20 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2179/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу (у порядку спрощеного провадження) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, а також стягнення завданої шкоди,
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Васильченко Зою Сергіївну, звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 березня 2025 року №111850003121 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.2009 до страхового стажу, який дає їй право на призначення пенсії за віком, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.02.2025 року.
Вказаний спір виник з публічно-правових відносин та відповідно до правил предметної юрисдикції визначених статтями 19, 20 КАС України підлягає розгляду Кіровоградським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та встановлено процесуальний строк для подання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.03.2025 року № 111850003121 (за принципом екстериторіальності) відмовлено у призначенні пенсії через не зарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 у Республіці Казахстан, оскільки відповідно до листа Мінсоцполітики N37/0/2-23/4 1від 03.01.2023 року з 01.01.2023 року Казахстан припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992
року, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Казахстану по 31.12.1991 року. Вказане рішення, представник позивача вважає протиправним, а позбавлення права на призначення пенсії за віком буде неправомірним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу першого Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі відповідач) поданий відзив на позов, яким заперечувались позовні вимоги. Зазначено про те, страховий стаж позивача становить 27 років 05 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058. До страхового стажу не зараховано період роботи позивача в республіці Казахстан з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.2009, з огляду на те, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19.06.2023.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою про призначення їй пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №111850003121 від 04.03.2025 року про відмову в призначенні пенсії, згідно якого страховий стаж позивача становить 27 років 05 місяць 12 дні. До загального страхового стажу періоди ОСОБА_1 роботи у республіці Казахстан з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.2009, з огляду на те, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19.06.2023 (надалі спірне рішення, а.с.6зв - 7).
Отже правомірність та законність спірного рішення та зобов'язання призначити пенсію за віком є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 60 років.
За змістом спірного рішення позивач має страховий стаж роботи 27 років 05 місяців 12 дні та відсутній необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове пенсійне страхування''.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 62 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок - №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України ''Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'', відповідно до якого зупинене у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України в м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах віл 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу''.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-ХІІ, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Позивач до заяви про призначення пенсії долучила, зокрема, трудову книжку та підтверджуючі довідки.
Відповідачем не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи у республіці Казахстан з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.200, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки для України Угода СНД припинила свою дію 19.06.2023 року.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Казахстан.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328) передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення, яким відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів її роботи з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.2009 оскільки під час роботи позивача в Казахстані вказана Угода була обов'язкова для України як держави-учасниці.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04 лютого 2023 р. № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи зазначене вище, на момент набуття страхового стажу між державами Україна та Казахстан діяла Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а тому набутий стаж позивачем слід зарахувати до її страхового стажу.
Відтак, суд робить дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.03.2025 року № 111850003121.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо призначення пенсії, регламентовано положеннями Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Умови, за яких орган відмовляє у призначені пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен призначити та обрахувати розмір пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити. Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи має позивач необхідний розмір страхового стажу, обрахунок якого проводить виключно пенсійний орган.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в Казахстані.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при з частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а тому вказану суму слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління пенсійного фонду в Дніпропетровській області (пр-т. Богдана Хмельницького, 116а, м. Дніпро, 49033; код ЄДРПОУ 21910427) задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 березня 2025 року №111850003121 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, зарахувавши періоди її роботи з 01.01.1992 по 03.11.1994, з 29.03.1995 по 04.12.1995, з 03.09.2005 по 01.10.2007, з 01.11.2008 по 27.07.2009 до страхового стажу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК