Унікальний номер справи 757/37396/23-ц
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8669/2025
Головуючий у суді першої інстанції Т. Г. Ільєва
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
14 травня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач держава Україна в особі Казначейської
служби України,
відповідач Франківський районний суду м. Львова
відповідач Львівський апеляційний суд
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року, постановлену у складі судді Ільєвої Т. Г., в примішенні Печерського районного суду м. Києва,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Франківського районного суду м. Львова, Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду про залишення позову без розгляду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування зазначила, що суд безпідставно залишив поданий нею позов без розгляду, посилаючись на вимоги ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Апелянт вказала, що суд першої інстанції не мав законних підстав залишати без розгляду позовну заяву, оскільки факт повторної неявки позивача в судове засідання, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, не мав місця. Суд не врахував, що неявка позивача у судові засідання 06.12.2024, 20.12.2024, 14.02.2025 була обумовлена поважними причинами, про що ОСОБА_1 повідомляла суд у поданих нею клопотаннях. Судом проігноровано вимоги ст. 214 ЦПК України. Оскаржувана ухвала є повністю немотивованою та постановлена без дослідження долучених до матеріалів справи доказів та без витребування доказів, які позивач просила витребувати, оскільки не могла самостійно їх отримаи. Суд незаконно повернув клопотання до позову з долученими доказами завдання шкоди здоров'ю позивача.
Звернула увагу на те, що вона не зловживала процесуальними правами та просила суд про відкладення розгляд справи 06.12.2024, 20.12.2024 та 14.02.2025 через безпорадні обставини у житті, про що повідомила суд завчасно та надала відповідні докази та пояснення.
Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити на підставі викладених у ній доводів та наданих суду апеляційної інстанції пояснень.
Від відповідача Франківського районного суду м. Львова надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника, в якій вказано, що відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду про залишення позову без розгляду просить залишшити без змін як законну та обгрунтовану.
Відповідачі Державна казначейська служба України та Львівський апеляційний суд у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом доставки судової повістки про виклик до суду до електронного кабінету, причини неявки представників суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представників відповідачів, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із матеріалів справи вбачається, що цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Франківського районного суду м. Львова, Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди перебуває у провадженні суду із серпня 2023 року.
Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 20.05.2024 о 14-30 год.
Згідно матеріалів справи, починаючи з травня 2024 року справа неодноразово призначалася до розгляду у судові засідання, зокрема у судові засідання на 06.12.2024, 20.12.2024, 14.02.2025, про що ОСОБА_1 була повідомлена належним чином.
Так, 03.12.2024 до суду надійшла заява позивача про відкладення судового засідання призначеного на 06.12.2024 у зв'язку із тим, що вона вимушено повинна проходити психіатричний огляд, так як з вини відповідачів на роботі у неї виникли проблеми.
До клопотання не додано доказів на підтвердження поважності причин неможливості з'явитися до суду у визначений час.
06.12.2024 судом було задоволено клопотання позивача та оголошено перерву у судовому засіданні до 20.12.2024 14 год 00 хв.
17.12.2024 до суду надійшла заява позивача про відкладення судового засідання призначеного на 20.12.2024, оскільки у період з 16.12.2024 - 20.12.2024 на її викладацькій роботі є проблеми і позивачу необхідно додаткову напругу приділити через робочу необхідність у виставленні оцінок за семестр здобувачам освіти. Також, позивач зазначила, що їй необхідно набратись сил після чергових конфліктів на новій роботі, які штучно створюються навколо неї.
До клопотання не додано доказів на підтвердження поважності причин неможливості з'явитися до суду у визначений час.
20.12.2024 судом було задоволено клопотання позивача та оголошено перерву у судовому засіданні до 14.02.2025 10 год 00 хв.
09.01.2025 до суду надійшла заява позивача про відкладення судового засідання призначеного на 14.02.2025, оскільки на вказану дату у позивача призначено судове засідання у цивільній справі під головуванням судді Ільєвої Т. Г.
До клопотання не додано доказів на підтвердження поважності причин неможливості з'явитися до суду у визначений час.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Так, постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду суд виходив з того, що позивач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судових засідань 06.12.2024, 20.12.2024, 14.02.2025, повторно не з'явилася у судове засідання, докази, які підтверджують поважність причини неявки позивача в судові засідання матеріали справи не містять, заяв про розгляд справи у її відсутність позивач не подавала та попередньо зазначила, що бажає надати пояснення, проте втретє просила перенести судове засідання, що в свою чергу не може свідчити про добросовісне користування позивачем процесуальними правами. У той же час проведення судового розгляду справи без участі позивача не передбачено законом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно довимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першоюстатті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно із частиною першоюстатті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до частини п'ятоїстатті 223 ЦПК Україниу разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.
Відповідно до ст 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень цивільного процесуальнго законодавства України суд має здійснити оцінку поважності таких причин.
Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.
При цьому положеннястатті 223 ЦПК Українивказують на необхідність врахування судом поважності/неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.
У разі першої неявки позивача в судове засідання та при умові, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 755/21179/21.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 тричі поспіль подавала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на стан здоров'я, зайнятість на роботі, необхідності проходження психіатричного огляду.
У поданих до суду клопотаннях про відкладення розгляду справи з наведених вище підстав відсутні докази на підтвердження поважності неявки позивача у судові засідання 06.12.2024, 20.12.2024 та 14.02.2025.
Так, надаючи оцінку причинам неявки позивача в судові засідання 06.12.2024, 20.12.2024 та 14.02.2025, суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачем у розпорядження суду першої інстанції не було належних доказів на підтвердженняповідомлених позивачем причин своєї неявки у дні судових засідань 06.12.2024, 20.12.2024 та 14.02.2025.
Процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Отже, зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Тож, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд може залишати такий позов без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 рок у справі № 450/2265/19 та від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23.
Так, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце підготовчого чи судового засідання; повторної неявки позивача до суду, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини.
Відтак суд був позбавлений законних підстав здійснити розгляд справи за відсутності позивачки без подання нею заяви про розгляд справи за її відсутності.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України не була позбавлена можливості брати участь у судових засіданнях суду першої інстанції в режимі відеоконференції. Проте відповідних клопотань стороною позивача до суду подано не було, таких клопотань до суду не надходило. Крім того, позивачу законом надано право на професійну правничу допомогу, але явку в судові засідання свого представника вона також не забезпечила.
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Будучи належно повідомленими та не з'явившись двічі поспіль у судові засідання, позивач очевидно та поза всяким розумним сумнівом діяла на власний розсуд та за своєї розсудливості і обачливості мала передбачати наслідки таких процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку тверджень, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним, щодо його застосування існує усталена судова практика.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені висновки ухваленого судового рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. З урахуванням строків розгляду справи, часу знаходження справи у провадженні суду, поведінки позивача щодо виконання нею свого обов'язку щодо явки в судові засідання, відсутності заяви про розгляд справи за її відсутності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Інші доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на її власному трактуванні і розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції діяв відповідно до норм процесуального права та принципу юридичної визначеності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що вона має підстави для повторного звернення до суду, вона може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог.
Відтак, залишення заяви без розгляду не перешкоджає особі після усунення умов, що були підставою залишення позову без розгляду, звернутися до суду повторно.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі позивача.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, при цьому позивач звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, відносить на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 20 травня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна