ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/9696/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не прийняття та не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача негайно зареєструвати та негайно вирішити рапорт позивача про негайне звільнення з військової служби з подальшим спеціальним обліком у відповідному ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що безпосередній командир відповідача дозвіл на похід позивача до пошти, щоби подати рапорт на звільнення з військової служби не давав, вважає що не вчинення дій щодо звільнення позивача з військової служби є незаконною бездіяльністю відповідача, яка грубо порушує права позивача, а тому така бездіяльність є протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви (а.с.33-34).
06.01.2025 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу з дня вручення цієї ухвали п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов (а.с.62-63).
Військова частина НОМЕР_1 ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.01.2025 №300/9696/24 отримало 13.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 64).
Вказаною ухвалою від 13.01.2025 про відкриття провадження в адміністративній справі встановлено відповідачу з дня вручення цієї ухвали п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних докази (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Однак, своїм правом на подання відзиву чи інших письмових доказів відповідач не скористався.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача направив до суду письмові докази, у яких міститься копія сканованого документу з Резерв+. У якому оновлені дані станом на 21.03.2025 та зазначено, що ОСОБА_1 не військовозобов'язаний.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 під час мобілізації.
У відповідності до рішення відділу соціального захисту та охорони здоров'я Косівської міської ради від 26.11.2024 про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги із догляду на непрофесійній основі, позивачу, відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020 "Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі" призначено до виплати компенсації; з 01.11.2024 по 31.12.2024 - 2120,00 грн, з 01.01.2025 по 31.10.2025 - 2120,00 грн.
Позивач вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду, однак відповідач проявляє бездіяльність щодо розгляду його рапорту на звільнення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, встановлений законодавцем у ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №140/12873/23, проаналізувавши в цілому підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, зауважив, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону №2122-IX, в якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Як передбачено п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається зі змісту наведеної норми, він містить в собі умову його застосування, а саме, відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин, то така особа відсутня у розумінні приписів наведеної норми.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, 14) члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Згідно з п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розд. І ПКУ, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розд. IV ПКУ вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розд. IV ПКУ вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Як свідчать фактичні обставини справи, ОСОБА_2 є бабусею позивача, тобто фізичною особою другого ступеня споріднення.
Проаналізувавши докази, а саме рішення відділу соціального захисту та охорони здоров'я Косівської міської ради від 26.11.2024 про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги із догляду на непрофесійній основі, згідно якого ОСОБА_1 , відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020 "Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі" призначено до виплати компенсації, згідно списку пов'язаних осіб: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : з 01.11.2024 по 31.12.2024 - 2120,00 грн, з 01.01.2025 по 31.10.2025 - 2120,00 грн (а.с.29-30, 45-46).
Суд зазначає, що у цьому документі взагалі не йде мова про необхідність постійного догляду.
Такий вислів як "отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи" не є тотожнім "постійному догляду".
Аналогічний спосіб аналізу терміну "постійний догляд" визначений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі 120/1909/23.
Те, що вказане рішення не містить всю необхідну інформацію для вирішення спірного питання, варто зазначити, що останнє надане для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Також дата видачі цього рішення (26.11.2024) за умови, що позивач мобілізований 06.09.2024, явно спростовує доводи позивача, що подані позивачем документи підтверджують здійснення позивачем догляду за особою з інвалідністю ІІ групи.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що надані позивачем документи є недостатніми з точки зору приписів ст. 76 КАС України, аби стверджувати, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, як це чітко передбачено чинним законодавством.
Крім того, суд зазначає, що для того щоб пересвідчитись про відсутність інших осіб (членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення) здатних здійснювати постійний догляд, необхідна наявність інформації про всіх членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які позивачем не надано.
Щодо наданого позивачем рішення від 26.11.2024 про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, то останнє не свідчать про те, що позивач є єдиною особою, котра може здійснювати догляд за бабусею ОСОБА_2 .
Отже, позивачем не доведено належними доказами наявність підстав для звільнення за п.п. "г" п.2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до положень, закріплених у статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено в частині першій статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою - третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, перевіривши основні доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, - відмовити.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.