вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" травня 2025 р. Cправа № 902/13/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Виконувача обов'язків керівника Гайсинської окружної прокуратури (23700, Вінницька область, місто Гайсин, вулиця Волонтерів, будинок 15А, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909)
в інтересах держави в особі:
позивача - Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, 21050, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Соборна, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 20089290
до відповідача - Чечельницької селищної ради, 24800, Вінницька область, Гайсинський район, селище Чечельник, вулиця Героїв Майдану, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 04326247
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, 03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 35, ідентифікаційний код юридичної особи 43672853
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національний природний парк "Кармелюкове Поділля", 24800, Вінницька область, Гайсинський район, селище міського типу Чечельник, вулиця Свято-Михайлівська, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 37663423
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації прав та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки
за участю:
прокурора - Ярмощук В.П., згідно посвідчення
представника позивача - Мірошниченко Т.Д., у порядку самопредставництва
представник відповідача - не з'явився
представник третьої особи-1 - не з'явився
представник третьої особи-2 - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 07.01.2025 року надійшла позовна заява № 51/1-32вих-25 від 03.01.2025 (вх. № 13/25 від 07.01.2025) Виконувача обов'язків керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації до Чечельницької селищної ради з вимогою усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове поділля" площею 8,7 га шляхом зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути земельну ділянку у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яке зареєстровано за Чечельницькою селищною радою, припинивши це право; визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 13.01.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 902/13/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13 лютого 2025 року об 11:00 год.
30.01.2025 на електронну адресу суду від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України надійшли пояснення у справі № 16/16-02/67-25 від 30.01.2025 (вх. № 01-34/975/25 від 30.01.2025).
04.02.2025 до суду від Вінницької обласної державної (військової) адміністрації надійшли пояснення у справі № б/н від 04.02.2025 (вх. № 01-34/1171/25 від 04.02.2025).
10.02.2025 до суду від Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" надійшли пояснення у справі № б/н від 10.02.2025 (вх. № 01-34/1338/25 від 10.02.2025).
13.02.2025 до суду від прокурора надійшли супровідні листи № 51/1-310вих25 та № 51/1-311вих25 від 10.02.2025 (вх. № 01-34/1497/25 та вх. № 01-34/1498/25 від 10.02.2025) із доданими копіями реєстру, листа Вінницької ОДА та інформацією із ДРРП.
Судове засідання 13.02.2025 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою від 19.02.2025 судом повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі №902/13/25 на 26.02.2025 о 10:00.
За наслідком судового засідання 26.02.2025 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/13/25 на 13.03.2025 о 09:30, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 13.03.2025 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/13/25, призначено справу № 902/13/25 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 10.04.2025 о 12:00 год.
За наслідком судового засідання 10.04.2025 з розгляду справи по суті суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 12:00 08.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
02.05.2025 до суду від Вінницької обласної державної (військової) адміністрації надійшли додаткові пояснення у справі № б/н від 02.05.2025 (вх. № 01-34/4699/25 від 02.05.2025).
05.05.2025 до суду від прокурора надійшли письмові пояснення № 51/1-938вих25 від 02.05.2025 (вх. № 01-34/4736/25 від 05.05.2025).
05.05.2025 до суду від прокурора надійшло клопотання № 51/1-937вих25 від 02.05.2025 (вх. № 01-34/4738/25 від 05.05.2025) про долучення доказів до матеріалів справи.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився прокурор та представник позивача. Відповідач, треті особи правом участі уповноваженого представника у судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином ухвалою від 11.04.2025 про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, треті особи у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третіх осіб за наявними матеріалами.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи витягів з Державного земельного кадастру на виконання вимог суду.
Вказані документи судом ухвалено долучити до матеріалів справи.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Виконувач обов'язків керівника Гайсинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації з позовом до Чечельницької селищної ради з вимогою усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове поділля" площею 8,7 га шляхом: зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути земельну ділянку у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яке зареєстровано за Чечельницькою селищною радою, припинивши це право; визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
В обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 28.12.1989 № 324 "Про створення пам'яток природи загальнодержавного значення" зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1992 № 584, створено ботанічну пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково" площею 8,7 га.
29.09.1999 зазначену пам'ятку природи Держуправлінням екобезпеки у Вінницькій області з метою її збереження на підставі охоронного зобов'язання, яке зареєстровано за № 148/555 БПЗ від 29.09.1999 передано під охорону землекористувачу - Чечельницькому цукрозаводу та надалі - 22.12.2003 на підставі охоронного зобов'язання, яке зареєстровано за № 148/555 БПЗ, Державним управлінням екології та природних ресурсів у Вінницькій області передано вказаний об'єкт під охорону землекористувача - Чечельницької селищної ради.
Прокурор зазначив, що Указом Президента України від 16.12.2009 № 1057/2009 "Про створення національного природного парку "Кармелюкове Поділля" з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних і історико-культурних комплексів Південного Поділля, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, відповідно до статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" створено на території Тростянецького та Чечельницького районів Вінницької області Національний природний парк "Кармелюкове Поділля" (далі - Парк). До території національного природного парку погоджено в установленому порядку включення 20203,4 га земель державної власності, у тому числі 16518 га земель, які вилучаються у ДП "Чечельницький лісгосп" та надаються Парку у постійне користування, і 3685,4 га, що включаються до його складу без вилучення згідно з додатком.
Прокурором наголошено, що відповідно до Проекту організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних компонентів і об'єктів, затвердженого наказом Мінприроди від 26.10.2017 № 394, територія Пам'ятки входить до заповідної зони Парку без вилучення у землекористувача. Відповідно до Проекту організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля" (том 2) заповідна зона створена з метою довгострокового зберігання екосистем в режимі як найменшого втручання у природні процеси. Ця зона створена з метою відновлення порушених корінних природних комплексів, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів Парку внаслідок антропогенного впливу - збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають. До заповідної зони Парку віднесені найбільш цінні природні комплекси та ділянки, які найменш порушені людською діяльністю. Важливою особливістю виділу заповідної зони в межах Парку є обмеженість доступності до найбільш цінних територій.
Міністерством екології та природних ресурсів України наказом від 18.07.2018 за № 267 "Про затвердження Положення про ботанічну пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково" затверджено відповідне Положення, та визначено, що пам'ятка природи входить до складу природно - заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання (пункт 1.2), розташована та території і перебуває у користуванні Чечельницької селищної ради (пункт 1.3) та входить до заповідної зони Парку.
Разом з тим, як зауважено прокурором, територію пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" проінвентаризовано як земельну ділянку сільськогосподарського призначення та сформовано земельну ділянку запасу із кодом цільового призначення "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)" загальною площею 14,0726 га, якій присвоєно кадастровий номер 0525055100:02:000:0369.
Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як частина території об'єкту природно-заповідного фонду не може використовуватись для сільськогосподарських потреб, можливість здійснення такої сільськогосподарської діяльності на території ботанічної пам'ятки природи суперечить як меті її створення, так і її заповідному режиму, земельна ділянка, на якій розташовано пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково", за основним цільовим призначенням в силу закону підлягає віднесенню до категорії - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, та не може бути призначена для сільськогосподарських цілей та використовуватись як землі сільськогосподарського призначення.
За твердженням прокурора земельні ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення повинні залишатися у державній власності.
Крім того, Вінницькою обласною державною адміністрацією як розпорядником спірної землі не приймались рішення про передання її у комунальну власність територіальної громади в особі Чечельницької селищної ради.
З огляду на те, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повноважень щодо передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, в межах якої розташовано пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково", не мав, а землі державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України у комунальну власність територіальної громади не переходять, Чечельницькою селищною радою безпідставно набуто та зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
З метою усунення виявлених порушень, прокурором пред'явлено негаторний позов про усунення перешкод власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове поділля" площею 8,7 га шляхом: зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути земельну ділянку у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації.
Також за твердженням прокурора скасування державної реєстрації права власності Чечельницької селищної ради на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 та скасування державної реєстрації земельної ділянки за категорією - землі сільськогосподарського призначення призведе до повернення спірного нерухомого майна у стан, що існував до реєстрації земельної ділянки та реєстрації права власності за селищною радою, що є ефективним та належним способом захисту інтересів держави, як власника спірної земельної ділянки.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.
Позивач та треті особи у поданих суду письмових поясненнях підтвердили фактичні обставини позову, підтримали позов прокурора з підстав зазначених у поясненнях та просили позов задовольнити у повному обсязі.
На обгрунтування своїх правових позицій прокурором та учасниками справи подавалися додаткові пояснення щодо обставин справи та спірних правовідносин.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 28.12.1989 №324 «Про створення пам'яток природи загальнодержавного значення» зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1992 №584 створено ботанічну пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково" (далі по тексту - Пам'ятка природи) площею 8,7 га на околиці смт. Чечельник. Ділянка цілинної степової рослинності, де ростуть відкасник татарниколистий та ковила волосиста - види занесені до Червоної книги УРСР (т. 1 а.с.85).
29.09.1999 пам'ятку природи загальнодержавного значення «Ромашково» з метою її збереження на підставі охоронного зобов'язання № 148/555 БПЗ від 29.09.1999 Держуправлінням екобезпеки у Вінницькій області передано під охорону землекористувачу - Чечельницькому цукрозаводу (т.1 а.с. 61-64).
Згідно із охоронним зобов'язанням землекористувача зобов'язано зберігати об'єкт природно-заповідного фонду та дотримуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно із статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також провести відмежування заповідного об'єкту в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали. При цьому, визначено й заповідний режим пам'ятки природи, а саме на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу, збирання цінних лікарських рослин, сінокосіння, розпалювання вогнищ, влаштування таборів для худоби.
Надалі, на підставі охоронного зобов'язання від 25.12.2003 №148/555БПЗ, Держаним управлінням екології та природніх ресурсів у Вінницькій області передано вказаний об'єкт під охорону землекористувачу - Чечельницькій селищній раді із зобов'язаннями зберігати об'єкт природо-заповідного фонду (т.1 а.с. 65-66).
Згідно із охоронним зобов'язанням на землекористувача покладено зобов'язання зберігати об'єкт природно-заповідного фонду та дотримуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно із статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також провести відмежування заповідного об'єкту в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали та визначено, що на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу, збирання цінних лікарських рослин, сінокосіння, розпалювання вогнищ, влаштування таборів для худоби.
Указом Президента України від 16.12.2009 № 1057 "Про створення національного природного парку "Кармелюкове Поділля" з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних i історико-культурних комплексів Південного Поділля, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення на території Тростянецького та Чечельницького районів Вінницької області створений Національний природний парк "Кармелюкове Поділля".
До території національного природного парку "Кармелюкове Поділля" погоджено в установленому порядку включити 20203,4 гектара земель державної власності, в тому числі 16518 гектарів земель, які вилучаються у державного підприємства "Чечельницький лісгосп" та надаються національному природному парку в постійне користування, і 3685,4 гектара земель, що включаються до його складу без вилучення згідно з додатком (т.1 а.с.153).
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 12.12.2011 № 519 затверджено Положення про національний природний парк "Кармелюкове Поділля" (т. 1 а.с. 179-183).
Згідно пункту 2.1. Положення парк створений з метою збереження, відтворення та
раціонального використання унікальних природних і історико-культурних комплексів Південного Поділля.
Пунктами 1.6.-1.9. Положення передбачено, що загальна площа Парку становить 20203,4 гектара земель державної власності, у тому числі 16518 гектарів земель державного підприємства "Чечельницький лісгосп", що надаються Парку в постійне користування та 3685,4 гектара земель, які включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.
На землях, які передаються Парку без вилучення, може здійснюватися традиційна господарська діяльність відповідно до вимог Проекту організації території Парку та рекомендацій науково-технічної ради Парку.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами, які надаються Парку в постійне користування, вилучаються з господарського використання.
Право Парку на постійне користування земельною ділянкою оформлюється державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Межі Парку встановлюються в натурі, оформлюються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали органів Держземагентства на місцях та землекористувачів, відображаються у відповідних формах статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем) та землевпорядній документації, обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.
Відповідно до охоронного зобов'язання від 22.02.2013 року Чечельницька районна державна адміністрація взяла на себе зобов'язання щодо дотримання режиму охорони та використання частини території національного природного парку "Кармелюкове Поділля", створеного Указом Президента України від 16.12.2009 №1057/2009 «Про створення національного природного парку "Кармелюкове Поділля", з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних і історико-культурних комплексів Північного Поділля, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, загальною площею 2031,7 га, у межах земель запасу, включених до національного природного парку "Кармелюкове Поділля" без вилучення (т.1 а.с. 48).
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 26.10.2017 № 394 затверджено Проект організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів (т. 1 а.с. 86).
Відповідно до Проекту організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних компонентів і об'єктів (том 1), територія пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" входить до переліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду в межах Парку (т. 1 а.с. 87-132).
Як убачається із пункту 3.2.3 Проекту організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля" (том 2) заповідна зона створена з метою довгострокового зберігання екосистем в режимі якнайменшого втручання у природні процеси. Ця зона створена з метою відновлення порушених корінних природних комплексів, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів Парку внаслідок антропогенного впливу - збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають. До заповідної зони Парку віднесені найбільш цінні природні комплекси та ділянки, які найменш порушені людською діяльністю. Важливою особливістю виділу заповідної зони в межах Парку є обмеженість доступності до найбільш цінних територій.
Основу заповідної зони складають п'ять ділянок, які були оголошені територіями природно-заповідного фонду ще до створення Парку, зокрема Пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково" (т. 1а.с. 133- 150).
У матеріалах цього Проекту наявний план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів, на якому позначено координати меж території Парку, яка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369. При цьому, загальна площа земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 становить 14,0726 га, з яких накладається на територію Парку 12,0716 га.
Координати 35 точок, якими позначено межі території Парку зазначено у каталозі координат СК 63 та відображено в умовних позначеннях. У Додатку 1 до вказаного Плану меж земельних ділянок, вказано каталог координат поворотних точок довжин ліній та дирекційних кутів системи координат СК-63 та каталог координат поворотних точок довжин ліній у дирекційних кутів системи координат УСК-2000.
З урахуванням цих каталогів координат складено відомість вирахування площ земельної ділянки, яка входить до території Парку, та матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, на яких відображено межі ділянки, яка входить до території Парку, по її поворотних точках.
Також у матеріалах Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" наявні креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж територій природно-заповідного фонду, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів з каталогом координат.
Відповідно до акту перенесення в натуру (на місцевість) меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення - Національного природного парку "Кармелюкове Поділля", меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів у натурі (на місцевості) від 10.10.2018, межі ділянки природно-заповідного фонду перенесено в натуру (на місцевість).
Такими чином, територія Парку, до якої входить пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково" ідентифікована, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, які зазначено у вищевказаних матеріалах Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду Національного природного парку "Кармелюкове Поділля".
Під час розроблення Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду Національного природного парку "Кармелюкове Поділля", визначено координати та межі території Парку відносно координат та меж уже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369.
З наведеного слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га накладається па територію Парку на площу 12,0716 га з урахуванням території пам'ятки природи "Ромашково" площею 8,7 га. При цьому, щодо території пам'ятки природи "Ромашково" межі окремо не визначались, оскільки її територія повністю входить до складу Парку.
Судом установлено, що обставина включення території пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" до території Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" та накладення цієї території на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 підтверджується інформацією Чечельницької селищної ради від 22.03.2024 за № 02/18-290; інформацією селищної ради від 15.04.2024 за № 02.18/369 та доданими до неї копіями документів, зокрема Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369; інформацією Чечельницької селищної ради від 22.07.2024 за № 02.18/715, згідно з якою серед іншого зазначено про розташування пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" площею 8,7 га на земельній ділянці з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 (т.1. а.с. 40,43, 202)
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.07.2018 № 267 затверджено Положення про ботанічну пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково" (т. 1 а.с.73-75).
Пунктами 1.2.-1.3. цього Положення передбачено, що пам'ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Пам'ятка природи площею 8,7 га розташована та території і перебуває у користуванні Чечельницької селищної ради. Відповідно до Проекту організації території національного природного парку "Кармелюкове Поділля", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів (далі - Проект організації території, Парк), затвердженого наказом Мінприроди від 26.10.2017 № 394, територія Пам'ятки природи входить до заповідної зони Парку без вилучення у землекористувача.
Згідно пункту 1.6. Положення межі Пам'ятки природи встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, відображаються у землевпорядній документації, враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.
Пунктом 3.1. Положення визначено, що відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території Пам'ятки природи забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить меті та завданням Пам'ятки природи передбаченим цим Положенням, зонуванню, встановленому Проектом організації території Парку, Положенню про Парк, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси та об'єкти або призводить до деградації чи зміни первісного її стану.
За змістом пункту 3.7. Положення режим території Пам'ятки природи враховується при розробці регіональних та інших планів та схем розвитку та реконструкції територій, зонування національного природного парку "Кармелюкове Поділля", проектів будівництва, землевпорядкування тощо.
Водночас, як убачається із технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області (2013 р.) територію пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" проінвентаризовано та сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 загальною площею 14,0726 га із кодом цільового призначення 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (т. 1 а.с. 186-201).
При розробленні проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду національного природного парку "Кармелюкове Поділля" встановлено, що територія природно-заповідного фонду національного природного парку "Кармелюкове Поділля" площею 13,4000 га відноситься до територій об'єктів природно-заповідного фонду, Національний природний парк, що відображено у переліку обмежень у використанні земельної ділянки (т. 1 а.с. 166).
Як убачається із доказів, що містяться у матеріалах справи, земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га як земельну ділянку запасу за категорією - землі сільськогосподарського призначення сформовано уже після набуття територією пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" статусу об'єкту природно-заповідного фонду та її включення до території національного природного парку "Кармелюкове Поділля".
Проте, при виготовленні документації щодо інвентаризації земельної ділянки межі території як пам'ятки природи "Ромашково", так і межі території Парку враховано не було.
У зв'язку з цим, при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо цієї ділянки обмеження, а саме наявність на частині ділянки території Парку та Пам'ятки не були зареєстровані та у Державному земельному кадастрі не відображалися.
Судом установлено, що 09.12.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 29-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", пунктом 1 якого визначено передати Чечельницькій селищній раді (Чечельницькій селищній територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5944,5487 га, які розташовані на території Чечельницької селищної територіальної громади Гайсинського (Чечельницького) району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі, що додається.
У пункті 2 цього наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (т.1 а.с. 36).
Відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області передало із державної власності, а Чечельницька селищна рада (Чечельницька селищна територіальна громада) прийняла у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, цільове призначення - 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) ( т.1 а.с. 36-27).
За твердженням прокурора на частині земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 розташовано об'єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - пам'ятка природи "Ромашково", що підтверджується зареєстрованими обмеженнями щодо ділянки у зв'язку із включенням території пам'ятки природи "Ромашково" до заповідної зони НПП "Кармелюкове Поділля".
Зі змісту Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" в адміністративних межах Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області, розробленої ТОВ «Експертцентр» у 2018 році вбачається, що територія Парку з урахуванням території пам'ятки природи "Ромашков" накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення.
Так, відповідно до плану меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів вбачається, що на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 загальна площа якої 14,0726 га, накладається територія Парку площею 12,0716 га з урахуванням території пам'ятки природи "Ромашково" площею 8,7 га. При цьому, щодо території пам'ятки природи "Ромашково" межі окремо не визначались, оскільки її територія входить до складу Парку.
Прокурор стверджує, що оскільки пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково" набула відповідного статусу, який наразі не скасовано, земельна ділянка, на якій вона розташована в силу закону відноситься до земель природно-заповідного фонду, а не до категорії земель сільськогосподарського призначення, та внаслідок формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав не могла втратити свого статусу та охоронного режиму та перебування спірної земельної ділянки в межах території та об'єкту природно-заповідного фонду безумовно свідчить про віднесення такої земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.
За доводами прокурора під час проведення інвентаризації земель на території Чечельницького району Вінницької області у 2013 році наявність територій та об'єктів природно-заповідного фонду - ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" та Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" не було враховано, унаслідок чого спірну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Прокурор вважає, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не наділений повноваженнями щодо передачі земель природно-заповідного фонду у комунальну власність.
Водночас, розпорядником земель природно-заповідного фонду в межах території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України була Вінницька обласна державна адміністрація та будь-які повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду територій та об'єктів загальнодержавного значення, у тому числі ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" Вінницькою обласною державною адміністрацією до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не надавались.
За доводами прокурора, передана Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та прийнята Чечельницькою селищною радою у комунальну власність спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га належить до земель природно-заповідного фонду, що не може перебувати у комунальній власності із цільовим призначенням - землі сільськосподарського призначення.
Судом установлено, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9958330942025 від 10.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення 16.00 зареєстрована 29.11.2013 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (т.2 а.с. 94-104).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 411815294 від 06.02.2025 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2268442905250) 05.01.2021 року зареєстровано за Чечельницькою селищною радою на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» серія та номер 29-ОТГ від 09.12.2020, акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер б/н від 14.12.2020 (т. 2 а.с. 15-16, 87).
Як убачається із витягу з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 28.09.2022 № НВ-2600449512022 та графічного зображення, яке є додатком до цього витягу до Державного земельного кадастру внесено відомості про обмеження у використанні земель 009:001010:00000026 з кодом обмеження 001010 Національний природний парк "Кармелюкове Поділля" площею 13,4 га на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 (т. 2 а.с. 105-107).
Листом від 15.04.2024 року № 02.18/369 у відповідь на запит Гайсинської окружної прокуратури Чечельницька селищна рада повідомила, що ТОВ «Експоцентр» у 2018 році було виготовлено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду національного природного парку "Кармелюкове Поділля" в адміністративних межах Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області. Проектом передбачено встановлення меж території природно-заповідного фонду НПП "Кармелюкове Поділля" загальною площею 169,5000 га з них: 8,7 га ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково". Межові та інформаційні знаки на даній земельній ділянці встановлені (т.1 а.с. 44).
Станом на день розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні докази скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та припинення права власності Чечельницької селищної ради на вказану земельну ділянку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про усунення перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове поділля" площею 8,7 га шляхом зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути земельну ділянку у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яке зареєстровано за Чечельницькою селищною радою, припинивши це право, визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі судом встановлено таке.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Процедура, передбачена абзацами 3 та 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Тобто залишення позову прокурора без розгляду після відкриття провадження у справі стосується виключно випадків, коли прокурор правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, проте не підтвердив наявності підстав для представництва інтересів держави в особі цього органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача Вінницької обласної державної (військової) адміністрації.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка в силу закону відноситься до земель природно - заповідного фонду та може перебувати лише в державній власності. В силу приписів статті 122 ЗК України розпорядником земель державної власності, які за цільовим призначенням є землями природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно - заповідного фонду загальнодержавного значення на даний час є Вінницька обласна державна (військова) адміністрація.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Положеннями статті 17 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Приписами частин 1-2 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" на базі обласних державних адміністрацій утворено військові адміністрації, зокрема і Вінницьку обласну військову адміністрацію та встановлено, що у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Отже, прокурором вірно зазначено, що уповноваженим органом на захист інтересів держави у цьому спорі є Вінницька обласна державна (військова) адміністрація.
У свою чергу державний інтерес полягає у необхідності повернення спірної земельної ділянки та відновленні становища, яке існувало до порушення права державної власності на землю.
Положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вирішуючи питання, чи було дотримано прокурором порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме чи було надано позивачу розумного строку для самостійного звернення за захистом порушеного права, суд також звертається до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі 914/1577/19 під час вирішення аналогічного питання. У наведеній постанові зазначено, що: "суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.
При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов'язано саме зі з'ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом".
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 927/172/21, від 28.06.2022 у справі № 916/1283/20, від 13.09.2022 у справі № 910/14844/21.
Судом взято до уваги, що зверненню прокурора до суду з позовом у цій справі передувало листування з Вінницькою обласною державною (військовою) адміністрацію щодо захисту порушених інтересів держави.
Як вбачається із матеріалів справи з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Гайсинською окружною прокуратурою листом від 13.06.2024 вих.№ 51/1-1638вих-24 повідомлено Вінницьку обласну державну адміністрацію про виявлені порушення інтересів держави, роз'яснено підстави, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання щодо інформування прокуратури про те, чи вживатимуться Вінницькою обласною військовою адміністрацією заходи щодо захисту інтересів держави.
Листом від 23.07.2024 року № 08-20/2441 Вінницька обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що не зверталася та не має наміру звертатися до суду, а отже не заперечуватиме щодо вжиття органами прокуратури заходів (подання позовної вимоги) із захисту інтересів держави.
Таким чином, Вінницькою обласною державною (військовою) адміністрацією не було самостійно вжито заходів щодо захисту інтересів держави. Такі дії обгрунтовано оцінені прокурором як бездіяльність компетентного органу.
Листом від 03.01.2025 року № 61/1-27 вих-25 у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Гайсинська окружна прокуратура повідомила Вінницьку обласну державну (військову) адміністрацію, що Гайсинського окружною прокуратурою встановлено обставини, які свідчать про порушення інтересів держави та відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прийнято рішення про представництво інтересів держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації та про намір звернутися з позовом про усунення перешкод державі шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" площею 8,7 га. Також повідомлено, що наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Отже, на виконання частин 3-5 статті 53 ГПК України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави уповноваженим органом (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), зазначив про встановлення обставин порушення вимог чинного законодавства під час передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність Чечельницької селищної ради, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом) та повідомив про намір звернутися в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації з відповідним позовом до суду.
Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивача з аналогічним позовом до суду.
Зважаючи на докази подані прокурором щодо підстав звернення з позовом в інтересах держави в особі визначеного прокурором позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у цій справі.
Щодо правового регулювання спірних правовідносин та розгляду спору по суті судом враховано таке.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів регулює Закон України "Про природно-заповідний фонд України".
У преамбулі Закону України "Про природно-заповідний фонд України" зазначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Положеннями статті 1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Згідно частини 1 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
Відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Згідно статті 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
У свою чергу, згідно вимог статті 27 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Частиною 1 статті 28 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що на території пам'яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.
Положеннями пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 № 2457-XII визначено, що у зв'язку з прийняттям Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вважати раніше створені державні заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово - паркового мистецтва республіканського значення - відповідно заказниками, пам'ятками природи, ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками, парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Відповідно до положень статті 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно - заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять, зокрема пам'ятки природи. Порядок організації, використання і охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України.
Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Приписами частин 1-2 статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Частиною 1 статті 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Положеннями частини 3 статті 19 ЗК України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Згідно частини 1 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Пунктом 2 частини 7 статті 20 ЗК України передбачено, що зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок яких земельні ділянки виводяться із складу таких категорій (крім зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення для розміщення на них лінійних об'єктів енергетичної інфраструктури), а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, здійснюються за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Положеннями статті 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
За змістом частин 1-2 статі 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Згідно вимог статті 46-1 ЗК України землі територій та об'єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об'єкти.
Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об'єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено особливий статус земель природно-заповідного фонду, який фактично виникає з часу отримання відповідною територією статусу території та об'єкту природно - заповідного фонду.
Оскільки пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково" набула відповідного статусу, який наразі не скасовано, земельна ділянка, на якій вона розташована в силу вимог закону відноситься до земель природно-заповідного фонду, а не до категорії - землі сільськогосподарського призначення, внаслідок формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав не могла втратити свого статусу та охоронного режиму.
Отже, перебування спірної земельної ділянки в межах території та об'єкту природно-заповідного фонду в силу вимог закону свідчить про віднесення такої земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.
Верховним Судом при розгляді подібних справ сформована правова позиція щодо імперативності положення статті 43 Земельного кодексу України та частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (постанови від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі №752/3093/19).
У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття уповноваженим органом рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.
З урахуванням приписів статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" залежно від екологічної і наукової цінності об'єкти природно - заповідного фонду можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Із матеріалів справи вбачається, що в силу своєї особливої цінності пам'ятку природи "Ромашково" віднесено саме до об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та доказів зміни її статусу учасниками справи не надано.
Таким чином, пам'ятка природи загальнодержавного значення "Ромашково" площею 8,7 га в силу своєї цінності має особливий статус та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Положеннями частини 1 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
З огляду на встановлені обмеження та режим використання, спірна земельна ділянка як частина території об'єкту природно-заповідного фонду не може використовуватись для сільськогосподарських потреб.
Можливість здійснення такої сільськогосподарської діяльності на території ботанічної пам'ятки природи суперечить як меті її створення, так і її заповідному режиму.
Таким чином, земельна ділянка, на якій розташовано пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково" за основним цільовим призначенням в силу закону віднесена до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, тому, за категорією та цільовим призначенням не може бути віднесена до земель сільськогосподарського призначення та використовуватись як землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101)).
Отже, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Положеннями статті 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до приписів статті 374 ЦК України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
За змістом частини 1-2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 6 вересня 2012 року № 5245-VI було передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом у державній власності, зокрема залишаються "г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу".
За змістом частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об'єктів природно - заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з частиною 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність об'єкту природно-заповідного фонду, межі якого були визначені рішенням органу місцевого самоврядування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові 15.02.2023 у справі № 734/1560/20.
У постановах від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 Верховний Суд виснував, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно - заповідний фонд України", а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно - заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У свою чергу, приписами частини 5 статті 122 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не наділений повноваженнями щодо передачі земель природно-заповідного фонду у комунальну власність.
Розпорядником земель природно-заповідного фонду в межах території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України на момент передачі такої ділянки була Вінницька обласна державна адміністрація.
Отже, рішення про передачу земельної ділянки в межах території ботанічної пам'ятки природи з державної власності у комунальну власність прийнято Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області з перевищенням повноважень та всупереч вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" були внесені зміни до пункту 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, згідно з якими з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням переліку земель, зазначених у підпунктах "а"-"е" абзацу 1 цього пункту, зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.
Цим же пунктом визначено, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Отже, земельні ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно - заповідного фонду загальнодержавного значення в силу свого особливого статусу та цінності залишені у державній власності та у комунальну власність не можуть переходити.
Законодавець, закріплюючи набуття територіальними громадами права на землі державної власності за межами населеного пункту, передбачив чіткі та однозначні для розуміння винятки щодо земель, які вочевидь становлять особливу цінність для держави в силу розташування на таких ділянках об'єктів із особливим статусом, що потребують особливої правової охорони, за їх режимом та цільовим призначенням.
Таким чином, земельні ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення залишилися у державній власності.
Із матеріалів справи вбачається, що Вінницькою обласною державною адміністрацією як розпорядником спірної землі рішення про передання її у комунальну власність територіальної громади в особі Чечельницької селищної ради не ухвалювалося.
Суд погоджується з доводами прокурора, що оскільки ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повноважень щодо передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 у межах якої розташовано пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково", не мало, а землі державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на підставі пункту 24 Перехідних положень ЗК України у комунальну власність територіальної громади не переходять, Чечельницькою селищною радою безпідставно набуто та зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
Спірна земельна ділянка як частина території об'єкту природно-заповідного фонду не може використовуватись для сільськогосподарських потреб, можливість здійснення такої сільськогосподарської діяльності на території ботанічної пам'ятки природи суперечить як меті її створення, так і її заповідному режиму, земельна ділянка, на якій розташовано пам'ятку природи загальнодержавного значення "Ромашково", за основним цільовим призначенням в силу закону підлягає віднесенню до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, та не може бути призначена для сільськогосподарських цілей і використовуватись як землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він мас майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об'єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлено законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід'ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб'єкт права власності зберігає свої повноваження щодо правової охорони та захисту свого права.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п.143), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.99), від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (п.46)).
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
У постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20 зазначено, що задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду без скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на неї не є ефективним способом захисту. Верховним Судом зауважено, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки в державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку відповідача. Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.
Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади.
Судом установлено, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Чечельницькою селищною радою, однак в силу закону не може належати до земель сільськогосподарського призначення, а тому права держави на реалізацію усіх правомочностей власника щодо земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, користування і розпорядження ними підлягають захисту у спосіб усунення перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної адміністрації, яка набула статусу Вінницької обласної військової адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" площею 8,7 га шляхом зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути земельну ділянку у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, скасування державної реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, шляхом визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з визначенням категорії - землі сільськогосподарського призначення.
Щодо позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Чечельницької селищної ради на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення судом враховано таке.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Приписами абзаців 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Із сукупного аналізу наведених норм вбачається, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.
На день розгляду справи спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га зареєстрована на праві комунальної власності за Чечельницькою селищною радою, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє Чечельницьку селищну раду правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації.
Скасування державної реєстрації права власності Чечельницької селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га призведе до повернення спірного нерухомого майна до стану, що існував до реєстрації права власності за Чечельницькою селищною радою, що узгоджується з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що для забезпечення державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки вбачаються підстави для скасування державної реєстрації права комунальної власності Чечельницької селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, у зв'язку з чим вимога прокурора у цій частині є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення судом враховано таке.
Згідно вимог частин 9, 10 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
За приписами частини 1 статті 11 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
За змістом частини 1 статті 22 Закону України "Про Державний земельний кадастр" документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.
Положеннями частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Судом установлено, що під час проведення інвентаризації земель на території Чечельницького району Вінницької області у 2013 році наявність територій та об'єктів природно-заповідного фонду - ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" та Національного природного парку "Кармелюкове Поділля" не було враховано, внаслідок чого спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 віднесено до земель сільськогосподарського призначення.
Згідно вимог частини 13 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та землевпорядної документації, що містяться у матеріалах справи спірна земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі із видом цільового призначення 16.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, однак як вбачається із матеріалів справи така земельна ділянка складається із земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення державної власності розпорядником яких є Вінницька обласна державна (військова) адміністрація.
Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22).
Враховуючи, що відомості щодо цільового призначення та категорії сформованої земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки земельна ділянка знаходиться у межах об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та за категорією така частина земельної ділянки є землями природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, проте в цілому сформованій та зареєстрованій земельній ділянці присвоєно категорію - землі сільськогосподарського призначення, відновити порушене право держави можливо лише шляхом скасування загалом державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
З огляду на викладене, вимога прокурора про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, вид цільового призначення 16.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду Вінницькою обласною прокуратурою згідно платіжної інструкції № 2796 від 10.12.2024 сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, витрати на сплату судового збору покладаються на відповідача та підлягають стягненню на користь платника Вінницької обласної прокуратури.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369, яка входить до складу території ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Ромашково" у складі заповідної зони Національного природного парку "Кармелюкове поділля" площею 8,7 га шляхом зобов'язання Чечельницької селищної ради (24800, Вінницька область, Гайсинський район, селище Чечельник, вулиця Героїв Майдану, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 04326247) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га у державну власність Вінницької обласної державної (військової) адміністрації (21050, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Соборна, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 20089290).
3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Чечельницької селищної ради (24800, Вінницька область, Гайсинський район, селище Чечельник, вулиця Героїв Майдану, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 04326247) на земельну ділянку з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, припинивши право комунальної власності Чечельницької селищної ради на вказану земельну ділянку.
4. Визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0525055100:02:000:0369 площею 14,0726 га, виключивши відповідні відомості щодо цієї земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
5. Стягнути з Чечельницької селищної ради (24800, Вінницька область, Гайсинський район, селище Чечельник, вулиця Героїв Майдану, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 04326247) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Монастирська, будинок 33, код ЄДРПОУ: 02909909, Державна казначейська служба України, м. Київ, р/р UA568201720343110002000003988, МФО 820172, отримувач Вінницька обласна прокуратура) 12 112,00 гривень (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень) судових витрат на сплату судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник судового рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 19 травня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - Гайсинській окружній прокуратурі; haisyn@vin.gp.gov.ua;
3, 4, 5, 6, 7 - Вінницькій обласній прокуратурі, позивачу, відповідачу, третім особам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.