16 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/15200/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні в період з 29.01.2020 по 07.02.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити:
за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5886,00 грн на місяць та окладу за військовим званням в період з 29.01.2020 по 31.12.2020 1598,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 6356,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1725,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 01.01.2022 по 10.11.2022 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 6947,00 грн на місяць, з 11.11.2022 по 31.12.2022 - 5756 грн та окладу за військовим званням 1886,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 01.01.2023 по 07.02.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 6227,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 2040,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного, а саме: встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 29.01.2020 по 31.12.2022 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу в період з 29.01.2020 по 31.12.2020 5886,00 грн на місяць, з 01.01.2021 по 31.12.2021 6356,00 грн на місяць, з 01.01.2022 по 10.11.2022 6947,00 грн на місяць, з 11.11.2022 по 31.12.2022 5756 грн та розміру окладу за військове звання в період з 29.01.2020 по 31.12.2020 1598,00 грн на місяць, з 01.01.2021 по 31.12.2021 1725,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022 2040,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплату компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2020 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 17.03.2015 по 07.02.2023 позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Станом до 07.02.2023 позивач перебував на повному фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що під час лікування, з розмов побратимів він дізнався про те, що військовослужбовцям у період проходження ними військової служби не нараховувалось та не виплачувалось у повному обсязі грошове забезпечення.
На звернення позивача із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення в/ч НОМЕР_1 листом від 02.09.2024 №683/1 фс повідомила, що підстав для здійснення перерахунку немає, посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувались шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік».
ОСОБА_1 вважає ії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат із 29.01.2020 по 07.02.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.35-36).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось відповідно до норм чинного законодавства. Просив в позові відмовити (а.с.39-48).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 провадження у цій справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №460/21394/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними.
Ухвалою суду від 17.04.2025 поновлено провадження у справі.
17.04.2025 суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 07.02.2023 залишено без розгляду.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 17.03.2015 по 07.02.2023 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.02.2023 №38 майора ОСОБА_1 07.02.2023 виключено зі списків особового складу частини ти всіх видів забезпечення (а.с.23).
Як слідує з довідок в/ч НОМЕР_1 від 02.09.2024 та 04.09.2024 про встановлення окладу за військовим званням та посадового окладу за період 2020-2023 роки (а.с.31-32), розрахунок вказаних складових грошового забезпечення здійснювався виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», що становить 1762 грн.
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно приписів до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З аналізу наведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік, «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Так, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2101 грн, 2270 грн та 2481 грн відповідно.
Таким чином, у період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 відповідно.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 шляхом визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 18.07.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів) за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до пункту 2 Порядку №44 виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З аналізу наведених норм вбачається, що належна до виплати позивачу сума індексації грошового забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому в розглядуваному випадку підлягає застосуванню Порядок №44.
Така позиція відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату індексації грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Щодо компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 29.01.2020 по день проведення виплати грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 (виконання даного рішення суду).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 18.07.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період 29.01.2020 по 18.07.2022 включно грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 29.01.2020 по день проведення виплати грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій