Справа № 569/5514/25
19 травня 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
представника потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне кримінальне провадження №12025181010000469 від 12.02.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобич, Львівської області, громадянина України, українця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше неодноразово судимого, востаннє 20.12.2018 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 3 (три) місяці, ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 11.08.2021 звільненого від відбування покарання умовно-достроково на строк 1 (один) рік 3 (три) місяці 18 (вісімнадцять) днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
1. Історія провадження
19.03.2025 до Рівненського міського суду Рівненської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025181010000469 від 12.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Ухвалою суду від 20.03.2025 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
03.04.2025 закінчене підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд у кримінальному провадженні
2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
11 лютого 2025 року, близько 19 год. 15 хв., ОСОБА_6 перебуваючи в під'їзді №1, будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_8 від 24.02.2022 № 64/2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ХІ та який в подальшому продовжено, застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілого, що виразилось у нанесенні потерпілій ОСОБА_4 не менше шести травматичних дій тупого(их) предмету(ів), внаслідок чого остання отримала легкі тілесні ушкодження у вигляді садна на переніссі, забою м'яких тканин тім'яної ділянки голови зліва, точкових крововиливів в ділянці правої вилиці, крововиливів в підщелепній ділянці справа, на правому плечі, на передній поверхні правого колінного суглобу, після чого, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, відкрито заволодів належною ОСОБА_4 сумкою бежевого кольору, вартістю 3100 гривень, в якій знаходились мобільний телефон марки «XIAOMI REDMI 9C», вартістю 1516,67 гривень, який знаходився в прозорому силіконовому чохлі вартістю 62 гривні, окуляри для зору марки «MIU MIU», вартістю 6583,60 гривень, які знаходилися у футлярі вартістю 130,60 гривень, гаманець торгового бренду «LOUIS VUITTON» вартістю 399,73 гривні, в якому знаходились грошові кошти в сумі 300 гривень та банківські картки потерпілої, чим завдав потерпілій ОСОБА_4 фізичної та майнової шкоди у розмірі 12030,60 гривень.
Таким чином, ОСОБА_6 визнається судом винним у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
3. Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_6 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз'яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.
Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що дійсно 11 лютого 2025 року, близько 19 год. 15 хв., в під'їзді №1, будинку №4, що за адресою: м. Рівне, вул. В'ячеслава Чорновола, застосував до ОСОБА_4 насильство, нанісши їй декілька ударів по тілу, та забрав сумку з особистими речами потерпілої. Перевіривши вміст сумки, забрав 300 гривень, а сумку із іншими речами залишив неподалік під'їзду. Не заперечував, що саме від його дій у потерпілої виникли легкі тілесні ушкодження, не оспорював правову кваліфікацію його дій. Цивільний позов визнав в повному обсязі. Просив суворо не карати та дати можливість виправитися.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просив врахувати обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та призначити покарання, із застосуванням вимог ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст. 186 КК України.
Прокурор підтримала обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, просила суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат, речових доказів. Прокурор не оспорила фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, їй зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Потерпіла ОСОБА_4 надала показання, які відповідають встановленим фактичним обставинам справи, не заперечувала проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Просила задовольнити цивільний позов, покарання призначити на розсуд суду.
4. Мотиви суду
Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За приписами ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
Обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин.
Суд, враховуючи повне визнання вини обвинуваченим за ч. 4 ст. 186 КК України, повідомлення ним фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, заслухавши думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та ухвалив обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат, речових доказів.
При цьому, суд виходить з того, що кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, не є складним, є одноепізодним, обвинувачений розуміє суть пред'явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку у суду відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання.
Таким чином, відповідно до ст. 22 КПК України, стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно та в умовах воєнного стану.
5. Мотиви призначення покарання
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів. Також суд враховує особу винного, який раніше неодноразово судимий, має постійне місце проживання, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, а також бере до уваги, що обвинувачений усвідомив протиправність своєї злочинної поведінки, виявив готовність нести покарання за вчинене, вказав, що зробив для себе позитивні висновки, має намір виправитись і не вчиняти нових кримінальних правопорушень, а також має намір відшкодувати шкоду потерпілій в повному обсязі.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також тяжку життєву ситуацію, в якій перебував обвинувачений впродовж значного проміжку часу, відношення до вчиненого, суд прийшов до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно призначити із застосуванням вимог ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 КК України, у виді позбавлення волі.
На думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобіганню скоєнню ним нових кримінальних правопорушень.
6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
6.1. Цивільний позов
Вирішуючи цивільний позов потерпілої до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частина 1 ст.1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як установлено ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що потерпілою ОСОБА_4 доведено наявність завданої їй діями ОСОБА_6 моральної шкоди, яка виразилася у протиправній поведінці щодо неї, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань, які потерпіла зазнала у зв'язку із вчиненим відносно неї злочином, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що на користь потерпілої ОСОБА_4 підлягає стягненню 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, як грошової компенсації моральної шкоди.
6.2.Процесуальні витрати
Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні становлять 14 326 (чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 20 (двадцять) копійок.
З огляду на ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 витрати на проведення судових експертиз у сумі 14 326 (чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 20 (двадцять) копійок підлягають стягненню з обвинуваченого.
6.3.Щодо речових доказів
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Враховуючи положення ст. 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, суд вирішує долю речових доказів наступним чином:
- жіночу сумку бежевого кольору, мобільний телефон марки «XIAOMI REDMI 9C», який знаходиться в прозорому силіконовому чохлі, окуляри для зору марки «MIU MIU», які знаходяться у футлярі синього кольору, - повернути власнику ОСОБА_4 ;
- три DVD-R диски, на яких містяться відеозаписи з камер комплексної системи віеоспостереження та відеоаналітики Рівненської міської територіальної громади, - залишити в матеріалах кримінального провадження.
6.4.Щодо запобіжного заходу
Згідно з ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Відповідно до ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2025 ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 01.06.2025 включно.
Оскільки обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, то суд з метою запобігання ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду, вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 368, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 14.02.2025 до набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Продовжити дію раніше обраного щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, але не більше ніж на 60 днів, тобто до 17.07.2025 включно.
Позов потерпілої ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь держави судові витрати на залучення експертів в сумі 14 326 (чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 20 (двадцять) копійок.
Після набрання вироком законної сили, речові докази:
- жіночу сумку бежевого кольору, мобільний телефон марки «XIAOMI REDMI 9C», який знаходиться в прозорому силіконовому чохлі, окуляри для зору марки «MIU MIU», які знаходяться у футлярі синього кольору, - повернути ОСОБА_4 ;
- три DVD-R диски, на яких містяться відеозаписи з камер комплексної системи віеоспостереження та відеоаналітики Рівненської міської територіальної громади, - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1