Постанова від 20.05.2025 по справі 927/432/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа№ 927/432/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 (повний текст складено і підписано 12.02.2025)

у справі № 927/432/19 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

до 1. Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл»

3. Приватного підприємства «Гральні системи України»

третя особа Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом Приватного підприємства «Гральні системи України»

до 1. Кабінету Міністрів України,

2. Державної служби геології та надр України

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі позивач 1), Державної служби геології та надр України (далі позивач 2) до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі Компанія/ ПрАТ «НАК «Надра України»/відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» (далі ТОВ «Мульті-Мобіл»/відповідач 2), Приватного підприємства «Гральні системи України» (далі ПП «Гральні системи України»/відповідач 3/позивач за зустрічним позовом), третя особа Фонд державного майна України (далі ФДМ України/третя особа), у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл», предметом якого є 1/14 частина об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: місто Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м. (далі Договір);

- витребувати у ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір суперечить вимогам ст.ст. 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, ст.ст. 75, 139, 141, 145 ГК України, оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужено Відкритому акціонерному товариству «Банк «Біг Енергія» (далі ВАТ «Банк «Біг Енергія») за удвічі більшою ціною; зазначене майно відповідно до статуту ПрАТ «НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю та відчуженню не підлягає. За доводами прокурора, такі обставини є підставою для визнання Договору недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Заступник Генерального прокурора зазначив про те, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача (ПП «Гральні системи України») на користь Кабінету Міністрів України.

ПП «Гральні системи України» звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на 1/14 частину об'єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв.м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв.м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом є добросовісним набувачем, який набув право власності на спірне майно на законних підставах на відплатній основі, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) не може бути позбавлене права власності на це майно.

Справа розглядалась судами неодноразово

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вказані судові рішення обґрунтовані тим, що:

- правовий режим майна НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації, проте, як встановлено, ані Кабінетом Міністрів України як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ані Фондом державного майна України як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення оспорюваного договору не приймалося, тому рішення правління Компанії від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління;

- приймаючи таке рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження та продаж спірного майна не у спосіб, визначений законом;

- обставини добросовісного набуття ПП «Гральні системи України» спірного нерухомого майна не спростовують обґрунтованості позовних вимог прокурора та не свідчать про відсутність підстав для витребування цього майна на користь його дійсного власника - Кабінету Міністрів України, оскільки незаконними володільцями у віндикаційному позові вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Спірний об'єкт нерухомості вибув із володіння власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) не з його волі, і у останнього в порядку статті 388 ЦК виникли правові підстави для витребування цього майна у ПП «Гральні системи України» як останнього володільця.

За результатами розгляду касаційної скарги ПП «Гральні системи України» Верховний Суд постановою від 07.06.2023 скасував судові рішення місцевого та апеляційного суду та відправив справу на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій:

- не надали оцінки аргументам ПП «Гральні системи України» щодо того, що цей спір підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не взяли до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики ЄСПЛ. При цьому судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалося питання наявності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право ПП «Гральні системи України» на мирне володіння спірним майном, а відтак не встановлено і в судових рішеннях не наведено, чи не призведе таке втручання (в разі задоволення позову прокурора) до порушення прав цієї особи, гарантованих Конвенцією та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції;

- обмежившись посиланням на той факт, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами оспорюваного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання, а також пославшись на те, що прокурору про такі обставини стало відомо лише у листопаді 2017 року, взагалі не встановили та в рішеннях не зазначили, коли ж саме позивачі Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України довідалися або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що строк звернення до суду з відповідними вимогами не пропущено, є передчасними.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, у задоволенні первісного позову та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При цьому суди погодилися з обґрунтованістю позовної вимоги прокурора про недійсність Договору, водночас застосували наслідки спливу позовної давності. Також судами попередніх інстанцій виснувано, що задоволення позову прокурора призвело б до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право мирного володіння майном.

Апеляційний господарський суд обґрунтував сплив позовної давності обізнаністю позивачів про укладення Договору в силу того, що питання про відчуження спірного нерухомого майна було розглянуто на засіданні Спостережної ради НАК «Надра України» 21.09.2007, при цьому до її складу входили перший заступник та заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища, заступник міністра палива та енергетики, перший заступник Міністра Кабінету Міністрів України, заступник голови Фонду державного майна України.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що рішенням правління ПрАТ «НАК «Надра України», оформленим протоколом від 23.11.2007, погоджено проект Договору, при цьому на вказану дату голова Правління вказаної НАК одночасно входив до складу її Спостережної ради.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Кабінету Міністрів України з 2007 року було відомо про факт відчуження спірного майна НАК "Надра України" зважаючи на персональний склад її Спостережної ради.

У задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» про визнання права власності відмовлено, з огляду на те, що судом враховано правомірність набуття ПП «Гральні системи України» спірного нерухомого майна та реєстрацію за ним права власності на це майно, що, у свою чергу, унеможливлює витребування такого майна у добросовісного набувача та не потребує додаткового визнання за ним права власності.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 927/432/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 скасовано, а справу № 927/432/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що:

- у судів попередніх інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень були відсутні підстави вважати, що позивач 1 був обізнаний про факт відчуження відповідачем 1 спірного нерухомого майна внаслідок укладення оспорюваного прокурором Договору;

- відповідач заявляв суду клопотання про застосування строку позовної давності з посиланням на те, що позивачу було відомо про відчуження спірного майна станом на час укладення Договору. При цьому господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наведених у клопотанні аргументів та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для його задоволення;

- суди попередніх інстанцій, встановивши порушене право держави, при розгляді заяви про застосування позовної давності повинні були дослідити обґрунтованість доводів щодо обізнаності уповноваженого державного органу (Кабінету Міністрів України) про таке порушене право, чого судами зроблено не було. Тобто судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку як наявності правових підстав для застосування позовної давності, так і підстав для визнання поважними причин її пропуску. При цьому суд першої інстанції взагалі не навів обставин, які б свідчили про обізнаність прокурора чи позивачів про укладення спірного правочину, а обмежився лише констатуванням пропуску 3-річного строку позовної давності. Без з'ясування вказаних обставин відсутні підстави стверджувати, що до цих правовідносин позовна давність спливла;

- з огляду на недоведеність факту пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом колегія суддів вказує на передчасність висновків про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та додатково звертає увагу на взаємовиключність одночасного застосування таких підстав для відмови у позові, як пропуск строку позовної давності та надмірне втручання у право мирного володіння

- під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити обставини, пов'язані із наявністю правових підстав для застосування позовної давності або визнання поважними причин її пропуску і, виходячи з установленого, вирішити спір по суті, застосувавши норми права, якими регулюються спірні правовідносини, та правові висновки Верховного Суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19:

1. первісний позов задоволено частково:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. «А-3, АП»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, укладений 26.11.2007 року між НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл»;

- у позові в іншій частині відмовлено;

- стягнуто з ТОВ «Мульті-Мобіл» та ПрАТ «НАК «Надра України» на користь Офісу Генерального прокурора по 960,50 грн. витрат по сплаті судового збору;

2. у задоволенні зустрічного позові відмовлено у повному обсязі.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- встановивши, що:

1) укладенням оспорюваного Договору між Компанією та ТОВ «Мульті-Мобіл» порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна;

2) системний аналіз положень ст. 326 ЦК України, ч. 5 ст. 75 ГК України, ст. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, свідчить про те, що акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються у загальному порядку. При цьому державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури на конкурентних засадах, що свідчить про тне, що правовий режим майна Компанії, заснованій на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації;

3) з матеріалів справи вбачається, що ані Кабінетом Міністрів України, як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ані Фондом державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення спірного Договору не приймалось, що свідчить про те, що рішення правління Компанії від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вищенаведеним вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління;

4) приймаючи вищевказане рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження;

5) вказане свідчить про те, що продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом;

6) додатковим підтвердженням порушення інтересів держави у спірних правовідносинах є те, що продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн., проте згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за спірним Договором майна станом на 26.11.2007 становила 3 383 803,00 грн.;

7) докази отримання відповідачем 1 письмового погодження Фонду державного майна України на відчуження цілісного об'єкта чи іншого статутного майна, у матеріалах справи відсутні, так само як відсутні і докази наступного схвалення спірного правочину власником відчуженого державного нерухомого майна.

- дійшов висновку про обґрунтованість вимоги прокурора про визнання недійсним оскаржуваного Договору.

З приводу заяви відповідача 3 про застосування наслідків спливу позовної давності до пред'явлених вимог, суд першої інстанції зазначив таке:

- у спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а відтак, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу;

- у спірних правовідносин важливим є те, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами спірного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання;

- з аналізу положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Статуту НАК «Надра України» не вбачається підстав вважати, що наявність у складі спостережної ради компанії окремих членів Уряду (при тому що проекту Договору погоджено не нею, а правлінням) свідчить про обізнаність держави вцілому та зокрема Кабінету Міністрів України (як колегіального органу) щодо укладення компанією спірного Договору;

- вказане свідчить про те, що заяву відповідача 3 про застосування строку позовної давності до спірних відносин належить відхилити як безпідставну, тоді як права та інтереси держави підлягають захисту шляхом задоволення первісного позову в частині визнання договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна суд першої інстанції, врахувавши правові позиції Великої Палати Верховного Суду та встановивши обставини добросовісності набуття ПП «Гральні системи України» спірного майна шляхом придбання його за результатом аукціонного торгу, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, а також встановивши те, що ПП «Гральні системи України» не було обізнано про попередній ланцюг продажів, в тому числі про те, що власником зазначеного майна виступала держава і яке згодом було продане ТОВ «Мулті-Мобіл», дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення віндикаційного позову у цій справі та витребування спірного майна у ПП «Гральні системи України», адже це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном.

Відмовляючи у задоволенні вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції зазначив про те, що в обґрунтування зустрічних позовних вимог ПП «Гральні системи України» посилалося на те, що воно є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв'язку з чим не може бути позбавлене прав на таке майно, а держава не має права втручатися у його право власності, проте, враховуючи, що судом визнано ПП «Гральні системи України» добросовісним набувачем спірного майна, вказане майно не може бути витребувано у нього та майно зареєстровано на праві власності за ним, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- виходячи з положень Статуту ПрАТ «НАК «Надра України» та законодавства, а саме ч.ч. 1-2 ст. 66 ГК України, ст. 115 ЦК України майно, передане до статутного фонду акціонерних товариств, зокрема, ПрАТ «НАК «Надра України» змінює свій правовий статус - переходить із статусу державного в статус приватного майна акціонерного товариства;

