Справа № 308/13237/23
19 травня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану в особі представників позивачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», в особі Рекрут Світлани Валеріївни (директор-розпорядник фонду гарантування вкладів фізичних осіб) - керівника Новіков Віктора Володимировича, третя особа на стороні позивачів без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , треті особи на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Пономарьова Дар'я Володимирівна та Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Селехман Олександр Анатолійович про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та припинення договору іпотеки, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представників позивачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», в особі Рекрут Світлани Валеріївни (директор-розпорядник фонду гарантування вкладів фізичних осіб) - керівника Новіков Віктора Володимировича, третя особа на стороні позивачів без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , треті особи на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Пономарьова Дар'я Володимирівна та Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Селехман Олександр Анатолійович про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та припинення договору іпотеки.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивачі вказують на те, що 08 грудня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (Банк) та ОСОБА_5 (Позичальником) було укладено Кредитний договір N?758/12-2005, за умовами якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 19 800 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором. У пункті 1.4. Договору, передбачено, що кредит надається строком до 07 грудня 2010 року.
Вказує, що Договором іпотеки від 12.12.2005 року щодо нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 , де Іпотекодержателем виступав ВАТ КБ «Надра» код ЄДРПОУ 20025456, Позичальником - Позивач, Майновим поручителем зазначено двох осіб: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. за реєстровим номером №4193.
Предметом іпотеки є будинок під АДРЕСА_2 , який у власності Бабидорич .
Представник позивача зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, інформаційна довідка N?253557867 від 20.04.2021 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської від 28 травня 2013 року у справі N?308/6033/13-ц стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» в особі Відділення ПАТ КБ «Надра» Ужгородське РУ заборгованість за договором кредиту в розмірі 88520,43 доларів США, що еквівалентно 707 543.79 грн. , а також понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.
Представник зазначає, що станом на 28 травня 2013 року за рішенням Ужгородського міськрайонного суду у справі N?308/6033/13- ПАТ КБ «Надра» в особі Відцілення ПАТ КБ «Надра» Ужгородське РУ з використанням ч. 2 ст. 1050 ЦК України достроково припинив дію кредитного договору та звернув до примусового стягнення, яке припинено відповідно до постанови державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції Ярешко Д.В. від 29.01.2015 року, винесеної у виконавчому провадженні N?43726051, було повернуто виконавчий лист N?308/6033/13 виданий 24.07.2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості у сумі 707 543,79 грн., 3 441 грн. судового збору. Дані обставини встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.10.2022 року по справі N? 308/9949/21, яке набуло законної сили та за ч. 4 ст. 82ПК України не пілягають доказуванню у даній справі.
29.01.2015 року старшим державним виконавцем МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції Ярешко Д.В. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу ПАТ КБ Надра в рамках виконавчого провадження ВП 43726051.
30.07.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір № GL48N718070_I_6 про відступлення права вимоги від 30.07.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим номером №1456.
Відповідно до пункту 4 Договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основним договором, Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 5 288 602,63 грн.
Представник вказує, що перебування майна позивача І із зареєстрованою іпотекою та залученням позивача 2 в якості поручителя порушують право власності на розпорядження майном і є на сьогоднішній час безпідставними зобов?язаннями позивачів щодо обов'язків за припиненим кредитним договором та іпотекою у зв?язку із стягненням заборгованості в судовому порядку боргу за кредитом та відсутності права у відповідачів на примусове виконання через повернення виконавчого листа (в т.ч. спливу строку для звернення щодо примусового виконання), а також безпідставного укладення договору відступлення права вимоги між відповідачами після спливу 5,5 років з дня повернення виконавчого листа та безпідставного виникнення за цим оскаржуваним договором відступлення права вимоги зобов?язань відносно позивачів, що суперечить нормам матеріального права, що підлягають до застосування в спірних правовідносин.
Представник просить врахувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N? 310/11534/13-4 (провадження N? 14-154цс 18) у якій зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред?явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Представник вважає, що таким чином, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень змінивши на власний розсуд умови основного зобов?язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов'язань - як основного так і акцесорних є таким, що настав.
У позовній заяві представник зазначає, що з часу повернення виконавчого листа 29.01.2015 року стягувачу банку по примусовому виконанню рішення про стягнення боргу за кредитним договором у виконавчому провадженні ВП N?43726051 за постановою державного виконавця від 29.01.2015 року до моменту укладення оскаржуваного у цій справі договору відступлення права вимоги минуло 5,5 років.
За вищенаведених норм матеріального права, що підлягають до застосування у спірних правовідносинах та обставин цієї справи, що не підлягають доказуванню за ч.4 ст.81 ЦПК України, які встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили - щодо звернення до суду банку про дострокове погашення кредиту, повернення виконавчого листа згідно з постановою державного виконавця від 29.01.2015р. та відмова у поновленні строку для пред?явлення виконавчого листа за Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.02.2021 року по справі N? 308/6033/13-ц підтверджує і відсутність у банку права на примусове виконання рішення від 28.05.2013 року по справі N? 308/6033/13-ц, в тому числі, й на реалізацію заставленого майна в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Вважає, що таким чином, станом на момент укладення оскаржуваного у цій справі договору відступлення права вимоги минуло 5,5 років з часу повернення виконавчого листа 29.01.2015 року стягувачу банку по примусовому виконанню рішення про стягнення боргу за кредитним договором N? 758/12-2005 та у виконавчому провадженні ВП N?43726051 за постановою державного виконавця, тому, у первісного кредитора (банку) не було ні права передавати майнові права за кредитним договором, який припинено у зв?язку з прийняттям рішення суду про дострокове стягнення боргу за кредитним договором, ні право на перевід боргу за рішенням суду та заміну стягувача щодо примусового звернення до виконання виконавчого листа, строки звернення яких завершені.
З посиланням на викладене, вважаючи порушеними права позивачів просили суд прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; Визнати Договір N? GL48N718070 1_6 про відступлення права вимоги від 30.07.2020 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінанс груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В, за реєстровим номером N?1456, недійсним; Визнати припиненим договір іпотеки від 12.12.2005 року щодо нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 , де Іпотекодержателем виступав ВАТ КБ «,Надра» код ЄДРПОУ 20025456, Позичальником - Позивач, Майновим поручителем зазначено двох осіб: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. за реєстровим номером N? 4193 з моменту укладення; Судові витрати покласти на відповідачів.
12.09.2023 року від представника відповідача ТОВ «Дніпрофінансгруп» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено наступне.
Відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вказує, що 30.07.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір № GL48N718070_I_6 про відступлення права вимоги.
За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) N? 758/12-2005 від 08 грудня 2005 року укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за Договором іпотеки від 12.12.2005 року укладеним між ОСОБА_1 .
Відповідач вказує на те, що позивачами не наведено підстав для визнання такого договору недійсним, а також не зазначено, яким саме чином даний оскаржуваний договір порушує їх права.
Зазначає, що позивачі не доводять належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір порушує їх права. Не доводять Позивачі і того, як заміна кредитора та іпотекодержателя в зобов?язанні порушує права Позивачів. А також не зазначають, яким чином будуть відновлене їх порушене право в разі задоволення даної вимоги. Також для відповідача не зрозуміло яким чином порушуються права позивача ОСОБА_7 , яка не є учасником правовідносин за кредитними зобов'язаннями.
Відповідач вказує, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним.
Вважає, що не доведення позивачами, що укладення договору про відступлення права вимоги відбулося з порушенням їх прав та законних інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.
Просить суд врахувати првову позицію викладену у постанові Великої Палати ВС від 26.01.2021 року, у справі №522/1528/15-ц та у справі №299/529/19 від 17.06.2021 року.
Зазначає, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не є підставою для припинення дії кредитного договору, окрім підстав визначенх законом або умовами кредитного договору.
Наголосив на тому, що ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає.
Відповідач зазначає, що обов'язковою умовою для припинення зобов'язань за кредитним договором є належне виконання своїх зобов'язань боржником. Такі зобов'язання не можуть бути припиненими внаслідок пропуску та закінчення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Вказує, що сплив строку пред?явлення виконавчого листа жодними чином не позбавляє кредитора на передання ним своїх прав іншій особі за правочином, за яким наявні не виконаня кредитні зобов?язання, враховуючи той факт, що окрім примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості наявний позасудовий спосіб виконання кредитних зобов?язань, у тому числі добровільного погашення заборгованості самим боржником.
