ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1022/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.,
суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024
по справі №916/1022/24
за заявою боржника: фізичної особи ОСОБА_1
про неплатоспроможність.
суддя суду першої інстанції - Демешин О.А.
місце винесення ухвали: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,
повний текст ухвали складено та підписано: 11 грудня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією майна боржника призначено арбітражного керуючого Харитонюка Є.В.
До господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» про визнання кредитором до боржника фізичної особи ОСОБА_1 з вимогами в сумі 749 191, 82 грн.
Вказана заборгованість в сумі 749 191, 82 грн. виникла на підставі не виконання ОСОБА_1 умов Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3075645 від 07.09.2018 та складається з: 125 263,71 грн. - за кредитом, 154 668, 55 грн. - відсотки, 424 000 грн. - комісія, 33 986, 05 грн. - інфляція, 11 273, 51 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 749 191, 82 грн. та 4 844, 80 грн. судового збору.
Судом встановлено, що вимоги ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» до боржника фізичної особи ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають визнанню в сумі 749 191, 82 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, фізична особа ОСОБА_1 звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі №916/1022/24 скасувати, та винести нове судове рішення, яким відмовити у визнанні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 749191, 82 грн. та 4844, 80 грн. судового збору.
Скаржник зазначає наступне:
Боржник не погоджується з нарахуванням процентів за користування кредитом в період до 01.08.2024 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору.
Боржником було сплачено заборгованість за тілом кредиту (за рахунок неправомірно зарахованих сум на погашення комісії), то відповідно неправомірним є нарахування відсотків в сумі 89411,64 грн., оскільки був відсутній залишок заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором №3075645 від 06.09.2018року
Кредитор просить визнати та включити заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом та комісіями період нарахування по 31.07.2024р., що суперечить вимогам ст.ст. 45 та 120 КУзПБ
Відповідно до розрахунку, наданого кредитором до заяви з грошовими вимогами в період з01.03.2020 по 31.01.2022 кредитор просив визнати вимоги по нараховувались процентам за користування кредитом та одночасно просив застовувати міру відповідальності відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Суд першої інстанції на це уваги не звернув та неправомірно визнав ці грошові вимоги, та не застосував висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16:
З огляду на вищевказане оскільки боржником було сплачено заборгованість за тілом кредиту (за рахунок неправомірно зарахованих сум на погашення комісії), не було підстав нараховувати відсотки, то відповідно неправомірним є нарахування індексу інфляції та 3% річних оскільки був відсутній залишок заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором №3075645 від 06.09.2018.
Процесуальний рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/1022/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1022/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 по справі №916/1022/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
21.01.2025 матеріали справи №916/1022/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 по справі №916/1022/24- залишено без руху.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 по справі №916/1022/24.
Призначено справу № 916/1022/24 до розгляду на 08.04.2025 о 15:15 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкладено розгляд справи №916/1022/24 на 13.05.2025 о 16:00 годині.
В судове засідання 08.04.2025 та 13.05.2025 представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
13.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Згідно ч. 1 ст. 45 КзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення відповідного оголошення.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2020 у справі № 904/3060/19.
Так, публікація оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 відбулась 02.04.2024 за № 72872.
Стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загально-обов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
15.08.2024 ТОВ “Фінансово-кредитний супермаркет» звернувся до суду із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника фізичної особи ОСОБА_1 .
З доданих ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» доказів вбачається, що вказана заборгованість в сумі 749 191, 82 грн. виникла на підставі не виконання ОСОБА_1 умов Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3075645 від 07.09.2018 та складається з: 125 263,71 грн. - за кредитом, 154 668, 55 грн. - відсотки, 424 000 грн. - комісія, 33 986, 05 грн. - інфляція, 11 273, 51 грн. - 3% річних.
Так, 07.09.2018 між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено Договір №3075645 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Відповідно до п.1.1 зазначеного договору від 07.09.2018, кредитодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в кредит у сумі 200 000 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника або іншого отримувача, зазначений у Додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору, а позичальник зобов'язався своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом, із розрахунку - 28.00 % річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов'язання згідно цього договору.
Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 07.09.2018 про перерахування їй суми кредиту за договором № 3075645 від 07.09.2018 в розмірі 109 951,66 грн., а також платіжну інструкцію № 48535 від 07.09.2018 щодо перерахування цієї суми.
Як вірно зауважено місцевим господарським судом, зі змісту заяви ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та наданих документів до неї, не було можливості встановити підстави для нарахування заборгованості саме в розмірі 125 263,71 грн. - за кредитом та 154 668, 55 грн. - відсотками, оскільки заявником не було додано відповідних доказів (платіжних документів), підтверджуючих факт переведення коштів боржнику.
26.11.2024 та 10.12.2024 ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» надало до суду додаткові пояснення до заяви про визнання кредиторських вимог, до якої додано, крім іншого, копію платіжної інструкції на перерахування ОСОБА_1 коштів в сумі 84 048,34грн.
Відповідно до змісту додаткових пояснень, заявник просить врахувати, що відповідно до додатку № 2 Договору № 3075645 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 07.09.2018, позичальниця просила перерахувати належну їй суму кредиту після утримання комісії згідно в розмірі 109 951,66 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , що належить їй та 84 048,34 грн. на рахунок № НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» задля погашення заборгованості по іншому кредитному договору № 1294635 від 09.08.2017, що був укладений між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 .
Таким чином, було здійснено два платежі від 07.09.2018, щодо перехування коштів у розмірі 109 951,66 грн. на рахунок позичальника, та від 10.09.2018 у розмірі 84 048,34 грн. на рахунок ТОВ “Фінансово-кредитний супермаркет» для погашення заборгованості позичальника по кредитному договору № 1294635 від 09.08.2017.
Пунктом 2.7. договору передбачено, що за надання кредиту позичальник сплачує комісію в розмірі 3% від суми кредиту, встановленої в п.1.1. даного договору. Зазначена комісія сплачується позичальником одноразово, у день видачі кредиту, за рахунок коштів (тіло кредиту) шляхом перерахування за вказаними позичальником реквізитами суми кредиту за мінусом утриманої кредитодавцем комісії.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 , на підставі її заяви (т.5 а.с.27), отримала 109951,66грн. кредитних коштів на свій картковий рахунок та 84 048,34грн. - на погашення заборгованості по іншому кредитному договору, що загалом становить 194 000грн., приймаючи до увагу утримання 3% кредитодавцем комісії (6000грн.) відповідно до умов п.2.7.договору.
Таким чином, загальний розмір отриманого ОСОБА_1 кредиту від ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» становить 200 000 грн.(194 000грн. + 6000грн.).
З наданого заявником розрахунку (т.5 а.с.30-31) вбачається, що ОСОБА_1 було частково погашено тіло кредиту в розмірі 74 736,29 грн.
За таких обставин, доведеним розмір заборгованості ОСОБА_1 по тілу кредиту в розмірі 125 263,71грн. (200 000грн. - 74 736,29грн.).
Також, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» обґрунтовано заявлено кредиторські вимоги по сплаті процентів за користування кредитом, виходячи із встановленого пунктом 1.1.договору, розміру у 28% річних. Згідно розрахунку, здійсненого заявником, - розмір кредиторської заборгованості ОСОБА_1 становить 154 668,55грн.
Водночас, колегія суддів вважає, що кредиторські вимоги по сплаті процентів за користування кредитом, у, розміру у 28% річних, підлягають частково визнанню, відповідно до наступного.
Відповідно до п.1.1 зазначеного договору від 07.09.2018, кредитодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в кредит у сумі 200 000 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника або іншого отримувача, зазначений у Додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору, а позичальник зобов'язався своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом, із розрахунку - 28.00 % річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов'язання згідно цього договору.
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору, дата остаточного повернення кредиту до 06.09.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Зокрема, згідно з положеннями ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).
Водночас невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушеннями зобов'язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про відсутність таких підстав для відступу від наведеної правової позиції як: застарілість внаслідок розвитку в певній сфері суспільних правовідносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права).
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові у справі №910/458/16 наголосила, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі 755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, відповідно до договору №3075645 вказано, що сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно ануїтентними платежами у розмірі та в період встановленими в Додатку №1 до цього Договору з 01 по 15 число місяця наступного за звітним, починаючи з 01.102018 року, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.
Дата остаточного повернення кредиту до 06 вересня 2021 року.
За змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору строк повернення всієї суми кредиту настав 06 вересня 2021 року й саме в межах цього строку ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.
Як вбачається з розрахунку, кредитором нараховано проценти в сумі 155424,35 грн (за період з 07.09.2018 по 31.07.2024), проте враховуючи суму сплачених боржником процентів в розмірі 66012,71 грн., у боржника наявна заборгованість по процентам у розмірі 56 072,67 (за період з 07.09.2018 по 06.09.2021 та за мінусом 66012,71 грн. які були сплачені боржником), яка визнається судом.
А відтак, у визнанні грошових вимог про стягнення суми відсотків, які нарахована після закінчення строку дії кредитного договору, колегія суддів відмовляє.
Крім того, відповідно до п. 3.3.7.договору - у випадку прострочення позичальником виконання зобов'язання по поверненню кредитодавцю суми боргу за цим договором він зобов'язаний відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановдено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявником, відповідно до вимог закону та умов договору розраховано інфляційні та 3 проценти річних за прострочення по грошовому зобов'язанню, які підлягають визнанню в якості грошових вимог кредитора до боржника. Їх розміри, відповідно, становлять 33 986,05грн. - інфляційні та 11 273,51грн. - сплата 3% річних.
Також, частинною другою пункту 2.5.договору встановлено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4% від суми кредиту, зазначену в п.1.1.цього договору.
До кредиторських вимог заявником включено суму комісійних, передбачених вказаним пунктом 2.5. договору, в розмірі 424 000грн.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Отже, підписання договору від 07.09.2018 ОСОБА_1 , як погодження зі всіма умовами цього договору, а також відсутність законодавчих обмежень щодо встановлення комісійних нарахувань, спростовують твердження керуючого реструктуризацією щодо відхиляння вимог в цій частині.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав кредиторську заборгованість ОСОБА_1 по сплаті комісійних в розмірі 424 000грн. у повному обсязі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимоги ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» до боржника фізичної особи ОСОБА_1 обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають визнанню в сумі 650 895, 94 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваному судовому рішенні, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів скаржника в іншій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Стаття 277 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У даному випадку ухвали було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, в частині визнання у повному обсязі кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет». до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 650 895, 94 грн. та 4 844, 80 грн. судового збору.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі № 916/1022/24 - змінити та викласти резолютивну частину в наступній редакції:
«Визнати вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 650 895, 94 грн. та 4 844, 80 грн. судового збору.».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.05.2025.
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя Н.М. Принцевська