Справа № 127/41971/24
Провадження 2/127/6317/24
(заочне)
20 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Остапенко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101103309, у відповідності до якого відповідач отримав кредит. 16.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 16072024, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 101103309 від 04.01.2022 в сумі 10 995, 00 гривень, з яких: 5 400, 00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 4 995, 00 гривень - заборгованість за відсотками; 600, 00 гривень - заборгованість по комісії. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання, заборгованість не погасив. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за кредитним договором № 101103309 від 04.01.2022 в сумі 10 995, 00 гривень. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 20.01.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи та офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 20.01.2025, копією позовної заяви із доданими до неї документами та судовою повісткою на 20.02.2025, було вручене відповідачу 31.01.2025. (а.с. 49) Водночас, інші поштові відправлення із процесуальними документами та судовими повістками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 54-55, 64-66, 79-80) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 47, 53, 63, 71) Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 20.01.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.
Ухвалою суду від 01.04.2025 у позивача витребувано докази по справі.
29.04.2025 постановлено ухвалу про застосування до позивача за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 01.04.2025 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу, а також повторно зобов'язано виконати ухвалу суду від 01.04.2025 до 16.05.2025.
14.05.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2025 надійшли витребувані судом докази.
Ухвалою суду від 20.05.2025 було скасовано ухвалу суду від 29.04.2025.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та на виконання судового рішення, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
В судове засіданні представник позивача та відповідач повторно не з'явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України, були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з'явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі і відсутність заперечень щодо проведення заочного розгляду справи, викладене у позовній заяві. (а.с. 3зв., 82) Судом не встановлено, що нез'явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
04.01.2022 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Мілоан». (а.с. 9)
Того ж дня, 04.01.2022, між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 101103309, відповідно до умов якого фінансова установа зобов'язалась надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 6 000, 00 гривень на споживчі потреби строком на 30 днів з 04.01.2022 до 03.02.2022. В свою чергу відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. (а.с. 4-8)
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 8зв.)
Відповідач підтвердив, що до укладення вищевказаного кредитного договору він, зокрема, ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмові формі паспорт споживчого кредиту та проект цього договору, ознайомився з усіма його умовами; отримав інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування»; умови договору йому зрозумілі (п. 5.1. кредитного договору).
16.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 16072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 101103309. (а.с. 10-13)
Так, згідно із п. 1.2. вищевказаного договору факторингу, підписання сторонами та скріплення їх печатками Акту прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованості.
16.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було складено вищевказаний акт. (а.с. 12)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Мілоан» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за кредитним договором № 101103309 - ОСОБА_1 (а.с. 13)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 101103309 від 04.01.2022 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам (п. 3.2.6. кредитного договору). Законом також не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по даному кредитному договору.
Суду не надано доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 101103309 від 04.01.2022.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення.
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Порядок укладення договору в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 6 цього договору.
Отже, судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 101103309 від 04.01.2022 укладено між відповідачем та фінансовою установою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісію.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, що фактично є розрахунком заборгованості, вбачається, що станом на 16.07.2024 (на дату відступлення прав вимог) заборгованість за кредитним договором № 101103309 від 04.01.2022 становить 10 995, 00 гривень, з яких: 5 400, 00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 4 995, 00 гривень - заборгованість за відсотками; 600, 00 гривень - заборгованість по комісії. (а.с. 86-87)
Здійснений позивачем розрахунок заборгованості станом на 30.11.2024 лише констатує суму заборгованості, визначену первісним кредитором, і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору факторингу позивачем. (а.с. 14)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається із платіжного доручення № 37605656 від 04.01.2022, ТОВ «Мілоан» на підставі договору № 101103309 перераховано на банківський рахунок відповідача грошові кошти в сумі 6 000, 00 гривень. (а.с. 84-85)
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредитних коштів, а також розмір заборгованості. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 6 000, 00 гривень за договором про споживчий кредит № 101103309 від 04.01.2022.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого первісним кредитором, відповідачем в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту було сплачено 04.01.2022 - 600, 00 гривень. Тому, враховуючи дані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за тілом кредиту, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по договору № 101103309 від 04.01.2022 в розмірі 5 400, 00 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість за відсотками в розмірі 5 281, 50 гривень.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договору про споживчий кредит № 101103309 від 04.01.2022, і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Судом встановлено, що сторони вищевказаного договору погодили строк кредитування - 30 днів (з 04.01.2022 до 03.02.2022) з можливістю його пролонгації і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах строку кредитування, так і за неправомірне «користування кредитом» поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов'язання. При цьому продовження строку кредитування є правом позичальника за певних умов (п. 2.3 договору).
Так, судом встановлено продовження строку кредитування за договором про споживчий кредит № 101103309 від 04.01.2022 на підставі п. 2.3.1.1 цього договору на 15 днів та на підставі п. 2.3.1.2 на 6 днів, зважаючи на вчинення позичальником відповідних для цього дій.
Порядок нарахування процентів за користування кредитом, розмір яких узгоджено в п. 1.5.2 і п. 1.6 кредитного договору, визначено п. 2.2 і п. 2.3 цього договору.
Таким чином, у відповідності до п. 2.2 і п. 2.3 вищевказаного договору проценти за користування кредитними коштами становлять:
-за період з 05.01.2022 до 03.02.2022 (п. 1.5.2, п. 2.2.2):
5 400, 00 гривень х 1, 05 % х 30 днів = 2 430, 00 гривень;
-за період з 04.02.2022 до 18.02.2022 (п. 1.5.2, пролонгація на підставі п. 2.3.1.1):
5 400, 00 гривень х 1, 05 % х 15 днів = 1 215, 00 гривень;
-за період з 19.02.2022 до 24.02.2022 (п. 1.6, пролонгація на підставі п. 2.3.1.2):
5 400, 00 гривень х 5, 00 % х 6 днів = 1 620, 00 гривень,
що разом становить 4 995, 00 гривень.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення відсотків за користування кредитом за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості по відсотках, визначений позивачем.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитом за договором № 101103309 від 04.01.2022 в сумі 4 995, 00 гривень.
Крім того, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за комісією в сумі 600, 00 гривень.
Пунктом 1.5.1 вищевказаного кредитного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1 200, 00 гривень.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Належних доказів того, що відповідач сплатив комісію за надання кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого первісним кредитором, відповідачем в рахунок погашення заборгованості по комісії за надання кредиту було сплачено 04.01.2022 - 600, 00 гривень. При цьому судом прийнято до уваги, що з даного розрахунку також вбачається сплата відповідачем того ж дня ще й комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 600, 00 гривень на виконання умов п. 2.3.1.1 з метою продовження строку кредитування. Тому, враховуючи дані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за комісією, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за комісією за надання кредиту за договором № 101103309 від 04.01.2022 в розмірі 600, 00 гривень.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також судом, зокрема, в ухвалі від 20.01.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про споживчий кредит № 101103309 від 04.01.2022 в сумі 10 995, 00 гривень, з яких: 5 400, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 4 995, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 05.01.2022 до 24.02.2022; 600, 00 гривень - заборгованість по комісії за надання кредиту.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3 028, 40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.12.2024. (а.с. 29)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 028, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст.ст. 1049, 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про споживчий кредит № 101103309 від 04.01.2022 в сумі 10 995, 00 гривень, з яких: 5 400, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 4 995, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 05.01.2022 до 24.02.2022; 600, 00 гривень - заборгованість по комісії за надання кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в сумі 3 028, 40 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Рішення суду складено 20.05.2025.
Суддя