Справа № 644/571/24 Головуючий суддя І інстанції Сітало А. К.
Провадження № 22-ц/818/1178/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
16 травня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2024 року представник позивача - Мінаков А.А. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2975836 за яким останній отримав 13400,00 грн. кредитних коштів, строком на 360 днів. За користування кредитом нараховуються проценти: стандартна процентна ставка - 1,99% на день, яка застосовується в межах всього строку кредиту. За весь строк кредитування становить 7831,91 %.Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору 109397,60 грн.
Вказав, що за договором факторингу від 19 липня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Зазначив, що позичальник у визначений договором строк не вчинив жодного платежу на погашення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 68796, 68 грн., з яких: 13400,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу та 55396,68 грн. за відсотками.
На підставі вищевикладеного, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 2975836 від 23 лютого 2022 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» в розмірі 68796,68 грн. та покласти судові витрати по сплаті судового збору на відповідача.
У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач позов визнав в частині боргу за тілом кредиту, просив у решті позовних вимог відмовити з тих підстав, що Законом України №2102-XI від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» заборонено стягнення штрафних санкцій за не виконання кредитних договорів.
У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію». Законом України №2102-XI від 15.032022 року «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» не заборонено стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 2975836 від 23 лютого 2022 року в сумі 55396,68 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2437,54 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вказав, що позивачем не надано доказів того, що на момент переходу до нього прав за кредитним договором №2975836 від 23.02.2022 року на підставі договору відступлення права вимоги №19072023 від19.07.2023, у первісного кредитора - ТОВ «Лінеура Україна», а потім і у нового кредитора -ТОВ «ФК «ЄАПБ» існувало право вимоги до відповідача, саме в тому обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, в тому числі щодо суми позики і процентів.
Зауважив, що розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, та не містять відомостей, що дозволили б перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків а отже - не є належними доказами існування боргу. Вказує на неправомірне нарахування відсотків за вказаними договорами.
Вказав, що матеріали справи не містять переходу прав грошової вимоги до позивача за договором факторингу, а отже відповідач має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові.
Зазначив, що саме на кредитора покладається процесуальний обов'язок доведення узгоджених умов кредитного договору, що інший висновок не відповідач би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору, та з цього приводу покликався на аналогічний правовий висновок, який був висловлений у постанові ВП ВС від 03 липні 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки з матеріалів справи вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, та не надав доказів відсутності заборгованості по отриманим кредитним коштам, наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано копію кредитного договору №2975836 від 23.02.2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_2 , відповідно до якого на умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні у сумі 13400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та та виконати інші обов'язки, передбачені договором (а.с. 7-16).
Відповідно до п. 1.3. вказаного вище договору, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Згідно пункту 1.4 договору, вбачається що тип процентної ставки - фіксований. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: пункт 1.4.1. - стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в пункті 1.3. за пунктами 1.5.1 - 1.6.2 стандартна процентна ставка за весь строк кредитування становить 7831,91 % грн., орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 109397,78 грн.
Такі ж дані містяться і в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача).
Згідно п. 2.1 договору №2975836 від 23.02.2022 року, кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох робочих (банківських) днів з моменту укладання цього Договору.
Пунктом 3.1. вказаного договору, вбачається, що Проценти, що нараховуються за цим Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Сторони домовилися, що клієнт зобов'язаний у встановлений Договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором (п.5.4.1.).
Як вбачається з Паспорту споживчого кредиту, підписаного відповідачем за допомогою електронного підпису, сукупна вартість кредиту - 109397,60 грн., загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою - 95997,60 грн. Зазначено порядок здійснення платежів у кількості 12 штук - 1 платіж у сумі 799,98 грн. зі сплати процентів за першій період та 10 платежів по 7999,80 грн зі сплати процентів, останній платіж - 21399,80 грн., який включає в себе проценти - 7999,80 грн. та тіло кредиту 13400,00 грн.
Пунктом 9.9. кредитного договору передбачено, що клієнт, підписуючи цей договір, підтверджує, що перед його укладенням йому в чіткій та зрозумілій формі була надана інформація, він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
В розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» з боку відповідача міститься, зокрема, підпис «Підписано електронним підписом 23.02.2022 14:17:10 ОСОБА_3 (а.с. 15 зворот).
Також в матеріалах справи міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток №1 до Договору) та паспорт споживчого кредиту, які підписані тим самим шляхом, що й договір (а.с.16, 5-6).
21 червня 2023 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір про прощення (анулювання) боргу до Договору № 2975836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався погасити частину основного боргу за Договором в сумі 9380 грн у термін до 24 червня 2023 року, а товариство звільнило його від обов'язку сплатити решту частини основного боргу за Договором в сумі 4020 грн.
19 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19072023, згідно умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників (а.с. 18-20).
Згідно наданого позивачем Витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19072023 від 19.07.2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуває право грошової вимоги за кредитним договором №2975836 у розмірі 68796,68 грн, з яких 13400,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 55396,68 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.22).
Таким чином, підписавши 23 лютого 2022 договір № 2975836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом, відповідач добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.
Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не міг бути укладеним, отже відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками цей договір прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та є підстави вважати, що його укладення відповідало внутрішній волі позичальника.
Згідно відповіді від 01.03.2024, ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків внесене до державного реєстру фінансових установ (свідоцтво серії ФК №342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію Національного банку України №3 від 11.11.2013 року.
12 березня 2019 року між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01.
Відповідно до зазначеного договору 23 лютого 2022 року о 14:18:13 було успішно перераховано кошти у розмірі 13 400 грн на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - НОМЕР_2 , призначення платежу - зарахування 13400 грн на карту НОМЕР_1 (а.с.103).
Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено позичальником у договорі № 2975836 від 23 лютого 2022 року, укладеному з ТОВ «Лінеура Україна».
Жодних доказів того, що банківська картка з таким номером йому не належить відповідач суду не надав та не заявляв клопотання про витребування відповідних додаткових доказів на спростування вказаних обставин щодо отримання кредитних коштів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205,207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини 6статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині 1статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Вказаний електронний договір укладений відповідачем із кредитною установою шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між ОСОБА_2 та ТОВ «Лінеура України» не був би укладений.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач позов визнав в частині боргу за тілом кредиту, але заперечував проти стягнення процентів з тих мотивів, що Законом України №2102-XI від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» заборонено стягнення штрафних санкцій за не виконання кредитних договорів.
Крім того, під час розгляду справи відповідач добровільно сплатив частину заборгованості - тіло кредиту на суму 13400 грн., внаслідок чого суд першої інстанції відповідно зменшив стягнення на цю суму.
З урахуванням цього колегія суддів відповідно до вказаної норми ч. 1 ст. 82 ЦПК України та з урахуванням добровільного погашення боргу, який визнав відповідач вважає безспірно доведеним факт укладення договору кредиту та отримання кредитних коштів на вищевказаних умовах кредиту. При цьому заперечення факту укладення договору кредиту на вищевказаних умовах у доводах апеляційної скарги є зміною процесуальної позиції, яку висловив відповідач у суді першої інстанції, яка за відсутності поважних причин для цього є проявим недобросовісної процесуальної поведінки, а тому колегія суддів відповідно до ст. 44 ЦПК України відхиляє ці доводи скарги.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17, викладені у постанові від 05 червня 2018 року).
Враховуючи зазначене, доводи апелянта, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту підписання відповідачем договорів позики та їх недійсність у зв'язку із цим є безпідставними, а покликання на вищевказані правові висновки касаційного суду - не релевантними до обставин цієї справи.
Уклавши вказані договори на умовах, викладених в них, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені в договорах.
У відповідності до умов кожного із укладених договорів, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладанні договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підписував кредитний договір та він не отримував кредитних коштів, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки за нормами Закону «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від її імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_2 не зверталася.
Доказів того, що банківські картки, на які були перераховані кредитні кошти, йому не належать або що кредитні кошти не надходили на такі рахунки ОСОБА_2 не надав.
Таким чином, колегія суддів вважає, що кредитний договір укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лінеура України», в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводять факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
Кредитні кошти за вказаним вище договором надавались ОСОБА_2 в безготівковій формі на реквізити банківської карти вказаної клієнтом в особисто підписаній заяві.
Крім того, ТОВ «ФК «ЄАПБ» на спростування відповідних тверджень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів, зокрема у відповіді за вих.№ 1-0103 від 01.03.2024 зазначено, що ТОВ «УПР» перерахувало кошти на платіжну карту клієнта, що в сукупності підтверджує наявність відповідної заборгованості та надання кредитних коштів (а.с.103).
Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків про укладання та підписання між ОСОБА_2 з ТОВ «Лінеура України», кредитного договору та невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, позичених в борг коштів та наявності в нього боргових зобов'язань перед цими фінансовими установами.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Належними та допустимими доказами розмір заборгованості по тілу кредитів та відсотках, нарахованих відповідно до умов договорів, апелянтом не спростовано.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Поряд з цим, суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд першої інстанції з урахуванням визнання відповідачем факту отримання на підставі кредитного договору кредитних коштів, покликання на порушення позивачем умов кредитного договору щодо процентів (а.с. 48-49), що свідчить про визнання його укладення на цих умовах, добровільної часткової сплати заборгованості за договором кредиту, - дійшов обґрунтованого висновку, який не спростовано доводами апеляційної скарги, що кредитний договір від 23 лютого 2022 року було підписано відповідачем ОСОБА_2 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відсотки за користування кредитами були нараховані поза межами строку дії договорів, оскільки відповідно до умов укладених правочинів обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договорами здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом; при цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня його надання до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно (п. 3.1 Договору №2975836; п. 3.4 Договору № 2975836).
Доводи апеляційної скарги щодо нарахування відсотків після закінчення строку дії договорів спростовуються умовами договору, оскільки наведена сума заборгованості за відсотками не перевищує вартість кредиту, наведену у паспорті споживчого кредиту.
За договором, укладеним з ТОВ «Лінеура Україна» - загальна вартість кредиту для споживача за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 109397,60 грн, з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 102197,78 грн. За цим договором було нараховано заборгованість у загальному розмірі 68796,68 грн, з яких: 13400,00 грн - основний борг; 55396,68 грн - сума заборгованості за процентами, що також не перебільшує вартість кредиту, з якою був ознайомлений відповідач.
За таких обставин, зважаючи, що ОСОБА_2 був ознайомлений з умовами кредитування, що не спростовано, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що відсотки були нараховані поза межами строку дії кредитного договору.
Щодо доводів скарги відповідача щодо неправомірності вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами під час дії в Україні воєнного стану, колегія суддів погоджується з наведеними з цього приводу висновками суду висновками, які доводами скарги не спростовані.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам договору, узгоджується з фактом отримання відповідачем кредитної суми, відсотки у розмірі 1,99% за кожен день користування кредиту нараховані за 117 днів (а.с.116-120), що менше річного строку передбаченого умовами Договору, підписаного відповідачем. Відповідачем цей розрахунок не спростований. Під час розгляду справи, відповідачем 12 серпня 2024 року повністю сплачено тіло кредиту у сумі 13400,00 грн., а тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув тільки відсотки.
У своєму відзиві відповідач вказав, що він не повинен під час дії воєнного стану в Україні сплачувати відсотки за користування отриманими за кредитним договором коштами.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було доповнено «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України» пунктом 18, в якому зазначається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, відповідно до п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, обов'язок виконання взятих на себе зобов'язань нікуди не зникає, боржник звільняється лише від штрафних санкцій, які він зобов'язаний сплатити у разі їх неналежного виконання.
Отже, звільнення позичальника від виконання своїх зобов'язань з повернення кредиту (позики), сплати процентів за користування ним або відтермінування таких платежів Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» не передбачено.
У даній справі, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», як на доказ розміру кредитної заборгованості посилається на розрахунок заборгованості станом на 19 липня 2023 року та на витяг з реєстру боржників до Договору факторингу № 19072023 від 19 липня 2023 року.
Цими доказами заборгованість за процентами у розмірі 55396, 68 грн. підтверджується.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечував у своєму відзиві на позовну заяву в суді першої інстанції проти розрахунків заборгованості за цим кредитним договором, по суті їх визнав, та вказав інші підстави для несплати відсотків, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, а тому колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу у доводах скарги доводи, як прояв недобросовісної та не послідовної процесуальної поведінки. У сукупності із іншими наявними у справі доказами вказаний розрахунок підтверджує наявність у боржника заявлених позивачем сум кредитної заборгованості за відсотками.
Виходячи зі змісту Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 - факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ передбачених кредитними договорами.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/19199/21 ).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договором факторингу №19072023 від 19 липня 2023 року відповідає статті 514 ЦК України, не спростована презумпція правомірності договору факторингу, договір розмір заборгованості за процентами доведений, а тому суд першої інстанції правомірно вважав права позивача порушеними та наявними підстави для стягнення з відповідача заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивач самостійно не здійснював нарахування ні відсотків, ні жодних штрафних санкцій, а розмір заборгованості співпадає з розміром заборгованості, яка існувала у боржника перед первісним кредитором (а.с.23).
Так згідно із п. 1.2 договору факторингу №19072023 від 19 липня 2023 перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
У матеріалах справи наявні належним чином завірені копії актів прийому-передачі Реєстру боржників за договорами факторингу із підписами сторін договорів факторингу.
Таким чином, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №2975836.
Отже, ТОВ «ФК «ЄАПБ», як новий кредитор, набуло право вимоги доОСОБА_2 за укладеними кредитним договором від 23.02.2022 року у відповідних сумах, які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.
Згідно до правової позиції Верховного суду викладеної у постанові від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, доказом переходу прав за зобов'язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов'язанні (у даному випадку Договір факторингу від 19.07.2023), а не документи, що засвідчують права, які передаються.
Відповідачем не доведено сплату процентів за користування кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Відповідно до п. 8, 9, 10 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються, в тому числі, процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).
Умови укладеного з відповідачем кредитного договору таким вимогам відповідають. Суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами не є відповідальністю особи за порушення виконання зобов'язань, отже не підпадає під дію ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування». Нарахування відсотків за кредитом обумовлено умовами кредитного договору і не являється штрафними санкціями за невиконання зобов'язань.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, вважає, що суд першої інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь правонаступника кредитора- ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Повний текст судового рішення складений 16 травня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
О.В. Маміна.