1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 13 травня 2025 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року, відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого у тому АДРЕСА_2 , радника Генерального директора філії В «Атоменергомаш» АТ «НАЕК «Енергоатом»,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України,
за участі: прокурора захисника в режимі відеоконференцзв'язку підозрюваного ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_8 та продовжено до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 17 травня 2025 року. Одночасно визначено заставу у розмірі 1 180 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 3 573 040 грн., та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання, змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою з можливістю внесення застави на домашній арешт у певний період доби з носінням електронного браслету та покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України або зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вважає підозру необгрунтованною, оскільки в інкримінованих ОСОБА_6 діях відсутній умисел та мета на вчинення кримінального правопорушення.
Стверджує, що жодного злочину проти України та українського народу підозрюваний не вчиняв. Долучені до матеріалів протоколи НСРД розмов, стосуються лише подій, які відбуваються в країні та особисті міркування підозрюваного з приводу цього, натомість в матеріалах викладено все так ніби - то ОСОБА_6 виправдовує агресію РФ.
На переконання сторони захисту, висновки експертиз є недопустимими доказами у кримінальному провадженні, оскільки їх проведено без дотримання вимог, передбачених п. 2 ст. 69 КПК України.
Зазначає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України суттєво зменшилися, оскільки ОСОБА_6 перебуває під вартою понад десять місяців. При цьому визначений розмір застави є непомірним для підозрюваного та його сім'ї.
Посилається на характеризуючі дані про особу підозрюваного, який має міцні соціальні зв'язки, місце реєстрації та проживання, постійне місце роботи, дружину з інвалідністю, неповнолітнього сина, є пенсіонером, інвалідом третьої групи, учасником бойових дій.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які підтримали подану апеляційну скаргу, та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив щодо апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчиненого внаслідок ведення Російською Федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 липня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 62024000000000570, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
17 липня 2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
14 квітня 2025 року старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА_6 строку тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 1 350 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 4 087 800 гривень із покладенням обов'язків. передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року клопотання слідчого задоволено та продовжено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 17 травня 2025 року. Одночасно визначено заставу у розмірі 1 180 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 3 573 040 грн., та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
З таким висновком колегія суддів погоджується, з огляду на наступне
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування та продовження запобіжного заходу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та за умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Продовжуючи щодо підозрюваного ОСОБА_6 строк тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_6 із інкримінованим йому кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що його причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, є обґрунтованою.
Крім того, слід зазначити й про те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України». Відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
За таких умов, слідчий суддя, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. Наведені обставини у підозрі, об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя вірно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Перевіряючи доводи клопотання на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження їх існування на час розгляду клопотання слідчим суддею.
Зокрема, ОСОБА_6 може переховуватися від слідства та суду, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється та суворість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Крім того, ОСОБА_6 інкримінується виправдування та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а його син протягом тривалого часу проживає у м. Москва РФ. Як зазначає слідчий, у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ОСОБА_6 здійснював телефонні дзвінки з абонентами, які користуються російськими операторами зв'язку, які в сукупності відображають його ставлення до збройної агресії, що зафіксовано в протоколах НСРД.
Також слідчим суддею встановлено, що Наказом Голови СБ України від 02.03.2023 ОСОБА_6 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я (на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), у зв'язку із чим останній наразі має можливість перетинати державний кордон України та переховуватися з метою уникнення від кримінальної відповідальності за кордоном, в тому числі на території держави-агресора.
Слідчий суддя вважав наявними ризики незаконного впливу на свідків, експертів у даному провадженні. Зокрема, ОСОБА_6 з метою уникнення кримінальної відповідальності може особисто вчинити дії чи схиляти інших осіб до вчинення дій, спрямованих на примушення до надання неправдивих показань, здійснювати на них тиск та залякування, в тому числі підкуп.
Так, підозрюваний ОСОБА_6 , понад 31 рік був військовослужбовцем Служби безпеки України, маючи авторитетні знайомства та зв'язки у вказаній сфері, зокрема серед співробітників Служби безпеки України, може мати значні організаційні можливості для незаконного тиску на вказаних осіб.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином), вбачається із того, що на даний час досліджуються обставини можливої причетності до вказаного злочину інших працівників УСБУ у Запорізькій області, що зумовлює підвищені ризики невиконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків, як з метою уникнення власної кримінальної відповідальності, так і сприяння в уникненні такої відповідальності іншими причетними особами, без обмеження себе для цього в жодних, у тому числі протиправних засобах (ризик змови).
Підозрюваний також може зловживати своїми процесуальними правами, що може виразитись у неявці для проведення процесуальних дій у справі чи затягуванні з отриманням та ознайомленням з процесуальними документами, вручення яких чи надання для ознайомлення є обов'язковим під час проведення досудового розслідування. Крім того, інкримінований ОСОБА_6 злочин передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, що може спонукати його вчиняти дії, направлені на його приховання або відчуження.
Колегія суддів не може погодитися з доводами захисту щодо зменшення існування ризиків у даному кримінальному провадженні. Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу підозрюваного та його роль у даному кримінальному провадженні.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо підозрюваної запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Даних, які б унеможливлювали подальше тримання ОСОБА_6 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено під час перегляду оскаржуваної ухвали.
Щодо обґрунтованості визначення розміру застави, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На думку колегії судів, слідчий суддя правильно визначив розмір застави підозрюваному ОСОБА_6 , оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, слідчим суддею враховано існуючі ризики, конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень та дані про особу підозрюваного у їх сукупності, визначив заставу у розмірі 1 180 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 573 040 грн., яка належним чином гарантуватиме та забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави.
Посилання захисника на позитивні характеризуючі дані про особу підозрюваного, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом. Доводи та твердження про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає - безпідставними, в зв'язку з чим приходить до висновку про залишення її без задоволення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді місцевого суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції - не виявлено.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 376 404, 405, 418, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року, відносно ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11
Унікальний номер справи 757/17322/25-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Провадження № 11сс/824/3470/2025 Доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК України