19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6735/24
Перша інстанція: суддя Мельник О.М.,
повний текст судового рішення
складено 26.11.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №400/6735/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
16.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у погодженні та направленні до посадових осіб, які мають право приймати рішення про звільнення з військової служби, рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" і долучені до такого рапорту документи в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано відзив, у якому зазначено про неподання жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 має І або ІІ групу інвалідності, а також доказів на підтвердження відсутності інших членів сім'ї, які могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . На думку відповідача, позивач не має права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №400/6735/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем у рапорті від 02.05.2024 неправильно визначено підставу для звільнення з військової служби. Також, висновку 172 про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, оформлений на ОСОБА_2 , яка відповідно до свідоцтва про народження від 05.03.1977 серії НОМЕР_2 є матір'ю ОСОБА_1 , не зазначено, що ОСОБА_2 має інвалідність I чи II групи.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що на час звернення із рапортом від 02.05.2024, зазначена у ньому підстава звільнення з військової служби відповідала чинній редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Як зазначає позивач, потреба в постійному сторонньому догляді може бути підтверджена як висновком МСЕК, так і висновком ЛКК. На думку скаржника, він має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Зокрема, апеляційним судом з'ясовано, що 24.02.2022 російською федерацією розпочато широкомаштабну військову агресію проти України.
У зв'язку з чим, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні уведено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та наразі діє.
З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошена загальна мобілізація упродовж 90 діб, строк якої відповідними актами Президента України продовжувався.
Колегією суддів установлено, що військову службу ОСОБА_1 проходить у військовій частині НОМЕР_1 .
З матеріалів справи убачається, що в позивача є матір - ОСОБА_2 , якій згідно висновку про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №172 від 04.03.2024 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно із фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 тимчасово виконуючому обов'язки військової частини НОМЕР_1 подано рапорт від 02.05.2024 щодо звільнення з військової служби відповідно до приписів п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
До такого рапорту позивачем додано наступні документи:
- паспорт та ІПН;
- копію свідоцтва про народження;
- паспорт та ІПН матері - ОСОБА_2 ;
- висновок ЛКК;
- копію свідоцтва про смерть батька - ОСОБА_3 ;
- довідку про склад сім'ї;
- акт про фактичне проживання за адресою.
За наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 , з доданими до нього документами, військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь (лист від 09.06.2024 №1601/1212), у якій зазначено, що підстав для звільнення з військової служби немає.
Не погодившись із такою відповіддю військової частини НОМЕР_1 позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення).
Згідно із частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На час подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби від 02.05.2024 редакцією п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Саме на таку підставу для звільнення з військової служби і посилався позивач.
Однак, здійснюючи розгляд рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 військовою частиною НОМЕР_1 враховано редакцію п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набула змін після набрання 19.05.2024 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 08.05.2024 №3687-ІХ.
Надаючи оцінку таким діям відповідача слід врахувати рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012 у яких викладено позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Здійснюючи тлумачення змісту ст.58 Конституції України Конституційний Суд України вказав, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У контексті означеного слід врахувати, що приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 08.05.2024 №3687-ІХ не мають ані ретроспективної, ані ретроактивної дії, а тому до спірних правовідносин застосовуватись не можуть.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснюючи розгляд рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 військова частина НОМЕР_1 повинна була керуватись положеннями п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 08.05.2024 №3687-ІХ.
Відтак, беручи до уваги викладене, колегія суддів уважає протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , яку викладено в листі від 09.06.2024 №1601/1212, щодо передачі рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_3 у зв'язку з відсутністю підстав для звільнення з військової служби.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що до розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні правових висновків, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку правовідносинам щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби.
Тільки після прийняття суб'єктом владних повноважень будь-якого рішення по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.
За наведених підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно наявності у нього права на звільнення з військової служби відповідно до п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не надає оцінку таким обставинам.
Отже, беручи до уваги наведене, колегія суддів вказує, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , у досліджуваній ситуації, є саме зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції чинній на день звернення позивача із рапортом від 02.05.2024) з доданими до нього документами, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині судового акту.
Означені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до неправильних висновків окружного адміністративного суду в спірних правовідносинах.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в оскаржуваному рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №400/6735/24 висновки.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегією суддів зазначає, що Миколаївським окружним адміністративним судом в рішенні від 26.11.2024 у справі №400/6724/24 застосовано закон, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №400/6735/24 скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену в листі від 09.06.2024 №1601/1212, щодо погодження та направлення до посадових осіб, які мають право приймати рішення про звільнення з військової служби, рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з доданими до нього документами, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині даного судового рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький