вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" квітня 2025 р. Справа№ 911/953/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 24.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот"
на рішення Господарського суду Київської області
від 07.08.2024 (повний текст складено та підписано 10.10.2024)
у справі №911/953/24 (суддя Р.М. Колесник)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України
про витребування земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" про витребування з незаконного володіння на користь держави в особі позивача земельної ділянки площею 2,5 га з кадастровим номером: 3223187700:04:028:0077.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення, її відведення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" відбулось всупереч вимог ст.ст. 12, 18, 19, 55-57, 83, 84, 116, 141, 142, 149, 173 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 16, 17, 42, 45, 46, 93, 94 Лісового кодексу України, а тому її перебування у володінні відповідача є незаконним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2024 позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено повністю.
Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2,5 га з кадастровим номером: 3223187700:04:028:0077.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" на користь Київської обласної державної адміністрації 3 028 гривень судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП "Київський лісгосп" 2003 та 2014 років, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах земель лісового фонду Козинського лісництва, що підтверджується листом філії "Київське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 15.09.2023 № 02-897. Суд також встановив, що ні ДП "Ліси України", ні ДП "Київське лісове господарство" Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавались погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу 23 виділи 11, 13, 14, 15, 16 Козинського лісництва, на які накладається спірна земельна ділянка. Таким чином, суд дійшов висновку, що право приватної власності ТОВ "Левада-Сот" на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 набуто всупереч приписам статті 116 Земельного кодексу України та зареєстровано за ТОВ "Левада-Сот" з порушеннями вимог ст. ст. 20, 55, 56, 84, 116, 141, 149 Земельного кодексу України та ст. ст. 5, 7, 57 Лісового кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 07.08.2024 у справі №911/953/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також апелянт просив застосувати позовну давність до позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що:
- обставина віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду під час виділення її у приватну власність є недоведеною. Наявні у справі матеріали дають підстави вважати, що лісові насадження, якщо там дійсно такі є, з'явились на земельній ділянці вже після отримання її у приватну власність;
- маючи лише матеріали лісовпорядкування, суд не врахував, що п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України стосується лише земельних ділянок, "які надані їм у постійне користування". І якщо рішення про надання земельної ділянки в користування відсутнє, то й підстав для застосування цієї норми немає. Сама по собі наявність картографічних матеріалів заміняє Акт на земельну ділянку до його виготовлення, проте не заміняє собою відсутнє рішення про надання земельної ділянки в користування;
- судом не застосовано п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. 2 ст. 13 ЦК України, які підлягали застосуванню в контексті заборони суперечливої поведінки та дотримання принципу добросовісності;
- суд здійснив непропорційне втручання у мирне володіння відповідача його майном, чим допустив порушення ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319 та 321 ЦК України;
- ТОВ "Левада-Сот" правомірно набуло право власності на земельну ділянку та вчинило усі дії які від нього вимагалися та у межах процедур встановлених законодавством України, а отже не може нести будь-яких негативних наслідків у зв'язку з можливими допущеними помилками чи з порушенням процедури прийняття рішення органами влади, які, як презюмується, діють у межах правового поля. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, скаржником додано до апеляційної скарги долучено додаткові докази, а саме: Протокол загальних зборів № 2 ТОВ Левада-Сот від 22 лютого 2005 року; Акт прийому-передачі майнового внеску від 22.02.2005; Витяг із технічної документації нормативної оцінки земельної ділянки від 22 лютого 2005 року; Акт обстеження земельної ділянки; Лист про погодження місця розташування земельної ділянки від 7 грудня 2005 року № 1328/6-26; Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №172898 від 17 квітня 2006 року; Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 січня 2017 року; Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав від 21 жовтня 2024 року; Інформацію з ДЗК про право власності від 18 жовтня 2024 року; Адвокатські запити з доказами направлення.
З огляду на те, що відповідач був позбавлений можливості подати відповідні докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки не приймав участі у розгляді справи №911/953/24, суд апеляційної інстанції долучає зазначені докази до матеріалів справи та враховує їх під час апеляційного перегляду.
Апелянт також зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з апеляційним розглядом справи складає 80 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 апеляційну скаргу у справі №911/953/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Кравчук Г.А.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/953/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.11.2024, справу №911/953/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
20.11.2024 матеріали справи №911/953/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/953/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
03.12.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/953/24. Судове засідання призначено на 28.01.2025.
09.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме відповідей Державного архіву Київської області, Центрального міжрегіонального управління Лісового та мисливського Господарства, Державної служби України з питань геодезії, картографії та Кадастру, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Філії Київське лісове господарство ДП Ліси України, ВО Укрдержліспроект, Київської обласної військової адміністрації, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Обухівської районної державної адміністрації Київської області на адвокатські запити; Рішення 30 сесії Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області; квитанції про сплату земельного податку, яке задоволено апеляційним судом, відповідні докази долучено до матеріалів справи.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Коробенка Г.П. на лікарняному з 28.01.2025 по 07.02.2025, судове засідання призначене на 28.01.2025 не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на 04.03.2025.
Розгляд справи відкладено на 17.03.2025.
У судовому засіданні 17.03.2025 оголошено перерву на 10.04.2025.
18.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
09.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі щодо недопустимості врахування планово-картографічних матеріалів при вирішенні справи.
10.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі щодо строку позовної давності.
10.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 10.04.2025 оголошено перерву на 24.04.2025.
У судовому засіданні 24.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників судового процесу
У судове засідання 24.04.2025 з'явились прокурор, представники позивача та відповідача, які надали пояснення по справі. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 14.04.2025.
Відповідно до частини п'ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" за відсутності представника третьої особи.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в даній справі.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що вилучення земель лісового фонду з державної власності та передача таких земель у приватну власність з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, порушує права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з володіння та користування.
Листом за вих. №15/1-1217вих-23 від 08.11.2023 прокуратура зверталась до Київської обласної державної адміністрації щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та про надання інформації стосовно вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обгрунтуванням відповідних причин.
У відповідь на вказаний лист, Київська обласна державна адміністрація повідомила прокуратуру, що наразі адміністрація позбавлена можливості вжити заходів цивільно-правового характеру та звернутися до суду з відповідним позовом.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською обласною державною адміністрацією допущено бездіяльність, апеляційний суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Обставини справи, встановлені судом
З 7 лютого 2002 року громадянин ОСОБА_1 володів на праві приватної власності спірною земельною ділянкою площею 2,5 га на підставі Державного акту про право приватної власності на землю IV-КВ № 027222 від 7 лютого 2002 року, виданого Старобезрадичівською сільською Радою народних депутатів Обухівського району Київської області. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 2285.
22 лютого 2005 року ОСОБА_1 як учасником ТОВ "Левада-Сот" вказана земельна ділянка була внесена до статутного капіталу ТОВ "Левада-Сот". Зазначені обставини відображені у Протоколі загальних зборів № 2 ТОВ "Левада-Сот" від 22 лютого 2005 року та Акті прийому-передачі майнового внеску до вказаного протоколу.
Після прийняття ТОВ "Левада-Сот" внесеної до статутного капіталу земельної ділянки, ТОВ "Левада-Сот" було отримано Державний акт на право власності № 0003 від 23 лютого 2005 року та почато здійснення комплексу дій для зміни цільового призначення земельної ділянки на "Для будівництва та експлуатації ресторанно-готельного комплексу", з метою подальшого здійснення господарської діяльності. Вказані обставини відображені в таких документах, як Акт обстеження земельної ділянки та Лист про погодження місця розташування земельної ділянки від 7 грудня 2005 року № 1328/6-26.
Рішенням 30 сесії 4 скликання Старобезрадичівської сільської ради від 24 березня 2006 року за ТОВ "Левада-Сот" було закріплено право власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 172898, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею 17.04.2006 за № 0006, відповідачу було передано у власність земельну ділянку площею 2,5 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування готельно-ресторанного комплексу, в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
У подальшому, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено відомості про право власності на вказану земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот", на підставі рішення державного реєстратора № 2039989 від 26.04.2013.
За твердженням прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.
На підтвердження своїх доводів прокурором надано схематичне розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077, матеріали лісовпорядкування Козинського лісництва ДП "Київське лісове господарство" 2003 року та 2014 року, картографічні матеріали ВО "Укрдержліспроект" за 2023 рік та відомостями з публічної кадастрової карти України.
У зв'язку з викладеним вище прокурор вважає, що державну реєстрацію спірної земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" здійснено всупереч положень земельного та лісового законодавства, з урахуванням чого, прокурор вважає, що остання підлягає поверненню у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані прокурором, позивачем та відповідачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом положень статті 387 вказаного Кодексу власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Відповідно до частин 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
В постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
Водночас можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такий правовий висновок сформульовано в пункті 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
Як вище встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірна земельна ділянка була набута у власність ОСОБА_1 в 2002 році, в 2006 році право власності на земельну ділянку перейшло до ТОВ "Левада-Сот" (відповідач), що підтверджується державним актом про право власності на землю серії IV-КВ № 027222 від 7 лютого 2002 року, Рішенням 30 сесії 4 скликання Старобезрадичівської сільської ради від 24 березня 2006 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 172898 від 17 квітня 2006 року, які не визнані незаконними та не скасовані в судовому порядку.
Як стверджує апелянт, з 2006 року спірна земельна ділянка продовжує постійно перебувати у власності ТОВ "Левада-Сот", про що увесь час було відомо позивачу (державі) в особі уповноважених органів, які приймали безпосередню участь в процесі належного оформлення та реєстрації права власності. Жодних дій щодо витребування земельної ділянки з 2002 року держава не вчиняла.
До того ж з 2002 року, оспорювана земельна ділянка не використовувалась будь-якими суб'єктами (державними органами, державними підприємствами тощо). Тобто, своєю поведінкою протягом 22 років держава доводила відсутність будь якої необхідності у вказаній земельній ділянці.
Окрім того, апеляційним судом враховано доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі стосовно недоведеності позивачем обставини наявності спірної земельної ділянки (кадастровий номер: 3223187700:04:028:0077) в складі категорії земель лісового фонду саме на момент первісного набуття земельної ділянки у власність в 2002 році.
Так, матеріалами справи підтверджується, що картографічні матеріали, надані прокурором, являють собою скріншоти або роздруківки схематичних карт, з нанесеними на них в автоматичному режимі, а подекуди і від руки, позначками та умовними межами земельних ділянок. При цьому, прокурором не надано висновків спеціалістів або експертів про належність спірної земельної ділянки до лісового фонду та про відповідність нанесених на надані роздруківки меж лісів реальному їх розташуванню.
Крім того, матеріали справи не містять Інформації (витягу) з Державного земельного кадастру, де було б зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься або коли небудь відносилась до земель лісового фонду (земель лісогосподарського призначення). Натомість, надана відповідачем Інформація з ДЗК про право власності від 18 жовтня 2024 року свідчить, що спірна земельна ділянка відноситься до: - категорія: «Землі громадської та житлової забудови»; - цільове призначення: «Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування». Відповідно до Витягу із технічної документації від 22 лютого 2005 року, коли земельна ділянка ще перебувала у власності ОСОБА_2 , вона мала: - цільове призначення: «Для будівництва та обслуговування житлового будинку».
Матеріали справи не містять доказів віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення у 2002 році та взагалі будь-яких матеріалів за 2002 рік. Таким чином, обставина віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду під час виділення її у приватну власність є недоведеною. Наявні у справі матеріали дають підстави лише вважати, що лісові насадження, якщо там дійсно такі є, з'явились на земельній ділянці вже після отримання її у приватну власність.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 сформулював правовий висновок, згідно з яким "Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22).
В межах спірних правовідносин судом встановлено, що позивач протягом тривалого часу (з 2002 року) не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного прокурором порушення, що, як доцільно зазначив апелянт, може свідчити про усвідомлення позивачем того факту, що спірна земельна ділянка належить ТОВ "Левада-Сот" на законних підставах.
Окрім цього, колегія суддів зауважує, що держава, зареєструвавши право приватної власності за ТОВ "Левада-Сот" на спірну земельну ділянку, визнала законність такої реєстрації та знаходження земельної ділянки у власності ТОВ "Левада-Сот".
Відтак, станом на момент набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем, у нього не було закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити подальше використання земельної ділянки.
Крім того, колегією суддів враховано, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України").
Зазначені висновки також узгоджуються з рішенням ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України".
Таким чином, якщо навіть припустити, що під час виділення, оформлення та реєстрації права власності первісного або нинішнього власника земельної ділянки державними органами було допущено яку-небудь помилку, то така помилка не може виправлятись за рахунок особи, яка правомірно розраховувала на компетентність та добросовісність державних органів.
Отже, позбавляючи відповідача його майна, яке він отримав на законних підставах, зареєстрував належним чином за участю позивача, та яким відкрито і не приховуючи володів з 2006 року, а саме майно перебувало у приватній власності з 2002 року, суд здійснив непропорційне втручання у мирне володіння відповідача його майном, чим допустив порушення ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319 та 321 ЦК України.
В контексті наведених вище обставин добросовісного набуття спірної земельної ділянки відповідачем, суд апеляційної інстанції звертається до положень Закону України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон № 4292-ІХ), який набрав чинності 09.04.2025.
Так, Законом №4292-ІХ внесені зміни до статті 388 Цивільного кодексу України, яку викладено в наступній редакції:
"Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років".
При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Як вище встановлено судом, спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 відповідач набув у власність 17.04.2006, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 172898 від 17.04.2006, тобто до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (01.01.2013).
Водночас, за представлених суду доказів вбачається, що першим набувачем спірної земельної ділянки була фізична особа - ОСОБА_1 , який володів нею на праві приватної власності на підставі Державного акту про право приватної власності на землю IV-КВ № 027222 від 7 лютого 2002 року. Доказів набуття спірної земельної ділянки іншими особами з моменту вибуття останньої з володіння держави, матеріали справи не містять та суду не надано.
З наведеного слідує, що з дати передачі, як першому набувачеві ( ОСОБА_1 ) з державної власності у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0077 (2002 рік), так і з дати набуття права власності ТОВ "Левада-Сот", минуло більше десяти років, що створює передумови для застосування положень п. 2 ч. 3 статті 388 ЦК України.
Наведена вище норма Закону прямо обмежує державу у праві на витребування ділянки з володіння добросовісного набувача десятирічним строком, який в межах спірних правовідносин було пропущено позивачем. У свою чергу, суд тлумачить зміст п. 2 ч. 3 ст. 388 ЦК України ширше та зазначає, що намір захистити права держави не може суперечити та порушувати право відповідача на мирне володіння спірною земельною ділянкою, яке було визнано самою державою. Таким чином, саме бездіяльність держави протягом тривалого періоду часу унеможливлює подальший захист її прав та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, беручи до уваги, що прокурором та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які у своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність порушених прав держави, які підлягали б захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача та відповідно спростовували б доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про витребування земельної ділянки площею 2,5 га з кадастровим номером: 3223187700:04:028:0077 у ТОВ "Левада-Сот" не підлягають задоволенню.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.03.2025 у справі №904/1986/22 відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному в постанові від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Оскільки за результатами вирішення даного спору встановлено, що права або законні інтереси позивача не були порушені, питання про застосування позовної давності апеляційним судом не розглядається.
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України і покладається на Київську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" задовольнити.
Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі №911/953/24 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада-Сот" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.
Матеріали справи №911/953/24 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2025 після виходу суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відпусток
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко