ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4248/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024, повний текст складено 16.12.2024
у справі №916/4248/24
за позовом Акціонерного товариства ,,Українська залізниця"
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 21944,09 грн,
суддя суду першої інстанції: Л.В. Лічман
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
Акціонерне товариство ,,Українська залізниця'' (надалі також - Залізниця) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 21944,09 грн відшкодування середнього заробітку працівників регіональної філії ,,Одеська залізниця'' ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (надалі також - ОСОБА_2 ), викликаних на військові збори.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 всупереч положенням Закону України ,,Про військовий обов'язок і військову службу'' та постанови Кабінету Міністрів України ,,Про порядок і розміри виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних'' від 23.11.2006 р. № 1664 не здійснив на користь Залізниці виплати в розмірі ціни позову.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 позов задоволено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Акціонерного товариства ,,Українська залізниця'' 21944,09 грн відшкодування середнього заробітку працівників, а також витрати по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Залізницею вчинено всі залежні від неї дії для покриття за рахунок бюджету витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , призваним на збори, натомість ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримавши повний пакет документів, потрібних для відшкодування Залізниці 21944,09 грн, безпідставно проігнорував обов'язок компенсувати роботодавцю витрати на оплату праці робітників, які перебували на військових зборах у період з 25.08.2021 р. до 24.09.2021 р.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач надав повний пакет документів з актуальною інформацією. Так, відповідачем у справі є ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначені у відзиві на позовну заяву недоліки були виявлені саме обласним (відповідачем), а не ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідач надав суду переконливі докази надіслання на адресу позивача зауважень щодо поданих документів на оплату, з пропозицією повторно надати документи з коректними персональними даними працівників. Проте, позивач не відреагував на згадані зауваження. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не отримав вказані зауваження.
З огляду на зазначене, скаржник вказує, що суд першої інстанції зробив передчасні висновки про наявність підстав для задоволення позову, адже ІНФОРМАЦІЯ_6 по суті не відмовив позивачу у виплаті відшкодування, а лише попередньо повідомив про необхідність усунення допущених самим позивачем розбіжностей у документах з метою подальшого розгляду питання про виплату відповідачем. Тобто, суд першої інстанції не дослідив належним чином усі обставини справи, а також надані відповідачем докази, не спростувавши їх належним чином, внаслідок ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Одночасно скаржником заявлено клопотання (вх.№143/25) про відстрочення сплати судового збору.
Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2025 автоматичний розподіл не відбувся у зв'язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4248/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_7 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі №916/4248/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.
28.01.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4248/24.
07.02.2025 до суду надійшли докази сплати судового збору.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 клопотання ІНФОРМАЦІЯ_7 про відстрочення сплати судового збору залишено без розгляду. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_7 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі №916/4248/24 залишено без руху. Встановлено скаржнику строк, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, для усунення наступних недоліків апеляційної скарги: надати докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Акціонерному товариству ,,Українська залізниця" у вигляді квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС з описом документів або листом з описом вкладення на адресу Акціонерного товариства ,,Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5). Роз'яснено скаржнику, що якщо не буде усунуто недоліки апеляційної скарги, апеляційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню.
27.02.2025 від скаржника надійшла заява (вх.№13/25/Д3) про усунення недоліків апеляційної скарги.
27.02.2025 від скаржника надійшла ще одна заява (вх.№13/25/Д4) про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_7 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі №916/4248/24. Встановлено позивачу строк до 17.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 17.03.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Згідно із частинами першої, другої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апелянтом оскаржується рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, його перегляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а також з огляду на тимчасову непрацездатність головуючого судді Колоколова С.І. з 02.04.2025 по 01.05.2025, вказана апеляційна скарга розглядалась у розумний строк.
Акціонерне товариство ,,Українська залізниця" про розгляд справи в суді апеляційної інстанції повідомлене належним чином, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
З наявних в матеріалах справи копій військових квитків серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_1 вбачається проходження навчальних зборів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно у 2021 році.
Наказами Залізниці від 08.09.2021 р. № Т4-01/1615 та від 25.08.2021 р. № Т4-01/1494 її працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно з посиланням на Закон України ,,Про військовий обов'язок і військову службу" збережено середній заробіток на час участі у зборах військовозобов'язаних.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з метою отримання відшкодування середнього заробітку працівників, викликаних для проходження військових зборів у період з 25.08.2021 р. до 24.09.2021 р., Залізницею оформлено:
- рахунки від 09.11.2021 р. № 228/148 та № 229/148, а також відомості від 15.11.2021 р. №№ 828 та 826 на виплату середньої заробітної плати, в яких міститься інформація про виплату Залізницею ОСОБА_2 12735,68 грн, а ОСОБА_1 - 9208,41 грн;
- адресований ІНФОРМАЦІЯ_8 як районному військкомату лист від 29.09.2023 р. № 206, додатками до якого є названі вище рахунки та відомості, з відміткою про отримання, датованою 02.10.2023 р.;
- адресований ІНФОРМАЦІЯ_8 лист від 10.05.2024 р. № 149 (відмітка про отримання, датована 10.05.2024 р.) з проханням повідомити причини нездійснення компенсації.
В матеріалах справи наявний доданий до відзиву супровідний лист від 13.05.2024 р., який свідчить про направлення ІНФОРМАЦІЯ_9 документів, які надійшли від Залізниці, до ІНФОРМАЦІЯ_10. На цьому листі, отриманому 16.05.2024 р., доказом чого є штамп, наявна резолюція: ,, - надати відмову (строки подання)".
У подальшому, вказуючи, що компенсації, на які вона має право, не здійснено, Залізниця звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом у рамках провадження у даній справі.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 21944,09 грн відшкодування середнього заробітку працівників регіональної філії ,,Одеська залізниця'', викликаних на військові збори.
Відповідно до ч.13 ст.29 Закону України ,,Про військовий обов'язок і військову службу" (із змінами) виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абз.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України ,,Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам'' від 23.11.2006 р. № 1644 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Положеннями абз.1 п.7 і п.8 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 р. № 80, зареєстрованим Міністерством юстиції України 26.03.2007 р. за № 269/13536, передбачено, що за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місця роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перший півмісяць зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний.
Згідно з п.11 цієї Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами.
Пунктом 12 вказаної Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у томі числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори, згідно з встановленою Інструкцією формою.
Проаналізувавши вказані положення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що Залізниця має право на відшкодування за рахунок бюджету витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , призваним на збори.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, Залізницею вчинено всі залежні від неї дії для покриття вказаних витрат, натомість ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримавши повний пакет документів, потрібних для відшкодування Залізниці 21944,09 грн (12735,68 грн - середня заробітна плата, виплачена ОСОБА_2 , та 9208,41 грн - середня заробітна плата, виплачена ОСОБА_1 ), безпідставно проігнорував обов'язок компенсувати роботодавцю витрати на оплату праці робітників, які перебували на військових зборах у період з 25.08.2021 р. до 24.09.2021 р.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Твердження скаржника про те, що Залізницею до листа, в якому позивач просив компенсувати виплачену заробітну плату ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , додано інші документи, ніж у ньому зазначено, колегія суддів відхиляє, оскільки під час одержання від Залізниці листа від 29.09.2023 р. № 206 посадові особи районного військкомату не навели жодних зауважень в частині відсутності рахунків або відомостей, без яких неможливо здійснити виплати. Після цього в установленому порядку документи для виплати одержав відповідач, який теж не висловив претензій щодо змісту отриманих від районного військкомату документів.
При цьому, колегія суддів виснує, що матеріали справи не містять належних доказів надсилання позивачу листа №468/6 від 21.05.2024, на який посилається скаржник, а відтак доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі в частині того, що відповідач повідомив про необхідність усунення допущених самим позивачем розбіжностей у документах з метою подальшого розгляду питання про виплату відповідачем, є необґрунтованими.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі №916/4248/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.05.2025.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький