ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
20 травня 2025 року Справа № 906/271/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Дика А.І.,
представники учасників справи:
прокурор - Немкович І.І.;
позивача - не з'явився;
відповідача 1 - Шуман О.О.;
відповідача 2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 про забезпечення позову, повний текст якої складено 17.03.2025, у справі №906/271/25 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах
держави, в особі - Північного офісу Держаудитслужби
до 1. Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкшн Інтернешнл»
про припинення правовідношення
В провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі - Північ-ного офісу Держаудитслужби до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області та Товариства обмеженою відповідальністю «Онур Конструкшн Інтернешнл», в якому просить: припинити правовідносини між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області та ТОВ «Онур Конструкшн Інтернешнл», пов'язані з наданням послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги загального користування державного значен-ня Т-06-11 Ставище-Бердичів-Попільня на ділянках км 16+700 - км 36+420, км 43+500 - 47+600, Житомирська область та оплати таких послуг, що виникли на підставі договору на закупівлю послуг №122 від 28.04.2021 та додаткової угоди №122/12/110 від 19.12.2024 до договору №122 від 28.04.2021.
13.03.2025 до місцевого господарського суду надійшла заява, в якій Прокурор просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- встановлення заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області (код ЄДРПОУ 03451526) здійснювати платежі за договором №122 від 28.04.2021 та додатковою угодою до нього №122/12/110 від 19.12.2024, укладеними з ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл»;
- встановлення заборони ТОВ «Онур Конструкшн Інтернешнл» (код ЄДРПОУ 32851616) здійснювати надання послуг та виконання робіт за договором №122 від 28.04.2021 та додатковою угодою до нього №122/12/110 від 19.12.2024, укладеними з Службою автомобільних доріг у Житомирській області.(арк.матеріалів оскарження 113-118).
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 у справі №906/271/25 відмовлено Прокурору у задоволенні заяви про забезпечення позову.(арк.матеріалів оскарження 122-123).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з системного тлумачення Верховним Судом статей 136, 137 ГПК України про те, що заборона сторонам правочину здійсню-вати будь-які дії з їх виконання є втручанням в господарську діяльність сторін та що такі заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Відповідно до висновку місцевого господарського суду, забезпечення позову у вигляді забо-рони виконання робіт за оспорюваним договором та їх оплати є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що є неможливим.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Прокурор подав скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 у даній справі та ухвалити нову, якою задоволити заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову. Судові витрати стягнути на користь Житомирської обласної прокуратури. (арк.матеріалів оскарження 125-131).
Обґрунтовуючи скаргу Прокурор вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На переконання Скаржника, застосування судом першої інстанції позиції викладеної у поста-нові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 іррелевантна обставинам розглядуваної справи №906/271/25, адже на відміну від справи №916/ 4954/23, у даному випадку Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області не спроможна оплатити виконання робіт за договором впродовж 2025 року внаслідок відсутності відповідних бюджетних асигнувань
Прокурор вважає, що ст.137 ГПК України прямо передбачає та допускає можливість пок-ладення як на відповідачів, так і інших осіб, заборони вчиняти дії саме щодо предмета спору, здійснювати платежі або виконувати щодо нього зобов'язання, що виключає висновки суду про неприпустимість застосування таких заходів забезпечення з мотивів їх ймовірного впливу на спірні правовідносини.
Зазначені заходи забезпечення позову, враховуючи фактичну відсутність бюджетних зобов'-язань, на переконання Апелянта, відповідають обставинам справи та інтересам всіх учасників справи, а їх вжиття позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі №906/271/25 та з урахуванням ухвали про описку від 25.04.2025, призначено до розгляду на 20.05.2025.(арк.матеріалів оскарження 149, 151).
Через систему «Електронний суд» від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області надійшли:
- 28.04.2025 відзив, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Прокурора на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 у справі №906/271/25, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.(арк.матеріалів оскарження 154-156);
- 29.04.2025 заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка задоволена ухвалою суду від 12.05.2025.(арк.матеріалів оскарження 162-163, 168).
В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.05.2025 Прокурор підтримав доводи апеляцій-ної скарги та просив суд скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області та постано-вити нову про задоволення заяви Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури про забезпечення позову. Представник Відповідача-1 заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити в силі ухвалу господарського суду Житомирської області від 17.03.2025.
Позивач та Відповідач-2 не забезпечили явки своїх представників у призначене на 20.05.2025 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора та представника Відповідача-1, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Прокурора на ухвалу суду першої інстанції безпідставна та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішен-ня судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невиз-наних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, надалі в тексті - ГПК України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефектив-ного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І ГПК України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст.73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнен-ня здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечен-ня морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнарод-ними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунту-вати причини звернення з такою заявою.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпе-чення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунто-ване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення/істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язу-ється застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відпові-дачу вчиняти певні дії.
Означена позиція також узгоджується з постановами Верховного Суду, зокрема у справах №911/207/20 від 16.06.2020, №910/12641/19 від 15.06.2020, №910/18384/15 від 10.06.2020, №753/ 2860/17 від 15.09.2020, №910/72/20 від 17.09.2020, №914/1939/20 від 15.01.202, №910/16866/20 від 16.02.2021, №910/16370/20 від 15.04.2021, №904/3783/21 від 24.06.2022, №911/3208/21 від 26.09.2022.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повного припинення гос-подарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводи-тиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.
Матеріалами справи стверджено, що Заступник керівника Житомирської обласної прокура-тури звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просив, зокрема, вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області - здійснювати платежі, а ТОВ «Онур Конструкшн Інтернешнл» - здійснювати надання послуг та виконання робіт за договором №122 від 28.04.2021 та додатковою угодою до нього №122/12/110 від 19.12.2024, укладеними між Службою авто-мобільних доріг у Житомирській області та ТОВ «Онур Конструкшн Інтернешнл».
Як вбачається з матеріалів оскарження, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову, послався на постанову Об'єднаної Палати Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, в якій зроблено висновки, щодо комплексного застосу-вання положень пунктів 2, 4 частини 1 та частини 11 статті 137 ГПК України, статей 204, 629 ЦК України, частини 4 статті 3 та частини 2 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі».
Водночас, розглядаючи апеляційну скаргу по суті, колегія суддів приймає до уваги, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних прин-ципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених догово-ром та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено впостанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
При цьому, правомірність правочину презюмується статтею 204 ЦК України.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу презумпція означає, що вчинений право-чин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, викла-дено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц, Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №916/2705/24.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов'язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов'язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини четвертої статті 236 ГПК та статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпе-чення однакового застосування судами норм права.
За загальним правилом чинний ГПК України дозволяє застосування такого заходу забезпе-чення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупів-лю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов'язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони Відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування нас-лідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК є неприпустимим.
Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.
Водночас у разі, якщо укладений між сторонами договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти стосується будівництва, капітального ремонту або реконструкції об'єктів критич-ної інфраструктури (дамби, гідроелектростанції, атомні електростанції тощо), то тривале не вико-нання сторонами оспорюваного договору може призвести до критичних наслідків та надзвичайних ситуацій техногенного характеру (їх руйнування, аварії, завдання істотної шкоди навколишньому природньому середовищу та населенню), що, у свою чергу, може спричинити для державного та/або місцевого бюджетів додаткові витрати на оперативне усунення зазначених негативних наслідків.
Колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі є припинення правовідносин між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкшн Інтернешнл», які виникли внаслідок укладення Договору №122 від 28.04.2021 на закупівлю послуг по ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Т-06-11 Ставище-Брусилів-Попільня на ділянках км 16+700 - км 36+420, км 43+500 - км 47+600 та додатковою угодою до нього №122/12/110 від 19.12.2024.
Надаючи оцінку запропонованим Прокурором заходам забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що в даному випадку втручання в господарські правовідносини сторін під час вико-нання укладеного договору, до вирішення питання щодо можливого припинення правовідносин за договором та до перевірки доводів прокурора про нікчемність спірного правочину - не є виправ-даним та не відповідає адекватності заходів забезпечення позову, заявленим у справі позовним вимогам, а Прокурором не доведено належними та допустимими доказами обставин, за яких невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справед-ливого та ефективного захисту порушених прав позивача, окрім того не доведене обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, виходячи з заявлених у даній справі позовних вимог (за основною вимогою - немайнового характеру).
Разом з тим, у даному випадку заходи забезпечення позову, про які просить Прокурор, фактично призводять до блокування господарської діяльності відповідачів, і, що за умови на даний час недоведеності наявності порушень у зв'язку з укладенням спірного правочину, свідчить про неспівмірність цих заходів та порушуватиме збалансованість інтересів учасників справи. Також, заборона виконання робіт за договором може ускладнити виконання Відповідачем-2 взятих на себе зобов'язань за вказаним договором в подальшому (у випадку відмови у задоволенні позову). Обраний Прокурором спосіб забезпечення позову фактично є спонуканням сторін на невиконання умов договору при тому, що на даний час у відносинах сторін діє презумпція правомірності правочину.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що в своїй апеляційній скарзі Прокурор сам вказує, що через відсутність фінансування протягом 2023-2023 років Договір не виконується обома сторонами.
Натомість, в силу положень процесуального закону, що стосується забезпечення позову, заявник має надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення в період пред'явлення позову до суду. Однак, Апелянт лише посила-ється на потенційну можливість виникнення заявлених у заяві обставин.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського Кодексу України). Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 серпня 2023 року у cправі №906/304/23).
Враховуючи вище викладене, колегія суддів не вбачає необхідності у скасуванні ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.
При цьому, апеляційний суд також зауважує, що при розгляді цієї апеляційної скарги не досліджувались та не встановлювались обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову, що необхідно при розгляді справи по суті.
Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Відповідача не встановлено.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.34,73,74,86,232,233,240,255,271,275,276,282,284 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Житомирської області від 17.03.2025 про забезпечення позову у справі №906/271/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали оскарження ухвали по справі №906/271/25 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.