Справа № 175/14434/24
Провадження № 2/175/2342/24
19 травня 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Рожкової Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У вересні 2024 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 01 березня 2017 року по 22 липня 2024 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах зі Службою автомобільних доріг у Донецькій області та займала посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу. Наказом «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України» № 32-к/тр від 31 березня 2022 року дію трудового договору Позивача було призупинено з 01 квітня 2022 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 у справі № 932/2934/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору задоволено. Наказ Служби автомобільних доріг у Донецькій області №32-к/тр від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України», яким призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Ольгою Василівною Мітасьовою визнано протиправним. Дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою Ольгою Василівною поновлено з 01 квітня 2022 року. З урахуванням наведеного позивач просила стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року у розмірі 756 928,16 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
11 жовтня 2024 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву в якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову, оскільки фінансування об'єктів, що знаходяться на балансі відповідача значно зменшилося, внаслідок значного зменшення обсягів робіт і штатного розпису відповідач не може забезпечити роботою всіх працівників згідно штатного розпису і здійснювати виплату заробітної плати. Крім того, КЗпП України не передбачено обов'язку роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у випадку визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
22 жовтня 2024 року представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому він ще раз наголосив на обґрунтованості позовних вимог та їх задоволенні.
28 жовтня 2024 року відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив в яких вказали, що ОСОБА_1 не могла виконувати роботу оскільки з 16 березня 2022 року перебувала за кордоном, а відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 2 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.
Судом встановлено, що наказом №25-к від 28 лютого 2017 року начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області ОСОБА_1 прийнята на постійну роботу з 01 березня 2017 року на посаду провідного юрисконсульта в юридичний відділ Служби автомобільних доріг у Донецькій області, з окладом 4094 грн. на місяць, табельний номер 239 (а.с. 6).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/22 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжує діяти на теперішній період часу.
31 березня 2022 року на підставі наказу №32-к/тр Служби автомобільних доріг у Донецькій області призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою О.В. (а.с. 8).
Вказаним наказом визначено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин з цим працівником; на період призупинення дії трудового договору припиняється забезпечення працівника роботою і тимчасово припиняється виконання роботи таким працівником за укладеним трудовим договором.
Пунктом 4 наказу визначено, що в.о. завідувача канцелярії у 10-ти денний термін ознайомити з наказом ОСОБА_1 у будь-який доступний спосіб, як передбачено ч.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»: за можливості - ознайомити під підпис; надіслати копію наказу електронною поштою або іншим засобом комунікації працівнику (Viber, тощо) з запитом зворотного зв'язку, якщо немає можливості ознайомити з наказом під підпис.
Підставами прийняття наказу №32-к/тр визначено - військова агресія РФ проти України, Указ Президента від 24 лютого 2022 року №64/22 «Про ведення воєнного стану в Україні», ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з січня 2022 року по червень 2024 року ОСОБА_2 заробітної плати від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області не отримувала.
Зі змісту довідки про доходи виданої позивачці Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області вона дійсно працювала у відповідача за основним місцем роботи та за період лютий - березень 2022 року отримала дохід у розмірі 42643,75 грн. (а.с. 7)
Згідно Листа обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» №1-17/76 від 24 січня 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 з 17 лютого 2023 року по 05 серпня 2024 року працювала в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за сумісництвом, з 06 серпня 2024 року і дотепер працює за основним місцем роботи. У зв'язку з прийняттям на роботу в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за основним місцем роботи ОСОБА_1 звернулась до старшого інспектора з кадрів з проханням надати їй витяги з наказів про її трудову діяльність, пояснивши, що зазначені витяги вона має намір направити Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області для внесення відповідного запису до її паперової трудової книжки. Згодом ОСОБА_1 подала старшому інспектору з кадрів паперову трудову книжку для внесення запису про прийняття її на роботу в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за основним місцем роботи. Під час здійснення запису встановлено, що запис про трудову діяльність ОСОБА_1 в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» в період з 17 лютого 2023 року по 05 серпня 2024 року внесено до її трудової книжки старшим інспектором з кадрів Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області на підставі витягів з наказів ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» №14-к від 16 лютого 2023 року, №23-к від 09 березня 2023 року, №91-к від 22 вересня 2023 року, № 117-к від 25 грудня 2023 року, № 72-к від 05 серпня 2024 року. (а.с. 115-116)
Згідно витягу з наказу №14-к від 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу техніком юридичної групи за сумісництвом з 17 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року на умовах 8-годинного робочого дня, згідно до наказу про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України із місячною тарифною ставкою 10504 грн. (а.с. 128)
Зі змісту довідки про доходи виданої ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» позивачка дійсно працює у ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» на посаді юрисконсульта на за період з 17 лютого 2023 року по 22 липня 2024 року отримала заробітну плату у розмірі 319093,89 грн. (а.с. 141)
Згідно наказу №45-к/то від 22 липня 2024 року про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 звільнено ОСОБА_1 , провідного юрисконсульта юридичного відділу, 22 липня 2024 року, за п. 6 ч.1 ст. 36 КЗпП у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість. Головному бухгалтеру відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3 провести з ОСОБА_1 розрахунок сум, що належать їй від Служби: вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України, грошова компенсація за 44 (сорок чотири) календарних дня невикористаної щорічної основної відпустки за період 01 березня 2022 року - 31 грудня 2023 року, грошова компенсація за 10 (десять) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період 01 січня 2024 року - 04 червня 2024 року відповідно до ст. 47 та з урахуванням ст. 116 КЗпП України та колективного договору. Завідувачці канцелярії ОСОБА_4 в триденний термін ознайомити ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за можливості під підпис, якщо немає можливості ознайомити з наказом під підпис надіслати копію наказу поштою. (а.с. 9)
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі № 932/2934/23 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору - скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору - задоволено. Визнано протиправним наказ Служби автомобільних доріг у Донецькій області (теперішня назва Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області)№32-к/тр від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України», яким призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Ольгою Мітасьовою. Поновлено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою Ольгою Василівною.
Оскільки вищезазначеним рішенням суду було скасовано наказ про призупинення дії трудового договору та поновлено дію трудового договору , тому остання вважає, що відповідачем має бути сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року у розмірі 756928,16 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.
Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України.
Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, що проводить виплату. У разі виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною 1 статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних під час звільнення сум, фактично розрахувався з ним. Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Отже, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював та своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки. У випадку, якщо наказ буде визнаний незаконним та скасованим, то це на думку суду створить ситуацію, яка як для роботодавця так і для працівника, буде фактичним вимушеним прогулом, викликаним противними діями роботодавця. З метою відновлення порушених трудових прав працівника, суд застосує до виниклих правовідносин за аналогію закону положення статті 235 КЗпП, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що 01 квітня 2022 року було призупинено дії трудового договору укладеного між позивачкою та відповідачем, рішенням суду від 04 червня 2024 року її поновлено на роботі з дати зупинення дії трудового договору. Позивач вважає, що з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Суд зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію, що відповідає змісту ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2).
Верховний Суд України в постанові від 14.09.2016 у справі № 6-419цс16 сформував чинну правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.
Так, з урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якого пов'язана виплата, тобто до звільнення працівника з роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи (лютий - березень 2022 року) складає (25586,25 грн. + 17057,50 грн.)/32 = 1332,62 грн.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
Крім того, положеннями р. ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не піддягають урахуванню відпускні та лікарняні. Також, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Таким чином, середньомісячне число робочих днів становить (20+22)/2 = 21 день(згідно графіку роботи підприємства).
Позивачка просила виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року, що в перерахунку на робочі дні складає (26 місяців * 21 день) = 546 днів вимушеного прогулу.
Тобто загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 546(днів вимушеного прогулу) * 1332,62 (середньоденна заробітна плата) грн. = 727610,52 грн.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 727610,52 грн., при цьому вказана сума зазначена без відрахування податків та обов'язкових платежів, які мають бути відраховані під час виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Виходячи з вищевикладеного, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Надання правничої допомоги підтверджені договором про надання правової допомоги №08/176 від 02 листопада 2022 року, угодою №3 до Договору № 08/176. Надання/отримання послуг правничої допомоги за вказаним Договором підтверджується Актом виконаних робіт № 2-3 від 18 жовтня 2024 року та 21 лютого 2025 року, підписаним сторонами договору на загальну суму 12000 грн. При цьому позивачка просить стягнути з відповідача 19000 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, на яку ж і покладається обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд
1)має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2)з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Крім того, сплативши вартість послуг з надання правничої допомоги, позивач погодився саме з визначеним розміром, однак для стягнення понесених витрат з відповідача, необхідно довести їх відповідність критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31.07.2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, якщо встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі,що суд розглядає, суд також зазначає, що позивачкою понесені витрати на правову допомогу необґрунтовані, доказів сплати таких витрат адвокату також надано до суду не було, а також враховуючи, що позивачка працює на посаді провідного юрисконсульта, з її слів представляла інтереси відповідача в судових інстанціях та знайома з веденням судових справ у суді, суд вважає за необхідне у стягненні витрат на правову допомогу відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору при поданні позову до суду, з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір по справі у розмірі 7276 грн. 11 коп.
Керуючись ст.ст. 21, 94, 97 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.
Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (ЄДРПОУ 25946285) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 727610,52 грн. (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів)
Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (ЄДРПОУ 25946285) судовий збір у розмірі 7276,11 грн. на користь держави.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.