Справа № 357/18573/24
Провадження № 2/357/252/25
20 травня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В.П.,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Короткий зміст позовних вимог. Рух справи.
У грудні 2024 року позивач ТОВ «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на ступні обставини.
04.07.2021 року між сторонами було укладено Кредитний договір у формі заяви - приєднання до Кредитного договору по продукту «Кредит на товар» №10211047842, згідно з умовами якого сума кредиту за даним Договором складає 13674,00 гривень.
Відповідно до п.1.1 Основного договору Кредитодавець зобов'язується надати кредит Покупцю на умовах визначених розділом 2. Основного договору, а Покупець зобов'язується повернути кредит та внести плату за користування кредитом в розмірі, порядку та на умовах, визначених Договором.
Згідно з розділом 3. Основного договору Сторони дійшли згоди, що грошові кошти надаються Позичальникові на умовах строковості, а саме терміном на 24 календарних місяців (вісімнадцять) та платності - 4,5% щомісячної комісії за управління кредитом та 0,01% (нуль цілих одна сота відсотки) за користування кредитом. Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 48,45% річних від загальної суми кредиту.
Перший внесок за Товар склав 0 (нуль) гривень та був сплачений Покупцем Продавцю в момент придбання Товару (п.3.3). П.3.5 передбачає, що перелік товарів та послуг які придбаваються за рахунок кредитних коштів визначено Покупцем в заяві на отримання споживчого кредиту. Факт отримання товару(ів) та послуг(и) підтверджується особистим підписом Покупця у видатковій накладній та/або відповідному правочині на отримання послуг(и).
Відповідно до п.3.9 та п.3.10 Кредитного договору розмір щомісячного платежу по погашенню тіла кредиту та плати за користування кредитом становить 934 (дев'ятсот тридцять чотири) гривень 9 копійок з моменту укладення Кредитного договору до 04.01.2022 року включно, з 05.01.2022 року розмір щомісячного платежу становить 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п'ять) гривень 14 копійок, а щомісячний платіж повинен сплачуватись до 4 числа кожного місяця.
Кредит надається на придбання Товарів/послуг, що визначаються Клієнтом в Заяві на отримання кредиту (п.3.12).
Позивач намагався в досудовому порядку домовитись з Відповідачем про погашення боргу, телефонував до Відповідача за телефонами, наданими останнім особисто та надсилав листи щодо добровільної сплати боргу, для оперативного врегулювання договірних відносин. Однак Вимоги були проігноровані.
Враховуючи систематичне ухилення Відповідача від виконання договірних зобов'язань, відсутності бажання останнього добровільно виконати взяті на себе зобов'язання, Позивач змушений звернутися до суду з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем частково сплачено суму заборгованості в розмірі 11065,00 гривень.
Заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року станом на 15.11.2024 року (включно) становить 15146,31 гривень, а саме:
загальна заборгованість за тілом кредиту становить - 5855,20 грн.;
загальна заборгованість за сумою комісії становить - 9291,11 грн.
Станом на 28.11.2024 року заборгованість за Кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року не погашена.
Оскільки відповідач добровільно не виконує взяті на себе кредитній зобов'язання, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року у розмірі 15146,31 гривень та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.
13.01.2025 року ухвалою суду відкрито провадження по справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 50).
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 7).
У судове засідання відповідач не з'явилася про дату, час та місце розгляду справи вважається повідомленою належним чином. Про причини неявки не повідомила, відзиву або будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від неї не надходило (а.с. 56, 57, 61).
Згідно з ст. ст. 280-282 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з тим, що сторони не з'явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
04.07.2021 року між сторонами було укладено Кредитний договір у формі заяви - приєднання до Кредитного договору по продукту «Кредит на товар» №10211047842, згідно з умовами якого сума кредиту за даним Договором складає 13674,00 гривень.
Відповідно до п.1.1 Основного договору Кредитодавець зобов'язується надати кредит Покупцю на умовах визначених розділом 2. Основного договору, а Покупець зобов'язується повернути кредит та внести плату за користування кредитом в розмірі, порядку та на умовах, визначених Договором.
Згідно з розділом 3. Основного договору Сторони дійшли згоди, що грошові кошти надаються Позичальникові на умовах строковості, а саме терміном на 24 календарних місяців (вісімнадцять) та платності - 4,5% щомісячної комісії за управління кредитом та 0,01% (нуль цілих одна сота відсотки) за користування кредитом. Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 48,45% річних від загальної суми кредиту.
Перший внесок за Товар склав 0 (нуль) гривень та був сплачений Покупцем Продавцю в момент придбання Товару (п.3.3). П.3.5 передбачає, що перелік товарів та послуг які придбаваються за рахунок кредитних коштів визначено Покупцем в заяві на отримання споживчого кредиту. Факт отримання товару(ів) та послуг(и) підтверджується особистим підписом Покупця у видатковій накладній та/або відповідному правочині на отримання послуг(и).
Відповідно до п.3.9 та п.3.10 Кредитного договору розмір щомісячного платежу по погашенню тіла кредиту та плати за користування кредитом становить 934 (дев'ятсот тридцять чотири) гривень 9 копійок з моменту укладення Кредитного договору до 04.01.2022 року включно, з 05.01.2022 року розмір щомісячного платежу становить 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п'ять) гривень 14 копійок, а щомісячний платіж повинен сплачуватись до 4 числа кожного місяця.
Кредит надається на придбання Товарів/послуг, що визначаються Клієнтом в Заяві на отримання кредиту (п.3.12).
Відповідачем частково сплачено суму заборгованості в розмірі 11065,00 гривень.
Заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року станом на 15.11.2024 року (включно) становить 15146,31 гривень, а саме:
загальна заборгованість за тілом кредиту становить - 5855,20 грн.;
загальна заборгованість за сумою комісії становить - 9291,11 грн.
Станом на 28.11.2024 року заборгованість за Кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року не погашена.
Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.
Згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до абзацу 3 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Висновки суду.
З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є законними та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу в розмірі 6500,00 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правничої допомоги №28/08/2024 від 28.08.2024 року, Додаткова угода №5 до договору про надання правничої допомоги №28/08/2024 від 28.08.2024 року, Акт прийому-передачі наданих послуг №118 від 11.12.2024 року, платіжної інструкції в національній валюті від 12.12.2024 року №1212019 на суму 6500,00 грн.
Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу та відповідно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини.
У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Підчас розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
Оскільки витрат понесені на професійну правничу допомогу з боку позивача підтверджені, при цьому, з боку відповідача жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не надходило, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, з урахуванням вищевикладених позицій Верховним Судом, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню понесення витрат на правову допомогу у розмірі 6500,00 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були також понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн., які документально підтверджені (а.с.42).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 2422,40 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» заборгованість за кредитним договором №10211047842 від 04.07.2021 року у розмірі 15146,31 гривень (п'ятнадцять тисяч сто сорок шість гривень 31 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» судовий збір у розмірі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 гривень, а всього стягнути 8922,40 гривень (вісім тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ», місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 39 А, місто Київ, 01024. Код ЄДРПОУ 35310044.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 20.05.2025 року.
Суддя В. П. Цукуров