ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/2666/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.03.2025 №092750012525 протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Тому, слід скасувати вказане рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 01.02.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, та із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 16.11.1988 по 29.07.1991, з 16.08.1991 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, з 03.08.2023 по 01.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.03.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.03.2025 №092750012525 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком. При цьому, відповідачем не зараховано до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 16.11.1988 по 29.07.1991, з 16.08.1991 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, з 03.08.2023 по 01.01.2024. Звернув увагу, що у періоди з 01.02.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 працював в районах Крайньої Півночі, тому стаж за вказані періоди роботи повинні обчислюватися у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців. Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначив, що його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Тому, оскаржене рішення, яким йому відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначений необхідний пенсійний вік - 60 років, а страховий стаж - 33 роки. Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу становив 58 років 4 місяці. За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становив 6 років 05 місяців 11 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано, зокрема періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Як наслідок, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №092750012525 від 20.03.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку та страхового стажу. Звернув увагу, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що страховий стаж позивача є недостатнім, тому Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області правомірно відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком. Звернув увагу, що дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинена, а на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії відсутні міжнародні договори, якими передбачено правові підстави для зарахування періоду роботи в російській федерації до страхового стажу. Вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача від 12.03.2025 та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні дії чи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області, які призвели до порушення прав позивача. Звернув увагу, що трудова книжка та довідки, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги, подані без перекладу на українську мову. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 12.03.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.70-71).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 20.03.2025 №092750012525 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного віку та страхового стажу. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача, зокрема періодів роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В цьому ж рішенні зазначено, що вік ОСОБА_1 становив 58 років 4 місяці, страховий стаж - 6 років 5 місяців 11 днів, стаж роботи за Списком №2 - не визначено (а.с.36).
Позивач, вважаючи протиправним таке рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 24.02.1988, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди роботи з 16.11.1988 по 29.07.1991, з 16.08.1991 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, з 03.08.2023 по 01.01.2024 (а.с.24-29).
Період роботи позивача з серпня 2023 року по лютий 2024 року підтверджується також Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-5 (а.с.34).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди.
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаних записів у трудовій книжці, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а в своїх аргументах відповідач вказує, що спірні періоди не зараховано оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу позивача спірних періодів роботи, відповідачем зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
За змістом статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986) якщо держава виходить з багатостороннього договору припинення договору відбувається з дня набрання чинності виходу з договору.
В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.
З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування періодів роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у періоди роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового чи пільгового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
Суд не бере до уваги доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на відсутність перекладу на українську мову трудової книжки та довідок, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги та відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, як на підстави відмови в позові, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.03.2025 №092750012525 про незарахування періодів роботи мотивоване тільки припиненням Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Водночас, на підтвердження пільгового стажу позивачем надано суду:
- довідку від 29.12.1997 №1082-15 про те, що ОСОБА_1 в період з 16.08.1991 по 02.12.1997 дійсно працював за посадою помічник бурильника, яка передбачена Списком №2 (а.с.30);
- довідку ТОВ «КНГ-Сервіс» від 30.04.2019 №88 про те, що позивач з 21.03.2017 по 30.04.2019 працював помічник бурильника (а.с.33).
Крім цього, суд звертає увагу, що період роботи з 16.11.1988 по 29.07.1991, з 16.08.1991 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019, з 03.08.2023 по 01.01.2024 підтверджено записами у трудовій книжці позивача, і відповідачем не заперечується достовірність таких записів.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Посада, яку обіймав позивач (помічник бурильника) за спірні періоди була передбачена Списками, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 за №10, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.
Як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області до страхового стажу роботи позивача вже зараховано періоди з 16.11.1988 по 29.07.1991, 16.08.1991 по 31.12.1991 та з 03.08.2023 по 01.01.2024 (а.с.92).
За таких обставин позовна вимога в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди роботи не підлягає задоволенню.
Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 01.02.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 за №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1-4).
Статтею 5 названого Указу встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводилися, направлялися або запрошувалися на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960, з п'яти до трьох років.
Також пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 за №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960» зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Таким чином, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи поширюються на осіб, які працювали у період до 01.01.1991 в місцевості прирівняній до Крайньої Півночі.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до ст.3 Тимчасової угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства російської федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року).
Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Проте, ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15 січня 1993 року, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.
Отже, чинним законодавством не передбачено врахування цих періодів роботи в пільговому обчисленні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №676/7065/14-а.
Таким чином, відсутні підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача в районах Крайньої Півночі та в прирівняних до них місцевостях з 1 січня 1991 року, тому позовна вимога в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 01.02.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, не підлягає задоволенню.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 та до пільгового стажу за Списком №2 - з 16.11.1988 по 29.07.1991, 16.08.1991 по 31.12.1991 та з 03.08.2023 по 01.01.2024, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно не зараховано позивачу вказані періоди роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового та пільгового стажу відповідачами не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення від 20.03.2025 №092750012525 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, підлягає до скасування.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні вищевказаних періодів роботи.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 20.03.2025 №092750012525, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 12.03.2025) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.01.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 та до пільгового стажу за Списком №2 - з 16.11.1988 по 29.07.1991, 16.08.1991 по 31.12.1991, з 03.08.2023 по 01.01.2024, та як наслідок повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 12.03.2025 з урахуванням вказаних періодів.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 700 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.03.2025 №092750012525 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул.Канатна, 83, м.Одеса, Одеська область) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.01.1992 по 02.12.1997, з 16.02.1998 по 31.12.1998, з 18.07.2011 по 02.04.2016, з 14.04.2016 по 13.10.2016, з 21.03.2017 по 30.04.2019 та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 16.11.1988 по 29.07.1991, 16.08.1991 по 31.12.1991, з 03.08.2023 по 01.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул.Канатна, 83, м.Одеса, Одеська область) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
В задоволенні решти позову та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул.Канатна, 83, м.Одеса, Одеська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.