ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/3115/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в період з 23.06.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 23.06.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що відповідно до редакції пункту 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, розміри посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Водночас, зі змісту листа від 14.03.2024, наданого відповідачем, позивачем встановлено, що грошове забезпечення за період з 23.06.2020 по 20.05.2023, обраховувалося шляхом множення тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, внаслідок чого, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року. Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, у зв'язку з чим порушені права та інтереси, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.7-10).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами (а.с.19-21).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 300/3115/24 - скасовано та направлено справу для продовження розгляду в суд першої інстанції (а.с.36-42).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.47-48).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.10.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704 (в редакції від 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) за вказаний позивачем у позовній заяві період ОСОБА_1 нараховано та виплачено в повному обсязі під час проходження служби та при звільненні зі служби в розмірі відповідно до Постанови №704 (а.с.51-55).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 23.06.2020 за № 25 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с.56).
Під час проходження служби у період з 23.06.2020 по 15.05.2023 відповідачем грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01 січня нового поточного календарного року, що підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця за період з 2020 року по 2023 рік.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 23.06.2020 по 20.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі по тексту - Закон України № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями частини 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Так, п.п. 1, 2 розділу II Порядку визначено, посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі Постанова № 704).
Постановою № 704 затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
При цьому пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Вказане кореспондується також з примітками до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, первинно розміри посадових окладів військовослужбовців було поставлено в залежність від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Поряд з цим, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пункт 6 якої внесено зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва №826/6453/18 від 29.01.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Частиною 2 статті 265 КАС України передбачені наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, відповідно до яких такий втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року норми пункту 6 постанови №103 та внесені до пункту 4 Постанови № 704 зміни втратили чинність та не підлягають застосуванню.
Статтею 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закон України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Більше того, в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 та від 07.06.2023 у справі № 340/2148/21.
Так, Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762 гривні, який, як вже зазначено вище, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» використовувався і в 2019 році як розрахункова величина для визначення посадових окладів, зокрема, військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом № 2262.
Поряд з цим, згідно статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено новий розмір прожиткового мінімуму.
Отже, зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача в обґрунтування правомірності своїх дій на те, що в подальшому до постанови № 704 будь-яких змін не вносилось.
З цього приводу суд зазначає, що Конституцією України проголошено принцип обов'язковості судового рішення, що є однією із складових принципу правової визначеності. Це означає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з п.п. 1, 6 розділу XXIII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).
З наданої позивачем картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік встановлено, що в серпні та грудні 2020 року ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу на оздоровлення та в листопаді, грудні 2020 року матеріальну допомогу, розрахунок яких також здійснювався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (а.с.77).
З наданої позивачем картки особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік встановлено, що в вересні та грудні 2022 року ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу, розрахунок яких також здійснювався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (а.с.74).
З наданої позивачем картки особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік встановлено, що в березні та грудні 2023 року ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу на оздоровлення, розрахунок якої також здійснювався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (зворотна сторона а.с.74).
З викладеного з'ясовано, що грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися відповідачем: у період з 23.06.2020 по 31.12.2020 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у період з 01.01.2023 по 20.05.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» .
Відтак, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 23.06.2020 по 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є законними та підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач у справі фактично заперечує нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з 23.06.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що викладено в листі від 14.03.2024 за № 171/фс.
Таким чином, у даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премій ОСОБА_1 за період з 23 червня 2020 року по 20 травня 2023 року, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатні особи у відповідному році.
Щодо вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Згідно із статтями 1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Детально це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Використане у статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону, окремих положень наведеного Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21718/16-а, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Водночас, суд зауважує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20.
Також, у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов висновків, що за змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Застосовуючи зазначений правовий висновок, а також маючи на меті його уточнити, колегія суддів Верховного Суду у справі № 240/186/20 зазначила, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Однак, з матеріалів справи не встановлено звернення позивача про виплату грошового забезпечення з виплатою компенсації втрати частини доходу.
Тобто, судом не встановлено дотримання позивачем визначеної Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача щодо зобов'язання відповідачів здійснити нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, є передчасною та задоволенню не підлягає.
Суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 11.01.2024 у справі № 200/7529/20-а, що право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, а саме в день виплати заборгованості з перерахованого грошового забезпечення, отже, вимога позову в частині здійснення розрахунку компенсації витрат частини доходу є передчасною і задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 23.06.2020 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатні особи у відповідному році.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 25.06.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.