Враховуючи те, що на момент укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги існувало невиконане грошове зобов?язання, за яким відступалося право вимоги, тому незгода із розміром заборгованості теж не може бути підставою для визнання оспорюваного договору відступлення прав вимоги недійсним. (Постанова КЦС ВС від 08.06.2022 N? 723/779/20 (61-11906cв21).
З посиланням на викладене представник відповідача вважає, що позовна заява позивачів є необгрунтованою та безпідставною, а отже підлягає залишенню без задоволення в повному обсязі, а відтак просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
19.09.2023 року від представника відповідача ПАТ «КБ «Надра» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено наступне.
Вказує, що за даними Єдиної операційно-інформаційної системи ПАТ «КБ «НАДРА», право вимоги за кредитним договором від 08.12.2005 N?758/12-2005, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ), було відступлено за результатами відкритих торгів ТОВ «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ 40696815) у складі лоту GL48N718070. Інформація та документи щодо відступлення прав вимоги розміщені у загальному доступі веб-сайті PROZORRO.Продажі за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2020-05-12-000017-b.
Зазначає, що неналежно проведене виконання не припиняє зобов?язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов?язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків. стягнення неустойки тощо). У зв?язку з цим виконання зобов?язання, тобто досягнення мети сторін, є найпоширенішим та основним способом припинення зобов?язання.
Відповідач вказує, що для вирішення питання про припинення іпотеки суди повинні встановити факт припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його повним і належним виконанням боржником ( Постанова ВС від 26.09.19 (ЦПК)- №522/19757/16).
Позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов?язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України. Як уже зазначалося вище, укладення відповідачами Договору відступлення не створює для позивача обов?язку сплатити борг у вказаному в договорі розмірі за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.» Позиція КГС у складі ВС у справі N? 924/1208/18 від 28.01.2020 року.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов?язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов?язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі N? 3-43гс15, від 10.02.2016р. у справі N? 3-4г16, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі N? 910/9828/17).
Враховуючи, що права та інтереси Позивачів не можуть бути порушені укладенням між відповідачами договору відступлення, адже він не створює для останнього обов?язку сплатити борг, до того ж, Позивач не позбавлений права захищати свої права та інтереси в межах справ про стягнення заборгованості, вважаємо, що в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
З посиланням на викладене просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Виклад позицій сторін по справі:
У судовому засіданні представник позивачів Орбан Н. подану позовну заяву підтримала з підстав та мотивів зазначених у позові. Просила суд задовольнити позовну заяву. Надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначила, що ОСОБА_8 є поручителем по кредитному договору. Зокрема вказала на те, що рішення суду від 28.05.2013 року припинило дію кредитного договору.
Після оголошення перерви в судовому засіданні, в наступне судове засідання не з'явилась. Подала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Позивач - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в призначене судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. До суду надійшов відзив на позовну заяву. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», в особі Рекрут Світлани Валеріївни (директор-розпорядник фонду гарантування вкладів фізичних осіб) - керівника Новіков Віктора Володимировича в призначене судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. До суду надійшов відзив на позовну заяву.
Третя особа на стороні позивачів без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Пономарьова Дар'я Володимирівна в призначене судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Селехман Олександр Анатолійович в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заяви, клопотання.
12.09.2023 року представник відповідача ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подав до суду відзив на позовну заяву.
19.09.2023 року представник відповідача ПАТ «КБ «Надра» подав до суду відзив на позовну заяву.
26.09.2023 року представник відповідача ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подав до суду заяву про розгляд справи без участі.
03.10.2023 року представник відповідача ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подав до суду клопотання про розподіл судових витрат.
19.12.2023 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про витребування доказів.
20.12.2023 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про приєднання клопотання.
20.09.2024 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про проведення судового засідання без їх участі.
08.10.2024 року представник відповідача ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» подав до суду заву про виконання ухвали суду.
11.10.2024 року представник відповідача ПАТ «КБ «Надра» подав до суду відповідь на запит суду.
30.10.2024 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
02.12.2024 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про закриття підготовчого засідання.
24.01.2025 року представник позивачів Орбан Н. подала до суду клопотання про проведення судового засідання без їх участі.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
08.08.2023 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
20.09.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду задоволено клопотання про витребування доказів.
25.12.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по справі.
Заслухавши вступне слово представника позивачів, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 08.12.2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №758/12-2005 на суму 19 800,00 дол. США строком до 07.12.2010 року.
Судом встановлено, що 12.12.2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., за реєстровим №4193, згідно якого предметом іпотеки є будинок під АДРЕСА_3 . Майновим поручителем згідно даного договору є ОСОБА_9 від імені яког діє ОСОБА_10 ( змінила прізвище на ОСОБА_7 )
Судом встановлено, що 30.07.2012 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНВНСГРУП» укладеного договір №GL48N718070_I_6 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.05.2013 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» в особі Відділення ПАТ КБ «Надра» Ужгородське РУ заборгованість за договором кредиту в розмірі 88 520,43 грн. доларів США, що еквівалентно 707 543,79 грн., а також понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.
Судом встановлено, що 29.01.2015 року у виконавчому провадженні №43726051 державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Ярешко Д.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 4 ч.1 ст. 47, ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження».
Судом встановлено, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.02.2021 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» у справі №308/6033/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У задоволенні заяви ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на пред'явлення його до виконання відмовлено.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.10.2022 року виконавчий напис №820 від 20 квітня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Юлією Олександрівною про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Дніпрофінансгруп», з боржника ОСОБА_5 , заборгованості, яка виникла за Договором Іпотеки, посвідченим 12 грудня 2005 року нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. за реєстровим №4193, в забезпечення за Кредитним Договором №758/12-2005 від 08.12.2005р. та згідно виписки з рахунку боржника становить від 13.04.2021 року 903 114,68 грн. та складається з наступного: 302 067,43 грн. - основний борг, 387 666,68 грн. - відсотки, 213 380,57 грн. комісія, - визнано таким, що не підлягає виконанню.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №253557867 від 20.04.2021 року, вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що згідно протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року вбачається, що переможцем лоту GL48N718070 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Дніпрофінансгруп».
Нормативно-правове регулювання.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Позов мотивовано тим, що оскаржуваний договір про відступлення прав вимоги №GL48N718070_1_6 від 30.07.2020 року укладено сторонами через 5,5 років з часу повернення виконавчого листа у виконавчому проваджені ВП №43726051, а тому у первісного кредитору не було права передавати майнові права вимоги за кредитним договором який припинено.
Факт припинення кредитного договору позивач пояснює тим, що у зв'язку з наявністю рішення Ужгородського міськрайонного суду по справі №308/6033/13-ц зумовила виникнення обставин за якими строк виконання зобов'язання є таким, що настав. Враховуючи те, що банк не звертався до суду з вимогами до іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах строку позовної давності, то фактично позбавлений можливості будь яким чином задовольнити свої вимоги, що дає підстави для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги та припиненим договору іпотеки.
Надаючи оцінку вказаним аргументам суд перш за все виходить з наступного:
Згідно з ч.1ст.509, ст.526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.1 та 2 ст. 598 ЦК України).
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в Главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу I книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми Глави 50«Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
При цьому, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст.267 ЦК України.
Згідно з приписами ст.267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (ст.509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Однак за змістом ст.267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч.3 ст.267 ЦК України).
У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч.5 ст.267 ЦК України).
Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч.1ст.267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає.
Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу.
Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (ч.2 ст.598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Відповідно до приписів ст.ст.575ЦК України та ст.1Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч.1 ст.17Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Тобто, підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст.17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Тому згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином, Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Як встановлено вище, боржник не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором.
На теперішній час рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. За ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Крім того, неможливість примусово виконати рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку».
Іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання. У зазначеній справі не встановлено факту виконання основного зобов'язання, за кредитним договором, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки.
Доводи позивача в цій частині передусім ґрунтуються на помилковому ототожненні понять "строк договору" та "строк виконання зобов'язання".
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 32-35 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, чітко розмежувавши зазначені правові поняття, висловила правову позицію про те, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1ст.631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч.3цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у ст.530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
За таких обставин, підстав для задоволення вимог позивача про припинення договору іпотеки немає, оскільки відсутні правові підстави для припинення зобов'язання за договором іпотеки, тому що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до вимог кредитора за основним зобов'язанням. Кредитний та іпотечний договори, укладені між сторонами, не встановлюють будь-яких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі. Отже, якщо інше не передбачене договорами, сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом 2 ч.1ст.17 Закону України «Про іпотеку».
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, з яким погодився Верховний Суд, застосувавши його, зокрема, у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 921/247/17-г/16, від 20 червня 2018 року у справі № 752/17492/15-ц (провадження № 61-4542св18), від 04 липня 2018 року у справі № 569/1548/16-ц (провадження № 61-18754св18), від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16-ц (провадження № 61-35327св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 766/10193/16-ц (провадження № 61-25604св18), від 03 березня 2021 року у справі № 335/9695/19 (провадження № 61-90св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 548/223/19 (провадження № 61-8120св20), від 11 лютого 2022 року у справі № 482/1561/20-ц (провадження № 61-19071св21).
У постанові від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20 (провадження № 61-18895св20) Верховний Суд зазначив, що спірні правовідносини сторін за іпотекою після відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку зі спливом позовної давності не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов'язання.
Натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але отримане в результаті добровільного виконання не є безпідставно набутим майном (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18)).
Водночас, потрібно враховувати, що сплив позовної давності приводить до виникнення у порушника законного праву уникнути переслідування або притягнення до юридичної відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення такого правопорушення, проте не у натуральних зобов'язаннях, які виникають (трансформуються) між сторонами у зв'язку зі спливом позовної давності.
Недоведеність виконання позичальником/поручителями в повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за договорами іпотеки, укладеними на забезпечення такого зобов'язання. Пропуск позовної давності, про що зазначає позивач у своїй позовній заяві, не припиняє невиконане зобов'язання та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене, не припиняє суб'єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов'язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.
Означені аргументи суду також підлягають застосуванню і щодо спростування доводів позивача про припинення зобов'язання з підстав на які посилається позивач у позовній заяві.
Що стосується аргументів позивача про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги у зв'язку з тим, що на думку позивача зобов'язання є припиненим судом відмічається, що окрім аргументів, які спростовують позицію позивачів щодо припинення зобов'язання, які описані вище, також слід враховувати те, що недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов'язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.
Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Судувід 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг.
Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.
Наприклад, якщо вимога відступлена за договором купівлі-продажу, то передання вимоги, яка вже не існує внаслідок виконання зобов'язання боржником, може свідчити про порушення продавцем обов'язку передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).
У таких випадках покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, або вимагати розірвання договору (стаття 651 ЦК України).
Крім того, оскільки невиконання покупцем обов'язку з передання товару є істотним порушенням договору, покупець вправі вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (частина п'ята статті 653 ЦК України).
Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.
В постанові від 08 серпня 2023 року по справі №910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.
У свою чергу наявність таких підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги при розгляді даної справи судом не встановлено, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України ,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав та мотивів викладених вище.
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 09.05.2025 року, дата складання повного судового рішення - 19.05.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -19.05.2025 року.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13, 76,81,82,89,141,223,247,258,259,263-265, 268, 273,354, 355 ЦПК України , ст.ст.15, 16, 57, 60, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану в особі представників позивачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», в особі Рекрут Світлани Валеріївни (директор-розпорядник фонду гарантування вкладів фізичних осіб) - керівника Новіков Віктора Володимировича, третя особа на стороні позивачів без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , треті особи на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Пономарьова Дар'я Володимирівна та Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Селехман Олександр Анатолійович про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та припинення договору іпотеки - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 );
Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 );
Відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» (місце знаходження : 49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205);
Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», в особі Рекрут Світлани Валеріївни (директор-розпорядник фонду гарантування вкладів фізичних осіб) - керівника Новіков Віктора Володимировича (місце знаходження : 04050, м. Київ, вул. АРТЕМА, 15);
Третя особа на стороні позивачів без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_5 );
Третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Пономарьова Дар'я Володимирівна ( АДРЕСА_6 );
Третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Селехман Олександр Анатолійович (м. Ужгород, вул. Собранецька, 8-4).
Дата складання повного тексту судового рішення - 19.05.2025 року
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца