Справа №127/4863/25
Провадження №1-кп/127/168/25
20 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частинами першою та другою статті 190 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частинами першою та другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
13.05.2025 через відділ прийому до суду надійшло клопотання обвинуваченого про скасування запобіжного заходу. Клопотання мотивоване тим, що його винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь не доведена матеріалами кримінального провадження, висунуте обвинувачення є надуманим та наслідком політичного переслідування. Наголосив на тому, що в нього на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей та батьки пенсійного віку. Також зазначив, що норми кримінально-процесуального закону не містять застережень про неможливість застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, а тому просив визначити йому помірний розмір застави.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання обвинуваченого, натомість заявив клопотання про продовження строку дії застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою. Наголосив на тому, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, на цей час не відпали. Зокрема, зауважив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, в тому числі тяжкого злочину, перебуваючи на волі, може чинити тиск на свідків, а також вчиняти інші дії, спрямовані на перешкоджання судовому розгляду кримінального провадження.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Зі змісту частини другої статті 201 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії, обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 30.05.2025. У судовому засіданні встановлено, що примірник клопотання був вручений обвинуваченому завчасно. Отже, стороною обвинувачення були дотримані зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства були дотримані. Крім того, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
В свою чергу стороною захисту вимоги статті 201 КПК дотримані не були. Разом з тим, суд враховує, що сторона обвинувачення не заперечувала проти розгляду клопотання обвинуваченого, не погоджуючись з його доводами, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням спричиняє відмову у задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Крім того, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання сторін кримінального провадження по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотань обвинуваченого та прокурора, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як суд вже зазначив, частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов'язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами не розпочате, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Суд також бере до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
Частиною шостою статті 176 КПК регламентовано, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, а також наполягаючи на задоволенні його клопотання про скасування запобіжного заходу, обвинувачений ОСОБА_5 здійснив посилання на наявність судової практика про застосування інших запобіжних заходів у кримінальному провадженні щодо вчинення державної зради, а також аналогічних діянь, що йому інкриміновані, зокрема перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України. Разом з тим, таке посилання суд не може прийняти до уваги, оскільки в системі правосуддя відсутній принцип судового прецеденту. При цьому частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Зі змісту частини шостої статті 13 Закону № 1402-VIII випливає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Як суд зазначив вище, обвинувачений ОСОБА_5 здійснив посилання на відповідні рішення суду першої інстанції, тому останні з огляду на приписи статті 13 Закону № 1402-VIII не є обов'язковими для врахування судом під час здійснення судового провадження у цьому кримінальному провадженні.
Статтею 90 КПК визначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
Обвинувачений ОСОБА_5 , заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора про продовження застосованого до нього запобіжного заходу, а також підтримуючи подане ним клопотання про скасування запобіжного заходу, не здійснив посилання на наявність відповідного судового рішення, передбаченого статтею 90 КПК.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі тяжкого злочину проти основ національної безпеки України. Суд враховує, що судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не закінчене. Крім того, суд бере до уваги те, що об'єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров'я, суду надано не було. З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Зі змісту частини третьої статті 183 КПК випливає, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим, відповідно до абзацу восьмого частини четвертої статті 183 КПК під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
З огляду на вказані приписи суд не вбачає правових підстав для визначення ОСОБА_5 розміру застави.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, з 20 травня 2025 року до 23:59 годину 18 липня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя: