65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5484/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пригоровської Наталії Валентинівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15)
про стягнення 2160,94 грн.
Позивач Головне управління ДПС в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Пригоровської Наталії Валентинівни про стягнення 2160,94 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №5 від 05.04.2013.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 позовну заяву Головного управління ДПС в Одеській області, подану 17.12.2024 через Підсистему "Електронний суд", прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 14.01.2025 уточнену позову заяву Головного управління ДПС в Одеській області повернуто позивачу.
Разом з тим, після відкриття провадження у справі судом встановлено наявність обставин для залишення позовної заяви без руху в порядку ч.11 ст.176 ГПК України.
Ухвалою суду від 14.01.2025 позовну заяву Головного управління ДПС в Одеській області залишено без руху.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду 27.01.2025 продовжено розгляд справи №916/5484/24 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до відповідача фізичної особи-підприємця Пригоровської Наталії Валентинівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про стягнення 2160,94 грн.
Ухвали суду від 14.01.2025 про відкриття провадження у справі, про залишення позовної заяви без руху, а також від 27.01.2025 про продовження розгляду справи були отримані відповідачем 21.01.2025 та 30.01.2025, відповідно, що підтверджено наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Таким чином, відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, отже відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась судом у розумний строк.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 05.04.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 4,34 кв.м (інв. № 10110001), реєстровий номер 20990950.2.АААДЕЕ030 (майно), за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 38А, що обліковується на балансі ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Одеська регіональна експертна компанія" станом на 31.01.2013 і становить 26932,00 грн.
Відповідно до п. 5.12. договору, орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, а також компенсувати балансоутримувачу витрати по сплаті податку на землю.
За умовами п.п. 10.1. та 10.4, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту підписання його сторонами. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством, за умови відсутності заперечень органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
До матеріалів справи позивачем долучено договори про внесення змін до договору від 05.04.2013, а також розрахунки до нього.
В подальшому, 05.04.2013 між Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною (орендар) було укладено договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №5.
За умовами п 1.1. договору, балансоутримувач - Державна податкова інспекція у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 6.38А (далі - будівля), загальною площею 3581,6 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.
Відповідно до п. 1.2. договору, орендар користується приміщенням загальною площею 4,34 кв. м, розташоване на 1 поверху будівлі. Вартість згідно незалежної експертизи становить 26932,00грн. (далі - орендоване приміщення). Орендоване приміщення використовується для розміщення торгівельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів.
Підпунктом 2.2.3. договору передбачено, що орендар зобов'язаний не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за фактично використану електроенергію, воду (розрахунок - додаток № 1) на підставі рахунків балансоутримувача. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.
Згідно з п. 5.1, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 05.04.2013.
Відповідно до п. 5.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору та при продовженні договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 05.04.2013, після закінчення строку їх чинності протягом одного місяця, цей договір вважаться продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
За умовами п. 5.5. договору, реорганізація балансоутримувача чи орендаря, або перехід права власності на приміщення чи будівлю до інших осіб, не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі (їх правонаступників), якщо інше не передбачається цим договором або чинним законодавством.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Додатком № 1 до договору передбачений розрахунок обсягів постачання електричної енергії.
12.09.2013 між Міністерством доходів і зборів України в особі Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 1, в якій сторони погодили викласти преамбулу договору в новій редакції та внесли зміни щодо платіжних та поштових реквізитів сторін.
03.03.2014 між Міністерством доходів і зборів України в особі Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 2, в якій сторони погодили викласти пп. 2.2.3 договору в новій редакції.
29.10.2015 між Державною фіскальною службою України в особі Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду №3, в якій сторони погодили викласти преамбулу договору в новій редакції та внесли зміни до договору щодо платіжних та поштових реквізитів сторін.
В подальшому, між Державною фіскальною службою України в особі Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 4, в якій сторони погодили внести зміни до договору щодо платіжних та поштових реквізитів сторін та виклали абзац третій пп. 2.2.3. договору у новій редакції.
25.06.2019 між Головним управлінням ДФС в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 5, в якій сторонами викладено преамбулу договору в новій редакції, внесено зміни щодо платіжних та поштових реквізитів сторін та викладено п.п. 2.2., 4.1., 5.1. та 6 договору у новій редакції.
01.07.2020 між Головним управління ДПС в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 6, в якій сторонами викладено преамбулу договору в новій редакції та викладено п.п. 2.2., 4.1., 4.2. та 7 договору у новій редакції, а пункт 4.2. договору сторонами погоджено вважати п. 4.3. договору.
14.09.2020 між Головним управління ДПС в Одеській області та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 7 до договору, в якій сторони погодили викласти розділ 1 до договору у новій редакції, а саме:
"1.1. Балансоутримувач забезпечує укладання угод на обслуговування адмінбудинку, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, буд. 38-А (надалі - будівля), а орендар відшкодовує щомісячно витрати балансоутримувачу за комунальні послуги, а саме: спожиту електроенергію, водопостачання та водовідведення, теплопостачання (в опалювальний сезон), вивезення твердих побутових відходів. Вартість послуг розраховується згідно обсягів споживання та діючих тарифів, які зазначені у додатку №1 даного договору, який є невід'ємною його частиною. Фактичний розмір витрат за водопостачання та водовідведення визначається виходячи з установлених норм споживання на одну особу, за спожиту електроенергію згідно з критерієм - потужності задіяних орендарем струмоприймачів та урахуванням діючих тарифів, за теплопостачання згідно з критерієм - пропорційно займаної площі. Вартість спожитих за місяць послуг з вивезення твердих побутових відходів розраховується згідно з критерієм - пропорційно займаної площі.
1.2. Балансоутримувач, відповідно до п. 284.3 Податкового кодексу України, зобов'язаний та сплачує податок на землю за земельну ділянку площею 4,34 м2, на якій розташований об'єкт державної власності, що знаходиться в оренді орендаря, м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, буд. 38-А. Орендар самостійно відшкодовує на розрахунковий рахунок балансоутримувача витрати по сплаті земельного податку щодо вищезазначеної орендованої частини будівлі. Вартість земельного податку визначається на підставі розрахунку, викладеного у додатку №2 договору.
1.3. Розмір плати за відшкодування орендарем витрат балансоутримувача по сплаті земельного податку може змінюватися в разі зміни ставки податку на землю, визначеної чинним законодавством, зміни площі земельної ділянки, зміни грошової оцінки земельної ділянки і в інших випадках, передбачених законодавством.
1.4. Майно, яке знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди нерухомого майна, належить до державної власності, №209840910797 від 05.04.2013.
1.5. Орендоване приміщення використовується з метою розміщення торгівельного об'єкту продажу непродовольчих товарів.
1.6. У разі несплати чи несвоєчасної оплати виставленого балансоутримувачем рахунку чи самостійно не відшкодованого земельного податку, орендар сплачує пеню із розрахунку облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг та самостійно невідшкодованої суми земельного податку".
Також у вище вказаній додатковій угоді сторонами погоджено викласти абзац перший пп. 2.2.3. п.2.2. та п. 4.2. договору у новій редакції:
"2.2.3. Не пізніше 25-го числа звітного місяця, вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача за спожиті комунальні послуги згідно з діючими розцінками та тарифами по централізованому водопостачанню та водовідведенню, теплову енергію, вивезенню твердих побутових відходів (додаток №1), на підставі виставлених орендарем рахунків. Орендар зобов'язаний самостійно відшкодовувати на розрахунковий рахунок балансоутримувача його витрати по сплаті земельного податку не пізніше 20 числа поточного місяця з січня по листопад та не пізніше 10 числа поточного місяця за грудень на підставі розрахунку відповідно до додатку №2";
"4.2. У разі порушення строків сплати, які визначені в пп. 2.2.3. п.2.2. розділу 2 договору, орендар повинен сплатити пеню із розрахунку облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг та самостійно невідшкодованої суми земельного податку".
Абзац третій пп.2.2.3. п. 2.2. розділу 2 договору сторонами виключено з договору.
Окрім цього, сторонами погоджено викласти додаток №1 до договору у новій редакції та додано додаток №2 до договору.
01.07.2021 між Державною податковою службою України та фізичною особою-підприємцем Пригоровською Наталією Валентинівною було укладено додаткову угоду № 8 до договору, в якій сторони погодили викласти преамбулу договору у новій редакції.
Також, сторонами погоджено викласти розділ 1 до договору у новій редакції, а саме:
"1.1. Балансоутримувач забезпечує укладання угод на обслуговування адмінбудинку, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, буд.38-А (надалі - будівля), а орендар відшкодовує щомісячно витрати балансоутримувачу за комунальні послуги, а саме: за спожиту активну та реактивну електроенергію та її розподіл, водопостачання та водовідведення, теплопостачання (в опалювальний сезон), вивезення твердих побутових відходів. Вартість послуг розраховується згідно обсягів споживання та діючих тарифів, які зазначені у додатку №1 даного договору, який є невід'ємною його частиною. Фактичний розмір витрат за водопостачання та водовідведення визначається виходячи з установлених норм споживання на одну особу, за спожиту електроенергію згідно з критерієм - потужності задіяних орендарем струмоприймачів, та урахуванням діючих тарифів, за теплопостачання, а також вартість спожитих за місяць послуг з вивезення твердих побутових відходів розраховується згідно з критеріям - пропорційно займаної площі.
1.2. Майно, яке знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди нерухомого майна, належить до державної власності, №209840910797 від 05.04.2013.
1.3. Орендоване приміщення використовується з метою розміщення торгівельного об'єкту продажу непродовольчих товарів.
1.4. У разі несплати чи несвоєчасної оплати виставленого балансоутримувачем рахунку, орендар сплачує пеню із розрахунку облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг".
Крім цього, у вище вказаній додатковій угоді сторонами погоджено викласти абзац перший пп. 2.2.3. п. 2.2. розділу 2 договору у наступній редакції: "2.2.3. Не пізніше 25-го числа звітного місяця, вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача за спожиті комунальні послуги згідно з діючими розцінками та тарифами, а саме за спожиту активну та реактивну електроенергію та її розподіл, за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, теплову енергію, вивезення твердих побутових відходів (додаток №1), на підставі виставлених рахунків".
Додаткові угоди до договору підписані між сторонами без будь-яких зауважень.
Також, сторони погодили доповнити розділ 5 договору новим пунктом: "5.3. У разі порушення строків сплати, які визначені п. 2.6 розділу 2 договору, орендар повинен сплатити пеню із розрахунку облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг"; виклали додаток № 1 до договору у новій редакції та виключили додаток №2 договору.
09.09.2022 позивач разом з супровідним листом направив відповідачу наступні рахунки для відшкодування витрат з оплати комунальних послуг за січень - лютий 2022 року:
* січень 2022 року - від 09.09.2022 на суму 669,69 грн., від 09.09.2022 на суму 253,32 грн., від 09.09.2022 на суму 9,31 грн., від 09.09.2022 на суму 4,82 грн.;
* лютий 2022 року - від 09.09.2022 на суму 9,67 грн., від 09.09.2022 на суму 426,31 грн.
Також, разом з рахунками на оплату позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку відповідні акти наданих послуг.
В матеріалах справи наявний лист Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління ДПС В Одеській області Держаної податкової служби України, в якому управління повідомило, що станом на 02.07.2024 кошти від відповідача на розрахунковий рахунок позивача не надходили.
Наявність несплаченої заборгованості зумовила нарахування пені і збитків від інфляції, та звернення до суду із даним позовом.
Щодо права звернення до суду Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу.
Відповідно до п. 41.1.1 Податкового кодексу України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За змістом п. 41.5 ст. 41 ПК України, повноваження і функції контролюючих органів, зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Наразі господарський суд враховує, що з моменту укладення між сторонами договору від 05.04.2013 №5 податкові органи в Україні зазнали реорганізації, зокрема, вказане вбачається з численних постанов Кабінету Міністрів України: від 06.08.2014 № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України", від 28.03.2018 № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби", від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", від 30.09.2020 № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби".
Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Статтею 52 ГПК України (процесуальне правонаступництво) визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Публічним правонаступництвом є повне або часткове передання владних функцій від одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення первісного суб'єкта або повного чи часткового припинення його владних функцій. Публічне правонаступництво передбачає також перехід у встановлених законодавством випадках прав і обов'язків одного суб'єкта владних повноважень іншому.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16 зазначив, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч.1 ст.45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Наразі господарський суд враховує, що Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166) не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом юридичної особи - Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393).
Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись як юридичні особи та без статусу юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до Положення по Державну податкову службу України та Державну митну службу України, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2019 № 227, Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із встановлених у цій справі обставин вбачається, що Головне управління ДПС в Одеській області є територіальним органом ДПС України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Так, Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №921/574/20 зазначив, що "згідно положень ч. 2 ст. 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", ч. 1 ст. 45 та ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 1 КУзПБ, а також враховуючи вказані вище Положення про Державну податкову службу України та Положення про Головне управління ДПС у Тернопільській області, останнє є відокремленим підрозділом ДПС України, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі".
Також Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо процесуального статусу територіальних органів ДПС України, як відокремлених підрозділів ДПС України, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 910/9262/24, від 11.10.2023 у справі № 915/1604/21.
Враховуючи викладене, Головне управління ДПС в Одеській області, незважаючи на те, що не є юридичною особою, проте є державним органом, відповідно може бути позивачем у даній господарській справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, в тому числі для відповідача - обов'язку своєчасного та в повному обсязі відшкодування витрат балансоутримувача на осблуговування, експлуатацію та ремонт будівлі в частині, що перебуває в оренді відповідача.
Отже, під час розгляду цієї справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору виникли зобов'язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався забезпечити обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а також утримання прибудинкової території, а відповідач, своєю чергою, зобов'язався брати участь у витратах позивача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.
При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, отримані в січні-лютому 2022 року послуги у встановленому порядку не заперечив, кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.
Приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем на підставі договору у розмірі 1373,12 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Щодо нарахування позивачем 479,79 грн. пені.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 251 - 253 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При обрахунку заявленої до стягнення позивачем пені судом враховано наступне.
Так, відповідно до п. 2.2.3 договору, орендар зобов'язаний не пізніше 25-го числа звітного місяця вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача за спожиті комунальні послуги згідно з діючими розцінками та тарифами по централізованому водопостачанню та водовідведенню, теплову енергію, вивезенню твердих побутових відходів (додаток №1), на підставі виставлених орендарем рахунків.
09.09.2022 позивачем виставлено та направлено на адресу відповідача відповідні рахунки за спірний період.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків сплати, які визначені в пп. 2.2.3. п.2.2 розділу 2 договору, орендар повинен сплатити пеню із розрахунку облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг та самостійно невідшкодованої суми земельного податку.
Дослідивши умови договору, суд зазначає, що сторони в цьому договорі не передбачили можливості нарахування пені понад шість місяців, а отже нарахування пені позивачем мало бути здійснено на заборгованість з дотриманням строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України та з урахуванням вимог п.7 розділу IX Прикінцевих положень ГК України, тобто до 30.06.2023 (дата закінчення карантину).
Так, Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Статтею 232 ГК України, зокрема, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, приписи ст.232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, належним періодом нарахування пені є з 26.09.2022 по 30.06.2023.
За розрахунком суду, пеня за вказаний період складає 261,46 грн.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 261,46 грн.
Окрім пені позивачем заявлено до стягнення з відповідача 308,03 грн. інфляційних втрат.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Суд здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат та констатує, що належною до стягнення сумою за визначений позивачем період є 156,89 грн.
Так, з відповідача на корить позивача належить стягнути 261,46 грн. пені та 156,89 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти вимог в частині стягнення 218,33 грн. пені та 151,14 грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.
У відповідності до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру в загальній сумі 2160,94 грн., тобто за подання цієї позовної заяви повинно бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 3028,00 грн.
Разом з цим, позовна заява подана через підсистему Електронний суд, у зв'язку з чим при розрахунку судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. З урахуванням вказаного, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви, становить 2422,40 грн. (3028,00 х 0,8).
При цьому, при зверненні з позовом до суду через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн. згідно з платіжною інструкцією від 05.12.2024, замість 2422,40 грн. Таким чином, позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було, тому наразі судом не вирішується питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пригоровської Наталії Валентинівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) - 1373 (одну тисячу триста сімдесят три) грн. 12 коп. заборгованості, 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 89 коп. інфляційних втрат, 261 (двісті шістдесят одну) грн. 46 коп. пені, 2008 (дві тисячі вісім) грн. 17 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові втрати зі сплати судового збору у розмірі 414,23 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 16 травня 2025 р.