Справа № 515/1250/24
Провадження № 2/513/204/25
Саратський районний суд Одеської області
21 травня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, суд, -
09 серпня 2024 року позивач через свого представника звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до Дивізійської ради про визнання права власності на житловий будинок садибного типу в порядку спадкування.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області у віці 84 роки помер батько позивача ОСОБА_2 . За життя батько склав заповіт, яким заповів йому земельну ділянку, площею 3,64 га, яку він прийняв у нотаріальному порядку. Крім того, після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Матір позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Рибальське Білгород-Дністровського району Одеської області. За звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, у зв'язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстроване, у зв'язку з тим, що будинок був збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги. Право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку не зареєстровано.
Просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батьків на житловий будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням виконуючої обов'язки голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А. Дем'янової від 09 серпня 2024 року вказану справу передано на розгляд Саратському районному суду Одеської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 вересня 2024 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою суду від 09 вересня 2024 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та розпочато підготовче провадження.
Позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися. Представником позивача до суду направлено заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають (№ ЕП - 1006/25-Вх від 21.05.2025 р.).
Представник відповідача Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в електронний суд, до суду не з'явився, направив заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав повністю, проти задоволення позовних вимог не заперечували та просили справу розглядати без присутності уповноваженого представника сільради (Вх. № 2083/25-Вх від 28.03.2025 р.).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно частин 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст. 82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Згідно зі ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі № 235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку:
Положення ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.
З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.
Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти с своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. п. 2, 6 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність і ними суд має керуватися при вирішенні питання про права на спадкування.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 74 та 14 лютого 2023 року видано потворно свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Після його смерті відкрилась спадщина, на спадкове майно у вигляді земельної ділянки, площею 3,64 га, в межах території Рибальської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, яку позивач успадкував за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. 23 квітня 2016 року та зареєстрованим у реєстрі за № 468, та житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за законом першої черги після його смерті є дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 (позивач у справі). На підтвердження факту родинних відносин, як між батьками та сином, позивачем надано копію свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 14 лютого 2023 року Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису № 4 від 07 березня 1973 року, вчиненого Виконавчим комітетом Рибальської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.
Згідно з довідкою відділу надання адміністративних послуг Дивізійської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області від 24 серпня 2023 року № 31/08-23/08-04 за адресою: АДРЕСА_1 на день смерті ОСОБА_2 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно відомостей Реєстру територіальної громади були зареєстровані такі особи: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , про що Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 349 та 14 лютого 2023 року видано потворно свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .
23 серпня 2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 на земельну ділянку та 23 серпня 2023 року нотаріусом заведена спадкова справа №104/2023.
Згідно з копією спадкової справи № 104/2023 інші спадкоємці відсутні.
08 серпня 2023 року позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька, звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. із заявою про прийняття спадщини за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, згідно з постановою нотаріуса від 08 серпня 2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, у зв'язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» «Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Законами України від 02 вересня 1993 року №3425-XII «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов'язання встановлено законодавством у зв'язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.
За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Згідно з копією технічного паспорту за реєстраційним номером ТІ01:5699-8766-7132-5919 інвентаризаційна справа № 132, виготовленим станом на 06 вересня 2023 року, житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , був збудований у 1960 році.
Вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 згідно із звітом про належну оцінку нерухомого майна станом на 29 липня 2024 року становить 70 570,31 грн.
У 1974 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ХІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності.
Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.
Таким чином, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в по господарській книзі сільської ради.
Отже підставою виникнення у спадкодавця права власності на житловий будинок садибного типу був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, у зв'язку з тим, що будинок збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до по господарської книги.
Згідно копії витягу з погосподарської книги по Рибальській сільській раді Татарбунарського району Одеської області на 2021-2025 роки, за адресою: АДРЕСА_1 , головою домогосподарства значиться ОСОБА_1 , члени домогосподарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки директора ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» С.А. Сосни від 20 травня 2025 року № 498, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстроване; об'єкти самочинного будівництва відсутні.
Згідно з довідкою Дивізійської сільської ради Татарбунарської міської ради від 05 серпня 2024 року № 932/02-32, земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність чи користування не передавалася. Державні акти на право власності не видавалися. Земельні ділянки не відносяться до розпайованих земель. Кадастровий номер земельним ділянкам не надавався.
З наведеного вище, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 був власником житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі запису в погосподарській книзі. У зв'язку з чим, вказаний житловий будинок садибного типу входить до складу спадщини, що відкрилась після його смерті.
Відповідно до довідки Дивізійської сільської ради Татарбунарської міської ради від 05 серпня 2024 року № 933/02-32 за даними погосподарської книги №1, особовий рахунок № НОМЕР_4 по с. Рибальське житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 значиться за ОСОБА_1 (позивачем у справі).
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку.
Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про прав на спадщину.
Роз'яснення щодо того, що правильним є застосування саме вказаних норм, міститься в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» наведено роз'яснення судам щодо розгляду аналогічних спорів з приводу спадкування майна та його реєстрації.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст. 16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи викладені обставини справи та вимоги Закону, визнання відповідачем позову, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає задоволенню.
На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Дата складення повного тексту рішення 21 травня 2025 року.
Суддя В. С. Миргород