- вказане підтверджується змістом ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» в редакції Закону №3587-IX, який набрав чинності 08.03.2024, якою встановлено, що майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу його дочірнього підприємства або господарського товариства, більше 50 відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, єдиним акціонером (учасником) якого є держава, чи набуте зазначеним господарським товариством або дочірнім підприємством у процесі господарської діяльності, є власністю такого господарського товариства або дочірнього підприємства відповідно, крім випадків, визначених законом;

- у статуті підприємства, що утворене на підставі корпоратизації чітко вказується, що таке підприємство утворено шляхом перетворення чітко-визначеного державного підприємства у відкрите акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 №210 «Про корпоратизацію підприємств»;

- водночас в статуті ПрАТ «НАК «Надра України», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження статуту Національної акціонерної компанії «Надра України» від 27.09.2000р., №1460 вказано, що ПрАТ «НАК «Надра України» заснована відповідно до Указу Президента України від 14.06.2000 №802 «Про заходи щодо підвищення ефективності підприємствами в галузі геології і розвідки надр», а не на виконання передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 №210 «Про корпоратизацію підприємств'як того вимагає закон;

- в свою чергу в Указі Президента України від 14.06.2000 №802 «Про заходи щодо підвищення ефективності підприємствами в галузі геології і розвідки надр» відсутнє жодне слово/теза/положення про те, що ПрАТ «НАК «Надра України» створюється шляхом перетворення (корпоратизації) державного підприємства у відкрите акціонерне товариства;

- вказане свідчить про те, що НАК «Надра України» створене не шляхом перетворення (корпоратизації) вже існуючого державного підприємства із вже наявною (діючою) матеріальною базою такого діючого державного підприємства, а шляхом розпорядчого акту (Указу) Президента України про створення (заснування) нового акціонерного товариства/підприємства НАК «Надра України» із переданням державних пакетів акцій та державного майна до статутного фонду (капіталу) до новоствореного акціонерного товариства - НАК «Надра України», а відтак ПрАТ «НАК «Надра України» не є та ніколи не було корпоратизованим підприємством, яке нібито було перетворено з державного діючого підприємства у відкрите акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15.06.2020 №210 «Про корпоратизацію підприємств».

Відповідно до з витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 апеляційну скаргу у справі № 927/432/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 927/432/19 призначено до розгляду на 25.03.2025 о 12 год. 00 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 927/432/19.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 скасувати в частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння й ухвалити в цій частині нові рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині судове рішення залишити без змін.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- чинне законодавство, яке регулює відчуження державного майна, відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним і зрозумілим, а це означає, що товариства купуючи спірне майно, не могли не знати порядку та підстав відчуження державного майна, а відтак ТОВ «Мульті-Мобіл», укладаючи 26.11.2007 договір купівлі-продажу спірного майна з ПрАТ «НАК «Надра України», мало усвідомлювати, що таке майно є державною власністю і повинно бути відчужено за волевиявленням власника - держави, а ВАТ «Банк «БІГ Енергія» мало розуміти чому ТОВ «Мульті-Мобіл», придбавши державне майно за 1 904 628,81 грн., продає його через тиждень за завищеною майже удвічі ціною - 3 800 000,00 грн.;

- продаж об'єктів нерухомості ПрАТ «НАК «Надра України» у 2008 році висвітлювався у медіа, у тому числі в мережі Інтернет, зокрема у статті електронної версії журналу «Українська правда» від 13.02.2008 року порушувалась питання незаконного відчуження керівництвом НАК «Надра України» майна компанії шляхом передачі державного майна до статутного капіталу компанії, а згодом його продажу;

- статут ПАТ «НАК «Надра України» у якому визначено, що майно, передане до статутного фонду товариства, є державним, перебуває у вільному доступі у мережі Інтернет, і саме з нього сторони могли дізнатися про те, що спірне майно є державним;

- ТОВ «Мульті-Мобіл» та ПП «Гральні системи України» не мали перешкод у доступі до законодавства та державних електронних інформаційних ресурсів, тому могли проявити розумну обачність та дізнатись про те, що спірне майно є державною власністю;

- вказані обставини ставлять під сумнів добросовісність набуття зазначеними особами спірного майна та свідчать про те, що у цій справи, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.03.2025 апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора у справі № 927/432/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19, об'єднано в одне провадження для спільного розгляду у справі № 927/432/19 апеляційні скарги заступника Генерального прокурора та Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу призначено до розгляду на 25.03.2025 о 12 год. 00 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 927/432/19.

11.03.2025 до суду від ПП «Гральні системи України» надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог заступника Генерального прокурора та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора у повному обсязі, зазначивши, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки не був обізнаний про попередній ланцюг правочинів щодо такого майна, в тому числі і про те, що власником вказаного майна виступала держава.

Крім того ПП «Гральні системи України» навів розрахунок понесених ним суми судових витрат.

17.03.2025 до суду надішли матеріали цієї справи.

Також 17.03.2025 до суду від заступника Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу ПрАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» у якому заявник проти задоволення вказаної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1212/21 дійшла висновку про те, що правовий режим майна ПАТ «НАК «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації, а відтак, передане державою до статутного воду вказаної особи майна не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, передбачені для державного майна;

- вкачане свідчить про те,що суд першої інстанції цілком вірно встановив, що спірне нерухоме майно на час його продажу перебувало у державній власності і ПАТ «НАК «Надра України» не мало право на його відчуження.

21.03.2025 до суду від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення, в яких заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині судове рішення залишити без змін, з посиланням на ті ж самі обставини, що і заступник Генерального прокурора.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 розгляд апеляційних скарг відкладено на 22.04.2025 о 09 год. 50 хв.

27.03.2025 до суду від ПП «Гральні системи України» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 вказану заяву задоволено.

14.04.2025 до суду від ПП «Гральні системи України» надійшла заява про наслідки спливу позовної давності, в якій заявник, з посиланням на те, що:

- 09.04.2025 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» яким

1) статтю 261 ЦК України після частини сьомої доповнено новою частиною такого змісту:

« 8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності»;

2) ст. 388 ЦК України викладено в такій редакції

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об'єктів критичної інфраструктури;

б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об'єктів та земель оборони;

г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках»;

- первинне відчуження спірного майна відбулося на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 26.11.2007 між НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл», а державна реєстрація права власності на спірне майно за ПП «Гральні системи України» (реєстраційний номер майна 17302663) проведена 23.12.2010,

просить відмовити у задоволенні позову.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 №09.1-08/965/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/432/19 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.04.2025 по 25.04.2025 включно.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.04.2025 справа № 927/432/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 прийняті до свого провадження визначеною колегією суддів, сторін повідомлено, що розгляд апеляційних скарг відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 22.04.2025 о 9 год. 50 хв.

22.04.2025 до суду від позивача 1 за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в інших судових засіданнях.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 клопотання позивача 1 про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційних скарг відкладено на 20.05.2025 о 9 год. 40 хв.

15.05.2025 до суду від ПрАТ «НАК «Надра України» надішли додаткові пояснення у справі, в яких заявник послався на те, що:

- має місце ситуація, за якої від дати оспорюваного заступником Генерального прокурора договору купівлі-продажу від 26.11.2007 (дата державної реєстрації 03.12.2007) на дату подання позову (27.05.2019) минуло більше 10 (десяти) років, а на дату подання цих пояснень (15.05.2025) 17 років і 6 місяців, а відтак з урахуванням внесених змін до статті 388 ЦК України Законом №4292-IX від 12.03.2025, який набрав чинність 09.04.2025, слідує, що позивач - заступник Генерального прокурора в рамках судової справи №927/432/19 починаючи з 09.05.2025 законодавчо втратив правові підстави (на підставі нормативно-правового акту) право на витребування нерухомого майна у кінцевого власника- ПП «Гральні системи»;

- згідно з прийнятим 09.01.2025 Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» №4196-IX, який набрав чинності 28.02.2025, майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу його дочірнього підприємства або господарського товариства, більше 50 відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, єдиним акціонером (учасником) якого є держава, чи набуте зазначеним господарським товариством або дочірнім підприємством у процесі господарської діяльності, є власністю такого господарського товариства або дочірнього підприємства відповідно, незалежно від дати їх створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу, якщо інше не передбачено законом, а відтак спірне нерухоме майно, є статутним майном ПрАТ «НАК «Надра України», а не державним, як наголошує позивач.

Станом на 20.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання позивач 2, відповідач 2 та третя особа представників на направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача 2, відповідача 2 та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор, представники позивача 1, відповідачів 1 та 3 надали пояснення, в яких підтримали раніше викладені ними правові позиції.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзивів інших письмових пояснень, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Указом Президента України від 14.06.2000 № 802/2000 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» ухвалено рішення про створення Національної акціонерної компанії «Надра України», у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України зобов'язано:

1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема: затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 «Питання Національної акціонерної компанії «Надра України», було:

1) зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії «Укргеолреммаш» (пункт 1);

2) затверджено переліки: підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 2 (пункт 2);

3) передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4);

4) установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.05.2001 № 176 та Компанії від 15.05.2001 № 21 до складу Компанії вирішено передати Державне геологічне підприємство «Чернігівнафтогазгеологія» разом із цілісним майновим комплексом з об'єктами житлосоцпобуту. У пункті 4 цього наказу зазначено вважати ДГП «Чернігівнафтогазгеологія» з дня затвердження актів передавання-приймання підприємства до складу Компанії та його майна до статутного фонду цієї Компанії виключеним зі сфери управління Мінекоресурсів України та включеним до складу Компанії.

Згідно з актом передавання-приймання ДГП «Чернігівнафтогазгеологія» до складу Компанії № 1 Міністерство екології та природних ресурсів України передало, а Компанія прийняла до свого складу Державне геологічне підприємство «Чернігівнафтогазгеологія» як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому числі з об'єктами житлосоцкультпобуту, переліченими у висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів підприємства, іншими необоротними активами, оборотними активами, в тому числі об'єктами незавершеного виробництва, грошовими коштами, витратами майбутніх періодів тощо відповідно до статей передавального балансу підприємства, який складено з урахуванням організованої ФДМУ переоцінки необоротних активів підприємства, з валютою балансу 164 576,5 тис. грн. відповідно до затвердженого передавального балансу підприємства.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 № 311 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками» вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації, зокрема, Компанії на лабораторні корпуси та гараж по вулиці Шевченка, 15 (у місті Чернігові).

На підставі вищенаведеного рішення 25.12.2006 виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-3, АП», 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. «А2-1 А1-5, А1», 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Рішенням правління Компанії, оформленим протоколом від 23.11.2007 № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень між Компанією та ТОВ «Мульті-Мобіл» (відповідач 2.).

26.11.2007 між Компанією (продавець) та ТОВ «Мульті-Мобіл» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (далі Договір), за умовами якого відповідач 1 продав, а відповідач 2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2.

Договір підписаний представниками його сторін, скріплений печатками наведених суб'єктів господарювання, а також 26.11.2007 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Юлією Валентинівною та зареєстрований у реєстрі за № 361.

За умовами пункту 2 Договору об'єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25.12.2006 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 № 311 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.12.2006 року, зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 528 в книзі № 14, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 11.01.2007 року, номер витягу 13185269, реєстраційний № 17302663.

За умовами пункту 4 Договору експертна (ринкова) вартість приміщення першого і підвального поверхів площею 695,8 м2 в 3-поверховій вбудовано-прибудованій цегляній будівлі, визначена згідно із висновком про вартість майна, виданого суб'єктом оціночної діяльності Універсальна біржа «Примус» станом на 10.09.2007, становить 1 301 089,71 грн. без урахування 20 % ПДВ. Балансова вартість нежитлової будівлі, позначеної на плані під літ. «А-3, А-П», становить 394 430,11 грн.

Пунктом 5 цієї угоди передбачено, що продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

У пункті 7 Договору представник продавця стверджує, що на момент укладення цього Договору треті особи не мають прав на об'єкт продажу.

Відповідно до п. 8 Договору представник продавця свідчить, що продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього Договору і виконання зобов'язань, які випливають з Договору, а також гарантує, що об'єкт продажу набутий у власність (придбаний) ним на законних підставах і він є належним власником об'єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об'єкт продажу і право розпорядження таким об'єктом продажу; відчуження об'єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8.3 Договору представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього Договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами.

Укладення цього Договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (пункт 8.8 Договору).

Згідно з пунктом 25 Договору покупець набуває права власності на придбаний за цим Договором об'єкт продажу з моменту державної реєстрації цього Договору.

04.12.2007 між ТОВ «Мульті-Мобіл» (продавець) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» (покупець) (на даний час вказану юридичну особу припинено - примітка суду) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким спірне нерухоме майно передана у власність ВАТ «Банк «Біг Енергія».

У подальшому вищевказане майно було набуто ПП «Гральні системи України» (як переможцем на аукціоні) на підставі укладеного з Відкритим акціонерним товариством Банк «Біг Енергія» (в особі ліквідатора банка) договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядженням майном неплатоспроможного банку, посвідченого 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Звертаючись до суду з первісним позовом прокурор просить визнати недійсним Договір та витребувати у ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України нерухоме майно, яке було предметом купівлі-продажу за вказаним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір суперечить вимогам ст.ст. 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, ст..ст. 75, 139, 141, 145 ГПК України, оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужено Відкритому акціонерному товариству «Банк «Біг Енергія» (далі - ВАТ «Банк «Біг Енергія») за удвічі більшою ціною; зазначене майно відповідно до статуту ПрАТ «НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю та відчуженню не підлягає. За доводами прокурора, такі обставини є підставою для визнання Договору недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Прокурор зазначив про те, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача (ПП «Гральні системи України») на користь Кабінету Міністрів України.

ПП «Гральні системи України» звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на спірне нерухоме майно

Суд першої інстанції первісний позов задовольнив частково, у задоволенні зустрічного позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 затверджено статут Компанії (яка у подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 640 «Питання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» змінила тип акціонерного товариства з публічного на приватне та була перейменована у Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України»).

Вказаним статутом (у редакції, чинній станом на листопад 2007 року), було визначено, зокрема, наступне:

- Національна акціонерна компанія «Надра України» заснована відповідно до Указу Президента України від 14 червня 2000 р. № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством (пункт 1);

- компанія є юридичною особою відповідно до законодавства (пункт 10);

- акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів (пункт 19).

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин єдиним засновником (учасником) Компанії був Кабінет Міністрів України.

Стосовно майна Компанії, статут містить наступні положення:

- майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування (пункт 23);

- Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (пункт 24);

- Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству (пункт 25);

- майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 26);

- Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 27).

Як встановлено вище Компанія була власником лабораторних корпусів та гаражу по вулиці Шевченка, 15 у місті Чернігові і на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 № 311 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками» 25.12.2006 виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-3, АП», 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. «А2-1 А1-5, А1», 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Водночас в подальшому Компанія продала частину з вказаного майна ТОВ «Мульті-Мобіл» на підставі Договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що майно, купівля-продаж якого була предметом Договору, на момент його продажу перебувало у державній власності, що підтверджується наступним.

Згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 «Про корпоратизацію підприємств» корпоратизація - це перетворення державних підприємств, а також закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного капіталу яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні товариства. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних підприємств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їх статутного фонду.

За загальним правилом, встановленим статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товариство є власником, у тому числі майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Тобто, якщо засновником акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на основі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства», а й спеціальним законодавством про приватизацію державного майна.

Акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку. А саме: державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариства, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації. Разом із тим, частиною 3 статті 145 ГК України встановлено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна належали: продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 цього Закону; викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Таким чином, за Законом України «Про приватизацію державного майна», передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом його приватизації.

Також передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

З огляду на вказану норму Закону України «Про приватизацію державного майна» до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно.

Тобто, до завершення процедури приватизації державне майно, яке закріплювалося за державним унітарним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

У зв'язку з цим, державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, сто відсотків акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правовий режим майна Компанії, заснованої на державній власності, міг бути змінений лише шляхом приватизації, а відтак, передане державою до статутного фонду Компанії майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.

Вказане свідчить про те, що укладенням Договору між Компанією та ТОВ «Мульті-Мобіл» порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна.

За статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 5 статті 75 ГК України визначено особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, згідно з якими відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно з пунктом 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

Як вбачається з матеріалів справи, власником спірного майна, переданого до статутного фонду Компанії, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 18 статуту Компанії).

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений Господарським кодексом України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 Господарського кодексу України).

Як зазначалося вище, за ч. 3 ст. 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Крім того, спірне державне майно в силу положень ч. 3 ст. 139 ГК України та Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів», затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.1997 № 507, належить до основних фондів Компанії, які також підлягають відчуженню за особливим порядком.

Зокрема, ч. 6 ст. 141 ГК України передбачено, що відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, системний аналіз положень ст. 326 ЦК України, ч. 5 ст. 75 ГК України, ст. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, свідчить про те, що акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються у загальному порядку. При цьому державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури на конкурентних засадах. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що правовий режим майна Компанії, заснованій на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.

Слід окремо зауважити на тому, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 по справі № 917/1212/21 під час розгляду якої судами, серед іншого, встановлювався правовий режим майна переданого державою до статутного фонду Компанії також встановлено, що правовий режим майна Компанії міг бути змінений тільки шляхом приватизації, відтак, враховуючи, що майно було передано до статутного фонду Компанії, а не у її приватну власність право державної власності на таке майно не змінювалось.

Проте з матеріалів справи вбачається, що ні Кабінетом Міністрів України, як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ні Фондом державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення спірного Договору не приймалось.

Отже, рішення правління Компанії від 23.11.2007 про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вищенаведеним вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління.

Тобто, приймаючи вищевказане рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження.

Вказане свідчить про те, що продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом та спростовують доводи ПП «Гральні системи України» проти позову, які зводяться до того, що спірний правочин укладено його сторонами із дотриманням процедур прийняття управлінських рішень, передбачених Статутом Компанії.

Також, як вірно зауважено судом першої інстанції, відповідно до пункту 5 Договору продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217 94 грн., проте висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 року № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за спірним Договором майна станом на 26.11.2007 року становила 3 383 803,00 грн., що є додатковим підтвердженням порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та свідчить про те, що Компанія фактично здійснила продаж спірного нерухомого майна на користь відповідача 2 за ціною, яка на 1 822 495,35 грн. (більше ніж удвічі) менша від ринкової вартості майна на момент його реалізації.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

З урахування викладеного, слід вказати, що дійсність правочину пов'язана з необхідним обсягом цивільної дієздатності осіб, що уклали правочин, реальним настанням правових наслідків, що обумовлені ним та виконується в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- в порушення ст.ст. 203, 215 ЦК України Договір від імені продавця було підписано особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Компанія не мала права та не була уповноважена відповідним органом держави (державної виконавчої влади) на відчуження своїх основних засобів, активів та статутного майна державної форми власності, що прямо заборонено його статутними документами;

- при прийнятті органами Компанії рішень про надання згоди на відчуження спірного майна та погодження проекту відповідного договору, обмеження, встановлені статтею 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, до уваги взято не було, а такі рішення фактично прийняті з перевищенням статутних повноважень і не в інтересах держави та Компанії;

- докази отримання відповідачем 1. письмового погодження Фонду державного майна України на відчуження цілісного об'єкта чи іншого статутного майна, у матеріалах справи відсутні;

- відповідно до приписів ст. 75 ГК України майно основних фондів державне підприємство може відчужувати лише: а) за попередньою згодою органу управління і б) лише на конкурентних засадах. Водночас Кабінет Міністрів України (засновник та орган управління відповідача 1) також не приймав жодних рішень щодо зміни правового статусу майна, основних фондів, статутного капіталу Компанії.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Колегія суддів зазначає про те, що докази наступного схвалення спірного правочину саме власником відчуженого державного нерухомого майна в матеріалах справи також відсутні.

Посилання ПрАТ «НАК «Надра України» на те, що згідно з прийнятим 09.01.2025 Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» №4196-IX, який набрав чинності 28.02.2025, спірне нерухоме майно, є статутним майном ПрАТ «НАК «Надра України», а не державним, як наголошує позивач колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Щодо заяви відповідача 3 про застосування наслідків спливу позовної давності до пред'явлених вимог, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про сплив позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.

У спірних правовідносин важливим є те, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами спірного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання.

Крім того, з аналізу положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Статуту НАК «Надра України» не вбачається підстав вважати, що наявність у складі спостережної ради компанії окремих членів Уряду (при тому що проекту Договору погоджено не нею, а правлінням) свідчить про обізнаність держави вцілому та зокрема Кабінету Міністрів України (як колегіального органу) щодо укладення компанією спірного Договору. Вказані висновки викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у цій справі

З матеріалів справи вбачається, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК України, а з позовом прокурор звернувся до суду 24.05.2019, що свідчить про те, що строк позовної давності прокурором пропущений не був.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заяву відповідача 3 про застосування строку позовної давності до спірних відносин належить відхилити як безпідставну, тоді як права та інтереси держави підлягають захисту шляхом задоволення первісного позову в частині визнання Договору недійсним.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про визнання недійсним Договору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог за первісним позовом про витребування нерухомого майна слід зазначити про таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначав, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, отже, спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ПП «Гральні системи України», на підставі ст..ст. 387, 388 ЦК України.

Як встановлено вище:

- спірне нерухоме майно відчужене Компанією на користь ТОВ «Мульті-Мобіл» на підставі укладеного між ними 26.11.2007 спірного у даній справі договору купівлі-продажу нежилих приміщень;

- 04.12.2007 між ТОВ «Мульті-Мобіл» (продавець) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» (покупець) (на даний час вказану юридичну особу припинено - примітка суду) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким спірне нерухоме майно передана у власність ВАТ «Банк «Біг Енергія»;

- вищевказане майно було набуто ПП «Гральні системи України» (як переможцем на аукціоні) на підставі укладеного з Відкритим акціонерним товариством Банк «Біг Енергія» (в особі ліквідатора банка) договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядженням майном неплатоспроможного банку, посвідченого 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407.

У силу ст. статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Вказаному праву кореспондує, встановлений ст. 400 ЦК України, обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Водночас ст.ст. 330, 346 ЦК України передбачають можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.

Необхідно також зауважити, що власник майна, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Верховний Суд України у постанові від 02.11.2016 у справі №522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ст. 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.

Стаття 388 ЦК України передбачає не тільки втрату чи розкрадання як підставу для захисту інтересів власника шляхом віндикації, але й інші випадки, хоча закон їх не перелічує. Головне, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі (пожежа, повінь і інші стихійні явища, у зв'язку з якими річ вибуває з володіння власника фактично поза його волею).

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тож факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).

Відповідно до правил ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об'єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Колегія суддів зазначає про те, що як укладений 04.12.2007 між ТОВ «Мульті-Мобіл» (продавець) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким спірне нерухоме майно передана у власність ВАТ «Банк «Біг Енергія», так і укладений між ПП «Гральні системи України» та ВАТ Банк «Біг Енергія» (в особі ліквідатора банка) договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядженням майном неплатоспроможного банку, посвідченого 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407 за яким відповідач придбав спірне майно, відповідають усім ознакам дійсності правочину і їх правомірність не ставиться під сумнів.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна.

Щоб запобігти ризикам набуття статусу добросовісного набувача в розумінні ст. 388 ЦК України, щонайменше необхідно перевіряти документи контрагента, що підтверджують його право власності на майно і відповідні державні реєстри (Єдиний державний реєстр судових рішень, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Автоматизовану систему виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (у разі купівлі нерухомості).

Сторонами не заперечується, що на момент придбання ПП «Гральні системи України» спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ВАТ «Банк «Біг Енергія», щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження, а відтак ПП «Гральні системи України» відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна.

Слід окремо зауважити на тому, що придбання майна на відкритому аукціоні з продажу активів банку, що ліквідується, що проводився в межах здійснення ФГВФО своїх спеціальних функцій створює у покупців майна відчуття захищеності та «правової чистоти» вчинюваних правочинів.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на те, що продаж об'єктів нерухомості ПрАТ «НАК «Надра України» у 2008 році висвітлювався у медіа, у тому числі в мережі Інтернет, зокрема у статті електронної версії журналу «Українська правда» від 13.02.2008 порушувалась питання незаконного відчуження керівництвом НАК «Надра України» майна компанії шляхом передачі державного майна до статутного капіталу компанії, а згодом його продажу, а ПП «Гральні системи України» не мало перешкод у доступі до законодавства та державних електронних інформаційних ресурсів, а тому могло проявити розумну обачність та дізнатись про те, що спірне майно є державною власністю, оскільки придбання майна на відкритому аукціоні з продажу активів банку, що ліквідується, що проводився в межах здійснення ФГВФО своїх спеціальних функцій за відсутності у Державних реєстрах відомостей про обтяження такого майна, не може свідчити про відсутність в діях покупця розумної обачливості.

З огляду на вказане вище у сукупності суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ПП «Гральні системи України» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна з

Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19, зокрема, виснувавши, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

У вказаній постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що

- продаж майна боржника під час процедури банкрутства не є продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, порядок виконання яких визначається Законом України «Про виконавче провадження». Водночас за ознакою наявності (відсутності) волі боржника як власника майна у процедурі банкрутства такий продаж подібний до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб'єктністю;

- для витребування майна від набувача не потрібно визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у тому числі в разі якщо перший з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити і на наступному.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов'язковими для виконання державою.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес" АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012).

Положеннями ЦК України прямо не передбачено строки, в межах яких володіння майном добросовісним набувачем призводить до набуття права власності, однак, з огляду на відсутність прямо встановленого строку в положеннях ЦК України та наявність позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України, таке володіння не може становити менше 3 років.

Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах первісне відчуження спірного майна відбулось у 2007 році, а державна реєстрація права власності на спірне майно за ПП «Гральні системи України» (реєстраційний номер майна 17302663) проведена 23.12.2010, проте з цим позовом до суду прокурор звернувся лише у 2019 році, тобто майже через 9 років володіння вказаного майна добросовісним набувачем та майже через 12 років після вибуття спірного майна з державної власності, що свідчить про наявність темпорального критерію для відмови суду у втручання у мирне володіння майном.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини та застосовані правові норми, колегією суддів вважає, що витребування спірного майна у ПП «Гральні системи України», який є його добросовісним набувачем не буде відповідати критеріям правомірного втручання держави у право особи на мирне володіння майном.

Також колегія суддів зазначає про те, що, які вірно зауважено ПП «Гральні системи України» 09.04.2025 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» яким:

1) статтю 261 ЦК України після частини сьомої доповнено новою частиною такого змісту:

2) ст. 388 ЦК України викладено в такій редакції

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

а) до об'єктів критичної інфраструктури;

б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об'єктів та земель оборони;

д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках»

Слід окремо зауважити на тому, що за змістом розділу ІІ вказаного Закону Прикінцеві та перехідні положення:

- цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (ч. 1);

- положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом (ч. 2)

Колегія суддів зазначає про те, що на даний час у цій справі рішення суду першої інстанції про витребування спірного майна у добросовісного набувача не ухвалено, а також враховуючи те, що первинне відчуження спірного майна відбулося на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 26.11.2007 між НАК «Надра України» та ТОВ «Мульті-Мобіл», а державна реєстрація права власності на спірне майно за ПП «Гральні системи України» (реєстраційний номер майна 17302663) проведена 23.12.2010, що свідчить про те, що витребування у ПП «Гральні системи України» не відповідає і положенням ЦК України діючого станом на дату винесення цієї постанови.

Врахувавши наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та встановивши обставини добросовісності набуття ПП «Гральні системи України» спірного майна шляхом придбання його за результатом аукціонного торгу, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, а також встановивши те, що ПП «Гральні системи України» не було обізнано про попередній ланцюг продажів, в тому числі про те, що власником зазначеного майна виступала держава і яке згодом було продане ТОВ «Мулті-Мобіл», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення віндикаційного позову у цій справі та витребування спірного майна у ПП «Гральні системи України», адже це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном та відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо зустрічного позову ПП «Гральні системи України» з про визнання права власності на 1/14 частину об'єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, слід зазначити про таке.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ПП «Гральні системи України» посилалося на те, що воно є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв'язку з чим не може бути позбавлене прав на таке майно, а держава не має права втручатися у його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими є : визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, нормами ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем права власності.

Законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений статті 16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.03.2021 справа № 643/10986/17.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанцій, враховуючи, що судом визнано Приватне Підприємство «Гральні системи України» добросовісним набувачем спірного майна, вказане майно не може бути витребувано у нього та майно зареєстровано на праві власності за ним, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Колегія суддів окремо зауважує на тому, що доводи апеляційних скарг не містять жодних посилань в обґрунтування неправомірності вказаних висновків суду першої інстанції, в той час як за змістом положень ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційних скарг, апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та заступника Генерального прокурора задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 927/432/19 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 20.05.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська

Попередній документ

127457228

Наступний документ

127457230

Інформація про рішення:

№ рішення:	127457229
№ справи:	927/432/19
Дата рішення:	20.05.2025
Дата публікації:	21.05.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (25.12.2025)
Дата надходження:	27.09.2024
Предмет позову:	визнання недійсним договору

Розклад засідань:

Минулі засідання (47)

12.03.2020 10:40	Господарський суд міста Києва
14.04.2020 11:00	Господарський суд міста Києва
03.09.2020 11:50	Господарський суд міста Києва
01.10.2020 11:00	Господарський суд міста Києва
22.10.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
19.11.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
17.12.2020 16:15	Північний апеляційний господарський суд
21.01.2021 12:50	Північний апеляційний господарський суд
04.02.2021 13:15	Північний апеляційний господарський суд
20.04.2021 10:15	Господарський суд міста Києва
18.05.2021 15:40	Касаційний господарський суд
04.08.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
15.09.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
19.10.2021 12:20	Господарський суд міста Києва
09.11.2021 15:00	Господарський суд міста Києва
01.12.2021 09:30	Господарський суд міста Києва
21.12.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
05.04.2022 12:45	Північний апеляційний господарський суд
16.08.2022 13:00	Північний апеляційний господарський суд
13.09.2022 12:45	Північний апеляційний господарський суд
12.10.2022 12:30	Північний апеляційний господарський суд
29.11.2022 12:15	Північний апеляційний господарський суд
31.01.2023 12:00	Північний апеляційний господарський суд
28.02.2023 12:00	Північний апеляційний господарський суд
07.06.2023 10:00	Касаційний господарський суд
01.08.2023 10:30	Господарський суд міста Києва
29.08.2023 10:45	Господарський суд міста Києва
26.09.2023 12:00	Господарський суд міста Києва
10.10.2023 11:30	Господарський суд міста Києва
06.02.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
27.02.2024 13:20	Північний апеляційний господарський суд
26.03.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
23.04.2024 14:20	Північний апеляційний господарський суд
28.05.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
04.09.2024 17:00	Касаційний господарський суд
29.10.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
02.12.2024 16:45	Господарський суд міста Києва
14.01.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
28.01.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
25.03.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
22.04.2025 09:50	Північний апеляційний господарський суд
20.05.2025 09:40	Північний апеляційний господарський суд
29.05.2025 12:00	Господарський суд міста Києва
13.08.2025 10:30	Касаційний господарський суд
07.10.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
04.02.2026 12:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 11:20	Північний апеляційний господарський суд