П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13589/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року (суддя Іванов Е.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 31.07.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення компенсації,-
02.05.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На думку апелянта, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2020 року у справі №808/2122/18. Таким чином, без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані чотири дня чергової частину відпустки за 2018 рік є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядку №260.
Також апелянт зазначив, що позивач з 2023 року обізнаний стосовно його нібито порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки, а тому пропустив строк позовної давності.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Національній поліції України з 07.11.2015 року по 14.11.2023 року.
Відповідно до Витягу з наказу ГУ НП в Одеській області №1552о/с від 14.11.2023 року «По особовому складу» капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 14.11.2023 року. Також з вказаного Витягу з наказу вбачається, яка позивачу установлена вислуга років на день звільнення, а також передбачено, виплатити грошову компенсацію за 37 діб невикористаних щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за період роботи з 01.01.2023 року до дня звільнення.
За результатами розгляду запиту представника позивача від 25.01.2024 року, ГУ НП в Одеській області 12.02.2024 року направило Лист відповідь з інформацією щодо невикористаних днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток І.Вишнякова за період проходження служби в Національній поліції України з 07.11.2015 року до 14.11.2023 року.
Так, згідно Довідки Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області від 12.02.2024 року, колишній працівник ГУ НП в Одеській області Вишняков І.В. за період роботи в ГУНП в області з 07.11.2015 року до 14.11.2023 року не використав наступні щорічні оплачувані відпустки:
- за 2015 рік - 03 доби щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2022 рік - 31 добу щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2023 рік - 37 діб щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Вважаючи бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виснував, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України, тому відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік та за 2022 рік.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб .
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України Про Національну поліцію проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України Про державну службу , а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Статтею 92 Закону №580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом; поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до частин першої, другої статті 93 Закону №580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються; тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами п'ятою - сьомою статті 93 Закону №580-VIII, відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році; поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб; чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин дев'ятої, десятої статті 93 Закону України №580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року; за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з частиною п'ятою ст. ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18 виснувано, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Посилання апелянта на те, що грошова компенсація при звільненні поліцейського виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, а тому, правові підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні, колегія суддів відхиляє, оскільки відпустка за попередні роки зберігається за особою, що підтверджується наведеними вище доводами.
У зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Відхиляючи посилання апелянта щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №808/2122/18, колегія суддів враховує, що у справі №160/10875/19, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16, зазначив наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд звернув увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Таким чином, Верховний Суд у справі №160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті в редакції, чинною на час звільнення позивача з військової служби та на час звернення до суду з даним позовом установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача не містять належних, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч.6 ст.12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов