Справа № 214/144/25
2/214/1814/25
Іменем України
19 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Попкової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/144/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
Представники: від відповідача - Мельникова Я.В.,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою шляхом направлення засобами поштового зв'язку 31.12.2024 (надійшла до суду 08.01.2025), в якій просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 14.08.2017 за №7877 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості у розмірі 111 315 грн. 99 коп.; стягнути з відповідача на її користь 1 211 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що про наявність оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_1 дізналась у жовтні 2024 року, коли її банківські рахунки було заблоковано на підставі постанови державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження ВП №55128984 від 13.11.2017 та виконавчого провадження ВП №67145041 від 13.10.2021. Для неї це було несподіванкою, оскільки жодних документів з цього приводу на адресу її зареєстрованого місця проживання не надходило. Із відповідною заявою про отримання інформації щодо виконавчого провадження 12.11.2024 вона звернулася до відділу ДВС. Із отриманої нею 27.12.2024 відповіді від 22.11.2024 їй стало відомо, що з 13.11.2017 до 29.05.2018 на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження ВП №55128984 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 14.08.2017 за №7877 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості у розмірі 111 315 грн. 99 коп., яке було завершене на підставі п.5 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно з 13.10.2021 до 19.12.2023 на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження ВП №67145041 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 14.08.2017 за №7877 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості у розмірі 111 315 грн. 99 коп., яке було завершене на підставі п.5 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». На думку позивача, оспорюваний виконавчий напис вчинено з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів, та за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості, а тому має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не пересвідчився в наявності повідомлення її як позичальника з боку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо наявності заборгованості за кредитним договором, як і не встановив безспірність такого боргу, не отримував від кредитора первинних документів щодо видачі кредиту, його погашення, а тому у нотаріуса були відсутні підстави заявлений АТ КБ «ПРИВАТБАНК» борг вважати безспірним, ґрунтуючись виключно на наданому банком розрахунку, що є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків банку. Відтак, при вчиненні виконавчого напису нотаріусом було порушено п.п.2.3 п.2, п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку, ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат». До того ж, позивач зауважила, що виконавчий напис вчинено на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідченим, що в силу закону є неприпустимим. З вимогами про погашення заборгованості попередньо банк не звертався. Вказані обставини в їх сукупності визначають можливість визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає задоволенню. Окремо позивач зауважила, що відповідно до змін, внесених Законом України від 27.07.2022. №2455-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» в період дії воєнного стану забороняється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
Ухвалою суду від 10.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 18.02.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи зупинення / поновлення провадження у справі не вживались.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Мельникова Я.В. подала відзив на позов шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свої заперечення представник відповідача мотивував тим, що обґрунтування заявлених позивачем вимог ґрунтується на формальних посиланнях та підставах, які зводяться до незгоди із розміром заборгованості за кредитним договором, в той час як жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо повної чи часткової необґрунтованості заборгованості, стягнутої за виконавчим написом, позивач не надала. Представник вважає, що при вчиненні виконавчого напису було належним чином дотримано визначену законом процедуру його вчинення, стягувач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав нотаріусу повний та виключний перелік документів, як того вимагає Закон України «Про нотаріат», зокрема: оригінал кредитного договору, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Жодних порушень ні з боку стягувача, ні з боку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису допущено не було. Додатково представник зауважила, що позивач не оспорює факт укладення кредитного договору з банком, наявність заборгованості, не доводячи факт погашення боргу. Окремо представник відповідача вказала, що у разі, якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, то просила застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, що є самостійною окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористалась, клопотань про надання додаткового строку для цього не заявляла.
З огляду на те, що жоден з учасників справи не заявив про свою участь в судовому засіданні, подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на характер спору, предмет правовідносин суд вважає за можливе ухвалити рішення за їх відсутності у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, врахувавши позицію сторін, суд доходить такого висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 14.08.2017 за №7877 приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором у розмірі 111 315 грн. 99 коп.
Факт перебування АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 у зобов'язальних правовідносинах в рамках укладеного кредитного договору позивач не оспорювала, а відповідач підтвердив згідно з позицією, викладеною у відзиві.
Із відповіді в.о. начальника Саксаганського відділу ДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ в Дніпропетровській області Крукової М.А. від 22.11.2024 №28.11-34/342540 слідує, що виконавчий напис №7877 від 14.08.2017 перебував на примусовому виконанні у відділі ДВС з 13.11.2017 до 29.05.2018 (ВП №55128984) та з 13.10.2021 до 19.12.20223 (ВП №67145041). В обох випадках виконавчі провадження були завершені на підставі п.5 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Боржником була ОСОБА_1 , стягувачем - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», сума вимог за боргом - 111 315 грн. 99 коп.
З інформації про виконавчі провадження №55128984, №67145041 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень за посиланням в мережі Інтернет https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors за актуальними даними слідує, що усі виконавчі провадження мають статус «Завершено», жодного з діючих виконавчих проваджень, за яким ОСОБА_1 була б боржником, не виявлено. Разом з тим, за даними з Єдиного реєстру боржників, ОСОБА_1 включена до зазначеного реєстру як боржник за рядом виконавчих проваджень, зокрема, й у виконавчих провадженнях №55128984, №67145041.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст.87 Закону України «Про нотаріат» та Постанові Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999, оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до неї як споживача не були безспірними. До того ж належних документів, які підтверджували суму заборгованості позивача за кредитним договором, зокрема, розрахунку заборгованості, виписки з рахунку, нотаріусу не було надано взагалі, як і не надано й доказів отримання нею вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань, що перешкоджало нотаріусу дійти висновку про безспірність заборгованості. Надаючи оцінку таким доводам позивача та обґрунтованості пред'явлених нею вимог, суд виходить з наступного.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (п.3 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження"). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат», п.п.1.1, 1.2 Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Положеннями ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.п.3.1 п.3 гл.16 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»). Постановою Кабінету Міністрів №622 від 26.11.2014 Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у ст.88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені ст.88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням ст.87 цього Закону.
При прийнятті постанови від 22.02.2017, колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017, отже і п.2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.
У подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 у справі №826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.201, не знайшовши підстав для такого перегляду.
З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України №1172 від 29.06.1999 у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.
Дослідити зміст документів, на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. суд не має можливості з огляду на те, що документи, на підставі яких у 2020 році вчинявся виконавчий напис, знищено за закінченням терміну зберігання. Про це на виконання ухвали суду від 18.02.2025 про витребування доказів приватний нотаріус повідомила суд листом 20.03.2025 за вих. №97/01-16.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав нотаріусу повний та виключний перелік документів, як того вимагає Закон України «Про нотаріат», а саме: оригінал кредитного договору, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Однак, жодних доказів на підтвердження цьому, у тому числі копії кредитного договору з відміткою на ньому посвідчення виконавчого напису нотаріусом відповідач суду не надав. До того ж сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого, адже позивач як позичальник не визнає заявлену у виконавчому написі суму боргу та категорично заперечує існування боргу.
Відомості про нотаріальне посвідчення договору, за яким з ОСОБА_1 кизи стягнута заборгованість, в матеріалах справи також відсутні.
Позивач також вказувала, що жодних письмових вимог щодо погашення в добровільному порядку заборгованості за кредитним договором, її розміру, а також стосовно намірів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернути стягнення за виконавчим написом на її адресу не надходило. Суд приймає до уваги такі доводи позивача з дотриманням принципу змагальності сторін в рамках цивільного судочинства, оскільки жодними доказами з боку відповідача вони не спростовані, своїм правом, визначеним ст.12 ЦПК України, на подання доказів в рахунок доведення обставин, які мають значення для справи в рахунок доведення заперечень у випадку їх наявності відповідач не скористався.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що на час вчинення виконавчого напису не було належним чином встановлено безспірності вимог відповідача до позивача, а отже виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, тому не підлягає примусовому виконанню. З огляду на вищевикладені доводи та установлені обставини справи, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням чинного нотаріального законодавства, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, в якості ефективно застосованого способу захисту порушеного права позивача на недоторканність його грошових коштів.
Приймаючи рішення, суд відхиляє доводи сторони відповідача щодо посилань на контекст оскарження позивачем нотаріальної дії, оскільки вони є безпідставними, адже фактично предмет спору стосується оскарження виконавчого напису як акта нотаріальної дії, а не дій самого нотаріуса. Суд зауважує, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин, відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом, який є виконавчим документом.
Щодо поданої представником відповідача заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вимогами ОСОБА_1 як за підставу для відмови у їх задоволенні, то суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з такого.
У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (ст.257 ЦК України).
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011 («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява №14902/04, §570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У вказаній справі датою початку перебігу строку позовної давності слід вважати момент вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. спірного виконавчого напису №7877, що мало місце 14.08.2017. Однак, як зауважила позивач, що відповідачем спростовано на етапі судового розгляду так і не було, позивач ОСОБА_1 про існування спірного виконавчого напису нотаріуса дізналася лише 25.10.2024, коли в рамках виконавчого провадження з його примусового виконання було накладено арешт на її рахунки.
Разом з тим, суд зауважує, що Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02.04.2020.
У свою чергу, Законом України від 15.03.2022 №2120 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Станом на момент ухвалення рішення п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинним.
Отже, строк позовної давності за вимогою про визнання виконавчого напису №7877 від 14.08.2017 таким, що не підлягає виконанню, в силу приписів п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено спочатку на строк дії карантину, а пізніше - воєнного стану, введеного з 24.02.2022, який станом на день ухвалення рішення діє.
У зв'язку з цим, враховуючи дату вчинення оспорюваного виконавчого напису - 14.08.2017, звернення позивача з вказаним позовом 31.12.2024 (відповідно до даних поштового трекінгу про відправку на конверті), та те що Закон України від 30.03.2020 №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, а також введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 та продовження строків позовної давності на час його дії, вимоги позивача ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» можуть бути задоволені, адже встановлений законом загальний строк для звернення до суду з вказаним позовом, у силу вище вказаних обґрунтувань, позивачем пропущено не було.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує задоволення позовних вимог у повному обсязі на користь позивача, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 1 211 грн. 20 коп. Вимог про відшкодування інших процесуальних витрат із їх підтвердженням відповідними доказами, позивач не заявляла.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №7877, вчинений 14.07.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»заборгованості у загальному розмірі вимог 111 315 грн. 99 коп.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, адреса робочого місця: м. Дніпро, вул. Центральна, буд.6, офіс 9.
Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 34545897, юридична адреса: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, буд.41.
Рішення суду складено та підписано без проголошення 19.05.2025.
Суддя О.І. Євтушенко