Справа №443/302/25
Провадження №2/443/354/25
іменем України
20 травня 2025 року місто Жидачів Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади села Сулятичі в особі Журавненської селищної ради Львівської області про визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,
Адвокат Яременко Ігор Олегович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, в якому просить визнати за нею, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) на території Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області, площею 2,59 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ 3298 від 30.04.1997 року.
Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачки по материній лінії ОСОБА_2 після смерті якої відкрилася спадщина до складу якої, окрім іншого, входила частина житлового будинку в АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай) на території Сидорівської сільської ради, площею 2,59 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №3298 від 30.04.1997року. ОСОБА_2 на випадок смерті залишила заповіт, посвідчений у виконкомі Сидорівської сільської ради 20.08.1986 року та зареєстрований в реєстрі за № 24. На момент смерті ОСОБА_3 , спадкоємцем першої черги спадкування за законом була її дочка та відповідно матір позивачки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про смерть додається). Чоловік покійної ОСОБА_5 помер швидше, а саме03.01.1984 року (копія свідоцтва про смерть додається). Позивачка вступила в управління та володіння спадковим майном в шестимісячний строк з дня смерті бабусі, а згодом звернулася в Жидачівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_3 , внаслідок чого у 1996 році нотаріусом заведено спадкову справу, а 20.12.1996 року їй видано свідоцтво про право на спадщину відносно частини житлового будинку.
Згодом позивачка вирішила юридично оформити спадщину, відносно земельної частки (паю), але оскільки правовстановлюючі документи на спадкове майно у позивачки відсутні, то я звернувся із адвокатським запитом у Відділ №5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, де отримав довідку від 19.04.2024 року. Із змісту вищевказаної довідки вбачається, що згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по Сидорівській сільській раді зареєстрований сертифікат серії ЛВ №3298 від 30.04.1997 року на ОСОБА_2 . Реєстраційний номер 168. Площа земельної ділянки 2,59 умовних кадастрових гектари. Підстава для видачі сертифіката: розпорядження голови Жидачівської РДА від 21.04.1997 року №248.
11.02.2025 року позивачка звернулася в Жидачівську державну нотаріальну контору з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , однак нотаріус своєю постановою відмовив, у зв'язку із відсутністю у позивачки оригіналу правовстановлюючого документу на земельну частку (пай), що знаходиться на території Сидорівської сільської ради, що належала померлій і є спадковим майном.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 11.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою підготовчого судового засідання від 02.04.2025 в порядку витребування доказів витребувано в Львівському державному нотаріальному архіві спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 30.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явилися, однак від представника позивача - адвоката Яременка І.О. надійшла заява, згідно якої просить розгляд справи проводити у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у відсутності представника відповідача, згідно якої також повідомляє про відсутність інформації, яка була б підставою щодо заперечення стосовно предмету даної заяви.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено такі обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Сулятичі Жидачівського району Львівської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 14.02.1996 (а.с.35).
За життя від імені ОСОБА_2 складено заповіт, посвідчений 20.08.1986 секретарем виконкому Сидорівської сільської Ради народних депутатів, згідного якого ОСОБА_2 все майно і все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 (а.с.36).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина до складу якої, окрім іншого, увійшло частина житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належала покійній на підставі Свідоцтва про право особистої власності на будинок від 08.10.1996 (а.с.13) та право на земельну частку (пай) на території Сидорівської сільської ради, площею 2,59 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №3298 від 30.04.1997, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит відділу №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1591/15-24 від 19.04.2024 (а.с.15).
ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_2 , що підтверджується: копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 , батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с.7); копією свідоцтва про розірвання шлюб за яким шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розірвано 25.03.1976, після розірвання шлюбу її прізвище « ОСОБА_10 » (а.с.9); копією свідоцтва про народження ОСОБА_11 , батьками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.8); копією свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , згідно якого останні зареєстрували шлюб 27.04.1976, після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_13 » (а.с.10); копією свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , згідно якого останні зареєстрували шлюб 20.02.1982, після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_15 » (а.с.11).
Чоловік спадкодавця та відповідно дідусь ОСОБА_1 - ОСОБА_16 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Сулятичі, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.12).
Дочка спадкодавця та відповідно матір ОСОБА_1 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Сулятичі, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.14).
Згідно наявної в матеріалах спадкової справи довідки №608 Сидорівської сільської ради, ОСОБА_2 була дійсно зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 . До дня смерті і на день смерті ОСОБА_2 разом із нею проживала і була зареєстрована ОСОБА_1 , де і продовжує проживати. Секретарем виконкому сільської ради 20.08.1986 за №24 був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 , який не змінено і не скасовано (а.с.39).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК України (1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, спадкоємців за заповітом і за законом.
Відповідно до ч.1 ст.534 ЦК УРСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року, діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Судом також встановлено, що спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 , яка мала право на обов'язкову частку у спадщині була ОСОБА_17 , однак остання спадщину не приняла, що підтверджується заявою останньої від 21.11.1999, згідно якої повідомляє, що їй відомо про відкриття спадщини після смерті мами ОСОБА_2 , встановлений законом строк на прийняття спадщини пропущений, продовжувати такий не буде, так як на спадщину не претендує.
Інших спадкоємців за заповітом чи осіб, які б претендували на обов'язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_2 , не було, оскільки чоловік померлої ОСОБА_16 помер швидше за неї. Також, як видно з матеріалів спадкової справи №314, заведеної після смерті ОСОБА_2 , із заявою про прийняття спадщини після смерті останньої зверталась лише позивач (а.с.32).
ОСОБА_1 спадщину за заповітом після смерті своєї бабці ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично прийняла, оскільки проживала разом із нею та вступила в управління і володіння спадковим майном.
20.12.1996 державним нотаріусом Жидачівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , спадкове майно складається із частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.40).
Згодом з метою оформлення права на земельну ділянку, позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Однак, постановою від 11.02.2025 завідувача Жидачівської державної нотаріальної контори Здомській О.І. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із тим, що відсутні правовстановлюючі документи на земельну частку (пай), що знаходиться на території Сидорівської сільської ради, що належала померлій і є спадковим майном (а.с.17).
Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки, правовідносини з приводу спадкування виникли у 1996 році, то відповідно до Перехідних положень ЦК України 2003 року регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 524 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК УРСР 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснено, що у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) порядку видачі нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради.
Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у вигляді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Водночас, згідно з роз'ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права у порядку спадкування за заповітом щодо спадкового майна.
Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-IV право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Позивачка стверджує, що правовстановлюючі документи на спадкове майно втрачено, що відповідачем не заперечується.
Доказом того, що покійна ОСОБА_2 отримала право на середню земельну частку (пай) на території Сидорівської сільської ради, площею 2,59 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ №3298 від 30.04.1997, відповідь відділу №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1591/15-24 від 19.04.2024 на адвокатський запит (а.с.15).
Інші правовстановлюючі документи, які б посвідчували право власності або право користування вищезазначеною земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Жидачівського району за ОСОБА_2 у відділі не зареєстровано.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом положень ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та в інший спосіб такі перешкоди не можуть бути усунуті.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із тим, що відсутні правовстановлюючі документи на земельну частку (пай), що знаходиться на території Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, зважаючи на те, що відповідач позовні вимоги визнала,суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) на території Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області, площею 2,59 умовних кадастрових гектари, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) Серія ЛВ 3298 від 30.04.1997.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя С.І. Сливка