ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" квітня 2025 р. Справа№ 910/987/23 (910/16904/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від позивача: Федько Т.В. за ордером
від відповідача-1: Крутенко Ю.В. за ордером
від відповідача-3: Сторожук В.А. за ордером
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма"БК Аудит" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024
у справі №910/987/23(910/16904/23) (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "БК Аудит"
за участю керуючого реструктуризацією майна боржника арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича
про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна
в межах справи № 910/987/23
за заявою ОСОБА_2
про неплатоспроможність
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у справі №910/987/23(910/16904/23) позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8048/2020/2049849 від 17.06.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витребувано у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки Mercedes-Benz, V220 , D2143 , 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 ; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.; присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.; присуджено до стягнення з ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у даній справі частково та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" про витребування у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортного засобу марки Mercedes-Benz, V220, D2143, 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 відмовити.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 17.02.2025 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Аудиторська фірма"БК Аудит" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/987/23 (910/16904/23), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/987/23 (910/16904/23).
24.02.2025 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/987/23(910/16904/23)/1095/25 від 21.02.2025 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Аудиторська фірма"БК Аудит" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у справі №910/987/23(910/16904/23), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.04.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданому суду відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
22.04.2025 року через систему "Електронний суд" від скаржника надійшла заява про розподіл судових витрат у справі, а від арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. - клопотання про проведення судового засідання 24.04.2025 та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 23.04.2025 року у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. про проведення судового засідання 24.04.2025 року та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції відмовлено.
Представники скаржника та боржника в судовому засіданні 24.04.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у даній справі в частині витребування у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортного засобу та прийняти в цій частині нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Представник позивача в судовому засідання проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач-2 або його представник та керуючий реструктуризацією майна боржника арбітражний керуючий Винниченка Ю.В. в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.
Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
24.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у даній справі - скасуванню в частині витребування у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортного засобу марки Mercedes-Benz, V220, D2143, 2018 року випуску,VIN-код НОМЕР_4 з прийняттям в скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника, керуючим реструктуризацією призначено арбітражного керуючого Винниченка Ю.В.
Згідно ч. 6 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення всіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у порядку, визначеному цим Кодексом.
Доступ до інформації про провадження у справах, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України, є вільним та безоплатним.
Повідомлення про відкриття стосовно ОСОБА_2 провадження у справі про неплатоспроможність офіційно оприлюднено на веб-порталі судової влади України 02.02.2023 року.
Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у даній справі, з урахуванням постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2023, визнано вимоги ОСОБА_1 до боржника на суму 13 991 815,44 грн. та затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 13 991 815,44 грн.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , як кредитор боржника, звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/987/23 з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна, в обґрунтування якої позивачем зазначено, що в ході проведення процедури реструктуризації боргів ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), кредитору боржника - ОСОБА_1 (далі - позивач) стало відомо, що боржник починаючи з 14.06.2018 був власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, V220, D2143 , 2018 р.в., номер кузова НОМЕР_3 .
В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, 17.12.2019 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір безпроцентної позики грошей, згідно з умовами якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 6 152 864,00 грн. (еквівалент 235 000 євро) та зобов'язався повернути позику до 28.02.2020.
Оскільки позичальник взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів у встановлений договором строк не виконав, позикодавець звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути із останнього суму боргу за договором позики грошей від 17.12.2019.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.05.2020 року відкрито провадження у справі №758/5742/20.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05.06.2020 у справі № 758/5742/20 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на належні ОСОБА_2 частки у статутному капіталі у ТОВ "Група компаній "ВАССМА", ТОВ "Аграрна компанія "ВАССМА" та ТОВ "Сімейний Сад".
В подальшому, 17.06.2020 року через 20 днів після відкриття провадження у справі №758/5742/20 про стягнення заборгованості з відповідача-1, останнім було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу за №8048/2020/2049849 з ОСОБА_3 (далі - відповідач-2).
Відповідно до пункту 1.1. цього договору, ОСОБА_2 , як продавець, зобов'язався передати у власність ОСОБА_3 , як покупцеві, транспортний засіб марки Mercedes-Benz, V220 , D2143, 2018 р.в., номер кузова НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_6 , що був зареєстрований за ОСОБА_2 14.06.2018 року підрозділом МВС ТСЦ № 8048.
Згідно пункту 3.1. Договору, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 500 000 грн. 00 коп.
В свою чергу, як стверджує позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 06.11.1986 по 01.04.1999, про що свідчить відповідна відмітка в паспорті ОСОБА_2 , а наразі фактично проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Позивачем також зазначено, що після продажу наведеного вище транспортного засобу відповідач-1 продовжив ним користуватись, що підтверджується витягом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-18784/18/23-Вих від 24.04.2023, копія якого міститься в матеріалах справи, з якого слідує, що ОСОБА_2 неодноразово подорожував на цьому транспортному засобі за межі України, а також змістом довіреності від 22.02.2023, якою ОСОБА_3 , як власник вказаного транспортного засобу, надала ОСОБА_2 увесь можливий обсяг повноважень (керування, експлуатація, ремонт, продаж на умовах, що будуть вільно визначені повіреним) щодо вказаного транспортного засобу.
Окрім того, за твердженнями позивача, спірний транспортний засіб був реалізований відповідачем-1 на користь відповідача-2 за втричі заниженою вартістю, що підтверджується висновком експерта №1036/2023 від 03.10.2023, складеного судовим експертом ТОВ "Експертно-Дослідна служба України" за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи.
На переконанням позивача, договір купівлі-продажу транспортного засобу №8048/2020/2049849 від 17.06.2020 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 вчинений боржником на шкоду кредитора, містить ознаки фраудаторності, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.
А оскільки останнім набувачем даного транспортного засобу є ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" (далі - відповідач-3), яке придбало спірний автомобіль згідно договору купівлі-продажу №8048/2023/3854365 від 01.06.2023 року у відповідача-2, такий транспортний засіб підлягає витребуванню на користь ОСОБА_2 на підставі положень ст.ст. 387, 388 ЦК України.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у справі №910/987/23 (910/16904/23) позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8048/2020/2049849 від 17.06.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витребувано у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки Mercedes-Benz, V220 , D2143 , 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 ; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.; присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.; присуджено до стягнення з ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8140,65 грн.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності, у зв'язку із чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №8048/2020/2049849 від 17.06.2020 року.
Поряд з цим, судом також задоволено позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом витребування у відповідача-3 на користь відповідача-1 спірного транспортного засобу марки Mercedes-Benz, V220, D2143, 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 .
Відповідач-3 з даним рішенням суду в частині витребування у нього транспортного засобу не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
Як зазначає скаржник, позивач позбавлений права на звернення до суду з вимогами про витребування майна, власником чи законним користувачем якого не є. Крім того, на його думку, ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" є добросовісним набувачем такого автомобіля, як наслідок відсутні підстави для витребування його на користь боржника.
Оскільки доводи та вимоги апелянта фактично зводяться до незгоди з рішенням суду в частині витребування у нього спірного транспортного засобу, то у відповідності до ст. 269 ГПК України рішення суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.
Натомість ухвалене судом першої інстанції рішення про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору купівлі-продажу транспортного засобу №8048/2020/2049849 від 17.06.2020 року, відповідачем-3 в апеляційному порядку не оскаржується і, відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядається.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вбачає підстави для його скасування з огляду на таке.
Як було зазначено вище, задовольняючи позовні вимоги про витребування майна, господарський суд міста Києва з посиланням на приписи ст. 216 ГПК України та ст. 42 КУзПБ дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом витребування у відповідача-3 на користь відповідача-1 транспортного засобу, тобто застосував до спірних правовідносин реституцію.
Водночас судова колегія наголошує на необхідності розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції, як наслідку недійсності правочину, та витребування майна, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна.
Реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.
Реституція (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Положення ч. 1 ст. 216 ЦК України, на яку послався суд, не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Також не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
Отже, для застосування вимог ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 виснував, що зі змісту нормативних приписів статей 387 та 388 ЦК України вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Аналогічної позиції також дотримується Верховний Суд у постанові від 11.03.2025 у справі №914/1905/23.
Крім того, слід також врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, згідно якої право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18).
У справі про банкрутство право звернення в інтересах боржника з віндикаційним позовом до третіх осіб, у тому числі з підстав визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, належить виключно ліквідатору боржника (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі №Б-19/207-19).
Натомість учасники справи про банкрутство вправі оскаржити до суду дії (бездіяльність) ліквідатора щодо вжитих ним заходів у ліквідаційній процедурі з повернення майна у ліквідаційну масу боржника (частина одинадцята статті 41 Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 61 КУзПБ), а комітет кредиторів за поданим клопотанням про усунення ліквідатора від виконання ним своїх обов'язків у разі їх невиконання або неналежного виконання.
Додатково у п. 8.12. постанови від 28.05.2024 року у справі №916/100/20 (916/2423/22) Верховний Суд наголосив, що саме ліквідатор вправі і зобов'язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як інші учасники справи про банкрутство відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства не наділені таким правом повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.
При цьому, суд враховує, що учасники провадження у справі про банкрутство мають право здійснювати контроль за ходом ліквідаційної процедури шляхом оскарження дій чи бездіяльності ліквідатора відповідно до ч.6 ст.61 КУзПБ, а обставини такої бездіяльності встановлюються господарським судом саме в межах основної справи про банкрутство, а не у позовному провадженні з розгляду спору щодо майна боржника.
У цих висновках суд звертається до сталої та єдиної правової позиції палат у складі Касаційного господарського суду Верховного Суду в питанні суб'єкта права звернення та порядку і способу захисту у справі про банкрутство права на майно боржника - юридичної особи, що сформульовані в постановах від 06.10.2022 у справі № 925/593/21 та від 30.01.2024 у справі №5015/118/11 (914/2863/22).
Апеляційний суд також зазначає, що ч.9 ст. 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майна вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.
При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. Вказані висновки наведено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у пунктах 9.13-9.24 постанови від 27.02.2024 у справі №910/15043/21(910/13122/22).
Аналіз наведених позиції Верховного Суду у сукупності свідчить, що у справі про банкрутство право на звернення до суду з віндикаційним позовом до третіх осіб належить власнику такого майна (до визнання його банкрутом) чи його законному користувачу, розпоряднику майна боржника (керуючому реструктуризацією боргів у справі про неплатоспроможність фізичної особи) та ліквідатору банкрута (керуючому реалізацією майна у відповідній справі про неплатоспроможність).
Як встановленому судом, будучи кредитором боржника, ОСОБА_1 не є і ніколи не був власником спірного майна чи його законним користувачем, та не приймає участь у справі №910/987/23 у якості арбітражного керуючого.
Не заперечуючи в цілому проти висновку про те, що належним способом захисту прав власника на майно, яке вибуло з його володіння та було неодноразово відчужено, є заявлення віндикаційного позову до останнього набувача майна відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України, колегія суддів зауважує, що, надавши у ст. 42 КУзПБ кредиторам боржника право оскаржити укладені боржником правочини, зокрема, за якими він здійснив відчуження майна на шкоду кредиторам, законодавець не наділив їх правом вимоги до володільця відповідного майна щодо повернення його до ліквідаційної маси банкрута. Така позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №908/702/22(908/1478/22).
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Колегія суддів виходить з того, що вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи №1-23-32/135-08-4825.
Отже, в даному випадку ОСОБА_1 не є належним позивачем у цій справі у розрізі питання про витребування майна із чужого незаконного володіння, у зв'язку із чим судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог в цій частині.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції в даному випадку не досліджує обставини справи по суті заявлених позивачем вимог в частині витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача-3 на предмет наявності чи відсутності правових підстав для такого витребування, а також зміст правовідносин, що склалися між учасниками справи за результатами укладення визнаного судом недійсним договору, оскільки встановлення факту неналежності позивача є самостійною підставою для відмови у позові.
Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Інші доводи відповідача-3, в тому числі щодо добросовісного набувача спірного автомобіля, судом апеляційної інстанції не досліджуються, оскільки не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи апеляційним господарським судом, а відтак наявні підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частинами 1, 4, 8 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на задоволення апеляційної скарги відповідача-3, скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання через систему "Електронний суд" апеляційної скарги у сумі 26085,54 грн. (32 606,96 х 0,8) згідно ст.129 ГПК України покладаються на позивача шляхом їх стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аудиторська фірма"БК Аудит".
Крім того, скаржником в апеляційній скарзі у відповідності до ч. 8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, докази понесення яких та їх розміру останній зобов'язався подати протягом п'яти днів після ухвалення відповідного судового рішення по суті спору.
22.04.2025 року через систему "Електронний суд" скаржник подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій зазначив, що розрахунок витрат на правничу правову допомогу становить 30 000,00 грн.
Отже, питання розподілу судових витрат сторін, пов'язаних з наданням правової допомоги, буде вирішено судом у додатковому рішенні після надання відповідних доказів.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма"БК Аудит" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у справі №910/987/23(910/16904/23) задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року у справі №910/987/23(910/16904/23) в частині витребування у ТОВ "Аудиторська фірма "БК Аудит" на користь ОСОБА_2 транспортного засобу марки Mercedes-Benz, V220, D2143, 2018 року випуску,VIN-код НОМЕР_3 скасувати.
3.Прийняти в скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
4.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "БК Аудит" 26085,54 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
7. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 19.05.2025 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.В. Отрюх
С.В. Сотніков