19 травня 2025 року
м. Київ
справа №420/28966/23
адміністративне провадження № К/990/17968/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко Олексій Володимирович, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2016 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 71 706,26 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.01.2023 включно;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 259294,62 грн. з 01.03.2018 по 03.01.2023 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2016 по 28.02.2018 включно. Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 28.02.2018, включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.01.2023 включно. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць з 01.03.2018 по 03.01.2023, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 змінено. Викладено абзац п'ятий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у такій редакції: «Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 2235 (дві тисячі двісті тридцять п'ять) грн 25 коп. в місяць з 01.03.2018 по 03.01.2023, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко О.В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, викладених у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22, від 09.05.2023 у справі № 120/2234/22-а, від 09.05.2023 у справі № 400/12702/21, від 09.05.2023 у справі № 560/538/22, від 09.05.2023 у справі № 580/8769/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 27.07.2023 у справі № 160/12028/22, від 03.08.2023 у справі № 420/23183/21, від 15.05.2023 у справі № 580/9339/21, від 15.08.2023 у справі № 400/3784/22, від 15.08.2023 у справі № 520/1800/22, від 17.08.2023 у справі № 160/4155/22, від 17.08.2023 у справі № 580/3967/22, від 28.08.2023 у справі № 420/17338/22, від 07.09.2023 у справі № 480/5766/22, від 07.09.2023 у справі №1 60/16084/22, від 07.09.2023 у справі № 420/12787/22, від 26.09.2023 у справі № 200/4531/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 02.11.2023 у справі № 420/21528/21, від 09.11.2023 у справі № 420/4325/23, від 09.11.2023 у справі № 420/3131/22, від 29.11.2023 у справі № 480/13752/21, від 29.11.2023 у справі № 420/14978/22, від 30.11.2023 у справі № 420/616/23, від 06.12.2023 у справі № 160/16075/22, від 07.12.2023 у справі № 360/381/23, від 21.12.2023 у справі № 420/10945/22, від 18.01.2024 у справі № 580/1056/22, від 24.01.2024 у справі № 200/11549/21, від 24.01.2024 у справі № 400/8139/21, від 31.01.2024 у справі № 320/15395/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 31.01.2024 у справі № 320/12968/21, від 31.01.2024 у справі № 320/9152/21, від 05.02.2024 у справі № 360/383/23, від 21.03.2024 у справі № 160/13277/22, від 03.04.2024 у справі № 420/8465/23, від 04.04.2024 у справі №1 60/4155/22, від 10.04.2024 у справі № 200/564/23, від 11.04.2024 у справі № 160/11742/22, від 11.04.2024 у справі № 420/14952/22, від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 14.05.2024 у справі № 420/4659/23, від 23.05.2024 у справі № 160/15411/23, від 28.05.2024 у справі № 160/14683/23, від 30.05.2024 у справі № 200/2737/21-а, від 06.06.2024 у справі № 280/4745/23, від 11.06.2024 у справі № 420/16902/22, від 12.06.2024 у справі № 140/1601/23, від 26.04.2024 у справі № 520/16852/21, від 27.06.2024 у справі № 440/1497/22, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 28.06.2024 у справі № 200/2319/23, від 02.07.2024 у справі № 420/14105/20, від 02.07.2024 у справі №5 20/9896/2020, від 10.07.2024 у справі № 380/21613/21, від 10.07.2024 у справі № 360/727/23, від 25.07.2024 у справі № 280/5666/22, від 31.07.2024 у справі № 200/4613/22, від 15.08.2024 у справі № 620/7524/23, від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21, від 19.09.2024 у справі № 400/2015/22, від 10.10.2024 у справі № 360/1086/23, від 24.10.2024 у справі № 580/3369/22, від 24.10.2024 у справі № 560/16954/21, від 24.10.2024 у справі № 420/13056/21, від 24.10.2024 у справі № 320/14116/21, від 31.10.2024 у справі № 420/21242/21, від 08.11.2024 у справі № 420/24634/21, від 08.11.2024 у справі № 200/5940/23, від 08.11.2024 у справі № 420/24642/21,від 08.11.2024 у справі № 200/16532/21, від 15.11.2024 у справі № 200/11548/21, від 19.12.2024 у справі № 420/11410/23, від 06.02.2025 у справі № 620/7282/22, від 19.02.2025 у справі № 420/2653/24, від 11.04.2025 у справі № 620/7745/23, від 11.04.2025 у справі № 620/13468/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Як слідує зі місту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, цей суд виходив з того, що суд першої інстанції, помилився під час розрахунку розміру індексації-різниці грошового забезпечення. Так, апеляційний суд, урахував, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про виплачене позивачу грошове забезпечення, позивачу у лютому 2018 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 14626,54 грн, а у березні 2018 року - 16854,44 грн.
За таких умов, розмір збільшення грошового доходу позивача у березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року склав 2227,90 грн (16854,44 грн - 14626,54 грн), що є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Враховуючи приписи Порядку №1078 сталий щомісячний розмір індексації ОСОБА_1 з березня 2018 року до дати звільнення становить 2235,25 грн (4463,15 грн. - 2227,90 грн.).
Здійснені апеляційним судом розрахунки підтверджують право ОСОБА_1 на виплату індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 03.01.2023, в сумі 2235,25 грн.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції грунтувалися на дослідженних у цій справі доказах та встановлених фактичних обставинах.
За доводами касаційної скарги скаржник не наводить конкретних висновків Верховного Суду за аналогічними обставинами, які б суперечиили висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Cкаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути взято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд вважає необґрунтованими твердження скаржника, що справа має виняткове значення для неї, оскільки вони не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржниці у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання, не свідчать про винятковість цієї справи
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
У касаційній скарзі скаржник також вказує на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини встановлені у оскаржуваному рішенні суду, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається сума індексації та питання правильності встановлення розміру індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині починаючи з 01 березня 2018 року, що не може бути повторно розглянуто у новій справі, оскільки предмет розгляду буде тотожним предмету у даній справі.
Суд вважає необґрунтованими такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не обґрунтував яким чином позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт "б" частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося у взаємозв'язку із доводами щодо неврахування висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а», «б» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко Олексій Володимирович, на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов