Справа № 148/392/25
Провадження № 2/127/1413/25
20 травня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Воробйов В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 22.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір №102356075 шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умовами якого кошти надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки. ОСОБА_1 підтвердив про ознайомлення з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, які є публічною пропозицією у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін.
16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем було укладено договір факторингу №16072024 відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало позивачу за плату належні йому права вимоги, а останній прийняв права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 16.07.2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 45500,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1000,00 грн. - заборгованість за комісією. Таким чином, всупереч умов кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права вимоги, відповідач не здійснював жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
У визначені судом строки, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було, судову кореспонденцію надіслано судом на зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Конверти з ухвалою про відкриття провадження та матеріалами позовної заяви повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи викладене вище та положення ст.ст.178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України» § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Судом встановлено, що 22.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №102356075 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмір 10000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою процентів за його користування у розмірі 1,50% в день кожні 30 днів, яка застосовується у межах строку кредитування вказаного в п. 1.3 цього договору. Кредит надається строком на 30 днів з 22.11.2021 року до 22.12.2021 року (а.с. 5-9).
Підписавши цей договір, відповідач підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на веб-сайті товариства. Відповідач підтвердив, що отримав від Товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з умов цього договору, він підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового індикатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Додаток №1 до договору про надання споживчого кредиту №102356075 від 22.11.2021 року містить графік платежів, який передбачає дати платежів, чиста сума кредиту за договором - 15500,00 грн., проценти за користування кредитом 4500,00 грн., реальна річна процентна ставка 20,587.00 %, загальна вартість кредиту 15500,00 грн. (а.с. 9 на звороті).
Матеріали справи містять Паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інше (а.с. 10).
Також з матеріалів справи вбачається, що 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №16072024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід'ємною частиною договору (а.с. 13-16).
Згідно з п. 1.2. договору, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
16.07.2024 року сторони договору факторингу підписали та скріпили печатками акт прийому-передачі реєстру боржників до цього договору (а.с. 15).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором №102356075 на суму 45500,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та 1000,00 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с. 16).
Отже, свої зобов'язання за кредитним договором №102356075 від 22.11.2021 року відповідач виконував неналежним чином, внаслідок цього має непогашену заборгованість, що згідно з розрахунком позивача становить 45500,00 грн., яка складається з: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та 1000,00 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с. 53-54).
Договір факторингу є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Доказів про неправомірність цього договору матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення боржника про заміну кредитора. Разом з тим, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 6 лютого 2019 року в справі №361/2105/16-ц.
Отже, до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право кредитора за вказаним вище кредитним договором, що підтверджується дослідженими доказами.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Що стосується стягнення комісії варто зазначити, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.
За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.
Таким чином, даючи юридичну оцінку доказам, суд вважає, що відповідач отримав кредитні кошти, але свої зобов'язання з їх повернення та сплати відсотків належним чином не виконував, тому зобов'язаний повернути позивачу борг в загальному розмірі 44500,00 грн., у зв'язку з чим позов слід задовольнити у вказаній частині.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2961,38 грн.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 11, 12 Закон України «Про електронну комерцію», ст.ст. 204, 207, 526, 530, 536, 611, 625, 627-629, 639, 1048, 1054, 1055, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором №102356075 в розмірі 44500,00 грн. (сорок чотири тисячі п'ятсот гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати на оплату судового збору в розмірі 2961,38 грн. (ді тисячі дев'ятсот шістдесят одна гривня 38 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 20.05.2025 року.
Суддя: