65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5711/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від прокуратури: Кобзар А.І.,
від позивача-1: не з'явився,
від позивача-2: не з'явився,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5711/24
за позовом: Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73025) в інтересах держави в особі:
1) Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601);
2) Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (проспект Центральний, 16, м. Миколаїв, 54029)
до відповідачів: 1) Іванівської селищної ради Генічеського району Херсонської області (Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області) (вул. Соборна, 14, cмт Іванівка, Генічеський район, Херсонська область, 75401)
2) Іванівської районної громадської організації Українського товариства мисливців і рибалок (вул. Стаханова, 2, cмт. Іванівка, Генічеський район, Херсонська область, 75401)
про визнання недійсним договору,
1. Суть спору.
У грудні 2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - Держагенство) та Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (надалі - Південне МУЛМГ) до Іванівської селищної ради Генічеського району Херсонської області (надалі - Іванівська селищна рада) та Іванівської районної громадської організації Українського товариства мисливців і рибалок (Іванівська ГО УТМР), в якій Прокурор просив суд визнати недійсним договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь, укладений 02.07.2009 Іванівською селищною радою з Генічеською районною громадською організацією Українського товариства мисливців та рибалок, яким у користування передано розташовану на території Іванівського району Херсонської області земельну ділянку площею 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання.
Позов обґрунтовано тим, що оспорюваний договір всупереч чинного (на час його укладення) законодавства укладений 02.07.2009 Іванівською селищною радою, як органом, який не є місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, а лише наділений правом надання у користування такого угіддя; укладений до прийняття 04.10.2012 Херсонською обласною радою (органом, який в силу приписів Закону України "Про мисливське господарство та полювання" має право надавати мисливські угіддя для ведення мисливського господарства у користування) рішення про надання мисливських угідь у користування, а також тим, що всупереч ст. 24 наведеного Закону не містить умови щодо внесення плати за користування мисливськими угіддями, яка є істотною умовою такого договору, що у сукупності є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
2. Аргументи учасників справи.
2.1. Аргументи Прокурора.
Обґрунтовуючи підстави для свого звернення до суду, Прокурор зазначив наступне.
Як вказує Прокурор, 02.07.2009 Іванівською селищною радою Херсонської області із перевищенням повноважень був укладений з Іванівською районною громадською організацією Українського товариства мисливців і рибалок договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь.
На переконання Прокурора, оспорюваний договір за своєю правовою природою та змістом є Договором про умови ведення мисливського господарства, типова форма якого затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153 (в редакції чинній на час його укладання) і умови оспорюваного договору відповідають підпунктам "а", "г", "д", "е", "ж" та "и", п. 2.2, п.п. "а", "б" п. 2.3 Розділу 2 (Права і обов'язки сторін) Типового договору про умови ведення мисливського господарства.
Водночас, як зазначає Прокурор, Типовою формою договору передбачалося укладення таких договорів між спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, до яких віднесені обласні управління лісового господарства, державні лісогосподарські об'єднання, до повноважень належала організація роботи з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів та користувачами мисливських угідь, що відповідає вимогам ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції чинній на час укладення спірного договору)
Прокурор вказує, що станом на 02.07.2009 (дата укладання оспорюваного договору) місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання були обласні управління лісового господарства, державні лісогосподарські об'єднання.
При цьому, Прокурор зауважує, що відповідно до ст. 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) прямо визначено повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання, зокрема, вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.
Отже, Прокурор вважає, що Іванівською районною громадською організацією УТМР укладено оспорюваний договір з Іванівською селищною радою, яка в силу приписів Закону не є місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, а лише наділена правом надання у користування такого угіддя.
Крім того, Прокурор звертає увагу на те, що за приписами ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольськими міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Окрім того, Прокурор вказує, що 04.10.2012 рішенням сесії Херсонської обласної ради за № 592 Іванівській районній громадській організації мисливців УТМР додатково до раніше наданих мисливських угідь згідно із рішенням сесії Херсонської обласної ради від 20.04.2011 № 192 були надані мисливські угіддя загальною площею 4367,93 га терміном на 15 років в адміністративних межах Іванівської СР Херсонської області для ведення мисливського господарства та полювання за умови погодження із землекористувачами та землевласниками району.
Підставою для прийняття зазначеного рішення, як зазначає Прокурор, стали подання Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства від 14.11.2011 №09-08/47, висновки та рекомендації постійної комісії обласної ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин та екології від 27.01.2012 №15/11.
Окрім того, Прокурор звертає увагу на те, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області лише у серпні 2011 було погоджено надання Іванівській районній громадській організації УТМР у користування мисливських угідь площею 4367,93 га.
Отже, на переконання Прокурора, Іванівською СР Херсонської області з Іванівською районною громадською організацією УТМР оспорюваний договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь площею 4367,93 га, в порушення приписів чинного на той час законодавства, був укладений до прийняття 04.10.2012 Херсонською обласною радою рішення про надання мисливських угідь у користування.
Також Прокурор звертає увагу на те, що відповідно до приписів ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що користування мисливськими угіддями є платним, проте, в порушення наведеного, оспорюваний договір не містить умови щодо внесення користувачем плати за користування мисливськими угіддями, яка є істотною умовою такого договору.
Окрім того, Прокурор зауважив, що Законом України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що після надання мисливських угідь у користування правовідносини між особою (суб'єктом) якому мисливські угіддя надано в користування, та власником або землекористувачем земельних ділянок, на яких такі мисливські угіддя розташовані, регулюються відповідними укладеними між ними договорами, якими також встановлюється плата за користування земельними ділянками.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, порушення сторонами імперативних норм Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Прокурор вважає, що укладений між Іванівською СР Херсонської області з Іванівською районною громадською організацією УТМР договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь від 02.07.2009 підлягає визнанню недійсним, оскільки є договір є прихованим.
Як стверджує Прокурор, оспорюваний правочин є договором про умови ведення мисливського господарства, а тому Іванівська селищна рада є стороною, яка, будучи неуповноваженим органом державної влади у сфері регулювання мисливського господарства та полювання, неправомірно визначила умови ведення мисливського господарства та полювання та, більш того, розпорядилась землями, законних повноважень на розпоряджень якими не мала.
Щодо застосування реституції, Прокурор звернув увагу на те, що ведення мисливського господарства та організація полювання не є цільовим використанням земельних ділянок, є похідним правом, яке не підлягає реєстрації у державних реєстрах, а тому не передбачає конкретного передання земель різних форм власності у розумінні вчинення сторонами відповідних дій, у зв'язку із чим застосування реституції у традиційному значенні є неможливим.
На переконання Прокурора, укладення неуповноваженим органом договору, умовами якого визначено порядок ведення мисливського господарства, однозначно порушує державні інтереси, оскільки умови та порядок ведення мисливського господарства визначаються спеціально уповноваженим державним органом у цій сфері, у тому числі шляхом укладення з користувачами мисливських угідь відповідних договорів, а Іванівська селищна рада Херсонської області, як орган місцевого самоврядування, таким спеціально уповноваженим державним органом у цій сфері не являється.
2.2. Аргументи Позивача 1 (Держагенства).
Державне агентство лісових ресурсів України погоджується з позовними вимогами, вважає їх доцільними і такими, що відповідають закону з огляду на наступне.
Як вказує позивач 1, на момент укладення оспорюваного договору від 02.07.2009 передбачалася типова форма договору, затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.12.1996 за № 735/1760 (далі - Типова форма договору).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та Типової форми договору, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання були обласні управління лісового господарства, державні лісогосподарські об'єднання, отже повноваження у Іванівської селищної ради стосовно надання у користування мисливських угідь, відповідно до редакції законів України, під час укладення оспорюваного договору були відсутні.
Також позивач 1 зауважує, що згідно зі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
Із посиланням на приписи Цивільного кодексу України та на позицію ВС, викладену у постанові від 22.06.2020 в справі № 177/1942/16- ц, позивач 1 зазначає, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Отже, на переконання Держагенстава лісових ресурсів України, оспорюваний договір від 02.07.2009 варто визнати недійсним ще на момент його укладення, так як даний договір суперечить вимогам галузевого законодавства України.
2.3. Інші учасники справи своїх аргументів щодо позову Прокурора суду не надали.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
До канцелярії Господарського суду Одеської області 27.12.2024 від Прокурора надійшла позовна заява (вх. № 5858/24), яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями того ж дня була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.12.2025 позовна заява Прокурора (вх. № 5858/24 від 27.12.2024) була прийнята судом до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5711/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання суду призначено на 14:20 год. 23.01.2025.
В підготовчому засіданні 23.01.2025, у зв'язку з неявкою представників позивачів та відповідачів, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в засіданні до 14:20 год. 11.02.2025.
Того ж дня, ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відсутні учасники справи були повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання.
В підготовчому засіданні 11.02.2025, з метою надання можливості учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на захист та у зв'язку з неявкою представників позивачів та відповідачів, суд за власною ініціативою постановив протокольну ухвалу, якою продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, а також постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 11:40 год. 11.03.2025.
12.02.2025 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивачі та відповідачі були повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання.
21.02.2025 через систему "Електронний суд" позивач 1 подав письмову позицію щодо позову (вх. № 5842/25), яка судом була долучена до матеріалів справи.
Того ж дня Прокурор через систему "Електронний суд" подав заяву (вх. № 5846/25) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 25.02.2025 заява Прокурора (свх. № 5846/25 від 21.02.2025) була задоволена.
У підготовчому засіданні 11.03.2025, після з'ясування всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 12:40 год. 01.04.2025, а також судом була визначена резервна дата розгляду справи по суті 22.04.2025 об 11:00 год.
12.03.2025 ухвалою Господарського суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивачі та відповідачі були повідомлені про дату та час розгляду справи по суті.
01.04.2025 судом був розпочатий розгляд справи по суті, Прокурор виступив зі вступною промовою і, у зв'язку із неявкою позивачів та відповідачів та неможливістю завершити розгляд справи в цьому судовому засіданні, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у судовому засіданні до 11:00 год. 22.04.2025.
22.04.2025 в судовому засіданні судом були досліджені матеріали справи та, у зв'язку із об'єктивною неможливістю завершити в цьому засіданні розгляд справи, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву в судовому засіданні до 12:30 год. 01.05.2025.
Того ж дня, ухвалою суду, постановленою відповідно до ст. 120 ГПК України, позивачі та відповідачі були повідомлені про наступний час та дату розгляду справи по суті.
Під час розгляду справи по суті Прокурор виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Прокурор у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Інші учасники справи - позивачі та відповідачі, про час та дату слухання справи повідомлялися своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу (копій ухвал суду) до їх електронних кабінетів у системі "Електронний суд" та оголошення на офіційному сайті судової влади.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Позивачі - Державне агентство лісових ресурсів України та Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та відповідачі - Іванівська селищна рада Генічеського району Херсонської області і Іванівська районна громадська організація Українського товариства мисливців і рибалок належать до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПУ України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, позивачів та відповідачів суд належним чином повідомляв про дату, час та місце розгляду справи у розумінні норм ГПК України, оскільки судом вжито достатніх заходів для належного сповіщення зазначених учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.
Враховуючи належне повідомлення позивачів та відповідачів про час, дату та місце судових засідань, а також враховуючи розумні строки розгляду справи, суд дійшов висновку про їх належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності їх представників.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
08.05.2025, відповідно до приписів ст. 219 ГПК України Господарським судом було проголошено скорочене судове рішення.
4.Фактичні обставини, встановлені судом.
02.07.2009 Іванівською селищною радою було прийнято рішення № 414 (а.с. 35), яким Іванівській районній громадські організації Українського товариства мисливців та рибалок було погоджено користування угіддями на території Іванівської селищної ради площею 4368,93 га терміном на 15 років, зобов'язано голову Іванівської організації УТОР до 31.12.2009 заключити договори на користування мисливськими угіддями з власниками та користувачами земельних ділянок на погодженої цим рішенням площі та зобов'язано Іванівську організацію УТОР використовувати мисливські угіддя відповідно до вимог чинного законодавства.
Того ж дня, між Іванівською селищною радою (власник) та Іванівською організацією УТОР (користувач) був укладений Договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь (далі Договір) (а.с. 27, 28), відповідно до п.1.1. якого представник сільської громади доручає, а користувач приймає на себе зобов'язання з ведення мисливського господарства та полювання відповідно до чинного законодавства на земельній ділянці (далі - Ділянка), загальною площею 4367,93 га, яка розташована на території Іванівської сільської (селищної) ради.
Відповідно до умов п.1.2. Договору земельна ділянка передається у користування терміном до 2026 для ведення мисливського господарства та полювання.
Відповідно до Договору користувач має право у встановленому порядку, за згодою власника, проводити у мисливських угіддях необхідні технічні заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власника (п.2.1.1.); користуватися державним мисливським фондом у межах мисливських угідь (п.2.1.2.), тощо.
За умовами Договору до обов'язків користувача було віднесено, зокрема: використовувати земельну ділянку відповідно до умов її надання у користування та за призначенням (п.2.2.1.); вести мисливське господарство на Ділянці з дотриманням вимог Законів України "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання", "Про охорону навколишнього природного середовища", Указу Президента України "Про невідкладні заходи у сфері збереження відтворення та раціонального використання мисливських тварин" та інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання мисливського фонду тощо (п.2.2.2.); проводити в повному обсязі необхідні заходи з поліпшення якості мисливських угідь та підвищення численності мисливських тварин, що компенсує платню за користування земельною ділянкою мисливських угідь.
Власник, відповідно до вимог Договору має право: здійснювати, за домовленістю з користувачем, перевірку виконання умов Договору (п.3.1.); давати вказівки про усунення порушень вимог діючого законодавства (п.3.2.), тощо, а також зобов'язаний: передати земельну ділянку у користування для ведення мисливського господарства та не втручатися, без необхідності, у справи користувача (п.4.1.); сприяти користувачу в оформленні та погодженні необхідних правових документів щодо спеціального використання мисливського фонду (п.4.3.).
Іванівська районна рада, розглянувши звернення Іванівської організації УТОР від 31.03.2009, враховуючи рекомендації постійної комісії райради з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, соціального розвитку села, охорони навколишнього середовища, своїм рішенням за № 249 від 10.07.2009 (т.с. 34) погодила Іванівській організації УТОР користування мисливськими угіддями і ведення мисливського господарства на площі 4367,93 га терміном 15 років на території Іванівської селищної ради.
25.05.2011 листом за № 3 (а.с.31) Іванівська організація УТМР звернулась до Херсонського обласного управління лісового господарства, в якому просила підготувати подання на сесію Херсонської обласної ради для надання організації у користування мисливські угіддя на території Іванівської селищної ради загальною площею 4367,93 га терміном на 15 років, додатково до наданих площею 3000,7 га рішенням Херсонської обласної ради № 192 від 20.04.2011.
07.08.2011 Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області у листі за № 05-13/7-2904 (а.с.32) у відповідь на звернення Іванівської організації УТОР від 05.08.2011 зазначило, що не заперечує проти закріплення та надання у користування мисливських угідь організації, при умові подальшого дотримання чинного законодавства.
21.10.2011 Херсонська обласна державна адміністрація, розглянувши лист Іванівської організації УТОР від 25.05.2011 та матеріали, додані до нього, з урахуванням пропозицій Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, погодила надання Іванівській організації УТОР у користування мисливських угідь на території Іванівської селищної ради загальною площею 4367,93 га терміном 15 років для ведення мисливського господарства.
27.01.2012 постійна комісія з питань агропромислового комплексу, земельних відносин та екології Херсонської обласної ради у своїх висновках та рекомендаціях № 15/11 (т.с.30) дійшла висновку щодо підтримання питання додаткового надання Іванівській організації УТОР мисливських угідь загальною площею 4367,93 га на території Іванівської селищної ради та рекомендувала голові обласної ради винести на розгляд чергової сесії питання про надання мисливських угідь (додатково) у користування Іванівській організації УТОР.
04.10.2012 рішенням Херсонської обласної ради за № 592 Іванівській організації УТОР додатково до раніше наданих мисливських угідь згідно із рішенням сесії обласної ради від 20.04.2011 № 192 були надані мисливські угіддя загальною площею 4367,93 га терміном на 15 років в адміністративних межах Іванівської селищної ради для ведення мисливського господарства та полювання за умови погодження із землекористувачами та землевласниками району.
19.06.2024 Іванівська селищна військова адміністрація у відповідь на запит прокурора № 12.2717-24 від 10.06.2024 у своєму листі за № 01-17/353 (а.с.50-52) зазначила, що станом на 17.06.2024 інформація стосовно договору оренди земельної ділянки, що розташована на території Іванівської селищної ради площею 4367,93 га відсутня, державна реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Іванівською селищною радою не проводилась, проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки не погоджувався, рішення радою про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки в оренду не приймалось.
Прокурор вважає, що оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, чинного на час його укладання, порушує права держави, а тому звернувся з відповідним позовом до Господарського суду для захисту порушених прав.
5. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Частина 3, 4 ст. 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору, відтак Прокурор, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, а позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 4-6 ст. 4 ЦК України Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд на підставі частини четвертої статті 236 ГПК України враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/2575/19, згідно із якими, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, в якості обґрунтування заявленого позову Прокурор посилається на невідповідність оспорюваного договору приписам законодавства, чинного на час його укладення.
При цьому, Прокурор посилається на норми, викладені у Законі України "Про мисливське господарство та полювання", Наказі Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153 "Про затвердження Типового договору про умови ведення мисливського господарства".
Враховуючи позицію Прокурора та позивача, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 02.07.2009 між відповідачами був укладений Договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь, відповідно до п.1.1. якого відповідач 1 доручає, а відповідач 2 приймає на себе зобов'язання з ведення мисливського господарства та полювання відповідно до чинного законодавства на земельній ділянці загальною площею 4367,93 га, яка розташована на території відповідача 1. Відповідно до умов п.1.2. Договору земельна ділянка передається у користування відповідачу 2 терміном до 2026 для ведення мисливського господарства та полювання.
Як встановлено судом, рішенням Іванівської селищної ради від 02.07.2009 було погоджено надання відповідачу 2 у користування 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання, а в подальшому рішенням Іванівської районної ради рішенням від 249 за № 10.07.2009 також було погоджено надання 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання за умови укладення відповідачем відповідних договорів з власниками (користувачами) землі, при цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення відповідачем 2 з власниками або користувачами землі відповідних договорів оренди земельних ділянок, що входять у межі наданих у користування Іванівській організації УТМР земельної ділянки, загальною площею 4367,93 га.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Прокурором ставиться під сумнів правомірність укладення оспорюваного договору від 02.07.2009, на підставі якого відповідачу 2 надано у користування земельну ділянку загальною площею 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання.
За умовами оспорюваного договору відповідач 2 прийняв на себе зобов'язання з ведення мисливського господарства та полювання на земельній ділянці загальною площею 4367,93 га на території Іванівської селищної ради. Договір укладено до 2026 року.
Предметом оспорюваного договору відповідачі визначили, що представник сільської громади доручає, а користувач приймає на себе зобов'язання з ведення мисливського господарства та полювання відповідно до чинного законодавства на земельній ділянці загальною площею 4367,93 га, яка розташована на території Іванівської селищної ради.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції чинній на час укладення спірного договору) ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.
На момент укладення Договору від 02.07.2009 діяла Типова форма договору про умови ведення мисливського господарства, затверджена наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.12.1996 за № 735/1760 (далі - Типова форма договору).
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання належала організація роботи з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів.
Відповідно до положення вищенаведеної статті та Типової форми договору, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання були обласні управління лісового господарства, державні лісогосподарські об'єднання.
Виходячи із зазначеного, Суд вважає, що у Іванівської селищної ради були відсутні законні повноваження стосовно надання у користування мисливських угідь (відповідно до редакції законів України на час укладення оспорюваного договору).
Статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Крім того, відповідно до приписів ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя. Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.
Як вбачається з тексту оспорюваного договору, він не містить умов оплати за користування мисливськими угіддями.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим судом встановлено, що оспорюваний договір від 02.07.2009 не містить доказів погодження відповідачем 1 наданої йому у користування відповідачем 1 земельної ділянки із іншими землекористувачами на якій розміщені мисливські угіддя за оспорюваним договором, матеріали справи не містять та відповідачами в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів суду не надано.
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулась до суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16- ц вказано, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Суд вважає, що оспорюваний договір від 02.07. 2009 не відповідає вимогам Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на момент його укладення), Типовій формі договору ще на момент його укладення, так як даний Договір суперечить вимогам галузевого законодавства, окрім того, оспорюваний договір суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, а також інтересам держави і суспільства, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Суд приймає до уваги, що 17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Окрім наведеного, суд вважає за важливе зазначити, що у позовній заяві Прокурор відповідачем 2 зазначив Іванівську організацію УТМР, при цьому усі матеріали справи, надані Прокурором письмові докази, як то оспорюваний договір, рішення державних органів та органів місцевого самоврядування стосуються надання земельної ділянки для ведення мисливського господарства саме Іванівській організації УТМР, проте, у прохальній частині позову Прокурор просив визнати недійсним договір, укладений 02.07.2009 між Іванівською селищною радою та Генічеською районною громадською організацією УТМР, яким у користування передано розташовану на території Іванівської селищної ради земельну ділянку площею 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання.
Виходячи з матеріалів справи предмету та підстав, заявленого Прокурором позову та наданих до нього доказів, суд дійшов висновку, що Прокурором у прохальній частині позову була допущена помилка у визначенні сторони оспорюваного договору, а тому з метою недопущення процесуального формалізму, суд вважає, що вірним буде вважати стороною оспорюваного договору, який Прокурор просить визнати недійсним саме Іванівську районну громадську організацію Українського товариства мисливців і рибалок та виправити у своєму рішенні помилку Прокурора.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір про використання земельної ділянки як мисливських угідь, укладений 02.07.2009 між Іванівською селищною радою та Іванівською районною громадською організацією Українського товариства мисливців і рибалок, яким у користування передано розташовану на території Іванівського району Херсонської області земельну ділянку площею 4367,93 га для ведення мисливського господарства та полювання.
3. Стягнути з Іванівської селищної ради Генічеського району Херсонської області (вул. Соборна, № 14, смт. Іванівка, Генічеський р-н, Херсонська обл., 75401, код ЄДРПОУ 44665948) на користь Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, № 33, м. Херсон, 73025, код ЄДРПОУ 04851120) витрати на сплату судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
4. Стягнути з Іванівської районної громадської організації Українського товариства мисливців і рибалок (вул. Стаханова, № 2, смт. Іванівка, Генічеський р-н, Херсонська обл., 75401, код ЄДРПОУ 35280591) на користь Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, № 33, м. Херсон, 73025, код ЄДРПОУ 04851120) витрати на сплату судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 19 травня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський