вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2025 р. Справа№ 910/14535/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Сибіги О.М.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Нечасний О.Л.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.04.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані»
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025
у справі №910/14535/24 (суддя Сергій Балац)
за позовом MK MERCHANTS SA
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані»
про стягнення 23 944,31 доларів США, що еквівалентно 991 184,29 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
MK MERCHANTS SA (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» (далі, відповідач) про стягнення 23 944,31 дол. США, що еквівалентно 991 184,29 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору Договором від 09.04.2024 №5274-С, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 23 944,31 дол. США, що еквівалентно 991 184,29 грн, з яких: 4 876,39 дол. США, що еквівалентно 201 860,11 грн - пеня та 19 067,92 дол. США, що еквівалентно 789 324,18 грн - штраф.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» на користь MK MERCHANTS SA пеню в сумі 4 876 доларів США 39 центів, що еквівалентно 201 860,11 грн, штраф в сумі 19 067 доларів США 92 центів, що еквівалентно 789 324,18 грн, витрати на правову допомогу в сумі 67 455,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 14 867,76 грн.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки товару в обсязі 599,62 метричних тон у строк, встановлений Договором, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 4 876,39 дол. США, що еквівалентно 201 860,11 грн та штрафу в сумі 19 067,92 дол. США, що еквівалентно 789 324,18 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, судом відхилені оскільки:
- оформлення митних процедур є обов'язком відповідача відповідно до пунктів 3.10. та 3.11. укладеного між сторонами спору Договору;
- наявність/відсутність заборгованості позивача перед відповідачем, а також наявність/відсутність збитків позивача за неповну поставку товару за Договором не є предметом розгляду даного спору;
- частина товару поставлена відповідачем без узгодженого між сторонами графіку поставки;
- відповідачем не подано жодного доказу, який надав би можливість суду зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Також судом присуджено до стягнення з відповідача витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 67 455,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 14 867,76 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 26.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» про зменшення розміру стягнення пені та штрафу у сумі 23 994,31 доларів США на 95%, тобто до 1 199,71 доларів США.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:
- у рішенні Господарського суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у справі №910/14535/24 взагалі не міститься обґрунтування щодо розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, яке було заявлене у відзиві на позовну заяву, а відсутність належного мотивування є грубим порушенням принципу справедливого судочинства;
- відповідачем було зазначено сталу практику Верховного Суду щодо розгляду питань, пов'язаних зі зменшенням розміру штрафних санкцій, яка взагалі не була застосована Господарським судом міста Києва. Судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги аргументи відповідача та надані докази, які їх підтверджують, не надано мотивування з їх відхилення, зокрема, щодо фактичного виконання Контрактів №5274-С від 09.04.2024 та №5362-С від 10.04.2024, економічної неспівмірності штрафних санкцій та наявності заборгованості позивача перед відповідачем. У рішенні суду не міститься жодного аналізу правової природи штрафних санкцій у контексті загальних принципів цивільного та господарського права;
- Господарським судом міста Києва прийняті доводи та аргументи позивача, викладені у відповіді на відзив, що знайшло відображення у самому рішенні, в той час як клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідача проігноровано та рішення від 06.02.2025 не містить жодного речення стосовно зменшення розміру штрафних санкцій.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду через підсистему «Електронний суд» 16.03.2025, позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Узагальнені доводи відзиву позивача зводяться до такого:
- з урахування Договору №5274-С та додаткових угод до нього відповідач мав зобов'язання поставити MK MERCHANTS SA 3 310 метричних тон кукурудзи у строк до 14.06.2024. Незважаючи на це, за Договором №5274-С відповідач поставив лише 2 710,38 тон кукурудзи. Отже, відповідачем порушено зобов'язання за договором, адже не поставлено в строк 599,62 метричні тони кукурудзи, що у відповідності до пунктів 6.2., 6.4. Договору й стало підставою для нарахування пені та штрафу;
- судом першої інстанції було розглянуто аргументи відповідача й обґрунтовано відхилено їх;
- наведені скаржником постанови Верховного Суду стосуються того, що в кожному окремому випадку суд на власний розсуд може зменшити розмір неустойки. У наведених правових позиціях зроблено акцент, що це правило не є універсальним і зменшення розміру штрафних санкцій - це право суду. За таких обставин рішення суду першої інстанції у справі №910/14535/24 не суперечить жодним висновкам Верховного Суду;
- відповідачем не надано жодних переконливих аргументів, чому розмір штрафних санкцій має бути зменшено, а його заявлені тези були розглянуті судом першої інстанції та закономірно відхилені, адже вони є неприйнятними;
- розмір пені та штрафу не перевищує розміру основного невиконаного зобов'язання, не створює надмірного тягаря для боржника, не є каральним заходом для відповідача, а лише сприяє відновленню прав позивача у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань відповідачем.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи №910/14535/24, який складає 23 500 грн 00 копійок.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Сибіга О.М.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14535/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
06.03.2025 матеріали справи №910/14535/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24, розгляд справи призначено на 08.04.2025.
У судове засідання, призначене на 08.04.2025, з'явилися представники MK MERCHANTS SA та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані».
Суд у судовому засіданні 08.04.2025 розпочав розгляд справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі №910/14535/24 оголошено перерву до 29.04.2025.
У судовому засіданні 29.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 29.04.2025, з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру стягнення пені та штрафу на 95%, тобто до 1 199,71 доларів США; зменшити пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача розмір витрат на правову допомогу та витрат по сплаті судового збору.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, укладено Договір від 09.04.2024 №5274-С (далі - Договір), відповідно до предмету якого відповідач зобов'язується поставити і передати у власність позивача, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію: кукурудза, українського походження, насипом (далі - товар) (пункт 1.1. Договору).
Пунктом 1.6. Договору визначено, що ціна товару за одну метричну тону у заліковій вазі складає: 159,00 доларів США.
Положеннями пункту 3.10. Договору, зокрема, передбачено, що відповідач повинен надати експедитору/митному брокеру весь пакет документів для митного оформлення, включаючи будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний документ.
Умовами пункту 3.11. Договору, зокрема, визначено, що відповідач зобов'язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для експорту товару.
Додатковою угодою від 10.04.2024 №1 пункт 1.5. викладено в наступній редакції: кількість товару, що підлягає поставці складає - 3 310 метричних тон +/- 5.0 % за вибором позивача.
Додатковою угодою від 10.05.2024 №2 пункт 1.4. викладено в наступній редакції: строк поставки - до 14.06.2024 включно.
Розділом 6 Договору передбачена відповідальність, а саме, зокрема:
- у випадку порушення встановлених цим Договором строків поставки товару або недопоставки товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з поставки та відшкодування позивачу збитків у повному обсязі (пункт 6.2. Договору);
- за непоставку, недопоставку або прострочення поставки товару, більш ніж на п'ять календарних днів, відповідач виплачує позивачу штраф у розмірі 20 % вартості непоставленої партії товару та відшкодовує документально підтверджені збитки позивача (пункт 6.4. Договору).
Положеннями пункту 7.2. Договору передбачено, що спори, що виникли із цього Договору, вирішуються шляхом двосторонніх переговорів уповноваженими представниками сторін. У випадку неможливості врегулювання спорів в досудовому порядку, спори вирішуються в господарському суді за місцезнаходженням відповідача у відповідності з діючим законодавством України без попереднього направлення претензій. Правом яким регулюється цей Договір є матеріальне право України. Правове регулювання розв'язання спорів - згідно норм процесуального права України. Мова судочинства - українська.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що відповідачем порушено договірне зобов'язання за Договором щодо своєчасної поставки товару в обсязі 599,62 метричних тон, у зв'язку з чим заявлені вимоги про стягнення на підставі пунктів 6.2., 6.4. Договору пені у розмірі 4 876,39 дол. США, що еквівалентно 201 860,11 грн та штрафу у розмірі та 19 067,92 дол. США, що еквівалентно 789 324,18 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву від 24.12.2024 наголошував на тому, що прострочення сталося внаслідок складнощів із митним оформленням товару; відсутності узгодженого графіку поставки. У відзиві відповідач просив зменшити заявлений розмір пені та штрафу на 95%, тобто до 1 199,71 доларів США.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір є за своєю правовою природою договором поставки.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з пунктом 1.5. Договору у редакції додаткової угоди від 10.04.2024 №1 кількість товару, що підлягає поставці, складає - 3310 метричних тон +/- 5.0 % за вибором позивача.
Відповідно до пункту 1.4. Договору у редакції додаткової угоди від 10.05.2024 №2 строк поставки товару - до 14.06.2024 включно.
Відповідачем здійснено поставку товару за Договором в загальній кількості 2 710,38 метричних тон, що підтверджується актами прийому-передачі, які підписані сторонами, скріплені відбитками їх печаток та наявні в матеріалах справи у вигляді засвічених копій, а саме:
- від 09.05.2024 № 05-24/09-1 на поставку 1891,06 метричних тон;
- від 09.05.2024 № 05-24/09-2 на поставку 330,75 метричних тон;
- від 12.06.2024 № 12-06/24-1 на поставку 488,570 метричних тон.
Поставку решти товару за Договором в кількості 599,62 метричних тон у встановлений Договором строк відповідачем не здійснено, що останнім не спростовано.
При цьому доводи відповідача стосовно того, що насправді за Договором ним було поставлено товару на 207,46 тон більше судом до уваги не приймаються, оскільки така поставка здійснена за іншим окремо укладеним Договором №5362-С від 10.04.2024, який не містить відсилки до Договору №5274-С від 09.04.2024.
У свою чергу наявність у позивача заборгованості перед відповідачем за поставлений згідно з Договором №5274-С від 09.04.2024 товар розглядається господарськими судами у межах іншої господарської справи №910/12076/24 (рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Компані» до MK Merchants SA про стягнення 135 688,96 дол. США задоволено. Стягнуто з MK Merchants SA на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Компані» основну заборгованість в сумі 126 000 дол. США 00 центів, що еквівалентно сумі 5 193 707 грн 40 коп., пеню в сумі 7 266 дол. США 97 центів, що еквівалентно сумі 299 544 грн. 19 коп., 3% річних у сумі 1 665 дол. США 99 центів, що еквівалентно сумі 68 671 грн 53 коп., інфляцію в сумі 756 дол. США 00 центів, що еквівалентно сумі 31 162 грн 24 коп. станом на дату подачі позову, судовий збір у сумі 83 896 грн 28 коп. та не є предметом доказування у межах даної справи. Наразі, як встановлено судом апеляційної інстанції, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі №910/12076/24 не набрало законної сили та оскаржується MK Merchants SA в апеляційному порядку.
Оформлення ж митних процедур, на яке посилається відповідач, є обов'язком останнього відповідно до пунктів 3.10. та 3.11. укладеного між сторонами спору Договору.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідальність у вигляді штрафу та пені за порушення встановлених цим Договором строків поставки товару передбачені пунктами 6.2. та 6.4. Договору.
Так, згідно з пунктом 6.2. Договору у випадку порушення встановлених цим Договором строків поставки товару або недопоставки товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з поставки та відшкодування позивачу збитків у повному обсязі (пункт);
За непоставку, недопоставку або прострочення поставки товару, більш ніж на п'ять календарних днів, відповідач виплачує позивачу штраф у розмірі 20 % вартості непоставленої партії товару та відшкодовує документально підтверджені збитки позивача (пункт 6.4. Договору).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки товару в обсязі 599,62 метричних тон у строк, встановлений Договором, колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача, вважає заявлені MK Merchants SA вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 4 876,39 дол. США, що еквівалентно 201 860,11 грн, та штрафу в сумі 19 067,92 дол. США, що еквівалентно 789 324,18 грн, обґрунтованими.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог про стягнення неустойки в заявленому розмірі, відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі наголошує на наявності підстав для зменшення розміру неустойки на 95%, тобто до 1 199,71 доларів США.
Оцінивши доводи скаржника в цій частині та заперечення відповідача проти них, колегія суддів зазначає таке.
В оскаржуваному рішенні суд, відхиляючи доводи відповідача, зазначив, що відповідачем не подано жодного доказу, який надав би можливість суду зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, доходить висновку про наявність виняткових обставин для можливості застосування судом зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.
У даному контексті апеляційний суд відзначає таке.
Так, як уже зазначалося, правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20), від 10.08.2023 у справі №910/12371/22.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас, закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Так, при вирішенні питання про зменшення неустойки на 90% судом апеляційної інстанції враховано стан виконання відповідачем зобов'язання з поставки за Договором (виконано майже на 78% від заявленого обсягу) та те, що Договір не припинив свою дію, а відтак відносини щодо поставки непоставленого товару продовжують тривати й відповідач цього не заперечує.
Розмір нарахованої неустойки за непоставлений товар становить 23 944,31 дол. США, що еквівалентно 991 184,29 грн, при цьому відсутні будь-які докази, котрі б вказували на понесення позивачем збитків, пов'язаних саме з непоставленням частини товару, що в свою чергу свідчить не про компенсаторний характер заявленої позивачем неустойки, а про наявність ознак каральної санкції для відповідача, котрий як не відмовляється від виконання свого зобов'язання щодо поставки товару на умовах Договору (вказуючи при цьому про відсутність графіку поставки, який згідно з пунктом 3.4. Договору має узгодити позивач), так і не відмовляється від покладення на нього штрафних санкцій за невиконання умов Договору, однак у меншому розмірі.
При цьому суд враховує черговість дій сторін у правовідносинах, що виникли з приводу виконання Договору №5274-С від 09.04.2024, на яких наголошує скаржник.
Так, як зазначає відповідач та встановлено судом, позивач не виставляв відповідачу вимогу про поставку недопоставленого товару, у свою чергу, лише після подання ТОВ «Енергоресурс Компані» позову у межах господарської справи №910/12076/24 про стягнення заборгованості з неоплати товару за Договором та відкриття 09.10.2024 провадження у ній, направив на адресу відповідача вимогу №3010-ЕК від 30.10.2024 про сплату штрафних санкцій або поставку недопоставленого товару. Вказане опосередковано може свідчити про навмисне непред'явлення позивачем вимоги про поставку непоставленого товару задля збільшення розміру відповідальності постачальника (відповідача).
Зазначені обставини не були належним чином досліджені та враховані судом першої інстанції при вирішення питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відтак, з огляду на всі фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та стягує з відповідача на користь позивача пеню в сумі 487,64 дол. США, що еквівалентно 20 186 грн 01 коп., та штраф у сумі 1 906 дол. США 79 центів, що еквівалентно 78 932,42 грн.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, яке запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Отже, оскаржуване рішення в даній справі підлягає зміні, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у зазначених сумах.
Стосовно рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 67 455,00 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 14 867,76 грн, колегія суддів зазначає таке.
В апеляційній скарзі відповідач просить зменшити пропорційно задоволеним позовним вимогам розмір витрат на правову допомогу та витрат по сплаті судового збору.
За змістом частин 1, 4, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції має містити, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розміру заявленої до стягнення неустойки, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене виключно тим, що суд скористався правом на її зменшення, відсутні підстави для пропорційного розподілу судових витрат між сторонами.
Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №910/143/19, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21.
Таким чином, судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі покладаються на відповідача.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що не погоджується з розміром присудженої судом до стягнення з відповідача сумою витрат на правничу допомогу.
Так, згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката (1) або з власної ініціативи (2), керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Колегією суддів встановлено, що в додатках до позовної заяви позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку з розглядом справи про стягнення з відповідача штрафу та пені за порушення зобов'язань - 161 017,76 грн.
У матеріалах справи наявний Договір про надання професійної правничої допомоги від 04.11.2024 №04/11/24, укладений між позивачем (клієнтом) та адвокатським об'єднанням «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ВОКС ЛЕГУМ» (виконавець), предметом якого згідно з пунктом 1.1. є, зокрема, представництво інтересів клієнта в господарському суді, апеляційному господарському суді, суді касаційної інстанції у справі №910/12076/24, підготовка та подача необхідних процесуальних документів.
Згідно з пунктом 5.1. Договору вартість юридичних послуг, надання яких передбачено пунктом 1.1. цього Договору, визначається та погоджується сторонами в Додатку №1 до Договору, який є невід'ємною частиною Договору.
Оплата послуг проводиться клієнтом на підставі рахунку від виконавця (пункт 5.3. Договору).
Виконавець надає клієнту акт виконаних робіт (додаток №3 до Договору) після завершення надання послуг, або після завершення виконання певного завдання (етапу), визначеного в Замовлення. Клієнт зобов'язаний протягом 3-х робочих днів розглянути та підписати з наступним переданням одного примірника акту виконаних робіт виконавцю (пункт 6.1. Договору).
Між клієнтом та виконавцем підписано додаток №1 до Договору (протокол погодження договірної ціни), відповідно до якого вартість підготовки та подачі позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача штрафу та пені за порушення грошового зобов'язання - 1 000,00 євро (44 970,00 гривень); підготовка та подача заяв про суті (відповідь на відзив) у господарській справі - 500 євро (22 485,00 гривень); підготовка та подача клопотань, заяв, пояснень у господарській справі - 200 євро (8 994,00 грн); участь у судовому засіданні у Господарському суді міста Києва у господарській справі - 150 євро (6 745,00 гривень) за одне судове засідання.
Позивачем на підтвердження об'єму наданих послуг доданий до матеріалів справи акт виконаних робіт від 07.01.2025 №б/н до договору про надання професійної правничої допомоги від 04.11.2024 №04/11/24 на загальну суму 67 455,00 грн (том 1, а.с. 167), відповідно до якого виконавець надав клієнту такі послуги:
- підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача штрафу та пені за порушення грошового зобов'язання - 1 000,00 євро (44 970,00 гривень);
- підготовка та подача відповіді на відзив у господарській справі - 500 євро (22 485,00 гривень).
Загальна вартість наданих послуг - 67 455,00 грн.
Представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва здійснювалось адвокатом Магдою В.А. на підставі ордеру серії ВІ №1260585.
Отже, згідно з поданими позивачем доказами йому були надані послуги з правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції на загальну суму 67 455,00 грн.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги позивача, а тому стягнув відповідні витрати у заявленому позивачем розмірі.
Однак, як уже наголошувалось, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу не виключно за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката, а й з власної ініціативи.
Подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані позивачем до заяви про розподіл судових витрат докази, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи завищеною.
Суд у даному контексті враховує, що дана справа не є складною та об'ємною, не потребувала значного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. Відповідач фактично не заперечував проти наявності підстав для стягнення неустойки, однак просив зменшити її розмір.
Кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача у даній справі процесуальних документів не є значними (позовна заява викладена на шести аркушах, а відповідь на відзив на семи аркушах).
Суд першої інстанції зазначені обставини при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат безпідставно не врахував.
Вартість послуг за підготовку та подання позовної заяви та відповіді на відзив є завищеною та, на переконання колегії суддів, підлягає зменшенню до суми 400 євро, що еквівалентно 17 988,00 грн (300 євро (13 491,00 грн) за подання позовної заяви + 100 євро (4 497,00 грн) за подання відповіді на відзив на позовну заяву)).
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За змістом статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані», а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у даній справі таким, що підлягає зміні у зв'язку з наявністю підстав для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій на 90% та зміни розміру присуджених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу - до 17 988,00 грн.
Судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24 змінити.
Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14535/24 викласти у такій редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані» (02105, місто Київ, проспект Миру, будинок 15-А, офіс 311, ідентифікаційний код: 42710710) на користь MK MERCHANTS SA (Швейцарія, 1204, м. Женева, вул. Рю дю Марше, буд. 28, ідентифікаційний код (Швейцарія): СНЕ-488.111.586) пеню в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) дол. США 64 центи, що еквівалентно 20 186 (двадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн 01 коп., штраф у сумі 1 906 (одна тисяча дев'ятсот шість) дол. США 79 центів, що еквівалентно 78 932 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн 42 коп., витрати на правову допомогу в сумі 17 988 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 14 867 (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 76 коп.
3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити».
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс компані».
Видати наказ із урахуванням резолютивної частини даної постанови. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.
Матеріали справи №910/14535/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.05.2025 після виходу з відпустки головуючого судді Михальської Ю.Б. та судді Тищенко А.І.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді О.М. Сибіга
А.І. Тищенко