вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" травня 2025 р. Cправа № 902/1302/22(902/65/25)
Господарський суд Вінницької області у складі
головуючого судді Лабунської Т.І.
за участю: секретаря судового засідання - Марчук А.П.
позивача - Квітчук О.Л.
представника ТОВ "Рисоіл Україна" - Козолупа М.С. (в режимі ВКЗ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна" (вул. Транспортна, 28, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001, код 41041279)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" (вул. Дмитра Майбороди, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036, код 37565654)
про визнання договору поруки від 22.07.2021 неукладеним та недійсним
в межах справи № 902/1302/22
за заявою: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" (вул. Дмитра Майбороди, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036, код 37565654)
про банкрутство
В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа № 902/1302/22 за заявою ОСОБА_2 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро".
Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Голубенко О.В.
22.01.2025 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ "Рисоіл Україна", ТОВ "Сат-Агро" з наступними вимогами:
- визнати неукладеним договір поруки від 22.07.2021 між ОСОБА_1 , ТОВ "Сат-Агро" та ТОВ "Рисоіл Україна" та здійснити повернення виконаного за недійсним правочином;
- визнати недійсним договір поруки від 22.07.2021 між ОСОБА_1 , ТОВ "Сат-Агро" та ТОВ "Рисоіл Україна".
Разом з позовною заявою позивачем також подано клопотання від 15.01.2025 про призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 вказану заяву розподілено судді Лабунській Т.І.
Ухвалою суду від 06.02.2025 відкрито провадження у справі № 902/1302/22(902/65/25), постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.03.2025, клопотання ОСОБА_1 від 15.01.2025 про призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.03.2025.
25.02.2025 до суду від ТОВ "Рисоіл Україна" надійшов відзив на позовну заяву.
04.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування у ТОВ "Рисоіл Україна" та ТОВ "Сат-Агро" оригіналу договору поруки від 22.07.2021 між ТОВ "Рисоіл Україна", ТОВ "Сат-Агро" та ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 04.03.2025 задоволено клопотання ОСОБА_1 від 03.03.2025 про витребування доказів. Зобов'язано ТОВ "Рисоіл Україна", ТОВ "Сат-Агро", ліквідатора ТОВ "Сат-Агро", арбітражного керуючого Голубенко О.В. (в разі наявності) в строк до 07.04.2025 надати Господарському суду Вінницької області оригінал договору поруки від 22.07.2021, укладений між ТОВ "Рисоіл Україна", ТОВ "Сат-Агро" та ОСОБА_1 та оголошено перерву в судовому засіданні до 07.04.2025.
01.04.2025 до суду від ТОВ "Рисоіл Україна" надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач-2, окрім іншого, просить поновити строк на подання повідомлення, згідно ч. 8 ст. 81 ГПК України та долучити пояснення до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 15.01.2025 (вх.№ 01-34/700/25 від 22.01.2025) про призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи. Задоволено клопотання ТОВ "Рисоіл Україна" від 01.04.2025, поновлено строк для подання повідомлення та долучено до матеріалів справи № 902/1302/22(902/65/25) додаткові пояснення вх.№ 01-34/3333/24 від 01.04.2025, закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1302/22(902/65/25) для судового розгляду по суті на 05.05.2025.
В судовому засіданні 05.05.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши, що проголошення вступної та резолютивної частини рішення відбудеться 08.05.2025 об 11:00 год.
В судовому засіданні 08.05.2025 суд згідно з ч. 6 ст. 233 та ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
В позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 , до 25.12.2021 була одноосібним учасником ТОВ "Сат-Агро" місце знаходження якого зареєстроване: Вінницька обл., Вінницький p-н, м. Вінниця, вул. Майбороди Дмитра, будинок 5, каб. 508.
ОСОБА_1 в кінці грудня 2021 надійшло повідомлення ТОВ "Рисоіл Україна" про погашення заборгованості за договором поруки та стало відомо про наявність договору поруки від 22.07.2021.
Так, між учасником ТОВ «Сат-Агро» ОСОБА_1 (поручитель), ТОВ «Сат- Агро» (боржник) та ТОВ «Рисоіл України» (кредитор) 22.07.2021. було укладено Договір поруки.
Позивач вважає, що договір поруки укладений 22.07.2021 року між: ТОВ «Рисоіл України», ТОВ «Сат-Агро», та ОСОБА_1 , є недійсним із наступних підстав:
Згідно п. 1 Договору поруки, поручитель повністю і безвідклично поручається перед кредитором забезпечити своєчасне виконання усіх зобов'язань, що мають бути виконанні у відповідний час Боржником на користь Кредитора як визначено у договорі поставки № 21-046 від 22.07.2021 року (основне зобов'язання).
ОСОБА_1 стверджує, що не підписувала договір поруки укладений 22.07.2021 року між: ТОВ «Рисоіл України», ТОВ «Сат-Агро», та ОСОБА_1 та на це не уповноважувала іншу особу.
Крім, того в позивачки відсутній оригінал договору поруки.
Також, ОСОБА_1 стверджує, що з відповідачами не узгоджувала жодного проекту договору поруки та не досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Непідписаний договір вважається неукладеним. Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У відзиві на позовну заяву відповідач - ТОВ "Рисоіл Україна" не визнає позовні вимоги з наступних підстав.
У спірних правовідносинах у ОСОБА_1 було наявне волевиявлення на укладення і виконання Договору поруки, що підтверджується наступним:
1) 30.07.2021 ТОВ «Сат-Агро» направило на електронну пошту ТОВ «Рисоіл Україна» кольорові скан-копії паперових примірників Договору поставки, Договору поруки і згоди ОСОБА_3 (чоловіка ОСОБА_1 ) на укладення Договору поруки.
Листування між сторонами відбувалося по електронним поштам, які були зазначені у Договорі поставки і у Договорі поруки. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що на час листування доступ до електронної пошти ТОВ «САТ-АГРО» мали сторонні особи, а не працівники ТОВ «Сат-Агро», які, вочевидь, за вказівкою ОСОБА_1 направили документи до ТОВ «Рисоіл Україна».
2) 13.09.2021 ОСОБА_1 від імені ТОВ «Сат-Агро» підписала Угоду про врегулювання, яка є невід'ємною частиною Договору поставки. Очевидно, що при підписанні цієї угоди ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом Угоди про врегулювання і Договору поставки, в пп. 5.1.1, 6.8. якого прямо визначена необхідність укладення з Позивачем договору поруки;
3) ТОВ «Сат-Агро» неодноразово у своїх листах №103 від 27.10.2021, №133 від 22.12.2021, №134 від 22.12.2021 (додаток №8 до відзиву) підтверджувало свої зобов'язання перед ТОВ «Рисоіл Україна» за Договором поставки і Угодою про врегулювання.
На момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 була одноособовим учасником ТОВ «Сат-Агро», а директором був її родич ОСОБА_4 . Тому очевидно, що Позивач здійснювала безпосередній контроль над діяльністю ТОВ «Сат-Агро».
4) у відзиві ОСОБА_1 на позовну заяву ТОВ "Рисоіл Україна" у справі № 916/470/22 ОСОБА_1 прямо визнавала укладення Договору поставки, Договору поруки і Угоди про врегулювання, про що свідчать наступні фрази:
На час підписання Договору поставки Відповідач-2 ( ОСОБА_1 ) була одноосібним учасником ТОВ «Сат-Агро», саме тому і було укладено Договір поруки.
Окрім того, на час укладення Договору поставки та Договору поруки та Угоди про врегулювання ОСОБА_1 була учасником ТОВ «Сат-Агро» та мала необхідний обсяг повноважень щодо його управління.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та порушеному праву позивача, суд виходив із наступного.
22.07.2021 між ТОВ "Рисоіл Україна" та ТОВ "Сат-Агро" укладено договір поставки №Р21-046 від 22.07.2021, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити пшеницю 2,3,4 класу, надалі іменований "Товар", (зерно насипом українського походження, врожаю 2021 року) на умовах поставки в місці (DAP) ТОВ "СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ" (Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 28) згідно Інкотермс-2010.
З метою мирного врегулювання наслідків порушення умов Договору поставки від 22.07.2021 між ТОВ "Сат-Агро" (продавець) та ТОВ "Рисоіл Україна" (покупець) 13.09.2021 була укладена Угода про врегулювання до договору поставки №Р21-046 від 22.07.2021, за умовами якої сторони домовились, що продавець визнає, що ним порушено зобов'язання, які призвели до прямих збитків покупця та зобов'язується сплатити покупцю суму компенсації, яка складає 2 114 944,00 грн.
В цей же день, 22.07.2021 з метою забезпечення зобов'язань ТОВ "Сат-Агро" за Договором поставки ОСОБА_5 (поручитель), ТОВ "Сат-Агро" (боржник) та ТОВ "Рисоіл України" (кредитор) було укладено Договір поруки. При цьому слід відмітити, що ОСОБА_1 до 24.12.2021 була одноосібним учасником ТОВ "Сат-Агро".
Зі змісту договору поруки вбачається, що ОСОБА_1 повністю і безвідклично поручилася перед ТОВ "Рисоіл Україна" забезпечити своєчасне виконання усіх зобов'язань, що мають бути виконані у відповідний час ТОВ "Сат-Агро" на користь ТОВ "Рисоіл Україна", як визначено в договорі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положеннь ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Ст. 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Таким чином, якщо двосторонній правочин (договір) не підписаний однією зі сторін, він не є укладеним і не породжує жодних прав та обов'язків сторін.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, відповідно до ст. 204 ЦК України.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що вона не підписувала договір поруки від 22.07.2021.
