П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27513/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за позовом адвоката Давиденка Костянтина Вікторовича, в інтересах ОСОБА_1 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року адвокат Давиденко К. В., представляючи інтереси ОСОБА_1 , яка являється законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправною відмову Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області, яка полягає у відмові видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки на ім'я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Татарбунарський сектор ГУ ДМС в Одеській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ
Пояснюючи фактичні обставини справи, адвокат зазначає, що позивачка ОСОБА_1 , є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ..
У зв'язку з необхідністю отримання її дитиною паспорта громадянина України, зразка 1994 року, як указує представник, ОСОБА_3 - Хуторна К.А., в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулись, у червні 2024 року, з письмовою заявою до Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області (далі - Татарбунарський сектор) з проханням оформити та видати паспорт у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.
Як заявляє адвокат Давиденко К.В. територіальний орган міграційної служби відмовив його довірительки у задоволенні вказаної заяви, указавши, що для видачі такого паспорту необхідно рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, окрім того, було зауважено, що ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку.
Обґрунтовуючи протиправність відмови у оформленні та видачи паспорту громадянина України у вигляді книжечки, адвокат Давиденко К.В. зазначає, що ОСОБА_2 народилася в сім'ї віруючих у Бога людей, є віруючою людиною та членом Християнської церкві християн віри євангельської «Пробуждения» м. Татарбунари Одеської області.
За таких обставин, на думку адвоката ОСОБА_4 , примус держави до оформлення паспорту громадянина України у вигляді ID-картки є порушенням власних конституційних прав її довірительки.
Він указує, що законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 вважає, що її донька є людиною віруючою у Бога, а відтак, якщо їй буде виданий паспорт у формі картки, що містить електронний носій, це буде порушення її права, як віруючої людини.
Є в позові і покликання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в рішенні у зразковій справі № 806/3265/17 від 19.09.2018.
Як наголошує адвокат, суд найвищої інстанції виснував, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492-VI ) на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі -Положення № 2503-ХІІ) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону, тобто втручання не було «встановлене законом» не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Тож, покликаючись на статтю 8 Конвенції, адвокат наголошує, що органи державної влади не можуть втручатись у права його довірительки, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_5 - задоволено.
Суд визнав протиправною відмову ГУ ДМС України в Одеській області, в особі Татарбунарського сектору ГУ ДМС України в Одеській області, видати ОСОБА_5 ,. ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у вигляді книжечки.
Суд зобов'язав ГУ ДМС України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ
Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, у даному випадку, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Суд відзначив, що відповідно до положень статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в ній, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Покликаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що неоформлення позивачці паспорта громадянина України у формі книжечки, без електронного носія, через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежують її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Надаючи правову оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень, стосовно відмови у видачі паспорту книжечки неповнолітньої ОСОБА_2 , суд врахував пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03. 2015 № 302 (далі - Порядок №302), де вказано, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Далі, вирішуючи питання, з якого віку має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи статті 21 Закон №5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку отримати паспорт громадянина України, а також на приписи Положення №2503-ХІІ та Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України затвердженого наказом Міністерством внутрішніх справ від 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок №456), яким передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку, суд висновував що застосовуватись мають положення Закону №5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення №2503-ХІІ та Тимчасовий порядок №456.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ГУ ДМС в Одеській області, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції, скаржник зазначає таке.
По - перше, представник ГУ ДМС в Одеській області, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що 31.05.2019 ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_2 звернувся до Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області зі заявою про отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм.
При цьому, як стверджує скаржник, жодних заперечень або пропозицій, під час процедури оформлення вказаного документа, від законного представника ОСОБА_2 не надходило. Себто, як пояснює скаржник, з боку заявників, не наголошувалося про наявність релігійних переконань, останні, не відмовлялися від обробки персональних даних та видачі паспорту з безконтактним носієм інформації.
По - друге, представник ГУ ДМС в Одеській області заявляє, що на момент звернення до Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області із заявою про оформлення та видачу паспорту громадянина України у вигляді книжечки, дані стосовно ОСОБА_2 вже були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР) і їй було присвоєно унікальний номер запису (далі - УНЗР) в ЄДДР.
До того ж, скаржник звертає увагу, що в заяві про оформлення та видачу паспорту громадянина України у вигляді книжечки, законний представник неповнолітньої не заявив про наявність в її доньки релігійних переконань та приналежності до окремої суспільної групи, ці обставини знайшли своє відображення, лише в позові.
По - третє, покликаючись на усталену практику Верховного Суду, представник ГУ ДМС в Одеській області, наголошує, що використання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує її права та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
По - четверте, скаржник наголошує на тому, що посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, є помилковим, адже ця справа не є релевантною до спору, що виник у даній справі.
За таких підстав, на переконання скаржника, з боку органу міграційної служби, не було допущено жодних порушень прав та інтересів ОСОБА_2 , гарантованих Конституцією України, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Адвокат Давиденко К.В. представляючи інтереси ОСОБА_1 , яка являється законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , не скористався правом подання відзиву на апеляцію.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в Одеської області м. Одеса.
31.05.2019 ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_2 звернувся до Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області зі заявою про отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм для ОСОБА_2 ..
В матеріалах справи присутня заява - анкета №14788191 від 31.05.2019, відповідно до якої ОСОБА_6 просив внести до ЄДДР таку інформацію про особу, інтереси якої він представляє, у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Зокрема, такою інформацією являлася ідентифікаційний код ОСОБА_2 .
Відповідно до облікової картки на особу, яка порушує клопотання про видачу паспорта громадянина для виїзду за кордон, ОСОБА_2 присвоєний УНЗР та виданий, 14.06.2019, паспорт громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм
26.06.2024 ОСОБА_1 , являючись законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася в її інтересах до Татарбунарського сектору ГУ ДМС в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України вигляді паспорту книжечки без електронних носіїв, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 №3423 - ХІІ, мотивуючи її релігійними переконаннями доньки та досягненням віку для отримання паспорту громадянина.
До вказаної заяви законний представник, в особі ОСОБА_1 , надала свій паспорт, ідентифікаційний год та свідоцтво про народження ОСОБА_2 .
За результатом розгляду вказаної заяви, Татарбунарський сектор направив на адресу ОСОБА_1 листа №1-6/6/5146-24/5146/164-24 від 19.07.2024 , в якому зазначив, що законодавцем чітко визначено, що по досягненню 14-річного віку оформлюється паспорт громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, а відтак відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Зауважено на відсутності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року та про те, що ОСОБА_2 не досягла 16- річного віку.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відправною точкою для правильного та обґрунтованого вирішення даного спору є з'ясування питання чи має він ознаки типової адміністративної справи, що була прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для винесення зразкового рішення. Мова йде про постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст поданого адвокатом Давиденком К.В. позову та ухваленого, за цим позовом, судом першої інстанції рішення, встановила, що вони побудовані на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки.
У зразковій справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас у справі, яка є предметом даного апеляційного розгляду, Татарбунарський сектор не приймав рішення про відмову ОСОБА_1 , яка являється законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , у видачі паспорту у вигляді книжечки з підстав ненадання особою згоди на обробку персональних даних.
Себто, дана справа не відповідає вимогам зразкової, оскільки предметом розгляду останньої, було порушене право особи мати паспорт у альтернативній формі, яка не надавала згоду на обробку персональних даних у зв'язку із побоюваннями через свої переконання настання «тяжких» негативних наслідків в результаті майбутнього внесення персональних даних до ЄДДР та присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі УНЗР.
Однак, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, альтернативний вибір законний представник та неповнолітня ОСОБА_2 вже зробили, оформивши біометричний паспорт для виїзду за кордон, надавши, при цьом,у згоду на обробку персональних даних; в Реєстрі щодо ОСОБА_2 вже сформовано номер, який не змінюється при наступних операціях.
Спірні правовідносини регулюються такими законодавчими нормами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ документом, що підтверджує громадянство України, є, в тому числі, паспорт громадянина України.
Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 302 паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 1 Порядку №302 затверджений:
-зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно;
-зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія;
-Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Порядку №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно пункту 3 Порядку №302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Тимчасовий порядок № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Отож, зазначеними вище нормами законодавства України передбачені два рівнозначних альтернативних варіанти оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
Однак, в контексті спірних правовідносин, неповнолітня ОСОБА_2 не має право на оформлення паспорту громадянина України у вигляді книжечки, адже використання нею паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права неповнолітньої та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
У світлі наведеного, також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, від 22.03 2024 у справі № 540/4500/21, від 28.11.2024 у справі №420/6552/24, в яких наголошено, що
використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
За таких фактичних обставинах справи та правового регулювання, колегія суддів висновує про наявність підстав для задоволення апеляції та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для вирішення справи, а саме не з'ясував чи був дотриманий позивачкою відповідний порядок для отримання паспорта, зразка 1994 року та чи діяв суб'єкт владних повноважень всупереч даному порядку, судове рішення слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка являється законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 .
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями: 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - скасувати.
Ухвалити у справі за позовом адвоката Давиденка Костянтина Вікторовича, в інтересах ОСОБА_1 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 19.05.2025.