Справа № 523/1163/24
Провадження №2/523/678/25
"15" травня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м.Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
23 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Чумаченко С.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди квартири АДРЕСА_1 , який укладений 17 липня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 без надання їй іншого житла.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 жовтня 1995 року позивач перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, за час якого набули у власність вищевказану квартиру, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3 , яка наразі перебуває за кордоном. Без згоди позивача у квартиру вселилася мати відповідачки - ОСОБА_2 , яка почала створювати позивачеві перешкоди у користуванні його власністю та провокувати конфліктні ситуації. Подала заяву про вчинення ним домашнього насильства, яке полягало у нецензурній лайці та погрозах, скориставшись тимчасовою забороною на вхід позивача у місце свого проживання протягом 7 днів, відповідачка зібрала речі позивача, залишивши їх у консьєржки, заховала документи на квартиру та посвідчення моряка. Після спливу строку дії термінового заборонного припису відповідачка не впустила його у квартиру, ключі не повернула, іншого житла у позивача немає.
Спроби врегулювати спірне питання мирним шляхом, так само як і звернення до правоохоронних органів, результатів не дали.
Працівникам поліції ОСОБА_2 на підтвердження правомірності свого перебування у квартирі пред'явила договір оренди від 07 липня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 строком на 5 років до 17 липня 2027 року, проте згоду на його укладення як співвласник квартири він не давав, про його існування не знав.
У подальшому у своїх додаткових поясненнях позивач зазначив, що договір оренди ОСОБА_3 не могла підписувати, так як 30 серпня 2022 року виїхала за кордон до Польщі, а 10 вересня 2022 року переїхала до Японії, у договорі відповідачка зазначає свій японський номер телефону. Ці обставини дають позивачу підстави стверджувати, що договір особисто ОСОБА_3 не підписувався, а був складений ОСОБА_2 для протиправного вчинення перешкод у користуванні квартирою. За даним фактом позивачем була подана заява про імовірне вчинення кримінального правопорушення, за ознаками складу ч. 1 ч. 4 ст. 358 КК України.
25 січня 2024 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачок відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
18 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
У матеріалах справи є клопотання представника позивача про розгляд справи у відсутності сторони позивача та згоду на заочний розгляд справи.
Відповідачки про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_3 та за фактичним місцем проживання ОСОБА_2 , проте вони повернулися до суду без вручення адресатам з довідками АТ «Укрпошта» - «Адресат відсутній за вказаною адресою» та «За закінченням терміну зберігання».
Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідачки вважаються такими, що повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, із клопотаннями до суду не зверталися.
Оскільки відповідачки в установлений ч.7 ст. 178 ЦПК України строк не подали до суду відзив на позовну заяву, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи неявку належним чином повідомлених відповідачок в судове засідання, які не подали відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд зі згоди позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
28 жовтня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Першому Суворовському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1189.
За час перебування у шлюбі 03 червня 2003 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю. та зареєстрованого за номером 2913.
06 червня 2003 року право власності на вказану квартиру зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» за ОСОБА_3 за номером 351 стор. 128, кн. 487 пр.
Згідно з технічним паспортом загальна площа квартири 36,2 кв.м, житлова площа 18,2 кв.м.
31 серпня 2022 року відповідачка ОСОБА_3 виїхала за межі України, що підтверджується Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в листі №19-58035/18/24 від 23.08.2024 р.
У квартирі проживає її мати ОСОБА_2 , яка вселилася без згоди позивача та створює йому перешкоди у користуванні квартирою, яка належить йому на праві спільної сумісної власності.
Позивач і відповідачка ОСОБА_2 зверталися із заявами до правоохоронних органів про вчинення стосовно одне одного домашнього насильства за місцем їхнього спільного проживання: АДРЕСА_2 . У ході розгляду заяв було встановлено, що ОСОБА_2 проживає у належній подружжю Дюжинових квартирі на підставі договору оренди квартири, укладеному 17 липня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , строком на 5 років з моменту прийняття приміщення з оплатою щомісячно орендної плати 500 грн.
Позивач свою згоду на укладення договору оренди спільного майна не надавав, про його існування не знав.
Із наданого відезапису вбачається, що неодноразово позивач намагався потрапити до квартири, однак відповідачка ОСОБА_2 на телефонні дзвінки не відповідає до приміщення не впускає.
Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
За нормами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частина 1 статті 215 ЦК України вказує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пункт 3 статті 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з ч.1 ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
За нормами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Судом встановлено, що квартира по АДРЕСА_2 була придбана подружжям ОСОБА_5 в шлюбі та є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Позивач, будучи співвласником квартири, згоду на укладення договору найму об'єкту спільної сумісної власності не надавав, тому договір оренди квартири необхідно визнати недійсним.
Оскільки підстав для проживання відповідачки ОСОБА_2 немає і нею створюються позивачу перешкоди у користуванні квартирою, вона підлягає виселенню без надання іншого житла.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідачок слід стягнути на користь позивача в рівних часимнах судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст.12,13, 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354-355 ЦПК України -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задовольнити.
Визнати недійсним договір оренди квартири АДРЕСА_1 , який укладений 17 липня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Усунути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) без надання їй іншого житла.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) в рівних частинах судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачок, поданими протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Рішення складено 15 травня 2025 року.
Суддя