З метою доведення цієї обставини позивач заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення такої експертизи необхідний оригінал договору.
Судом постановлено ухвалу від 04.03.2025 про витребування оригіналу договору поруки від 22.07.2021, укладеного мж ТОВ "Рисоіл Україна", ТОВ "Сат-Агро" та ОСОБА_1 .
Вимоги цієї ухвали відповідачем не виконані.
Як пояснив відповідач, у ТОВ "Рисоіл Україна" відсутній примірник договору поруки з оригінальним підписом ОСОБА_1 , який необхідний для проведення судової технічно-почеркознавчої експертизи щодо ідентифікації підпису ОСОБА_1 на договорі поруки.
Відповідно до ч. 7, 10 ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Як передбачено ч. 4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.
Як визначено п. 14 договору поруки від 22.07.2021, цей договір поруки укладений українською мовою у трьох екземплярах для кожної із сторін та боржника.
Таким чином відповідач ТОВ «Рисоіл Україна», як сторона договору, має зберігати примірник цього договору протягом всього строку його дії. Однак відповідач не забезпечив належне зберігання оригіналу договору в архіві підприємства, що не може вважатися поважною причиною ненадання доказу, витребуваного ухвалою суду.
Оригінал договору поруки витребовувався з метою призначення судової почеркознавчої експертизи для підтвердження чи спростування обставини щодо підписання цього договору не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Однак за відсутності оригіналу договору проведення почеркознавчої експертизи неможливо, тобто відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що договір поруки не був особисто підписаний ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 оспорює факт укладення договору поруки, відповідач ТОВ «Рисоіл Україна» не довів належними доказами, що договір поруки був дійсно укладений, зокрема не надав суду оригіналу цього договору.
Тому згідно з положеннями ч. 4 ст. 102 ГПК України суд вважає встановленою обставину, на яку посилається позивач, а саме, що договір поруки від 22.07.2021, стороною якого є ОСОБА_1 , не був нею особисто підписаний.
На думку суду, відсутність підпису позивача у договорі поруки доведена належними та достеменними доказами, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення оспорюваного договру поруки, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 203 ЦК України.
Щодо доводів відповідача про укладення договору у спрощеній формі.
Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч.1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному прядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
Разом з тим, оскільки в матеріалах справи міститься копія договору поруки від 22.07.2021 з підписами сторін, суд вважає, що вказаний договір укладено у формі єдиного документа, а не у спрощений спосіб, як зазначає ТОВ "Рисоіл Україна", тому відхиляє доводи відповідача в цій частині.
Що стосується доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 у справі № 916/470/22 визнала укладення договору поставки та договору поруки, то як слідує з рішення суду по справі № 916/470/22 недійсність договору поруки від 22.07.2021, укладеного між ОСОБА_1 , ТОВ "Сат-Агро" та ТОВ "Рисоіл Україна" не була предметом спору у вищевказаній справі. Таким чином, оскільки раніше позивач не звертався з такою вимогою до суду, і питання недійсності договору поруки судом не досліджувалась, вона може бути розглянута судом.
Що стосується вимоги позивача про визнання договору неукладеним, то в цій частині суд відмовляє в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові № 907/804/17 30.07.2019.
Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
Враховуючи наведене, в цій частині суд відмовляє в задоволенні позову.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
За таких обставин, решту аргументів відповідача, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновків суду.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наведених вище мотивів.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухвалені рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, на відповідачів покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн., по 1 514,00 грн. на кожного, решта сплаченого позивачем суми судового збору в розмірі 3 028,00 залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 196, 210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 255, 256, 326, 327 ГПК України -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір поруки від 22.07.2021 між ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна".
3. Відмовити в задоволенні позову в частині визнання договору поруки від 22.07.2021 неукладеним.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл Україна" (вул. Транспортна, 28, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001, код 41041279) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 514,00 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" (вул. Дмитра Майбороди, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036, код 37565654) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 514,00 грн.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
7. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Копію рішення надіслати до електронного кабінету у системі ЄСІТС та на електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ТОВ "Сат-Агро" - sale@satagro.group; ТОВ "Рисоіл Україна" - assist@risoil.com; арбітражному керуючому Голубенко О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3
Повне рішення складено 19 травня 2025 р.
Суддя Лабунська Т.І.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
3 - ТОВ "Рисоіл Україна" (вул. Транспортна, 28, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001);
4 - ТОВ "Сат-Агро" (вул. Дмитра Майбороди, буд. 6, каб. 508, м. Вінниця, 21036).