки такої торговельної марки та прийняття комітетом кредиторів рішення про визначення умов її продажу та/або списання такого активу із подальшим зверненням ліквідатора у встановленому Законом № 3689-XII порядку із заявою припинення дії Свідоцтва на торговельну марку №254486 від 25.02.2019.
У зв'язку із викладеним та враховуючи встановлені обставини щодо наявності у ТОВ «Стілмен» оборотоздатного активу, який підлягає включенню до ліквідаційної маси, відсутність доказів на підтвердження його вартості та вжитих дій щодо реалізації, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора Потупало Н.І. № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023 про покладання на засновників Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства з підстав передчасності такої вимоги через незавершення формування ліквідаційної маси та, відповідно, реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати ліквідатора та кредитора по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг під час первісного розгляду заяви ліквідатора на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на ліквідатора та первісного кредитора у понесених ними розмірах.
Керуючись ст.ст. 7, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 42, 46, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви ліквідатора Потупало Н.І. № 1693-02-01-907/805 від 30.08.2023 про покладання на засновників Товариства обмеженою відповідальністю «Стілмен» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 21 травня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.