13 травня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/4096/25
Провадження № 22-ц/4815/636/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго»
розглянув у в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року у складі судді Бучко Т. М., постановлену в м. Рівне,
ОСОБА_1 звернуся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» про захист прав споживачів.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року вказану справу передано на розгляд Луцькому міськрайонному суду Волинської області.
Ухвала суду першої вмотивована положеннями закону про підсудність спору з приводу нерухомого майна за його місцем знаходження або його основної частини, та обґрунтована тим, що спір між сторонами у цій справі виник з приводу невиконання відповідачем договору щодо надання послуги з перенесення об'єктів електроенергетики за місцезнаходженням належного позивачу нерухомого майна - АДРЕСА_1 , а відтак справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Рівненського міського суду Рівненської області.
Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням процесуальних норм, що регулюють визначення підсудності, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі покликається на ч.5 ст. 28 ЦПК України, згідно якої позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, яка по відношенню до ч.1 ст.4 ЦПК України в частині правового регулювання визначення територіальної підсудності є спеціальною нормою права. Додає, що його місцем проживання є місто Рівне, яке територіально відноситься до юрисдикції Рівненського міського суду Рівненської області, а тому він пред'явив свій позов за місцем свого проживання - до Рівненського міського суду Рівненської області. Доводить, що у випадку суперечності між нормами закону перевага в застосуванні надається спеціальним нормам, які регулюють вужче коло суспільних відносин, в даному випадку - відносини про захист прав споживача. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для розгляду за підсудністю до Рівненського міського суду Рівненської області для відкриття провадження у справі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго» вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, просить залишити її без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариствао «Волиньобленерго» про захист прав споживачів звернувся ОСОБА_1 .
Відповідно до п 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спір між сторонами у цій справі виник з приводу невиконання відповідачем договору щодо надання послуги з перенесення об'єктів електроенергетики за місцезнаходженням належного позивачу нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться належне позивачу на праві власності нерухоме майно - крита зупинка громадського транспорту з торговим павільйоном.
Разом з тим, згідно ч.5 ст. 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Зазначена норма по відношенню до ч. 1 ст.4 ЦПК України в частині правового регулювання визначення територіальної підсудності є спеціальною нормою права.
Оскільки місцем проживання позивача є місто Рівне, яке територіально відноситься до юрисдикції Рівненського міського суду Рівненської області, пред'явлення ним позову про захист прав споживача, обґрунтованого нормами Закону України «Про захист прав споживачів», за місцем свого проживання - до Рівненського міського суду Рівненської області, тобто у відповідності до чинної норми права, яка за своїм змістом підлягає обов'язковому застосуванню при визначення компетентного суду для цього виду спорів.
Визначаючи компетентним судом для розгляду цього спору Луцький міськрайонний суд Волинської області, суд першої інстанції в оскаржуваній помилково обґрунтував свою позицію ч. 1 ст. 30 ЦПК України, а не ч.5 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, які по відношенню одна до одної є загальною та спеціальною щодо визначення територіальної підсудності.
Вищезазначений підхід до подолання колізії у законодавстві є поширеним у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначено у рішеннях у справах «Вагаnкеvісh v. Russia» (заява № 10519/03, п. 15); «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші заяви, п. 18); «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, п. 27); «Панченко та інші проти України» (заяви № 66179/14 та 3 інші).
У постанові від 10 липня 2018 року (справа № 461/6426/17 адміністративне провадження К/9901 /46149/18) Верховний суд України зазначив, що оскільки у ст. 23 наведеного Закону зазначено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку, то використання коштів Пенсійного фонду України для відшкодування судових витрат, пов'язаних з участю органів Пенсійного фонду України у спорах, що вирішуються в судовому порядку, відповідає цілям, передбаченими Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, Верховний Суд зробив висновок, що у випадку наявності колізії у процесі вирішення судових спорів між спеціальним законом (у цій справі - КАС України, Законом України «Про судовий збір») та загальним законом (Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») застосуванню підлягають норми спеціального закону.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 826/4924/16, від 28 серпня 2020 року у справі № 821/194/17, від 01 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20.
За наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis gerodat generalis, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Так, статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали неправильно застосував норми процесуального права - замість ч.5 ст. 28 ЦПК України було застосовано ч. 1 ст.4 ЦПК України - не врахував висновків Верховного суду щодо використання колізійних норм або колізійних принципів щодо переваги спеціальної норми над загальною.
Виходячи із обставин справи, якими встановлено, що зареєстрованим місцем проживання позивача, який є споживачем, є АДРЕСА_2 , враховуючи, що ця категорія справ стосується захисту прав споживачів, апеляційний суд приходить до переконання про те, що цей спір не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Луцького міськрайонного суду Волинської області, а відтак висновок місцевого суду щодо застосування до цього спору положень про підсудність за місцезнаходженням майна або його основної частини, є помилковим.
За наведених обставин, апеляційний суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала - до скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2025 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» про захист прав споживачівнаправити до суду першої інстанції - Рівненського міського суду Рівненської області - для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 травня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.