пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 травня 2025 року Справа № 903/344/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації
до відповідача: Цуманської селищної ради
про повернення земельної ділянки та скасування реєстрації права комунальної власності
Представники сторін:
прокурор: Костюк Наталія Володимирівна, службове посвідчення №071760 від 01.03.2023;
від позивача: Андрущак Олена Михайлівна;
від відповідача: не прибули
Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Цуманської селищної ради та просить суд:
- усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів;
- усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів;
- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів, зареєстрованого за Цуманською селищною радою;
- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що Цуманською селищною радою Луцького району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнято з державної у комунальну власність земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів.
Прокурор доводить, що право комунальної власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно.
Ухвалою суду від 28.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.04.2025.
Ухвалою суду від 14.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.05.2025.
У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задоволити позов у повному об'ємі.
Представник відповідача не прибув у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву за вх.№01-87/1412/25 від 07.04.2025 у якому зазначає, що Цуманська селищна рада позовні вимоги визнає у повному обсязі. Крім того, просить суд розгляд справи проводити за відсутності представника селищної ради.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд встановив, що заява відповідача про визнання позову (у відзиві на позовну заяву) підписана уповноваженою особою - керівником Цуманської селищної ради Дорошуком Анатолієм Васильовичем, а визнання позову відповідачем, на думку суду, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
За наведених обставин, суд приймає визнання позову відповідачем.
Враховуючи визнання позову відповідачем, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору на підставі ст. 191 Господарського процесуального кодексу України ухвалив рішення.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
При цьому, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.
Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20 та від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.
Редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, на час розгляду справи, Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності які розташовані за межами населених пунктів.
Враховуючи зазначене, прокурор зазначає, що дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.
Як вбачається із листа від 19.09.2023 №1076/01-19/2-23, Волинська обласна військова адміністрація проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду, про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.
Крім того, інформувала прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, прокурор повідомив позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 11.09.2023 №53-7610вих-23 та №53-10115вих-24 від 25.11.2024.
В подальшому, окружна прокуратура листом №53-10115вих-24 від 25.11.2024 повідомила Волинську обласну військову адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом.
Отже, прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави внаслідок бездіяльності, не здійснення позивачем наданих повноважень щодо захисту інтересів держави та не вжиття останніми до цього часу заходів щодо усунення вказаних у повідомленнях прокурора порушень чинного законодавства.
Позов прокурора обґрунтовано тим, що за результатами моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прокурором встановлено, що 17.10.2022 Цуманською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 га, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 га з цільовим призначенням - для ведення рибного господарства.
Підставою державної реєстрації права комунальної власності на зазначені земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав зазначено Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423 - IX та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VІ (а.с. 15-20).
Цуманською селищною радою прийнято рішення від 23.02.2022 №13/202 «Про прийняття земельних ділянок водного фонду у комунальну власність» (а.с. 43).
Згідно додатку до вказаного рішення земельні ділянки з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 га, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб прийняті у комунальну власність із земель водного фонду державної власності.
Відповідно до інформації Волинської ОДА № 1076/01-19/2-23 від 19.09.2023, останній не відомо про факти можливої незаконної реєстрації, в тому числі спірних земельних ділянок, як земель комунальної власності.
Прокурор доводить, що на вказаних земельних ділянках розміщений об'єкт державного нерухомого майна - гідротехнічна споруда Ст. Богуславка (інвентарний номер 36, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ631), який на час реєстрації права комунальної власності обліковувався на балансі Державного підприємства «Укрриба».
На підставі наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 № 338 та акту приймання-передачі державного майна - гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми із балансу Державного підприємства «Укррриба» на баланс Державного підприємства «Айфіш», затвердженого т.в.о. Голови Державного агентства меліорації та рибного господарства від 27.09.2023, зазначене державне майно передано на баланс державного підприємства «Айфіш» (а.с. 53-55).
Відповідно до інформації ДП «Айфіш» від 10.12.2024 №08-04/106 при передачі на баланс останнього гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм було змінено реєстрові номери таких об'єктів у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, а саме в об'єкті Ст. Богуславка (інвентарний номер 36) реєстровий номер 25592421.15.ААЕЖАГ631 змінено на реєстровий номер 44880645.3.ААЕЖАГ631 (а.с. 58).
Разом з тим, за доводами прокурора, на момент реєстрації права комунальної власності 17.10.2022, так і на даний час на земельній ділянці з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 га, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 га розташована гідротехнічна споруда - об'єкт нерухомого майна державної власності.
Прокурор звертаючись до суду в інтересах держави із позовом доводить, що Цуманською селищною радою Луцького району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнято з державної у комунальну власність земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.
У відповідності до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Статтями 83, 84 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Як вже зазначено вище, Цуманською селищною радою прийнято рішення від 23.02.2022 №13/202 «Про прийняття земельних ділянок водного фонду у комунальну власність». Згідно додатку до вказаного рішення земельні ділянки з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 га, та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб прийняті у комунальну власність із земель водного фонду державної власності.
Згідно інформації Волинської ОДА № 1076/01-19/2-23 від 19.09.2023, останній не відомо про факти можливої незаконної реєстрації, в тому числі спірних земельних ділянок, як земель комунальної власності.
У зазначеному листі позивачем також роз'яснено положення п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України та встановлені законом обмеження щодо переходу з державної у комунальну власність земель, зокрема земель під земель будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності (пп. «ґ»).
Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель державної форми власності за межами населених пунктів є обласні державні адміністрації.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу (п.п. «б» п. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення»).
Разом з тим, підпунктом «а» п. 4 цього ж розділу Закону визначено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.
Отже, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна державної власності, не могли перейти у комунальну власність.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності.
Вказаним законом Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
При цьому земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Між тим, зазначеним пунктом визначено ряд виключень, зокрема підпунктом «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України врегульовано виключення щодо земель під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.
Суд встановив, що на спірній земельній ділянці розташований об'єкт державної власності, а саме гідротехнічна споруда - Ст. Богуславка (інвентарний номер 36, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ631), яка відповідно до інформації ДП «Укрриба» № 07-04/74 від 13.06.2023 перебувала на балансі вказаного державного підприємства на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», наказів Державного департаменту рибного господарства України.
Відомості про об'єкт державної власності гідротехнічну споруду - Ст. Богуславка (інвентарний номер 36, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ631) було внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна як таку, що перебуває на балансі ДП «Укрриба», суб'єктом, що здійснює правління майном визначено Державне агентство меліорації та рибного господарства України.
Зазначена інформація підтверджується витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, наданому Фондом державного майна України листом № 10-15-18545 від 27.07.2023 (а.с. 48-50).
Відповідно до наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 № 338, державне майно (Ст. Богуславка (інвентарний номер 36, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ631)) передано з балансу ДП «Укрриба» на баланс ДП «АйФіш», що підтверджується інформацією Державного підприємства «АйФіш» від 04.03.2024 № 08-04/04 (а.с. 53-55).
При цьому, згідно вищезазначеного листа, відповідно до наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 № 338 «Про приймання-передачу державного майна до державного підприємства «АйФіш» та акта приймання-передачі державного майна від 27.09.2023 ДП «АйФіш» було передано на баланс і закріплено на праві господарського відання державне майно - гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм, в тому числі яке розташоване на території Волинської області Луцького району Цуманської селищної ради на земельних ділянках з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, 0721880400:02:000:0338.
Отже, суд встановив, що зазначене майно використовується Дочірнім підприємством «Рибгосп «Цумань» відповідно до діючого договору користування на умовах оренди, орендодавцем державного майна є ДП «АйФіш».
Згідно інформації ДП «Айфіш» від 10.12.2024 №08-04/106 при передачі на баланс останнього гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм було змінено реєстрові номери таких об'єктів у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, а саме в об'єкті Ст. Богуславка (інвентарний номер 36) реєстровий номер 25592421.15.ААЕЖАГ631 змінено на реєстровий номер 44880645.3.ААЕЖАГ631 (а.с. 58).
Листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 10-3-0.2- 1263/2-24 від 21.03.2024 підтверджується, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів Цуманської селищної ради (а.с. 65).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об'єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.
За приписами ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, гідротехнічні споруди є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.
Враховуючи зазначене, органом, уповноваженим управляти вказаним майном, на даний момент є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - ДП «Айфіш».
У 2017 році працівниками ДП «Укрриба» разом з представниками Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області проведено обстеження використання зазначеного державного нерухомого майна, за результатами якого було складено відповідний акт № 35.
Результати обстеження гідротехнічної споруди з реєстровим номером 25592421.15.ААЕЖАГ631 наведені у таблиці зазначеного акта під № 8.
В подальшому, у період з 26 по 27 вересня 2024 аналогічне обстеження державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд, яке обліковується на балансі ДП «Айфіш», проведено зазначеним державним підприємством, про що складено відповідний акт.
З витягів з Державного земельного кадастру від 30.05.2023 вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337 розташовані гідротехнічні споруди на площі землі 1,0362 гектара, а на земельній ділянці з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338 - на площі землі 1,6748 гектара (а.с. 24-27).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за Дочірнім підприємством «Рибгосп «Цумань» зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337 та 0721880400:02:000:0338 на підставі договору оренди землі від 15.08.2011, укладеного між Ківерцівською районною державною адміністрацією та ДП «Рибгосп «Цумань».
Враховуючи вище зазначене, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що на момент реєстрації відповідачем права комунальної власності та на час звернення позивача з даним позовом до суду, спірні земельні ділянки є землею водного фонду, а розташовані на їх території гідротехнічні споруда - є нерухомим майном державної власності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Цуманською селищною радою Луцького району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнято з державної у комунальну власність земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельні ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі незаконного вибуття об'єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
Згідно приписів статтей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суд враховує, що спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, має забезпечити ефективне використання вищезазначеної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади
За змістом ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Так, держава, маючи у власності гідроспоруди, які знаходяться на спірних земельних ділянках водного фонду із кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337 та 0721880400:02:000:0338 наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду та водними об'єктами, що створені та функціонують за допомогою таких гідротехнічних споруд.
Між тим, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірних земельних ділянок водного фонду, оскільки за відповідачем зареєстровано право комунальної власності на ці земельні ділянки.
За приписами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).
Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).
Зазначена вище правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Як вже встановив та дослідив суд, на спірних земельних ділянках розміщений об'єкт нерухомого майна, який перебуває у власності держави, що відповідно до ст.ст. 117, 120, п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України відносить їх до земель державної власності.
Разом з тим, державна реєстрація Цуманською селищною радою права комунальної власності на земельні ділянки кадастровими номерами 0721880400:02:000:0337, 0721880400:02:000:0338 перешкоджає державі в особі обласної державної адміністрації реалізовувати своє право на користування та розпорядження земельними ділянками.
Отже, ефективним способом захисту у даному випадку є негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.
У відповідності до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).
З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельні ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів. підставні та підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів зареєстрованої за Цуманською селищною радою суд зазначає таке.
Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом зазначеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.
Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).
Даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
На час пред'явлення даного позову та розгляду справи судом, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки площею 17,8919 га з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337 та площею 42,9933 га з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338 зареєстровані на праві комунальної власності за Цуманською селищною радою.
Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337 проведена на підставі рішення державного реєстратора Цуманської селищної ради Грицені С.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2022, індексний номер 65195919, а державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338 проведена на підставі рішення державного реєстратора Цуманської селищної ради Грицені С.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2022, індексний номер 65197804.
Спірні земельні ділянки, перебувають у комунальній власності Цуманської селищної ради, однак силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача юридичними правами щодо спірних земельних ділянок і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
Отже, суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі водного фонду державної власності, а саме скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів зареєстрованої за Цуманською селищною радою.
За наведених обставин, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів та кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів зареєстрованої за Цуманською селищною радою підтверджена матеріалами справи, а відтак підставні та підлягають до задоволення.
Враховуючи зазначене, на підставі належним чином оцінених доказів та врахувавши визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Звертаючись до суду з позовом, Волинська обласна прокуратура сплатила 20 243 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.03.2025 № 568 (внутрішній номер 411945702).
Відповідач повністю визнав позов до початку розгляду судом справи по суті, а відтак виникли обставини щодо необхідності вирішення питання про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» 10 121, 50 грн., що становить 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України решта суми судового збору у розмірі 10 121, 50 грн., сплаченого прокурором, у зв'язку із задоволенням позову покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 130, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Заяву Цуманської селищної ради про визнання позовних вимог - задоволити.
2. Позов задоволити.
3. Усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району (45233, вул. Грушевського, 2, смт Цумань, Луцький район, Волинська обл., ЄДРПОУ: 04333885) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, обл. Волинська, ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів.
4. Усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради Луцького району (45233, вул. Грушевського, 2, смт Цумань, Луцький район, Волинська обл., ЄДРПОУ: 04333885) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, обл. Волинська, ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів.
5. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0337, площею 17,8919 гектарів, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.
6. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721880400:02:000:0338, площею 42,9933 гектарів, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.
7. Стягнути з Цуманської селищної ради Луцького району (45233, вул. Грушевського, 2, смт Цумань, Луцький район, Волинська обл., ЄДРПОУ: 04333885) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 10 121, 50 грн. сплаченого судового збору.
8. Повернути Волинській обласній прокуратурі (код ЄРДПОУ 02909915, 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 121, 50 грн. сплачений згідно платіжної інструкції від 21.03.2025 № 568 (внутрішній номер 411945702).
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено 19.05.2025
Суддя В. М. Дем'як