19 травня 2025 р. Справа № 480/1467/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 10.03.25 по справі № 480/1467/25
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області , Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області яка полягає у ненарахуванні та невиплаті суддівської винагороди судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 3 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. 00 коп.;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області яка полягає у ненарахуванні та невиплаті суддівської винагороди судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 1 січня 2024 року по 15 листопада 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за період з 3 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за період з 1 січня 2024 року по 15 листопада 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 3 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрацій України в Сумській області виплатити судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 1 січня 2024 року по 15 листопада 2024 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Путивльського районного суду Сумської області ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди з 3 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 1 січня 2024 року по 15 листопада 2024 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали.
05 березня 2025 року позивачем на виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 надано заяву, в якій останній повідомив суд, що ним не пропущено строк звернення до суду. Посилався на приписи статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказав, що ним оскаржується бездіяльність відповідача, а не рішення чи дії суб'єкта владних повноважень. Зазначив, що допущена відповідачами бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у визначеному законом розмірі та передбачені законом строки триває з 03.10.2023 по теперішній час. Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначеного строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні. Строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Таким чином, вважав, що ним не пропущено строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідачів має триваючий характер. Посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 06.02.2025 у справі №990/29/22.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеними судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ним оскаржується бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка порушує його права. Вказав, що бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. Отже, допущена відповідачами бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди у визначеному законом розмірі та передбачені законом строки триває з 03.10.2023 по теперішній час. При цьому, слід врахувати, що в чинному законодавстві України не визначено поняття "триваюче правопорушення". З 03.10.2023 і по теперішній час Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щомісячно нараховує та виплачує ОСОБА_1 суддівську винагороду, як судді Путивльського районного суду Сумської області, проте, виконує зазначений обов'язок не повністю та неналежним чином, не застосовуючи визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року. Предметом спору у справі є триваюче порушення прав позивача у виді невиконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі визначеному ч.ч. 2-3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що полягає у незастосуванні при нарахуванні та виплаті йому суддівської винагороди визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідно року. Таким чином, вважав, що ним не пропущено строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідачів має триваючий характер. Посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 06.02.2025 у справі №990/29/22.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Предметом спору у цій справі є правовідносини щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди позивача в процесі перебування його на посаді судді Путивльського районного суду Сумської області, що в силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01.10.2024 у справі № 620/14688/23
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції :
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію :
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022 та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин")".
Як вбачається з висновків викладених Верховним Судом в постанові від 21.01.2025 у справі № 580/8244/23 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів, чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що: строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
З матеріалів справи встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №286/2012 від 24.04.2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Путивльського районного суду Сумської області строком на п'ять років.
Наказом голови Путивльського районного суду Сумської області №5-ос від 29 травня 2012 року позивача прийнято на посаду судді Путивльського районного суду Сумської області з 30 травня 2012 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Указом Президента України "Про призначення суддів" №272/2018 від 07.09.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Путивльського районного суду Сумської області безстроково.
Позивач зазначив, що відповідно до розрахункових листів, наданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, у період з 2023 по 2024 рік Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області нараховувалась та виплачувалась заробітна плата (суддівська винагорода). При цьому у період з 03.10.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 15.11.2024 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області нараховувалась позивачу суддівська винагорода, для визначення суми якої враховувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 у розмірі 2102,00 грн, хоча законодавцем встановлено розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн, а станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Зі змісту позовної заяви, колегією суддів встановлено, що позивач не заперечує отримання ним щомісячної суддівської винагороди. Отже отримуючи кожного місяця суддівську винагороду позивач був обізнаний про її розмір, проте дій щодо з'ясування підстав не виплати її у розмірах визначених законодавцем не вчиняв.
До суду позивач звернувся лише 22.02.2025, про що свідчить відтиск поштової печатки на конверті, тобто із пропуском строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України.
Заяви про поновлення пропущеного строку з зазначенням підстав поважності та відповідних доказів суду в частині спірного періоду з 03.10.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 15.11.2024 позивачем не надано.
Втім у своїй заяві датованій 05.03.2025 позивачем зазначено, що ним не пропущено строків звернення до суду, відповідно поновити їх з причин поважності пропуску позивач суд не просив.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 до вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 15.11.2024 підлягає застосуванню редакції норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України з 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Звернувшись до суду з цим позовом 22.02.2025, позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, перебуваючи на посаді судді Путивльського районного суду Сумської області, щомісяця отримував суддівську винагороду, а тому не міг не знати про її розмір.
Між тим, розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді був встановлений ст. 7 закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та ст.7 закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", про що позивач мав можливість дізнатися з тексту законів. Кожна виплата суддівської винагороди є окремою дією відповідача.
Колегія суддів зазначає, що заробітна плата є періодичним щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.
За таких обставин твердження позивача про те, що здійснення відповідачем щомісяця виплат суддівської винагороди у меншому розмірі з 03.10.2023 по 15.11.2024 є єдиним триваючим порушенням у формі бездіяльності є безпідставним, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13.12.2011 у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
В аспекті наведеного суд також вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Враховуючи неповідомлення позивачем поважності причин пропуску строків звернення до суду, суд першої існтанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 06.02.2025 у справі №990/29/22 є безпідставними, оскільки правовідносини, що склались у справі №990/29/22 не є релеватними до правовідносин даної справи.
Колегія суддів, переглянувши ухвали суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті останніх, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 480/1467/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова