П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34504/24
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Дата і місце ухвалення 20.01.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів трудової діяльності з 21.11.1980 року по 22.08.1988 року; з 20.12.1995 року по 08.07.1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки; з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки згідно записів трудової книжки від 25.08.2024 року, та здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком з 18.09.2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки; з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки; з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки згідно записів трудової книжки від 25.08.2024 року, та здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком з 18.09.2024 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт вказував на те, що 18.09.2024 року позивач звернувся до Головного управління із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки. Апелянт звернув увагу суду на те, що заява представника позивача від 18.09.2024 року складена у довільній формі.
Посилаючись на положення пунктів 4.1-4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту Порядок №22-1), апелянт вказував на те, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення (перерахунку) перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. При цьому, як вважає апелянт, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
З огляду на зазначене апелянт вказав, що оскільки позивач звернувся до Головного управління не із заявою за додатком 3 до Порядку №22-1, а із заявою довільної форми, така заява була розглянута Головним управлінням в порядку Закону України від 02.10.1996 № 394/96- ВР «Про звернення громадян». Апелянт вважає, що Головне управління листом-відповіддю на звернення від 02.10.2024 за вих. № 27127-25810/М-02/8-1500/24 було надано обґрунтовану та вмотивовану відповідь по суті порушених питань з роз'ясненням підстав та умов проведення перерахунку пенсії відповідно до норм Закону № 1058.
Крім того апеялнт вказував на те, що за матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 21.11.1980 по 22.08.1988, оскільки наявні виправлення в даті звільнення з роботи та допис номеру наказу; період роботи з 20.12.1995 по 08.07.1996, оскільки наявні виправлення в даті звільнення з роботи.
Посилаючись на норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, апелянт вказував на те, що записи у трудовій книжці виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зважаючи на зазначене апелянт вважає, що в даному випадку відсутні підстави для врахування до страхового стажу спірних періодів оскільки вони занесені з порушенням вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників.
В свою чергу апелянт зазначив, що неналежне заповнення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу, а згідно пп. 2 п. 2.1 Розділу ІІ зазначеного Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком № 637. Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, як вважає апелянт, чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці. Проте, жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку № 637 позивачем до Головного управління під час звернення за призначенням пенсії надано не було.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Головного управління зобов'язавши Головне управління здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату пенсії за віком з 18.09.2024 року.
З огляду на зазначене апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 29.06.2018 року отримує пенсію за віком на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії періодів трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки.
Листом від 02.10.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 21.11.1980 по 22.08.1988, згідно трудової книжки від 25.08.1975, з огляду на наявність виправлень в даті звільнення з роботи та допису номеру наказу. Одночасно проінформовано, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.12.1995 по 08.07.1996, оскільки наявні виправлення в даті звільнення з роботи.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів його трудової діяльності з 21.11.1980 року по 22.08.1988 року; з 20.12.1995 року по 08.07.1996 року, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях.
До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" спірні правовідносини регулював Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Так, спірним рішенням позивачу не зараховано до страхового стажу період його роботи з 21.11.1980 року по 22.08.1988 року, а також з 20.12.1995 року по 08.07.1996 року, оскільки в трудовій книжці наявні виправлення в даті звільнення з роботи та допис номеру наказу.
Надаючи оцінку підставі неврахування зазначених вище періодів роботи позивача до його страхового стажу колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства.
Вказане не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, зважаючи на те, що позивач не є особою, відповідальною за правильність заповнення записів його трудової книжки, зважаючи на те, що у трудовій книжці наявні відповідні записи про період роботи позивача, суд вважає, що неврахування відповідачем періоду такої роботи позивача до страхового стажу є неправомірним.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність виправлень в даті звільнення з роботи не є підставою для не зарахування позивачу вказаних періодів до страхового стажу, оскільки це не є достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин підприємства з позивачем у спірний період.
Зважаючи на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії періодів трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки; з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки та наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу вказаний період роботи до страхового стажу.
Що стосується доводів апелянта про порушення позивачем порядку звернення за перерахунком пенсії, з огляду на подання ним відповідної заяви не у порядку встановленому чинним законодавством, а у довільній формі, колегія суддів зазначає наступне:
Як встановлено судом, позивач 18.09.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив: зарахувати до страхового стажу пеірод трудової діяльності з 21.11.1980 року по 22.08.1988 року.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначений статтею 44 Закону № 1058-IV, згідно положень якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.
Відповідно до пункту 1.1. цього Порядку, заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
У разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених в додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними реєстрами органів державної влади.
Пунктом 1.8 Порядку визначено, що днем звернення за перерахунком пенсії, … вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Дослідивши зміст поданої позивачем заяви, колегія суддів констатує, що її зміст є зрозумілим і дає можливість оцінити намір заявника, направлений на зарахування вказаних у ній періодів трудової діяльності до страхового стажу та відповідно перерахунку призначеної пенсії у зв'язку із збільшенням страхового стажу, а тому помилковим є посилання відповідача на недотримання позивачем порядку звернення до органу Пенсійного фонду та, відповідно, про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Також слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення (перерахунок) пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
В свою чергу Головним управлінням у листі від 02.10.2024 року наведені чіткі підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних у даному випадку періодів роботи з 21.11.1980 по 22.08.1988, а також повідомлено про незарахування періодів його трудової діяльності з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки.
Щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано усі передбачені законом умов для отримання позитивного результату, а з урахуванням наявності підстав для зарахування до стажу роботи позивача спірних періодів його трудової діяльності, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган обов'язку зарахувати до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності з 21.11.1980 по 22.08.1988 роки; з 20.12.1995 по 08.07.1996 роки згідно записів трудової книжки від 25.08.2024 року, та здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком з 18.09.2024 року, як вірно встановлено судом першої інстанції.
З огляду на зазначене доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області є безпідставними.
Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать по неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук