13 травня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/6044/24
Провадження № 22-ц/4815/566/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Андрошулік І. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корецького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2025 року у складі судді Загородько Н. А., постановлену в м. Корець Рівненської області,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить заборонити ОСОБА_2 вчинення будь-яких дій щодо відчуження або обтяження нерухомого майна, а саме: квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Вказав, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних його прав та інтересів.
Ухвалою Корецького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 вчинення будь-яких дій щодо відчуження або обтяження нерухомого майна, а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , номер об'єкту нерухомого майна 1802523532224. Заборонено ОСОБА_2 вчинення будь-яких дій щодо відчуження або обтяження нерухомого майна, а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , номер об'єкту нерухомого майна 1802491932224.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована наявністю належних та достовірних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання рішення суду. Часткове задоволення заяви зумовлене тим, що заборона відчуження або обтяження нерухомого майна ОСОБА_2 вжита щодо частини його майна, яке не є попередньо обтяженим.
Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за невідповідності фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії лише щодо 1/2 частки кожної із квартир, виходив з мотивів, що постановою Київського апеляційного суду від 12.07.23 у справі №757/9341/23 суд залишив арешт на 1/2 частку квартир, на які просить накласти арешт позивач. Додає, що при цьому постановою Київського апеляційного суду від 12.07.23 по справі №757/9341/23 суд скасував заходи забезпечення позову взагалі, але це жодним чином не перешкоджає суду у справі №570/6044/24 забезпечити позов шляхом заборони відповідачу вчиняти щодо вказаного майна в цілому будь-які дії, спрямовані на відчуження чи обтяження такого майна, адже хоча за відповідачем й зареєстровані на праві власності частки у вказаних квартирах, відповідач є власником обох 1/2 часток в кожній із квартир, тобто фактично є власником 1/1 частки кожної з квартир, що підтверджується інформаційними довідками. Стверджує, що заборона відповідачу розпоряджатись лише 1/2 часткою зазначених квартир надає відповідачу можливість розпорядитись іншою часткою в розмірі 1/2 таких квартир, а це може в подальшому ускладнити виконання рішення у разі задоволення позову. З наведених міркувань просить змінити оскаржувану ухвалу суду, задовольнивши заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості звернувсяОСОБА_1 .
ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить заборонити ОСОБА_2 вчинення будь-яких дій щодо відчуження або обтяження нерухомого майна, а саме: квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Цивільно-процесуальним законодавством України передбачено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Поруч із цим, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Заявником на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних його прав та інтересів, оскільки вза відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта. Зважаючи на те, що відповідач не виконує своїх зобов'язань із повернення боргу, сума якого є істотною, він, на думку заявника, може відчужити належну йому нерухомість з метою уникнення виконання своїх зобов'язань і в подальшому, після ухвалення судового рішення в цьому спорі.
Відповідно до ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози невиконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Пунктом 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Із системного аналізу норм права вбачається, що підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.Вжиття заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції врахував співмірність виду забезпечення позову, за яким звернувся позивач, до суду та заявленим позовним вимогам, розмір яких становить 200 000 доларів США (еквівалент становить 8257200 гривень за курсом НБУ на день звернення із позовом).
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Принцип співмірності передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу, про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
З висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 20/3560/18, вбачається, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про існування реальної загрози того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову, за захистом яких він звернувся до суду, та вважає, що оскільки відповідач на момент звернення із заявою про забезпечення позову не сплатив борг перед позивачем, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав позивача, який полягає не тільки у відновленні становища, яке існувало до порушення, але й у запобіганні подальшого порушення прав заявника, за захистом яких він звертається до суду.
Окрім того, у рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі Брумареску, § 78).
Зважаючи на наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до переконання про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а такий вид забезпечення позову як заборона відчуження або обтяження нерухомого майна - 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , номер об'єкту нерухомого майна 1802523532224, та 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , номер об'єкту нерухомого майна 1802491932224 - не порушує принципів співмірності виду забезпечення позову та позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Покликання апеляційної скарги на те, що заборона відчуження або обтяження лише 1/2 частини нерухомих об'єктів є недостатньою мірою вжиття заходів забезпечення позову і що відповідач не позбавлений при цьому відчужити іншу 1/2 частину цього майна, апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.
Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1123984 від 17 лютого 2025 року, №1123994 від 17 лютого 2025 року ОСОБА_2 є власником вказаних квартир на праві спільної часткової власності, із набутими в різний час частками, при цьому є одноосібним власником всіх часток.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва № 757/9341/23-ц від 20 березня 2023 року накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , зокрема, і на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1802523532224; 1/2 частки квартири АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1802491932224.
Ухвала Печерського районного суду м.Києва № 757/9341/23-ц в частині накладення арешту на зазначені квартири була предметом розгляду Київського апеляційного суду, який своєю постановою від 12 липня 2023 року частково скасував ухвалу суду першої інстанції, залишивши в силі арешт на 1/2 частки квартир, на які просить накласти арешт позивач.
Ухвала Печерського районного суду м.Києва № 757/9341/23-ц від 20 березня 2023 року набрала законної сили 12 липня 2023 року.
З огляду на наведене, реальному забезпеченню шляхом заборони відчуження і накладення обтяження підлягає та частина нерухомого майна ОСОБА_2 , яка не є попередньо обтяженою, тобто та частина, щодо якої і вжито заходи забезпечення оскаржуваною ухвалою.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд враховує, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, а його невжиття може суттєво порушити права та охоронювані інтереси позивача, утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду у випадку його винесення на його користь. При цьому, такий спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та, водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Корецького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 травня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.