Справа № 536/13/24 Номер провадження 22-ц/814/1302/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
14 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « Діджи Фінанс» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 листопада 2024 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У січні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 100304815 від 07.07.2021 у розмірі 55 920 грн, судовий збір у розмірі 2 147,20 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
В обгрунтування позову посилалося на те, що 07.07.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір позики № 100304815.
Відповідач, отримавши кредитні кошти, належним чином свої зобов'язання з їх повернення не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, право вимоги якої відступлена 13 жовтня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс».
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 листопада 2024 року відмовлено за недоведеністю в задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Судові витрати понесені позивачем, покладено на позивача.
Стягнуто з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6 000 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність наявності заборгованості.
Стверджується, що суд не надав належної правової оцінки поданим у справу доказам, а саме залишив поза увагою наявну в матеріалах справи квитанцію про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2021 ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит № 100304815 від 07.07.2021 з ТОВ «Мілоан» строком на 30 днів (а.с.24-27)
Відповідач в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/ подав заявку на отримання кредиту № 100304815, тобто відбулося оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля, що прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Також ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 100304815 від 07.07.2021.
Згідно договору про споживчий кредит № 100304815 від 07.07.2021 ТОВ "Мілоан" зобов'язалося на умовах визначених цим договором надати ОСОБА_1 грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 12 000,00 грн строком на 30 днів з 07.07.2021, термін повернення кредиту - 06.08.2021. Проценти за користування кредитом становлять 6 120 грн, які нараховуються за ставкою 1,70 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки - фіксована (а.с.22-25).
Відповідно п.1.5.1 договору, комісія за надання кредиту становить 1 800,00 грн, яка нараховується за ставкою 15,00 відсотків від суми кредиту одноразово (а.с.24)
Проценти за користування кредитом: 6 120 грн, які нараховуються за ставкою 1,70% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п.1.5.2 Договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.п.1.6 Договору).
Із положень пункту 2.2.3 кредитного договору слідує, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пунктом 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену пунктом 1.6 договору. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно пункту 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6 договору.
Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.
Додатками до вказаного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит № 100304815 від 07.07.2021 та Паспорт споживчого кредиту № 3256330 (а.с. 28 - 29 зворот), відповідно до якого вартість кредиту згідно договору становить 19 920 грн в разі його погашення в 30-денний строк з моменту видачі.
Відповідно до копії платіжного доручення № 100304815 від 07.07.2021 ТОВ "Мілоан" отримувачу ОСОБА_1 перерахувало 12 000 грн коштів згідно договору № 100304815 (а.с.30)
Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 10Т від 13.10.2021 ТОВ "Мілоан" на підставі визначених цим договором умов передав (відступив) ТОВ "Діджи Фінанс" за плату, а останній прийняв належні первісному кредитору ТОВ "Мілоан" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, укладеними між останнім та ними. Внаслідок цього новий кредитор (ТОВ "Діджи Фінанс") заміняє ТОВ "Мілоан" у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані в реєстрі боржників та набуває грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами. Згідно умов договору новий кредитор має повідомити боржників про отримання ним права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ними та ТОВ "Мілоан" (а.с.5-7).
Відповідно до копій платіжних інструкцій за період з 03.11.2022 по 03.10.2023 ТОВ "Діджи Фінанс" було перераховано на рахунок ТОВ "Мілоан" згідно договору відступлення права вимог № 10Т від 13.10.2021 коштів на загальну суму 1 394 218,93 грн на виконання умов цього договору (а.с. 17-22).
Згідно копії витягу з додатку №1 до договору факторингу № 10Т від 13.10.2021 залишок боргу на момент відступлення прав вимоги по кредитному договору № 100304815 від 07.07.2021 становить 55 920 грн, з яких: 12 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 42 120 грн - суми заборгованості за відсотками (а.с.32 зворот).
Ця сума заборгованості зазначена у копії відомості про щоденні нарахування та погашення за період з 07.07.2021 по 05.10.2021 за вказаним договором (а.с.131-133).
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 30.11.2023 має заборгованість по кредитному договору № 100304815 від 07.07.2021 перед ТОВ «Діджи Фінанс» в розмірі 55 920 грн, з яких: заборгованість по основній сумі кредиту у розмірі 12 000,00 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 42 120 грн. (а.с.32).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів перерахування позивачем на рахунок відповідача коштів, звернувши увагу, що з відповіді АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що в період із 07.07.2021 по 16.07.2021 відсутні відомості про зарахування коштів в сумі 12 000 грн із призначенням платежу «кошти згідно договору 100403815» від ТОВ «МІОЛАН» на картку ОСОБА_1 .
Перевіряючи правильність оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із частини 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із частини 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до стаття 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначені Законом України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон №1734-VIII).
За змістом частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону України від 3 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Із положень статті 514 ЦК України слідує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено частиною першою статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування ними, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано:
копію анкети-заяви на кредит № 100304815 від 07.07.2021 ( а.с.23);
копію договору про споживчий кредит № 100304815 від 07.07.2021 (а.с.24-27);
копію графіку платежів за договором про споживчий кредит № 100304815 від 07.07.2021 (а.с.28);
копію паспорта споживчого кредиту № 100304815 від 07.07.2021 ( а.с.28 зворот- 29);
платіжне доручення № 100304815 від 07.07.2021 (а.с.30);
копію відомостей про щоденні нарахування та погашення по договору № 100304815 від 07.07.2021 (а.с.131-133).
Отже, позивачем в повному обсязі доведено укладення з відповідачем договору кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів.
Перевіривши нарахування відсотків по договору № 100304815 від 07.07.2021, апеляційний суд приходить до висновків про їх обґрунтованість.
Так, відповідно до положень п.2.3. кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування може бути продовжений (пролонгований) на пільгових чи на стандартних умовах.
Продовження строку кредитування на пільгових умовах відбувається строком на, три, сім і п?ятнадцять днів за умови сплати позичальником комісії і частини заборгованості за кредитом (тілом).
Продовження строку кредитування на стандартних умовах відбувається у разі, якщо після завершення строку кредитування позичальник продовжує користуватися кредитними коштами. Такий строк користування кредитом сторони визначили тривалістю шістдесят днів.
Отже, у пункті 2.3. сторонами погоджено максимальний строк користування кредитом - 60 днів, тобто нарахування процентів за цей період є платою позичальника за правомірне користування кредитними коштами.
Матеріали справи не містять відомостей про своєчасне внесення ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості до 06.08.2021 (дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту (п.1.4. договору). Отже, ТОВ «Мілоан» відповідно до п.2.3. продовжив строк кредитування на 7 днів з нарахуванням комісії розмірі 5% від поточного залишку кредиту. В подальшому товариством проведено аналогічну пролонгацію договору, однак не більше 60 днів, тобто до 05.10.2021, відповідно до п.2.3.1.2. договору.
За таких обставин слід визнати обґрунтованим нарахування первісним кредитором заборгованості за кредитом у сумі 55 920 грн, з яких вбачається: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 12 000 грн, заборгованість по процентам 42 120 грн та заборгованість по комісії у розмірі 1800 грн.
Посилання суду першої інстанції на відповідь АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається, що в період із 07.07.2021 по 16.07.2021 відсутні відомості про зарахування коштів в сумі 12 000 грн із призначенням платежу «кошти згідно договору 100403815» від ТОВ «МІОЛАН» на картку ОСОБА_1 , є помилковим, оскільки матеріали справи також містять лист АТ КБ «Приватбанк» від 27.08.2024, з якого вбачається, що на ім?я ОСОБА_1 в банку станом на 07.07.2021 емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 07.07.2021 здійснено переказ коштів на суму 12 000 грн (а.с.142). Факт перерахування коштів у сумі 12 000 грн на користь ОСОБА_1 підтверджений також копією платіжного доручення (а.с.30), що дає підстави визнати доведеним належними і допустимими доказами виконання первісним кредитором свого обов?язку згідно умов кредитного договору.
З огляду на зазначене, оскільки позивач надав докази, які підтверджують факт домовленості між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 про надання кредиту, а також наявні докази неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору у встановлений кредитним договором строк - не повернув кредитні кошти, не сплатив проценти за користування кредитом (відповідач не спростував цього факту), колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача витрат, понесених товариством на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023 (а.с.9 зворот - 11); копію детального опису робіт (а.с.12); акт (а.с.12 зворот), копія додаткової угоди № 003175612453 від 11.12.2023 до договору про надання правової допомоги(а.с.31).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу з врахуванням складності справи в сумі 6 000 грн в суді першої інстанції не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними роботами (наданими послугами; часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт.
Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, вже неодноразово була висловлена думка Верховного Суду в аналогічних справах даної категорії справ, тобто фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.
Як вбачається з акту про підтвердження факту надання правничої допомоги в суді першої інстанції (а.с.12 зворот), адвокатським бюро «Атанасі Міньковською» надано ТОВ «Діджи Фінанс» такі послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин і надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» (послуга оцінена у 2 250 грн); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (послуга оцінена у 3 000 грн); формування додатків до позовної заяви (послуга оцінена у 750 грн).
Дані дії адвокатського бюро, враховуючи позиції висловлені у аналогічних справах Верховним Судом, для адвокатів не становлять надмірної складності, не потребують допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагають великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення вищевказаних документів та збору додатків до них.
Окрім того слід звернути увагу, що перелічені дії адвоката фактично є однією дією - підготовка та складання позовної заяви.
Таким чином, визначена адвокатським бюро вартість своїх робіт у розмірі 6 000 грн є завищеною та підлягає зменшенню до 3 000 грн.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило 2 147,20 грн судового збору (а.с.30 зворот), а також, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, сплатило 2 576,64 грн (а.с.166) і 644,16 грн (а.с.185)
Позовні вимоги та апеляційна скарга задоволені на 100%.
Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» має право на стягнення з відповідача 2 147,20 + 2576,64 + 644,16 = 5 368 грн судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 листопада 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м.Київ, 04112) заборгованість за договором № 100304815 від 07.07.2021 у розмірі 55 920 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м.Київ, 04112) судові витрати у розмірі 5 368 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м.Київ, 04112) витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов